Літератури (переліку джерел дослідження)

Список використаної літератури, на яку є посилання в тексті пояснювальної записки дипломної роботи, наводять після висновків (з нової сторінки). Порядкові номери бібліографічних описів у переліку джерел інформації повинні відповідати номерам посилань у тексті пояснювальної записки.

Посилання на літературу в тексті роботи розмішують у квадратних дужках після відповідної цитати, наприклад [15, с. 389], де ″15″ – це номер у списку літератури тієї публікації, на яку посилається автор, а через кому подається номер сторінки - "с. 389" в цій публікації, на якій розміщено цитований уривок тексту.

Відомості про джерело інформації потрібно подавати у відповідності до вимог стандарту ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».    

Об’єктами бібліографічного опису за цим стандартом є всі види опублікованих та неопублікованих документів на будь-яких носіях. Бібліографічний опис складається тільки мовою тексту видання.

Список використаної літератури в сучасних наукових роботах рекомендується розміщувати у порядку, за яким використані джерела вперше згадуються в тексті.

Такий порядок є більш зручним, ніж старий порядок розміщення бібліографічних описів в алфавітному порядкупрізвищ перших авторів або заголовків інформаційних джерел, який сьогодні також може інколи використовуватися (наприклад, при написанні курсових робіт, рефератів), де на початку списку літератури спочатку зазначають зазвичай Конституцію України, інші законодавчі та нормативно-правові акти).

При складанні бібліографічного опису дозволяється скорочення слів та словосполучень відповідно до чинних стандартів ДСТУ 3582-97, ГОСТу 7.12-93 та ГОСТу 7.11-78.

Назву міста видання можна традиційно скорочувати так: К. – Київ; Х.– Харків; Сімф. – Сімферополь;  Т. – Тернопіль; М. – Москва; С.-Пб. – Санкт-Петербург тощо.

Примітка. Зразки бібліографічного опису використаної в дипломній роботі літератури (переліку джерел) наводяться у Додатку Д.

    Перелік джерел дослідження. Такий список наводиться лише в тих випадках, коли автор опрацював значну кількість різноманітних джерел і у нього виникла необхідність навести їх перелік окремо. Тоді тут слід навести перелік тих джерел, звідки автор брав фактологічний матеріал для власних теоретичних або експериментальних досліджень.

    В якості таких джерел можуть бути використані нормативно-правові та технічні документи, авторські свідоцтва, патенти, звіти науково-дослідних робіт, каталоги, огляди із науково-технічних журналів, газет, теле- радіопрограм, інтернет-ресурсів, архівних матеріалів тощо. 

    Посилання в тексті дипломної роботи на відповідне джерело фактичного матеріалу (на відміну від посилання на використану літературу) подається в круглих дужках, наприклад: („Порти України – 2006. – № 3. – С. 10–13). 

    Якщо ж в пояснювальній записці на джерела посилаються доволі часто, то варто в списку джерел (які розміщають також в алфавітному порядку) подати після кожного такого джерела його скорочену назву (наприклад: Цивільний кодекс України: коментар 2-х томах. - Х.: Одіссей, 2005 (ЦКУ), щоб потім посилатися на це джерело так: (ЦКУ, т. 2, с. 295).