Оцінювання та калькуляція

1.Оцінювання – це спосіб вартісного вираження госп.фактів, тобто явищ і процесів.

За допомогою оцінювання натуральні(речові та трудові) характеристики перетворюють на вартісні

Вартісне вимірювання госп.фактів є передумовою їх запису в документах та в реєстрах,рахунках та звітності

Оцінці підлягають такі об’єкти бух.обліку:

1) Основні засоби

2) Нематеріальні активи

3) Виробничі запаси

4) Готова продукція

5) Товари

6) Фін.інвестиції

7) Зобов’язання

 

Основними принципами,що визначають правильність оцінки майна і зобов’язань є її реальність та єдність.

Реальність оцінки полягає в об’єктивності і відповідності оцінки окремих об’єктів бух.обліку їх фактичній величині(для цього потрібне точне визначення,тобто калькуляція фактичної собівартості сировини, матеріалів,незавершеного вир-ва,готової продукції)

Єдність оцінки полягає у встановлені обов’язкових правил оцінки всіх видів майна і зобов’язань під-ва.

Основні засоби обліковуються за первісною вартістю,а також за відновною і залишковою вартістю залежно від здійснених госп.процесів з ними на під-ві.

Первісна фактична вартість основних засобів – це вартість створення або придбання включаючи витрати на їх транспортування та встановлення.

Відновна вартість – вартість відтворення основних засобів, що характеризує їх фактичну собівартість у сучасних умовах.Вона формується за результатами переоцінки основних засобів

Залишкову вартість використовують для обліку реальної оцінки основних засобів. Вона визначається як різниця між первісною вартістю і сумою нарахованого зносу.

Аналогічно обчислюють і нематеріальні активи

Виробничі запаси (сировини,напівфабрикати,паливо_ у момент оприбуткування обліковують за обліковими плановими цінами,тобто за нормативною плавновою собівартістю вкінці місяця їх фактичної собівартості та розрахунками відхиленью

Витрати виробничих запасів оцінюють за одним їх методів:

1) Метод середньозваженої собівартості

2) Метод собівартості перших за часом надходження виробничих запасів(метод ФІФО)

3) Метод нормативних витрат

Готова продукція оцінюється за плановою виробничою собівартістю,або нормативною собівартістю з виділенням різниці між плановою і фактичною собівартістю

Товар оцінюють за гуртовими або роздрібними цінами.

В гуртову ціну товару включається його виробнича собівартість,прибуток та акцизний збір.

В роздрібну ціну включають націнки постачальницько-збутових та торгівельних підприємств

Незавершене виробництво оцінюють за фактичною собівартістю,а відходи вир-ва за цінами їх можливого використання на під-ві або реалізації.

2.Калькуляція є процесом розрахунку грошових витрат на одиницю продукції та конкретного виду робіт чи послуг.

За допомогою калькуляції розраховують собівартість – сума всіх витрат на вир-во та реалізацію продукції у вартісному виражені.

Калькулювання залежить від особливостей галузі до якої відноситься те чи інше підприємство та особливостей організації виробничого процесу

В обліку об’єктом калькуляції визначається продукт виробництва (деталь,виріб,група однорідних виробів), технологічна сфера (переділ чи вир-во), або стадія,тобто продукція різного рівня готовності

Калькуляційна одиниця є вимірник об’єкту калькуляції

В практичній діяльності використовують 2 прийоми визначення фактичної собівартості об’єкта обліку:

· Простий – за ціною купівлі

· Складний – вимагає додаткових облікових процедур обчислення,тобто калькулювання

Групування поточних витрат здійснюється за екон.елементами та статтями калькуляції

За елементами витрат групування є необхідним для отримання інформації про кількість витрат в даному звітному періоді,які пов’язані з виготовленням конкретного виробу

До них відносять: матеріальні витрати,витрати на оплату праці,відрахування на соц.заходи,амортизація,інші операційні витрати

Для здійснення контролю за величиною таких витрат групують їх ще за статтями калькуляції

До них відносять: сировину і матеріали,поворотні відходи(їх віднімають),купувальні і комплектуючі вироби напівфабрикати,паливо і енергія та технологічній ціні,з/п виробничих виробників,відрахування на соц.заходи,витрати на зміст і експлуатацію обладнання, цехові витрати, інші виробничі витрати.

З врахування галузевих особливостей типова номенклатура статей витрат трансформується.

За способом включення в собівартість всі витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати прямо включають собівартість конкретних об’єктів калькуляції)сировину,матеріали,з/п виробничих працівників,відрахування на соц.заходи)

Непрямі витрати відносять до всього виробництва в цілому або до окремих його підрозділі(амортизаційні відрахування,витрати на ремонт,з/п адміністративному персоналу)

Нормативна калькуляція розраховується на початок звітного періоду і є величиною витрат,на яку підприємство на момент складання калькуляції виходячи зі своєї технології витрачає на одиницю продукції, що випускається з врахуванням норм, що діє в постатейному розрізі.

Планова(кошторисна)калькуляція – це собівартість кожного виробу,виду або групи продукції,що розрахована за окремими калькуляційними статтями витрат,що під-во планує до кінця звітного періоду.

Фактична(звітна)калькуляція – це фактична величина витрат на конкретний вид продукції у звітному періоді. Вона характеризує рівень відхилень собівартості встановленої нормативною та плановою калькуляціями

Калькуляції діляться на проектні, планові, звітні, галузеві, виробничі, технологічні, індивідуальні,масові,технічні,позамовні,по передільні,попроцесні та нормативні

Існують такі методи калькулювання:

Простий метод використовують на моно виробництвах(вир-во електроенергії, видобування нафти,вугілля)де всі витрати відносять на виготовлений продукт. Собівартість одиниці продукції калькулюється шляхом розподілу витрат на кількість виготовленої продукції.

Попередільний(попроцесний)метод використовують на послідовних виробництва,де технологічний процес розподілений на окремі частини переділи і за кожний з них окремо обчислюються витрати. На останньому процесі калькулюють собівартість виготовленої продукції

Позамовний метод використовують у складних паралельних вир-вах,собівартість одиниці виробу визначається шляхом розподілу всіх витрат на кількість виготовленої на замовлення виробів

Нормативний метод полягає у визначені фактичної собівартості виготовленого продукту як алгебраїчна сума витрат за нормами, відхилення від норм та змін норм