Термін виборча система в науці конституційного права використовується в двох значеннях — широкому і вузькому

 

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

 

Виборча система у вузькому значенні — це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування:

 

Мажоритарна виборча система — це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій.

 

Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж уся його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

 

Пропорційна виборча система — це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 48 країнах світу, в тому числі у 24 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.

 

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів — це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий — це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку).

 

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і пропорційної виборчих систем. В Європі змішана виборча система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки — у Литві, Грузії, Росії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

 

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом (Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша — за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.

 

В Україні 24 вересня 1997 р. Прийнято новий Закон ”Про вибори народних депутатів України”. В ньому визначено виборчу систему, за якою мають відбуватися вибори: народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

 

Вибори в парламент України проводяться за лінійним змішуванням — із 450 депутатів 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.

 

71. референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

 

Роль референдумів в регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їхні основні соціальні функції.

 

По-перше, референдум є одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень. Легітимізація рішень здійснюється як шляхом прийняття закону або рішення під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що належать до ви­няткової компетенції референдумів через надання вищої юридичної сили в обох випадках законам та рішенням. Певний рівень легітимізації прийнятих рішень витри­мується і при проведенні консультативних референдумів, оскільки, за законом, їхні результати розглядаються і враховуються державними органами при прийнятті рішень.

 

По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету, оскільки, за умов виконання певної конституційної процедури щодо всеукраїнського референдуму і виконання вимог закону щодо місцевих референдумів, громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни можуть ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань, пов'язаних з конституційним чи законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод.

 

По-третє, референдум є одним із способів формування громадської думки.

 

По-четверте, за умов демократичного суспільства референдум може бути використаний народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси громадян.

 

Запровадження в Україні порядку проведення референдумів за народною ініціативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя.

 

Виясненню специфічних особливостей референдумів, а також визначенню їх ролі при регуляції суспільних відносин сприяє аналіз видів референдумів.

 

Враховуючи світовий і національний політичний досвід та теоретичні здобутки науки конституційного права, Конституція, а також Закон "Про всеукраїнський та

 

місцеві референдуми", передбачають наступні види референдумів. За територіальною ознакою референдуми поділяються на:

 

1) всеукраїнський;

 

2) місцевий, причому останній має два підвиди:

 

а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим;

 

б) референдум, що провадиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць.

 

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом відповідно до їх повноважень. Згідно із ст. 73—85 Конституції виключно Верховна Рада призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України, Президент, згідно з ч. 6 ст. 106 Конституції, призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції відповідно до ст. 156 цієї Конституції і проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

 

Місцеві референдуми призначають відповідні ради з питань, що належать до їх компетенції.

 

72. Кабінет Міністрів України (Уряд) є вищим органом у системі виконавчої влади. Це колегіальний орган, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Він є органом загальної компетенції, який є по суті центром з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади.

 

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Діяльність Кабінету Міністрів забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів України (далі — Секретаріат). Секретаріат очолює Державний секретар Кабінету Міністрів, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Секретаріат діє на підставі Положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів.

 

Робочими органами Кабінету Міністрів є урядові комітети, основне завдання яких полягає у

 

 

 

Центральні органи виконавчої влади: права, компетенція, функції    189

 

формуванні та реалізації державної політики у відповідній сфері згідно зі стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.

 

У складі Кабінету Міністрів України діють такі урядові комітети:

 

— з питань національної безпеки і оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності;

 

— економічного розвитку та з питань європейської інтеграції;

 

— соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку;

 

 

— з питань промислової політики, паливно-енергетичного комплексу, екології та надзвичайних ситуацій;

 

— з реформування аграрного сектору.

 

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

 

Прем'єр-міністра призначає Президент України за згодою більш ніж половини конституційного складу Верховної Ради України. Він вносить на ім'я Президента України подання про персональний склад Кабінету Міністрів. Президент призначає або не призначає цей склад. Відсутність самостійних владних повноважень у Прем'єр-міністра України є особливістю української моделі організації виконавчої влади.

 

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, керує засіданнями Кабінету Міністрів, розподіляє обов'язки між Першим віце-прем'єр-міністром та віце-прем'єр-міністрами, підписує акти Кабінету Міністрів, представляє Кабінет Міністрів України у міжнародних зносинах тощо. Перший віце-прем'єр-міністр та віце-прем'єр-міністри згідно з розподілом повноважень забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, координують вико-

 

 

 

190__________________________________________Розділ 2,3

 

нання заходів з відповідних питань міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, не здійснюючи при цьому безпосереднього керівництва їх роботою, очолюють відповідні урядові комітети.

 

Посади Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не входять до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу».

 

За конституційним статусом Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Перебуваючи фактично у подвійному підпорядкуванні, Кабінет Міністрів України виконує такі основні функції: забезпечення виконання законів (у тому числі Конституції) і актів Президента України, систематичний контроль за їх виконанням іншими органами виконавчої влади усіх рівнів і усунення виявлених порушень.

 

73. Прокуратура - єдина централізована система державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності.

 Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правої порядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань на:

 - закріплені Конституцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну систему, права національних груп і територіальних утворень;

 - гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини і громадянина;

 - основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування. На органи прокуратури України покладено такі функції:

 1) підтримання державного обвинувачення в суді;

 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

 4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вжиття інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

 Відповідно до п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до набрання чинності законами, що регулюють діяльність державних органів із контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і набрання чинності законами, що регулюють її функціонування.

 Основні принципи організації та діяльності органів прокуратури полягають у тому, що вони:

 - становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядку-. ванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;

 - здійснюють, свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території ї республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їхніх органів;

 - захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

 - вживають заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

 - діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

 Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

 Втручання інших органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їхніх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків чи домогтися винесення неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

 Вимоги прокурора, що відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян та виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором строки.