Статут суб'єкта господарювання

Статут суб'єкта господарювання — це основний локальний нормативно-правовий акт, що містить положення, які застосовуються в процесі діяльності суб'єкта господарювання протягом усього часу його існування. Він набирає чинності з моменту державної реєстрації суб'єкта господарювання і діє до ліквідації і виключення останнього з державного реєстру підприємств і організацій України. Статут суб'єкта господарювання є специфічним корпоративним нормативне-правовим актом, що не має ознак цивільно-правової угоди. Не слід, однак, ототожнювати концепцію розуміння статуту як локального нормативно-правового акта з визначенням статуту юридичної особи як особливого закону.

Чинне законодавство України, зокрема, Господарський кодекс України, визначає, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управ­ління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та лік­відації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Наприклад, статут акціонерного то­вариства крім відомостей, передбачених ст. 57 ГК України, ст. 88 ЦК України, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень, а також інші відомості, передбачені законом. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбачених ст. 57 ГК України, ст. 88 ЦК України, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення па­йових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Щодо підприємств окремих видів законодавець застосовує ти­пові форми, установчих документів. Наприклад, типовий статут відкритого акціонерного товариства, що утворене шляхом приватизації майна державного підприємства, затверджено спільним наказом Фонду державного майна України від 12.12.1994 р. № 787, Міністерства економіки України від 13.12.1994р. № 177. Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства, затверджено спільним наказом Міністерства економіки України, Фонду державного майна України, Міністерства юстиції України від 31.08.1993 р. № 55/365/10/5. Отже, при розробці проектів установчих документів суб'єктів господарювання необхідно керуватися також нормативно-правовими актами, що затверджують типові форми установ­чих документів.

Як правило, структура статуту визначається виходячи із закону, що установлює вимоги до установчих документів певного виду

суб'єкта господарювання. Визначивши структуру статуту, розташування в ньому тих або інших положень, статут наповнюють змістом, тобто в нього включають положення, розраховані на застосування в діяльності даного суб'єкта господарювання. При на­повненні статуту змістом за основу приймають положення відповідного закону або іншого нормативно-правового акта, у разі якщо вони виражені у вигляді імперативних норм, або створюють правові конструкції, відмінні від встановлених законом, якщо це дозволяється законом {за наявності диспозитивних норм), можлива, нарешті, розробка і закріплення інших правил поведінки. У процесі створення і наступного затвердження статуту суб'єкта господарювання здійснюється деталізація (розвиток) правових норм, що міститься в законі або іншому нормативно-правовому акті, відбувається переклад абстрактних приписів закону, застосованих до різних суб'єктів господарювання, у сферу діяльності конкретного суб'єкта, тобто реалізація норм права.