Семінар 2. Країна як суспільство

Тема № 3. Cоціосфера: країна та суспільство

· Поняття суспільства

· Соціальна структура

· Типи суспільства

 

Поняття суспільства

Уся сукупність людей, що існують або існували на планеті Земля, складає окрему, відмінну від природи реальність – соціосферу.

Суспільство – об’єкт дослідження багатьох галузей знань, оскільки різноманітні наслідки взаємодії людей з природою і між собою.

Інколи ототожнюють суспільство з певним історичним часом, країною або державою.

Отже, в широкому розумінні, суспільство – це форма адаптації людини до природного середовища, що забезпечує існування та самовідтворення людських спільнот (в певному сенсі, поняття «суспільство» тотожне поняттю «людство»).

Разом з тим, суспільство – це сукупність усіх видів взаємодії людей та людських спільнот, що історично склались.

Суспільство - найбільша з існуючих на певній території спільнот людей.

соціальна система може бути визнана окремим суспільством: якщо вона:

не є складовою частиною іншої, більшої соціальної систем;

якщо шлюби укладаються між представниками даної спільноти;

якщо суспільство поповнюється переважно за рахунок дітей членів даного суспільства;

якщо суспільство має власну територію, яку такою усвідомлює;

у нього є власна самоназва і власна історія;

якщо суспільство має власну систему управління;

якщо суспільство існує довше середньої тривалості життя одного індивіду;

якщо його об'єднує спільна культура (Едвард Шилз).

В широкому сенсі «соціальне» тотожне «суспільному».

У вузькому значенні - соціальним вважається те, що є виявом позицій індивідів, які визначаються місцем людей у соціальній структурі, взаємовідносинами певних груп людей – різних прошарків, страт, класів, націй тощо.

Суспільство – це соціальна система.

система має певну структуру до якої, найчастіше, відносять такі елементи:

соціальні групи,

соціальні інститути,

соціальні відносини та процеси.

В межах системного підходу, прийнято вирізняти три рівня суспільства:

Людство або суспільство в цілому – соцієтальний рівень (макрорівень),

Соціальні спільноти з утвореними ними соціальними інститутами – соціальний рівень (мезорівень),

Індивідів - індивідуальний рівень (мікрорівень).

 

Соціальна структура.

Складні системи складаються з елементів, що теж мають розгалужені структуру та взаємозв’язки – тобто є підсистемами і можуть розглядатись як системи.

В суспільстві, якщо його розглядати як суперсистему (соцієтальну систему), то в якості систем, найчастіше виокремлюють

економіку,

політику,

культуру

соціум (соціальну систему).

Індивід – людина, в соціальному розумінні, яка розглядається як член певної соціальної спільноти, групи («неподільний» елемент суспільства).

«особа» - індивід як суб’єкт соціальних, економічних або правових відносин («фізична особа», «юридична особа»).

«індивідуальність» підкреслюється відмінність однієї людини від іншої.

Для позначення особи як носія соціальних якостей, притаманних певному типу суспільства та наділеної індивідуальністю, використовується термін «особистість».

Прийнято розрізняти:

структурні соціальні групи, - такі сукупності людей, в яких її члени пов’язані спілкуванням, виконанням певних соціальних функцій, в той чи інший спосіб підтверджують свою приналежність до цієї групи та усвідомлюють її (кожна особа може входити до декількох різних соціальних груп).

статистичні групи, («номінальні» або «соціальні категорії») - групи індивідів, що поєднані спільними характеристиками, але не створюють реальних зв’язків між собою. Це групи для статистичного обрахування.

Реальні соціальні групи виокремлюються за реально існуючими соціально-значущими ознаками, наприклад: стать, дохід, етнокультурна або мовна належність, релігійність, вік, зайнятість, рід занять, місце проживання тощо.

Проміжкові позиції між номінальними та реальними групами, займають так звані "групи-агрегати" – випадкові скупчення людей, визначених за поведінковими ознаками, що можуть відігравати певну соціальну роль: аудиторія ЗМІ, публіка, натовп тощо. В соціології вирізняють також малі та великі соціальні групи, первинні та вторинні.

В країнознавчих дослідженнях, часто, зосереджуються на найбільш значимих соціальних групах:

стратифікаційних,

етнокультурних,

демографічних,

територіальних.

Стратифікаційними групами називають ті, що утворюються, переважно, за майновими та статусними критеріями (загальноприйнятими в сучасній соціологічній думці є такі):

рабство,

касти,

стани,

класи.

Усі ці різновиди спільнот, узагальнено називають соціальними стратами (від лат. stratum – шар, верства). Як правило, стратифікація суспільства проявляється у певній соціальній вертикалі верств населення суспільства. Кожна з них відрізняється більшим або меншим, порівняно з іншими, статком, власністю, правом, статусом, причетністю до влади, престижем, соціальною роллю та соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність передбачає можливість переходу від одного страту до іншого (вертикальна мобільність), переходу з однієї групи в іншу в межах однієї страти (горизонтальна мобільність). Отже, чим менше перешкод для такого переходу – тим більший рівень соціальної мобільності.

В різних типах суспільств, при схожій стратовій структурі, соціальна мобільність може відрізнятись суттєво. Так, між станами в феодальному суспільстві, соціальна мобільність дуже обмежена, а в капіталістичному – таких обмежень майже немає. Є і цивілізаційні особливості, що впливають на соціальну мобільність – так в індуській цивілізаційній соціальній структурі, можливості переходу з однієї варни (касти) до іншої, практично відсутні.

До етнокультурних (етносоціальних) груп відносять ті соціальні групи, що пов’язані з етнонаціональними та культурними особливостями: родові клани, племена, етноси (етнічні групи), нації, мовні та конфесійні спільноти.

Демографічні (соціально-демографічні) групи структурують населення за віковими, сімейними та статевими критеріями.

Уявлення про територіальний рух людності (міграцію), характер розміщення населення на певній території, дає структура соціально-територіальних груп суспільства.

Соціальні організації - створені спільноти, що об’єднують певною структурою та системою взаємовідносин різні соціальні суб’єкти з певною метою.

Притаманне:

ієрархічністю,

визначеністю соціальних ролей і статусів її членів (субординацією),

регламентацією взаємовідносин тощо.

Слід вирізняти формальні та неформальні соціальні організації. Вони можуть бути легальними та нелегальними.

Соціальні інститути - найбільш значущі для суспільства соціальні організації, що притаманні певному типу суспільства, або суспільству в цілому, існують протягом історичного часу або багатьох поколінь. Соціальним інститутом (від лат. institutum – встановлення, запровадження, звичай) може вважатись, також, система норм і цінностей, які формально або неформально визнаються суспільством такими, що регулюють відносини між суб’єктами суспільства.

В загальному розумінні, соціальні інститути – сталий механізм самоорганізації соціального життя та управління суспільством. Процес формування інститутів, тобто усвідомлення певних групових (суспільних) інтересів, вироблення необхідних соціальних процедур та механізмів для їх реалізації, впорядкування відносин, закріплення їх в звичаях, нормах моралі, права, перетворення їх на сталі елементи соціальної системи, формалізація, має назву "інституалізація".

Власне система соціальних інститутів у певному суспільстві є головним об’єктом дослідження різноманітних суспільних наук, зокрема і країнознавства. Адже, своєрідна комбінація цих соціальних механізмів, їх значущість у суспільному та індивідуальному бутті населення певної країни, формує її культурну, соціально-економічну та суспільно-політичну самобутність.

Слід враховувати ту обставину, що соціальні інститути, незважаючи на їх укоріненість, традиційність і певну соціальну інерційність, проявляються неоднаково в різних типах суспільств і на різних етапах історичного розвитку. Так, важливий для феодального суспільства інститут особистої свободи, втратив колишнє значення в буржуазному і набув іншого змісту. А інститут шлюбу, наприклад, має більше значення в країнах традиційно католицької культури, ніж протестантської.

У зв’язку з цим є необхідність охарактеризувати тип суспільства, що притаманний країні, яка вивчається. Суспільство як соціальна система весь час змінюється внаслідок різноманітних процесів: економічних, політичних, етнічних і таке інше, всі вони сукупно позначаються терміном "соціальні процеси".

Вони можуть поділятись на еволюційні (реформістські) – ті, що спричиняють поступові зміни елементів соціальної системи, і трансформаційні – ті, що суттєво змінюють комбінацію цих елементів

Ті трансформаційні процеси, що призводять до суттєвої зміни структури соціальної системи, позначають терміном "соціальна революція". Революція, перш за все, - це якісні, сутнісні, докорінні й відносно швидкі зміни. Цей термін використовується в широкому розумінні: глобальні, епохальні, цивілізаційні та соцієтальні революції.

Термін "соціальна революція" має і вужче застосування. Так називають процеси, що супроводжують зміну політичної системи та подальшу суттєву реконструкцію соціально-економічної структури суспільства.

Суспільні рухи або соціальні рухи – тип колективних дій, спрямованих на вирішення певної соціальної проблеми. Може розгоратись в підтримку або, навпаки, проти суспільно-політичного чи соціально-економічного явища або процесу. В розвинутих суспільствах можуть мати характер громадських рухів. Соціальні рухи можуть бути різними за характером: консервативними або прогресивними, революційними або реакційними, реформістськими або радикальними, локальними чи загальнонаціональними, і, навіть, глобальними.

Коли ми говоримо про суспільство та його рух, маємо на увазі позитивний розвиток – прогрес, рух від гіршого до кращого, від меншого до більшого, від простішого до складнішого і таке інше.

Проте, можливий і від'ємний розвиток – регрес, коли кількісні та якісні зміни в суспільстві можна трактувати як негативні. В соціальній реальності відбуваються обидва цих процеси в різних пропорціях, отже, коли загальна сума позитивних (умовно) зрушень переважає негативні (умовно), то ми можемо визначити таку динаміку як прогрес. В суспільствознавстві прийнято вважати, що процес соціального прогресу глобальний, а соціального регресу – локальний, тобто охоплює окремі суспільства і має порівняно тимчасовий характер.

 

Типи суспільства.

Автор теорії індустріального суспільства Даніель Белл пов'язував його появу з технологічними революціями, що стали наслідком наукової революції ранньомодерного часу:

· винайдення парової машини у XVIII ст.;

· науково-технологічні досягнення, винайдення нових енергоресурсів та матеріалів (електрика і хімія) в ХІХ ст.;

· створення ЕОМ в ХХ ст.

Постіндустріальне суспільство Д. Белл пов'язував з інформацією, перетворенням її на головну продуктивну силу постіндустріального суспільства. Цю ідею розвинув у своїх працях Елвін Тоффлер, який розглядав еволюцію суспільства у вигляді "трьох хвиль" технологічних революцій, що призвели до виникнення інформаційного суспільства. Погляд на інформацію в соціальному значенні призвів до витворення декількох теорій, що описують цивілізаційний розвиток як послідовність інформаційних революцій, що зрештою призвели до появи інформаційного суспільства.

· Першою інформаційною революцією вважається винайдення писемності;

· Другою – винайдення книгодрукування (сер. XV ст.);

· Третьою – винайдення телеграфу та телефону в ХІХ ст.;

· Четвертою – винайдення ОЕМ та мікропроцесорів у ХХ ст.;

· П'ятою – розвиток Інтернет (телекомунікаційних мереж) та ІТ-технологій.

Зростання ваги інформації як чинника розвитку суспільства як соціальної та економічної систем, дає підстави розглядати цифрову еру як "третю промислову революцію", що пов'язується, наприклад, з продуктивними можливостями 3D-принтерів (The Economist).

Сьогодні вже сприймається як незаперечна реальність новий тип суспільства, що породжений ІТ-технологіями – віртуальне суспільство, ще вже перетнуло межу між телекомунікаційними мережами і глобальним суспільством. Розвиток соціальних мереж свідчить, що запропонований іспанським соціологом Мануелем Кастельсом термін "мережеве суспільство" (англ. network society) має реальне наповнення.

Джерард (Герхард) Ленскі. визначив наступні типи:

суспільство мисливців та збирачів,

садівниче (городницьке) суспільство,

аграрне суспільство,

промислове (індустріальне) суспільство,

спеціальне суспільство.

Суспільство мисливців та збирачів примітивне, не знає розвинутого господарства, нерівності, не здатне створювати запаси і додатковий продукт.

Садівниче (англ. horticultural societies), або суспільство з простим типом сільського господарства – використовує мотики, але не знає плуга, вирощує сади і городину, не здатне створювати додаткового продукту, має примітивну соціальну структуру.

Аграрне, або суспільство зі складним типом сільського господарства – пов'язується з орним землеробством, іригаційними системами та залученням до їх функціонування різних верств суспільства, використанням тяглової сили тварин, створенням і накопиченням додаткового продукту та його перерозподілу. З цим пов'язується і виникнення держави. Поруч з аграрним, слід згадати пасторальне (пастуше) суспільство, що сформувалось на основі кочового (пастушого) тваринництва, яке давало можливість створювати і накопичувати додатковий продукт, утримувати масу населення, вивільнити його частину для ремесла, створити складну соціальну систему і державу. Термін, переважно використовується в західній соціології та антропології.

Промислове (індустріальне) суспільство пов'язується не тільки з промисловою революцією та індустріалізацією, а з використанням нових видів енергії.

Спеціальним або окремим типом суспільства Дж. Ленскі називав такі суспільства, що склались навколо специфічного господарсько-культурного типу – наприклад, приморське суспільства, зайняте морським рибальством.

Радянські антропологи М. Левін та М. Чебоксаров ускладнили подібний підхід за допомогою поняття "господарсько-культурний тип" (КГТ). Господарсько-культурний тип – комплекс особливостей господарства та культури, що історично складається в різних суспільствах, які перебувають на схожих рівнях соціально-економічного розвитку і подібних природно-географічних умовах. Способи виробництва давнього суспільства вони описали у вигляді КГТ:

· Мисливство, збиральництво та рибальство;

· Ручне землеробство і тваринництво

· Орне землеробство.

Кожний з цих КГТ, уточнюється підтипами або окремими типами характерними для певного природного середовища. Наприклад, КГТ " Мисливство, збиральництво та рибальство", розглядається як КГТ " Збирачі та мисливці лісів жаркого поясу", КГТ "Мисливці та збирачі степів та напівпустель" і таке інше.

Наголос на відмінностях між суспільствами в залежності від домінуючого господарства та відповідних соціальних зв’язків, робив німецький соціолог Фердинанд Тьонніс. Він відрізняв два типи суспільства, які назвав відповідно –

"община" (гемейншафт – нім. Gemeinschaft) та

"товариство" (гезельшафт – нім. Gesellschaft)

і два типи суспільних зв’язків – общинні та суспільні. Общинний тип відносин і відповідну соціальну структуру характерну для традиційного, сільського суспільства, Ф. Тьоніс вважав "природним". В суспільстві типу гемейншафт, мотивація, цінності, норми базуються на спільності мови, культури, цінностях роду і традицій, взаємодопомоги тощо. В суспільстві типу гезельшафт, що притаманне індустріальній епосі та міському середовищу, домінують раціональні мотивації, жорсткі норми, індивідуальні інтереси, грошовий еквівалент взаємовигідних відносин тощо.

Американський соціолог Девід Рісман пов'язував тип суспільства і тип "соціального характеру" особистості та її мотивації. Він визначав три типи суспільства:

1). "Суспільство з високим потенціалом зростання населення" (античність та середньовіччя).

2). "Суспільство з перехідним зростанням населення" (епоха Ренесансу).

3). "Суспільство зі спадом населення" (сучасне індустріальне суспільство). Цим типам суспільств відповідає тип соціального характеру, що домінує і є стрижнем мотивації індивідів. Першому типу відповідає "орієнтація на традицію" – члени суспільства відрізняються конформізмом, залежністю від громади, традиції, громадських цінностей тощо. Другому типу притаманна "орієнтація на себе": індивідуалізм, підприємливість, менша залежність від громадських авторитетів, волелюбство, мотивація, що спирається на внутрішні потреби тощо. Третій тип – "орієнтація на іншого": прагнення престижного статусу, атрибуції зовнішнього успіху, залежність від прийнятих стандартів життя, поведінки, іміджу, що характерно для сучасного урбанізованого суспільства.

Хоч усі зі згаданих типів суспільств, добре описуються та ілюструються на історичному матеріалі, проте, їх елементи, в різних пропорціях можуть бути присутніми в суспільствах сучасності.

На противагу еволюціоністському універсалізму, коли подібні риси вишукуються або й приписуються всім суспільствам, що перебувають на певній стадії історичного розвитку (прогресу), прихильники цивілізаційного підходу розглядають особливості кожного суспільства виходячи з визначення його цивілізаційної належності.

Подібним є визначення суспільства за релігійною або національною (етнокультурною) ознаками: християнське або ісламське суспільство, французька або німецьке суспільство.

Для характеристики сучасного суспільства, найчастіше використовуються визначення типу суспільства за критеріями розвитку демократії та громадянських та особистих прав і свобод. 

В науковий обіг поняття "відкрите суспільство" розробив та увів австрійський філософ Карл Попер, в своїй книзі "Відкрите суспільство та його вороги" (1945 р.). В загальних рисах, словами К. Попера: "…магічне, племінне чи колективістське суспільство ми будемо іменувати закритим суспільством, а суспільство, в якому індивідууми змушені приймати особисті рішення, - відкритим суспільством"

Відкрите суспільство – це таке, в якому діє принцип суспільного договору, найважливіші для всього суспільства, зокрема і політичні, рішення приймаються консенсусом за демократичними процедурами, особистість не підпорядкована суспільній думці, а зберігає право критичного осмислення суспільних засад, де ні особа, ні група, не мають права на монополію думки, існують вільні умови для розвитку науки і доступу до інформації, а саме суспільство – раціонально організоване на основі досягнень науки. Основою відкритого суспільства є економічна самодостатність його членів, що базується на приватній власності, її недоторканості, при наявності певного механізму контролю з боку суспільних інститутів. Отже, ознаками відкритого суспільства є демократія, толерантність, мультикультуралізм, плюралізм, раціональність.

Закрите суспільство – навпаки, прагне жорстко підпорядкувати особистість груповим інтересам, максимально обмежити ініціативу індивіда встановленими нормами або традицією, еліта в ньому прагне політичної монополії, можливості нав’язувати суспільству одну модель розвитку, одну ідеологію, реалізовувати жорсткий контроль над суспільними процесами, підпорядковуючи їх певній меті. Сучасний тип закритого суспільства найчастіше описується за допомогою понять "тоталітаризм", "тоталітарний режим", "тоталітарне суспільство".

Принципи відкритого суспільства близькі до суспільно-політичного наповнення поняття "громадянське суспільство". Під громадянським суспільством розуміють систему недержавних організацій та соціальних інституцій, які дозволяють здійснювати суспільно-політичну самоорганізацію різних соціальних груп, прошарків суспільства, для забезпечення їх різноманітних потреб.

Поняття "суспільство" і "громадянське суспільство" не тотожні. ГС тільки частина суспільства, яке виникло на певному етапі розвитку і в певних суспільно-політичних та соціально-економічних умовах. Тому, в деяких випадках, ГС не суспільна реальність, а ідеал, до якого прагнуть, певне гасло в громадянському і політичному житті. Проте, у вузькому соціологічному значенні, при цьому в ширшому розумінні – громадянське суспільство виникло задовго до формування держави. В цьому сенсі його слід відрізняти від ідеологічного значення, у вужчому розумінні поняття "громадянського суспільства".

В середньовіччі суспільне усвідомлення себе спиралось на визнання особистісного підданства монарху. Сукупність підданих і утворювало певне суспільство, яке жило за певними законами, джерелом яких був монарх. Проте, навіть, в такому суспільстві існували традиції (звичаєве право), крім того, суттєвим регулятором суспільних відносин була церква. Якісь звичаї не змогла порушити церква і змушена була або пристосовувати їх під свою доктрину, або просто миритись з їх існуванням. Деякі звичаї не міг, без наслідків, порушити і монарх. Тобто цілком ототожнювати середньовічне суспільство підданих з монархією неможна.

З ростом суперечностей між державою та окремими групами підданих, з'являється усе більше спроб діяти в досягненні своїх вигод незалежно від держави. Так поступово формується уявлення про необхідність розділення сфер впливу різних систем регулювання на політичну та громадянську.

Ідея громадянського суспільства виникла у XVII ст. Вперше термін "громадянське суспільство" використав німецький філософ Годфрід Лейбніц. У 1690 р. Джон Локк висловив ідею про існування політичного та громадянського суспільства. Йому належить і розробка теорії "суспільного договору", згідно з яким, державна влада наймається суспільством для забезпечення порядку. Суспільство передає державі частину власного суверенітету, але кожна людина має право на життя, рівність, свободу, приватну власність і "прагнення до щастя". Ці права він вважав "природними", тому держава не має права їх обмежувати, а лише слідкувати щоб окремі члени суспільства або певні соціальні групи не обмежували права інших. Якщо ж держава сама порушує природні права людини, то суспільство може змінювати владу, – в цьому сенсі суспільство є політичним. Концепція ГС розроблялась і поповнювалась новими ідеями, що були відповіддю на нагальні виклики часу і проблеми розвитку держави і суспільства.

В країнах так званого "західного світу", громадянське суспільство сприймають як систему громадського самоуправління, тобто, як додаток до державної системи влади і не протиставляють державу та ГС. В країнах, що пережили досвід тоталітарних систем, ГС розглядають як систему, що протистоїть державі, здатну стримувати прагнення держави до надмірного регулювання суспільних відносин.

Ознаками громадянського суспільства, його опорою, що дозволяє виникненню та розвиткові, є:

· Наявність приватної власності на засоби виробництва як основи економічної самодостатності громадян;

· Наявна система забезпечення доброякісної конкуренції і можливості доступу до засобів виробництва;

· Наявність системи забезпечення прав та свобод громадян;

· Правова захищеність громадян (державними та недержавними інституціями);

· Розвинута демократія;

· Певний рівень громадянської свідомості та політичної культури;

· Система самоуправління з достатнім рівнем компетенції;

· Система вільного формування та трансляції громадської думки

· Легітимність влади

Розвинуте суспільство має складну структуру. Якщо вона містить елементи, що дозволяють констатувати ознаки забезпечення прав і свобод громадян та різних соціальних груп, то можна очікувати появу або існування ГС.

Структура сучасного громадянського суспільства включає в себе наступні елементи:

· Політичні партії

· Громадські та суспільно-політичні організації та рухи (пацифістські, екологічні, правозахисні тощо)

· Союзи підприємців, асоціації споживачів, кооперації, благодійні фонди.

· Наукові та культурні організації, спортивні товариства.

· Самоврядні громади (муніципальні), виборці, політичні клуби

· Незалежні ЗМІ

· Церква (релігійні організації)

· Сім'я

Історичний досвід пережитий країнами Європи свідчить, що тоталітарні режими, для консолідації своєї влади нищили будь-які прояви громадянського суспільства, адже плюралізм, самодостатність та громадянська активність – найважливіші перешкоди встановлення тоталітаризму. Відтак, замість плюралізму – однопартійний режим, замість недержавних і громадянських інститутів – тотальний контроль держави, замість свідомої громадянської позиції – вождізм і масова екзальтація (рух мас).

Отже, сучасне суспільство може описуватись за різними суспільно-політичними параметрами і визначатись відповідно як "громадянське", "ліберальне", "відкрите", "консервативне", "закрите", "тоталітарне", "етатистське", "авторитарне" тощо.

За соціально-економічними параметрами може бути визначено як "індустріальне", "постіндустріальне" чи "інформаційне". Але дуже часто таку характеристику узагальнюють до визначення типу суспільства як "розвинене" чи таке, "що розвивається". Оскільки, в даному випадку, під суспільством завжди мається на увазі певна країна, то використовується відповідна термінологія: "розвинуті країни" (англ. developed country) або "країни, що розвиваються" (англ. developing countries). 

Чітких стандартів за якими можна визначити тип суспільства немає, проте, існує певний набір маркерів розвиненого або нерозвиненого суспільства. Використовуються також позначення рівнів розвитку: високо-, середньо-, слаборозвинені. До таких маркерів відносять:

· рівень розвитку демократії (громадянського суспільства);

· рівень забезпечення прав людини;

· рівень розвитку вільної ринкової економіки;

· ефективність використання ресурсів;

· захист навколишнього середовища (рівень екологічної свідомості суспільства);

· рівень соціального захисту населення;

· рівень життя (матеріального доброту).

Останній показник – рівень життя – досить ємний і, як правило, завжди розгортається у перелік різних маркерів, які можуть змінюватись в залежності від аспекту дослідження або порівняльної характеристики.

Отже, для визначення поняття "рівень життя", найчастіше використовуються такі показники:

· середній дохід (можуть враховуватись мінімальні та максимальні показники), але найчастіше наводиться показник відомий як "валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення";

· рівень інфляції;

· кількість годин роботи, необхідних для покупки необхідного;

· якість і доступність робочих місць;

· якість і доступність житла;

· вартість товарів і послуг;

· розвиток інфраструктури;

· доступність (за соціальну ціну або безкоштовно) доступу до якісної охорони здоров'я;

· очікувана тривалість життя, захворюваність

· кількість днів відпустки на рік

· якість і доступність освіти

· рівень економічної та соціальної нерівності;

· комфорт,

· матеріальні блага і потреби доступні для різних груп населення в різних регіонах країни (певній географічній області).

Рівень життя, звичайно, тісно пов'язаний зі загальним зростанням національної економіки, економічної і політичної стабільності, політичної та релігійної свободи, що теж потрібно враховувати.

Якість життя – ще один показник, який часто використовується для характеристики суспільства. Він включає, крім матеріальних аспектів та деяких з тих які не використовуються в оцінці рівня життя, ще й суб’єктивні оцінки умов життя. В 2005 р. компанія Economist Intelligence Unit розробила індекс якості життя (англ. quality-of-life index), який розраховується за такими показниками:

1. Здоров'я: Очікувана тривалість життя. Джерело: US Census Bureau

2. Сімейне життя: Рівень розлучень (на 1 тис. осіб.), ставиться оцінка від 1 (мало розлучень) до 5 (багато розлучень). Джерело: ООН; Euromonitor

3. Суспільне життя: Змінна дорівнює 1 якщо в країні високий рівень відвідуваності церкви (релігійних громад) або профспілкового членства. Джерело: World Values Survey

4. Матеріальні статки: ВВП на душу населення, Паритет купівельної спроможності. Джерело: Economist Intelligence Unit

5. Політична стабільність та безпека: Рейтинги політичної стабільності та безпеки. Джерело: Economist Intelligence Unit

6. Клімат і географія: Широта, для визначення холодних та жарких кліматів. Джерело: CIA World Factbook

7. Гарантія роботи: Рівень безробіття (%). Джерело: Economist Intelligence Unit

8. Політична свобода: Середній індекс політичної та громадянської свободи. Шкала від 1 (свобода реалізована повністю) до 7 (свобода відсутня). Джерело: Freedom House

9. Гендерна рівність: Вимірюється значенням середньої платні чоловікам до платні жінкам. Джерело: UNDP Human Development Report

Рейтинг розроблений за цим індексом включав 111 країн. До переліку не включено значну кількість країн Африки через неможливість отримати достатню кількість якісних даних, а також карликові країни Європи. Результати рейтингу опубліковано в британському тижневику The Economist

Останнім часом, в подібних дослідженнях, звертали увагу на певну умовність визначення добробуту за усередненими статистичними показниками, оскільки вони не відбивають реальне відчуття людей якості їх життя, тому стали додавати результати опитувань з метою визначити специфічні параметри оцінки, що умовно названі "міжнародний індекс щастя" (англ. Happy Planet Index). Цей індекс розраховується на основі

суб’єктивного показника задоволеністю життям,

очікуваної тривалості життя і так званого

"екологічного сліду", який визначається ступенем впливу на екологічну систему країни, внаслідок промислового втручання для задоволення життєвих потреб населення.

Суб’єктивний показник задоволення життям, - враховує реальні прагнення людей і ставлення до життєвих проблем, світоглядні, суспільні та особистісні цінності тощо. Наприклад, в суспільстві, де панує бідність і майже ніхто не покладає надій на суттєве покращені матеріального добробуту, бідність не сприймається так гостро як в суспільстві з високим рівнем добробуту.

Вважається, що почуття задоволення від життя в країні з м'яким кліматом буде яскравіше, ніж в країні зі суворим, некомфортним кліматом. Те ж саме можна сказати про країни, в яких психологічне розвантаження досягається внаслідок звичайних релігійних відправ, масових гулянь, карнавалів, в порівнянні з країнами, де населення страждає від хронічних стресів, наслідки яких воно нездатне подолати без кваліфікованої допомоги. Тому за індексом щастя, найщасливішими країнами є бідні країни Карибського басейну на чолі з Коста-Рікою, а серед Азійських – В'єтнам та Бангладеш, що займає одну з найнижчих позицій за рейтингами доходів на душу населення.

Наведені показники та індекси часто використовується для класифікації країн, порівняння особливостей розвитку країн в різних географічних регіонах континенту або планети, або різних районах однієї країни.

 

Семінар 2. Країна як суспільство.

 

Опрацювати лекційний матеріал (Тема 3. Соціосфера: країна та суспільство), звертаючи увагу термінологію, підготуватись до обговорення цих термінів, з метою уточнити або з’ясувати їх зміст, під час обговорення на семінарі. Бути готовими до тестового контролю за матеріалами лекцій.

 

Питання на обговорення:

1. Соціальна структура та її складові

Звернути увагу на визначенні поняття "суспільство", його тлумачення в широкому та вузькому змістах. Характеристику соціальної структури, її складових.

2. Типи суспільств.

Звернути увагу на різні підходи до вибору етапів та критеріїв розвитку суспільств. Знати основні концепції типології суспільств. З'ясувати підходи до країнознавчої характеристики суспільств.

 

Література:

1. Кузьменко Т. М. Соціологія. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 320 с.

2. Яценко Б.П. Країнознавство: основи теорії: навч. посіб. – К.: Либідь, 2009. – 312 с.

 

Знати (на основі цих персоналій, понять і термінів буде розроблено тестові питання):

Поняття "суспільство"

соцієтальний рівень

макрорівень, мезорівень, мікрорівень

Індивід, особа, індивідуальність, особистість

структурні соціальні групи, стратифікаційні групи, статистичні (номінальні) групи

соціальна мобільність (вертикальна мобільність, горизонтальна мобільність)

соціальні організації

соціальні інститути, інституалізація

соціальні процеси, соціальні рухи

глобальність і локальність соціального прогресу

Елвін Тоффлер Д. Белл

Концепція "трьох хвиль"

5-ть інформаційних революцій

Періодизація Джерарда Ленскі

М. Левін та М. Чебоксаров, концепція "господарсько-культурних типів" (КГТ)

Фердинанд Тьонніс

Концепція "общини" і "товариства" (гемейншафт – нім. Gemeinschaft та гезельшафт – нім. Gesellschaft)

Девід Рісман

Концепція "Суспільства з певним потенціалом зростання населення" ("орієнтація на традицію" "орієнтація на себе" "орієнтація на іншого")

Карл Попер

Концепція "відкритого і закритого суспільств"

Годфрід Лейбніц, Джон Локк

Концепція "громадянського суспільства".

Ознаки громадянського суспільства,

"розвинуті країни" (англ. developed country) "країни, що розвиваються" (англ. developing countries). 

рівень життя

якість життя (індекс якості життя)

"міжнародний індекс щастя"

суб’єктивний показник задоволеністю життям,

"екологічний слід"