Роль і значення підприємства в економіці

Лекція 1.

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання є підприємництво.

Термін “підприємництво” запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку XVIII століття французьким економістом Рішаром Кантільйоном, який характеризував самостійного підприємця (ремісника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяльність котрого обов’язково зв’язана з певним господарським ризиком.

Необхідно і важливо також відрізняти підприємництво і менеджмент, а підприємця від управляючого (керівника). Підприємець – це самостійний агент ринку, котрий діє на свій острах і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер – найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, як правило, не несе майнової відповідальності за свої дії.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна фінансово-господарська діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний страх і ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи – підприємства (організації).

Якщо діяльність фізичних осіб або юридичних осіб не зв’язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільного корисної діяльності - це можливість і обов’язковість отримання певного ризику.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

1. свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

2. постійна наявність фактора ризику;

3. орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

4. інноваційний характер діяльності.

Підприємництво – це не лише особливий вид діяльності, а й певні стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

1. ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

2. готовність наражатися на ризик;

3. гнучкість і постійне самооновлення;

4. цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Сучасна економічна література виокремлює три головні функції сфери підприємницької діяльності:

· ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

· організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ);

· творчу (новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати).

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

· громадяни України та інших держав;

· юридичні особи – підприємства (організації) усіх форм власності.

Законодавство України попереджає певні обмеження щодо здійснення підприємства. Зокрема, не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств і організацій.

Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар; продукт; послуга.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

· без використання найманої праці;

· з використанням найманої праці;

· без утворення юридичної особи;

· з утворенням юридичної особи.

Підприємництво здійснюється за певними принципами, має власні форми, типи і моделі функціонування.

Основні принципи підприємництва:

· вільний вибір діяльності;

· залучення на добровільних засадах для здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

· самостійне формування програми виробничої та інших видів діяльності; вибір постачальників ресурсів і споживачів виготовлюваної продукції; встановлення цін на товари і послуги відповідно до чинного законодавства України;

· вільний найм працівників для здійснення бізнесової діяльності;

· залучення і використання природних, трудових, матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, якщо це не заборонено або не обмежено чинним законодавством;

· вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів до відповідних бюджетів згідно з законодавством;

· самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу на власний розсуд.

Підприємництво як форма діяльності може бути представлене певними видами:

· будь-якими видами виробничої діяльності;

· різноманітними видами торгівельної діяльності

· діяльність з надання послуг;

· комерційним посередництвом тощо.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, так і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадян, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов’язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству.

Друга – колективна – передбачає межі та процедури, які окреслені більш строго з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі і в межах тих завдань і повноважень, котрі відбиті у засновницьких документах та статутах підприємств (організації) різних форм власності.

Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими її типами. Основні з них такі:

· малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді;

· спільне підприємство або партнерство, засноване на колективній власності;

· корпоративне підприємство, засноване на акціонерній власності.

 

Роль і значення підприємства в економіці

Розуміння сутності підприємництва зв’язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого.

· По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив – можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

· По-друге, розвиток підприємства створює “поживне середовище” для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидкому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.

· По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

· По-четверте, підприємництво сприяє економіці і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв’язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачення ресурсу, найму робочої сили.

· По-п’яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок.

Підприємство виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво – необхідна умова досягнення економічного успіху.