Підприємство як суб’єкт господарювання

БАЗОВА ЛАНКА АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

3.1. Підприємство як суб’єкт господарювання

3.2. Види підприємств та їх об’єднань

3.3. Внутрішнє середовище діяльності підприємств

3.4. Зовнішнє середовище діяльності підприємств

3.5. Показники економічної ефективності діяльності підприємств

Підприємство як суб’єкт господарювання

Для забезпечення аграрного виробництва людьми здійснюється безліч видів конкретної праці. Об'єднуючись у трудові колективи, люди створюють окремі підприємства, що виконують певну діяльність і досягають певної мети, а їх дії відбуваються за визначеними правилами.

Підприємство та його складові

Підприємство - це самостійний суб’єкт господа-рювання, який має права юридичної особи і здій-

снює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку.

Таке визначення підприємства є узагальненим. Специфічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання в цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства.

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство - це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію».

Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з трудовими ресурсами.

Якщо не брати до уваги різновид виробленої продукції кожним конкретним підприємством, то можна виділити загальні ознаки, притаманні їм усім.

Насамперед, підприємство - це сукупність засобів виробництва (рис. 3.1.1).

Засоби виробництва для кожного підприємства, що виробляє певний вид продукції, мають особливості, відповідають специфіці технології та способу виготовлення продукції. Наприклад, технологія виробництва продукції тваринництва істотно відрізняється від технології виробництва продукції птахівництва і за способом отримання генетичного матеріалу, і за годівлею, одержанням продукції.

Рис. 3.1.1. Складові підприємства і результат їх взаємодії

Суттєвою ознакою всіх підприємств є сукупність працівників, об'єднаних загальним процесом праці. Між ними виникають різноманітні відносини, що називаються виробничими. Вони охоплюють:

- організаційні відносини, зумовлені особливостями технології виробництва і поділом праці в межах підприємства (послідовність виконання робіт, взаємодія окремих підрозділів і ланок);

- зв'язки, зумовлені власністю на засоби виробництва (розподіл, управління та ін.);

- зв'язки з іншими підприємствами як суб'єктами господарювання.

Усі ці й інші зв'язки не існують окремо один від одного, а характеризуються сукупністю та єдністю і в такий спосіб надають визначеності й цілісності підприємству як особливій окремій ланці господарської системи.

Результатом взаємодії між виробниками, засобами виробництва і природою є продукція або послуги.

Елемент внутрішнього середовища й основа підприємства - працівники, котрим притаманний певний фаховий склад, кваліфікація та інтереси. До них належать керівники, спеціалісти і рядові працівники. Їхній досвід, уміння, намагання та зусилля визначають результати роботи підприємства.

Важливою функцією цього елементу є забезпечення стабільності кадрового складу, визначення й утримування оптимальної кількості трудових ресурсів, здатної забезпечити стабільну роботу та конкурентоспроможність діяльності підприємства. Вагоме значення мають такі процеси, як підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів, розв'язання внутрішніх соціальних і трудових конфліктів, створення здорового мікроклімату в трудовому колективі.

Важлива роль засобів виробництва, з допомогою яких виробляється продукція, їх досконалість і відповідність технологіям, надійність і комплектність визначають рівень і масштабність виробництва.

Особливе місце посідає інноваційна діяльність підприємства з метою запровадження технологій, нової техніки й обладнання, нової організації виробництва, а також ноу-хау.

Для придбання сировини, матеріалів, добрив, машин і обладнання, енергоносіїв, виплати заробітної плати працюючим і здійснення інших комерційних операцій підприємству потрібні гроші. Вони можуть бути на розрахункових рахунках у банку та касі підприємства. За їх відсутності, але у випадку нагальної потреби, підприємства використовують кредити. Дуже важливо правильно оцінити прогноз грошових надходжень і розподіл їх за напрямами діяльності: на процес виробництва, інноваційну діяльність і матеріальне стимулювання кадрового потенціалу.

Винятково важливе значення для успішного функціонування підприємства має інформація. Її можна поділити на комерційну, технічну й оперативну.

Комерційна інформація орієнтує підприємство на те, яку продукцію і скільки необхідно виробляти, за яку ціну і кому її реалізовувати, які витрати несе підприємство на виготовлення та реалізацію продукції, і які отримає доходи.

Технічна інформація характеризує якість і кількість продукції, повідомляє про технологію виробництва, наявність і потребу в сировині та матеріалах, про стан і забезпеченість матеріально-технічними засобами, необхідними для здійснення виробництва, про послідовність виконання операцій та ін.

Оперативну інформацію використовують для визначення завдань працюючим, здійснення контролю обліку і регулювання виробничого процесу, коригування управлінських і комерційних операцій.

За допомогою інформації всі складові компоненти підприємства діють синхронно, цілеспрямовано - на виробництво певного виду продукції, відповідної кількості та якості.

Правові основи функціонування підприємств

Основним юридичним актом, що регламентує роботу підприємства, є Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. Статут підприємства-

головний установчий документ, а колективний договір регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Законодавство України визначає види й форми підприємств, правила їх організації та ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності, створює однакові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності, визначає їх права і форми відповідальності у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання та державою.

Згідно з положеннями Господарського кодексу України, кожне підприємство може бути створене відповідно до рішення власника чи власників майна.

Створене підприємство підлягає реєстрації за місцем розташування, на підставі заяви, рішення засновника про створення, Статуту й інших документів, визначених Кабінетом Міністрів України. Підприємству присвоюється ідентифікаційний цифровий код, на підставі чого воно заноситься до державного реєстру України.

Цілі, функції та напрями діяльності підприємств

Істотним для ефективної діяльності підприємства є чітке визначення його цілі. Основну його діяльність у світовій економіці прийнято називати місією, що виз-

начає причину існування підприємства. Такою місією підприємств вважають виробництво продукції (надання послуг) для задоволення потреб ринку й отримання максимально можливого прибутку.

Щоб досягнути основної мети, підприємство має визначити множинні цілі, які повинні бути (рис 3.1.2):

- конкретними і підлягати вимірюванню;

- орієнтованими в часі;

- досяжними;

- взаємоузгодженими і не перешкоджати реалізації одні одним.

Рис. 3.1.2. Чинники, що визначають і формують підприємство

Щоб досягнути необхідні цілі, підприємство має розв'язати важливі завдання, які постають перед кожним із них.

До таких завдань належать:

- отримання доходу власником підприємства;

- забезпечення споживачів продукцією підприємства згідно з договорами;

- матеріальне стимулювання персоналу підприємства, створення належних умов праці та можливостей фахового зростання працівників;

- постійне створення нових робочих місць для населення тієї чи іншої місцевості;

- охорона навколишнього середовища;

- безперебійна робота підприємства і виробництво продукції високої якості.

В основу можливості виконання цих завдань покладено: інтереси власника; розмір капіталу; ситуація на підприємстві; зовнішнє середовище.

Завдання перед підприємством висуває власник незалежно від форми власності. Найперше він керується ситуацією і зовнішнього, і внутрішнього середовища. Власник дбає про свої інтереси, але при цьому бере до уваги доцільність завдання з погляду інтересу та профілю, потужності підприємства, наявності грошових і матеріальних ресурсів, кваліфікації кадрів, відсутності обмеження на той чи інший вид діяльності.

Метою власника в усіх випадках є одержання доходу внаслідок реалізації споживачам виробленої продукції, коли задовольняються запити соціального й економічного характеру як власника засобів виробництва, так і трудового колективу. Підприємство в ринковій економіці працює на умовах комерційного розрахунку, самоокупності й самофінансування. Воно самостійно укладає договори з постачальниками необхідних виробничих ресурсів, наймає робочу силу, здійснює різні грошові розрахунки. Підприємство несе відповідальність за своєчасну сплату податків та інші видатки, покриває із власного доходу всі збитки і втрати.

До основних функцій підприємства належать:

- виробництво продукції визначеної кількості та високої якості;

- реалізація продукції споживачу;

- матеріально-технічне забезпечення підприємства;

- управління персоналом і організація праці;

- зниження витрат і здешевлення продукції;

- сплата податків та інші платежі.

Адміністрація і персонал повинні турбуватись, щоб продукція підприємства була високої якості й дешевою. Це вимоги, які висуває перед підприємством ринок. Щоб не втратити споживачів, адміністрація і спеціалісти повинні вивчати ринок, упроваджувати нові технології, досягнення науково-технічного прогресу, поліпшувати якість продукції та знижувати її собівартість.

Кожне підприємство, прагнучи досягнути високого економічного розвитку, займається різнобічною діяльністю, об'єднаною за певними напрямами (рис. 3.1.3).

Дотримуючись доктрини ринкової економіки – «що виробляти» і «для кого виробляти» - підприємство обов'язково вивчає ринок товарів. Маркетингова діяльність охоплює дослідження ринку продукції, її ціни, рівня конкурентоспроможності, попиту і запитів споживачів, наявність конкурентів, місце підприємства у зовнішньому середовищі та внутрішньої ситуації.

Результати маркетингових досліджень слугують джерелом інформації для розгортання виробничої діяльності. Це найскладніша за обсягом і організацією діяльність. Підприємство має вжити низку заходів, спрямованих на організацію і оперативне регулювання процесу виробництва, забезпечуючи виконання окремих операцій у просторі та часі відповідно до вимог технології.

Найважливішими складовими такої діяльності є:

- обґрунтування обсягу виробництва продукції певного асортименту відповідно до потреб ринку;

- оптимізація виробничих можливостей підприємства, зауважуючи наявність потужностей і забезпеченість матеріально-технічними ресурсами;

Рис. 3.1.3. Напрями діяльності аграрних підприємств

- розроблення та дотримання узгодженості в часі виконання окремих операцій, графіків робіт, одержання та реалізації продукції.

Розвиток і вдосконалення інноваційної та інвестиційної діяльності дасть змогу посилити й поліпшити виробничу діяльність. Інноваційну діяльність підприємство здійснює як і в поточному році, так і на перспективу. Основне її спрямування - науково-технічні розроблення, технологічна підготовка виробництва, запровадження технічних, технологічних, організаційних нововведень і досягнень науки і техніки. Ця діяльність визначає інвестиційну політику підприємства на перспективу.

Підприємство, відповідно до своїх фінансових можливостей та інноваційних пропозицій, визначає обсяги необхідних інвестицій. Процес інвестування може здійснюватись за двома напрямами: силами самого підприємства і залученням інвесторів. Інвестиції доцільно використовувати в технології, техніці та будівництві виробничих і соціальних об'єктів.

На ефективність і рівень розвитку підприємства значною мірою впливає його комерційна діяльність, значущість якої в умовах ринкової економіки істотно зростає. Наскільки вигідно в часі та в ціні реалізує продукцію підприємство, настільки успішною буде його фінансова діяльність (найповніше її характеризує прибуток).

Згідно з цим, на підприємстві повинна діяти безпосередня організація збуту продукції, а діяльність спрямовуватись на міцні відносини та зв'язки з вигідними споживачами, належне стимулювання покупців, розгортання ділової реклами.

Інтегрувальну роль між окремими видами виконує економічна діяльність. Вона передбачає поточне та перспективне планування розвитку підприємства, облік і звітність, контроль за розвитком процесів, операцій і загалом технологій, встановлення цін на продукцію та послуги, систему матеріального стимулювання, забезпечення підприємства матеріальними і технічними ресурсами, фінансову діяльність.

Рівень розвитку економічної діяльності може негативно або позитивно впливати на ефективність виробництва, оскільки цей вид діяльності є визначальним в інтеграції, регулюванні всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Важливе значення в розвитку підприємства і трудового колективу має соціальна діяльність. Спрямування коштів на підвищення фахової майстерності працівників, створення належних умов праці й відпочинку, сприяння в створенні належних умов життя визначить результативність виробництва.

Виробничий процес аграрного підприємства

У процесі виробництва в аграрних підприємствах між людьми, між людьми і засобами виробництва складаються особливі взаємовідносини, властиві

сільському господарству.

Їх особливість пов'язана з тим, що люди, використовуючи засоби виробництва, впливають на предмети праці, використовуючи при цьому сили природи (рис. 3.1.4).

Рис. 3.1.4. Виробничий процес аграрного підприємства

Щоб здійснювався процес виробництва, необхідно забезпечити:

- цілеспрямовану працю, трудові ресурси;

- предмети праці (на це повинна бути спрямована діяльність людей);

- засоби праці, за допомогою яких люди перетворюють предмети праці на споживчі вартості.

У процесі виробництва створюється кінцевий або проміжний продукт, що повинен відповідати передбаченій споживчій якості.

Сучасне виробництво має на меті якнайкраще використати науково-технічний прогрес, щоб механізувати й автоматизувати виробничі процеси і водночас не завдати шкоди довкіллю.

Конкуренція і підприємство

Важливим чинником у ринковій економіці є суперництво у вигляді конкуренції. Це основна умо-

ва, за якої працюють ринкові механізми, що генерують цінові сигнали, породжують стимули, формують ринкове розмаїття асортименту, високу якість продукції та послуг.

Конкуренція є економічним змаганням виробників однакової продукції на ринку, спрямованим на залучення якомога більшої кількості споживачів, завдяки цьому - одержання максимальної вигоди. Це важливий засіб контролю в ринковій економіці. Дія конкуренції виявляється на основі ринкового механізму пропозиції та попиту і доводить побажання споживачів до підприємств - виробників продукції, а через них - до постачальників ресурсів. Саме конкуренція змушує виробників і постачальників ресурсів задовольняти побажання споживачів. Кожне підприємство прагне збільшити виробництво продукції, здійснюючи цей процес на засадах розширення. Однак це можливо лише за зниження ціни на продукцію до рівня витрат виробництва. Щоб досягти такого результату, конкуренція змушує підприємства активізувати роботу, спрямовану на впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, застосовувати продуктивнішу й економічнішу техніку, енергоощадні технології, новітні методи організації виробництва та праці.

Протилежним поняттю конкуренції є монополізм. За монополії на ринку працює лише один продавець, пропонуючи свій товар покупцям. Оскільки він один власник украй необхідної продукції на ринку, то й встановлює монопольно високу ціну, хоча не всі бажаючі зможуть її заплатити. Внаслідок цього суспільство зазнаватиме підвищених витрат: менше споживачів будуть задовольняти свій попит, а ті, хто придбав продукцію, заплатять за неї більше. Монополіст як єдиний виробник такої продукції перебуває в дуже вигідному становищі. Він може вільно підвищувати ціну і не боятися, що конкуренти зіб'ють її та захоплять ринок.

Монополізм підприємств у його чистому вигляді породжує необмежене зростання цін, чим знижує попит на товари, створює передумови для кризи надвиробництва.

Формуючи ринкові відносини в Україні, держава повинна сприяти створенню конкурентного середовища певними діями антимонопольного комітету, розвиваючи й утворюючи мережу малих підприємств і розширюючи на цій основі сфери конкурентних відносин, що змусило б монополіста вивчати ринковий попит, аналізувати витрати свого виробництва і збуту продукції, а на основі цього визначати обсяги виробництва й продажу.

У класичній економічній літературі, зокрема в працях Адама Сміта, існує термін "невидима рука". Суть полягає втому, що підприємства - виробники і постачальники ресурсів, домагаючись своєї вигоди в умовах гостроконкурентної ринкової системи, водночас ніби спрямовуються "невидимою рукою", сприяють забезпеченню суспільних інтересів.

В умовах конкурентної боротьби підприємства змушені використовувати найбільш економічну комбінацію ресурсів для виробництва певного виду продукції, оскільки це відповідає їх власній вигоді, а це, в свою чергу, відповідає й інтересам суспільства. У кінцевому підсумку, якщо підприємство максимізує свій прибуток, то суспільний продукт також максимізується.

Отже, поряд з крупними підприємствами повинні існувати й малі, котрі мають багато позитивних рис порівняно з великими. Останні надзвичайно інертні в зміні асортименту продукції, адже вони не в змозі оперативно стежити за своїми товарами і ринками, будь-які пропозиції вважають ризикованими. На крупних підприємствах складними є відносини між адміністрацією і людьми ініціативними, винахідниками та носіями нових ідей.

Крупним підприємствам дуже складно прийняти рішення щодо проекту, віддача якого буде через 5-7 років. На великих підприємствах нема практики винагороди за ризик, тому тут схвалюють плани виробництва, а не товари.

Малі ж підприємства можуть працювати, орієнтуючись на потребу. Для них вигідно пропонувати ринку щось нове, те, що діє реально. На малих підприємствах зазвичай ініціатором усього нового є людина, яка має знання й енергію. Власне, більшість нових товарів народжується саме тут.

Малим підприємствам доступні інноваційні процеси, тому витрати виробництва невеликі. Гнучкі в діяльності, малі підприємства, якщо їх спіткала невдача, дуже швидко переходять від однієї сфери діяльності до іншої. І нарешті, малі підприємства вміють працювати з інвесторами, оскільки їх діяльність прозора.

Отже, малі підприємства можуть успішно співіснувати з крупними і конкурувати з ними.