Рік – початок нової епохи

 

 

У 313 році імператор Константин своїм едиктом офіційно заборонив переслідування християн і визнав свободу віросповідання в Римській імперії. Це фактично означало визнання панування християнської церкви в імперії. Сам імператор став брати активну участь у церковних справах, а богословські спори стали пов'язуватися з бороть­бою за єпископські кафедри, що перетворилися на державні посади.

 

Боротьба з єресями та язичництвом покликала до життя величезну християнську літературу, яка заклала основи християнської теології. Творці християнської теології здобули титул “батьків церкви”, а створені ними основи теології — назву “патристики”.

 

Друга половина IV століття — час талановитих і освіче­них проповідників. Натхненні проповіді Григорія Назіанського видають у ньому вихованця риторичної школи в Афінах. Великими літературними здібностями та знанням усієї античної культури вирізнялися й уродженці Каппадокії — Григорій Нісський, автор численних проповідей, трактатів, діалогів, листів, і його брат Василій, прозваний Великим, архієпископ Кесарійський у Каппадокії, також відомий як чудовий оратор: його проповіді й листи оригінальні за композицією та живою, яскравою мовою. Ще вище за каппадокійців стояв як промовець Іоанн Златоуст, єпископ Константинопольський. Промови його, написані чистим античним діалектом і старанно оздоблені, були вельми популярні. Та особливо уславився він своєю мужністю, викривши в проповідях розбещеність звичаїв, що панували в імператорському дворі в Константинополі. За ці проповіді оратор поплатився вигнанням і помер на засланні.

 

В ті ж роки, коли на сході імперії сяяла слава Іоанна Златоуста, на заході зійшла зірка Аврелія Августина, єпископа з міста Гіппон у римській Африці. Августин залишив величезну літературну спадщину, проповіді, трактати, листи. Найзначніші з його творів — “Сповідь” та “Про град Божий” — не мали собі рівних ні в латинському, ні в грецькому богослов'ї часів пізньої імперії і вплинули на середньовічну теологію й релігійну філософію. Досить сказати, що серед пізньоантичних християнських письменників у середні віки не було нікого, кого б так охоче читали й вивчали, як Августина.

 

Висновок

 

 

Кожен період в історії світової культури по-своєму цінний. Але не випадково особливу роль відводять античній культурі. І література, і мистецтво, і драматургія, і філософія античного світу стали відправною точкою у розвитку всієї подальшої культури. Мистецтво античного світу вперше по-справжньому відкрило й оспівало людину, зробило її мірою всіх речей, пізнало її як прекрасний і довершений феномен природи.

Античне мистецтво багато в чому залишилося неперевершеним і недосяжним навіть сьогодні.

Література:

 

 

1. Бадак А.Н., Войнич И.Е., Волчек Н.М. и др. “История Древнего мира: Древний Рим”, Минск, “Харвест”, 1998, 800 с.

 

2. Винничук Л. “Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима”, Москва, “Высшая школа”, 1988, 496 с.

 

3. Ладинский Ант. “В дни Каракаллы”, Минск, “Беларусь”, 1987, 460 с.

 

4. Левчук Л.Т. та інші “Історія світової культури”, Київ, “Либідь”,1999, 368 с.

 

5. Момзен Т. “История Рима”, “СПБ”, 1993.

 

6. “Энциклопедия”, Академия педагогических наук СССР, том 12, Москва, 1968, 640 с.

 

7. “Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия 98”, электронная версия.

 

8. Microsoft Encarta 98 Encyclopedia.

 

9. Матеріали Internet.

[1] Латиницею назва цього міста - Alba Longa.

[2] Numitor.

[3] Rhea Silvia.

[4] Тобто прихильницею богині Вести.

[5] Латиницею - Roma.

[6] Т.Момзен «История Рима», СПБ, 1993, с.258.

[7] В деяких джерелах вказується назва Місна.

[8] На основі порівняння Менрви й Афіни можна прийти до висновку, що Менрва, як і Афіна у греків, була покровителькою міст, ремесел, мистецтв і мудрості.

[9] Мова йде про похід галлів на Рим у 390 – 387 р.р.