Лекція. Комунікативні девіації

Лекція. Сучасні комунікативні технології

План

1. Поняття комунікативного простору у зв’язку з поняттям комунікативної технології.

2. Типологія комунікативних технологій за інтенсивністю впливу.

3. Типологія комунікативних технологій за функціональною спрямованістю.

4. Поняття комунікативної кампанії.

5. Типологія мовної керуючої інформації.

Література: 13, 23, 24, 25.

 

1. Усі комунікативні технології, як сучасні, так і традиційні, розвиваються відповідно до поняття комунікативного простору, який являє собою базове поняття для аналізу комунікації. Комунікативний простір залучає до своєї структури первинні та вторинні комунікативні процеси. Вторинні (або посткомунікативні) процеси пов’язані з обговоренням і розповсюдженням інформації, отриманої під час первинного процесу. Сучасні комунікативні технології спираються на постулат, що тільки той первинний комунікативний процес є успішним, який потім продовжується у вторинних процесах.

2. Комунікативні технології не є виключно сьогоднішнім винаходом, оскільки, напр., і пісня шамана, й газетна стаття – це комунікативні технології різного ступеню інтенсивності, вони спрямовані на ті чи інші зміни свідомості. Отже, В.Демьянков пропонує типологію комунікативних технологій за інтенсивністю впливу:

1) низькоінтенсивні технології – розраховані на довготривалий період впливу для здійснення зміни у свідомості; особливість цих технологій в тому, що їхні цілі відомі адресанту, але невідомі адресату, тому постає можливим подавати інформацію як нейтральну;

2) високоінтенсивні технології – дозволяють здійснювати зміни у свідомості за короткий термін; у результаті їх дії створюється сприятливий контекст для можливих майбутніх дій. У випадку цих технологій мета комунікації явна як для адресанта, так і для адресата, тому вона може зустрічати опір аудиторії.

Високо- й низькоінтенсивні технології розв’язують різні типи завдань (напр., високоінтенсивні технології глибше руйнують наявну систему цінностей, чого не можна сказати про низькоінтенсивні технології). З-поміж завдань, які розв’язують за допомогою комунікативних технологій, найбільш глобальними можна вважати такі:

1) внесення змін у економічну систему;

2) порушення балансу сил у військових кампаніях;

3) використання інформаційних операцій як зброї;

4) зміна національної свідомості.

Комунікативні технології допомагають посилити наявні позитивні характеристики та приховати або зменшити вплив негативних характеристик. Вони являють собою саме технології, оскільки дають великий відсоток певності у досягненні запланованого результату. Це не випадковий, а системний процес, спрямований на безумовний вплив на аудиторію.

3. Комунікативні технології можна також класифікувати за функціональною спрямованістю (сферою використання):

1) політичні, серед яких особливе місце посідають виборчі – ґрунтуються на тому, що виборці не мають можливості особистого контакту з кандидатом, тому вони реагують на зовнішній образ, тобто на комунікативну реальність. У процесі виборчої кампанії основним завданням стає зведення пропонованої ідеології до обмеженого набору спрощених уявлень для полегшення спілкування з масовою аудиторією;

2) пропагандистські – у випадку пропаганди завжди мають місце ті чи інші приховані наміри, оскільки пропагандист прагне контролювати потік інформації, керувати громадською думкою та маніпулювати поведінкою людей. Усіх цих цілей не можливо було б досягти, якщо б справжні наміри були відомі. Створюється модель прийняття рішення всередині самої людини або соціальної системи загалом;

3) іміджеві – виникають у сучасному суспільстві, оскільки імідж являє собою найбільш ефективний тип повідомлення, що реалізується в умовах дефіциту інформації, браку часу, неуважності співбесідника. Імідж – це комунікація з контрольованою реакцією населення, іміджмейкер породжує ті висловлювання, реакція населення на які йому достовірно відома. Елемент випадковості тут різко знижується; аудиторія сприймає ці повідомлення такими, якими вони були задумані;

4) новинні: а) газетні новини (головна функція – інформування, а не переконання, на що працює низка стратегій: посилання на достовірні джерела, пересипання повідомлень цифрами тощо); б) телевізійні новини (головна функція – переконання, а не інформування);

5) аргументаційні – характеризуються виключною практичною спрямованістю; слугують, щоб виправдати або заперечити ту чи іншу думку;

6) міфологічні – створюють ту чи іншу базову систему цінностей (власне міфологічні, літературні, релігійні, ідеологічні). Міфологічні висловлювання не можна перевірити на істинність / неістинність; такий базовий рівень, що не підлягає перевірці, приймається як даність;

7) ПР-технології – основною умовою успішності таких технологій є координація дій і комунікації, оскільки ефективність одного залежить від ефективності іншого. При цьому закони комунікативного впливу вимагають найточнішого зближення позицій адресанта й аудиторії;

8) рекламні – ґрунтуються на тому, що продається не сам товар, а його психологічний відповідник, то, чим цей товар може допомогти психологічно;

9) кризові – одна з центральних проблем, що виникає при кризі й вимагає спеціальних комунікативних технологій, - це дефіцит інформації; криза розриває ті інформаційні потоки, що склалися. Складна ситуація вимагає складніших конструкцій для свого опису. Для кризових комунікацій характерним елементом є втрата довіри до джерел інформації, тому особливу роль починають відігравати ті, хто виступає перед населенням;

10) розвідувальні – найзагальнішими комунікативними прийомами в цьому типі технологій є збір інформації, оцінка її достовірності та об’єднання окремих фактів у аналітичну картину;

11) дипломатичні – виникають у випадку необхідності досягти згоди у двох автономних учасників, дипломатичні переговори – це комбінація двох факторів: власних інтересів і залежності від опонента.

4. Поняття комунікативної технології співвідноситься з поняттям комунікативної кампанії, що залучає до своєї структури три складові: 1) планування, 2) проведення, 3) оцінка.

У межах етапу планування основними є два кроки: аналіз проблеми та визначення цілей. Йдеться про оцінку проблеми в комунікативному аспекті (аналіз того, чи можливе її вирішення в межах комунікативної кампанії). Зробивши правильно цей крок, комунікант отримує можливість точно побачити цілі та розуміє, яким чином їх досягти.

У межах етапу проведення йдеться про створення повідомлення, що охоплює визначення базового повідомлення, підбір формату під нього, визначення джерела повідомлення, відбір тем. Необхідно також визначити канали комунікації й такі складові, як частота, час та охоплення (з якою частотою з’являтиметься повідомлення, в який час і яка кількість людей з вибраної аудиторії отримає дане повідомлення).

У межах етапу оцінки проводиться оцінювання ефективності комунікативної кампанії, підбиваються підсумки в досягненні тих чи інших цілей, виділяються недосягнуті або досягнуті частково цілі, й планується майбутні комунікативна кампанія, враховуючи все це.

5. Типологія мовної керуючої інформації (за Л.А.Кисельовою):

Під мовною інформацією розуміється різноманітний зміст, що передається з різними комунікативними цілями засобами мови / мовлення й відображує не тільки власне інтелектуальні (когнітивні) поняття, судження тощо, але й емоційні (в широкому розумінні), в яких відображаються емоційні, етикетні оцінки носіїв мови.

Мовна інформація також є керуючою інформацією.

Мовна керуюча інформація являє собою систему ієрархічно пов’язаних підсистем, які реалізуються характером заданих комунікативних властивостей. Взаємодія цих підсистем у процесах мовлення детермінує значною мірою характер і силу прагматичного впливу сукупної мовної інформації на поведінку людини.

Залежно від характеру заданих комунікативних властивостей підсистеми мовної інформації можна розподілити на дві основні групи: 1) власне інформативні, 2) прагматичні.

Власне інформативні підсистеми мовної інформації:

1) власне семантична – підсистема мовної інформації, яка має корелятивні зв’язки з предметами, явищами, актами дійсності через систему відповідних понять про них, що знаходить відображення у змісті мовних засобів. „Керуючі” якості власне семантичної інформації виявляється: а) при введенні нової інформації про невідомі адресату елементи дійсності; б) при повідомленні нової інформації про відомі раніше адресату елементи дійсності. І в першому, й у другому випадку може відбутися зсув у системі цінностей адресата, що може вплинути на зміну його поведінки. Інформативне висловлювання через свою фактологічність набуває великого потенціалу прищеплюваності (створює у адресата враження об’єктивності, істинності думки адресанта, а тим самим нейтралізує критичну настроєність отримувача інформації);

2) релятивна – підсистема відношень, яка передає інформацію про ті чи інші способи та види класифікації змістових одиниць; впливає через психіку на поведінку людини саме своїми „класифікувальними” особливостями;

3) соціально-стилістична – носіями такої інформації є стилістично забарвлені мовні одиниці різних рівнів (книжні, спеціальні, розмовні, жаргонні тощо), які виступають як соціально-стилістичні маркери й указують на приналежність висловлювання й, отже, його автора до тієї чи іншої суспільної сфери. Від співвідношення стилістичного забарвлення використаних у висловлюванні соціально-стилістичних маркерів і мови аудиторії залежить реакція та поведінка слухачів (позитивна або негативна).

Прагматичні підсистеми мовної інформації:

1) емоційно-оцінна – інтелектуальна оцінка кого-, чого-небудь, яка пропущена крізь емоційну призму людської психіки та постає як позитивна (схвалення, ласкаве ставлення, захоплення тощо) і / або негативна (несхвалення, зневажання, зневага тощо) емоційна оцінка. Емоційно-оцінна мовна інформація може набувати різних прагматичних орієнтацій: а) впливати на поведінку через вплив на оцінні установки адресата (напр., вказування адресату на небезпеку стати об’єктом загального осудження, соціального несхвалення і под.); б) здійснювати регулятивний вплив через одночасну подвійну апеляцію: безпосереднього звернення до опонента та опосередкованого, непрямого звернення до третіх осіб, розраховуючи на їхню підтримку, що може посилити дію емоційно-оцінної мовної інформації; в) впливати на поведінку через механізм психічного зараження, суттєву роль при цьому відіграє авторитетність джерела інформації (автора); г) використовуватись як засіб психічної зарядки, саморегуляції мовця при самокомунікації;

2) власне емоційна – інформація про явища власне емоційної сфери (почуття, емоції, настрої, афекти та ін.), яка передається різними мовленнєвими засобами та спрямована на емоційну сферу психіки адресата з метою її вербального зараження (отримання емоційного резонансу);

3) естетична – інформація про естетичні якості явищ дійсності; така інформація має великий потенціал прищеплюваності (впливає на поведінку людини через апеляцію до емоційної сфери психіки й через неї – до свідомості);

4) експресивна – прагматичне призначення такої інформації виявляється у використанні її для оживлення мовлення, для створення ефекту новизни;

5) спонукальна – через таку інформацію здійснюється один з основних видів психічного впливу – наказ;

6) контактна – передає намір адресанта до встановлення і / або підтримання якогось контакту з адресатом.

 

Лекція. Комунікативні девіації

План

1. Сутність і природа комунікативних девіацій.

2. Типологія комунікативних девіацій.

Література: 1, 6, 10.

 

1. Комунікативні девіації (невдачі) – недосягнення адресантом комунікативної мети; відсутність взаєморозуміння і згоди між учасниками спілкування.

Комунікативні девіації спричиняються порушенням правил (законів, постулатів тощо) мовленнєвого спілкування, тобто комунікативних кодексів, природа яких не лише мовна, а психо-соціо-культурна, точніше – когнітивна (якщо комунікант обрав не той тип або стратегію спілкування, то це його когнітивна помилка – девіація вибору, орієнтації в особистості адресата, правил спілкування і под.), тут йдеться не стільки про мову, скільки про комунікативну компетенцію учасників спілкування.

Водночас успішне спілкування великою мірою залежить від власне мовних чинників, тобто засобів мовного коду (важко уявити розкуте, душевне спілкування, якщо учасники комунікації погано володіють засобами мовного коду). Мовні девіації – складові комунікативних девіацій, а володіння мовною компетенцією – умова успішності спілкування.

Вплив комунікативних девіацій на розуміння і сприймання адресатом тексту (дискурсу), створеного мовцем, є неоднаковим. Він може бути значним, оскільки стосується особи адресата, його ментального стану, культурного контексту, в якому він живе, мовленнєвих звичок, які засвоїв з дитинства тощо. Вплив девіацій може бути й незначним, якщо йдеться про граматично неправильне висловлювання або стосується лише деяких ускладнень у плині комунікації.

2. У сучасній науці загальновизнаної й повної типології всіх можливих різновидів девіацій у комунікації не існує. Основою комплексної класифікації комунікативних девіацій можуть бути відмінності у природі мовної та комунікативної компетенції учасників спілкування, а також причини і механізми їх виникнення в динамічних процесах породження складових дискурсу:

1. Власне комунікативні девіації:

1) девіації, спричинені адресантом: а) порушення підготовчих умов комунікації (небажання адресанта починати комунікативний акт; неготовність адресанта починати комунікативний акт; неврахування неготовності або небажання адресата слухати адресанта; очікування від адресанта іншого комунікативного акту); б) створення адресантом недоречних і несвоєчасних комунікативних актів; в) створення адресантом незбалансованого комунікативного акту. Незбалансованість – не насамперед помилковість адресації комунікативного акту, спричинена когнітивною помилкою адресанта стосовно особи адресата (неправильна ідентифікація адресата; нечіткість виокремлення адресата або групи адресатів; розбіжність світоглядних орієнтацій адресанта й адресата; неврахування фізичного стану адресата, його ментальності й рівня обізнаності з конкретною ситуацією); г) створення адресантом дезорієнтованого комунікативного акту (побудова адресантом непослідовного, нелогічного комунікативного акту; невміння адресанта побудувати мовленнєвий жанр певного типу; побудова незрозумілого адресатові мовленнєвого жанру);

2) девіації, спричинені адресатом: а) девіації в неочікуваних адресатом комунікативних актах (підставою для уникнення комунікації може бути усвідомлення адресатом своєї непідготовленості до спілкування; якщо ж адресат „увійшов” у неочікуваний для себе комунікативний акт, то він повинен визначити стратегію комунікативного спілкування); б) девіації в очікуваних адресатом комунікативних актах (підміна адресатом пресупозицій адресанта власними або приписування адресанту невластивих пресупозицій; „висновування” неіснуючих імплікатур дискурсу; невдачі, пов’язані з різницею в ідіолексиконі адресанта і адресата);

3) девіації, спричинені процесом комунікації (контактом) – такі комунікативні невдачі пов’язані з ненормативною поведінкою учасників спілкування, тому їх називають орієнтаційними. Серед причин цих девіацій: а) невмотивована зміна комунікативних стратегій учасниками спілкування; б) недотримання постулатів кооперативного спілкування; в) недотримання постулатів етикетного спілкування; г) створення атмосфери і регістру спілкування, які ускладнюють процес комунікації; ґ) тональність спілкування (соціальні аспекти комунікації реалізується в рівноправній (дружній, приятельській, товариській тощо) та нерівноправній (зверхній, панібратській, поблажливій, владній, фамільярній тощо) тональностях спілкування); д) порушення законів референції. Референція – співвідношення елементів мовного коду (слів, словосполучень, висловлювань) з референтом (конкретним предметом, явищем, ситуацією тощо). Референт повинен бути представлений мовцем і впізнаний слухачем у повідомленні. При цьому необхідно, щоб це впізнавання давало змогу співбесідникам спільно користуватися відповідною сферою предметного світу; е) деформація інформації в каналах комунікації.

2. Мовні девіації – цей тип девіацій зумовлений рівнем мовної компетенції учасників комунікації. Основною причиною комунікативних невдач, пов’язаних з мовним кодом, є неволодіння учасниками спілкування спільною ідіоетнічною мовою або незнання ними окремих її елементів.

Найважливішими етапами втілення думки в мову (тобто вербалізації) є членування початкового задуму, категоризація, пропозиціювання, побудова поверхневої структури повідомлення (висловлювання):

1) девіації на етапі членування початкового задуму: а) накладання виділених аспектів початкового задуму (удар по воротах до своєї мети не долетів: ¹ удар нападника по воротах суперника своєї мети не досяг і ² м’яч до воріт не долетів); б) надлишкова експлікація складових виділених аспектів – виділені аспекти ситуації можуть експлікуватись адресантом не один раз, що у більшості випадків стає причиною надлишковості, тавтологічності (команди спокійно дограють цей матч до кінця); в) неповнота експлікації виділених аспектів; г) неправильне співвіднесення виділених смислів з мовними структурами (згадується удар головою футболіста в штангу: це висловлювання можна зрозуміти, як „футболіст ударив штангу головою”);

2) девіації на етапі категоризації – виділені мовцем аспекти на етапі членування початкового задуму можуть бути абстрактними, тому в механізмах породження мовлення передбачений процес категоризації, тобто віднесення виділений аспектів початкового задуму до певного узагальненого типу ситуації. Цей процес є наближенням виділених абстрактних до достатньо стандартизованих лексичних і граматичних структур, які є в кожній ідіоетнічній мові й пов’язуються з категоріями дій, процесів, станів;

3) девіації на етапі пропозиціювання – у процесах вербалізації обов’язковим є усвідомлення мовцем ієрархії та структури ролей учасників; це добір конкретної „протосхеми” майбутнього висловлювання. Пропозиція – це мисленнєвий шаблон: відображення певної ситуації, що належить об’єктивній дійсності, але узагальненій та організованій свідомістю; це певний концепт майбутнього висловлювання. Завершений характер пропозиції вимагає заповнення її потенційних вузлів конкретними лексемами, тому тут можливі девіації, пов’язані з мовною компетенцією;

4) девіації на етапі побудови поверхневої структури висловлювання  - найчастішими типами девіацій на цьому етапі є девіації, пов’язані з порушеннями законів лексичної й граматичної сполучуваності слів, їх неправильного вживання, тобто з чисто мовними законами.

 

Комунікативне табу – мовні, тематичні та контактні заборони у спілкуванні.

Мовні табу – це заборона вживання у мовному спілкуванні носіїв певної культури окремих слів і словосполучень.

Тематичні табу – повна заборона для окремих осіб у конкретних ситуаціях спілкування розмов на певну тематику.

Контактні табу – заборона на будь-які форми міжособистісного спілкування.