Обґрунтування пропозицій, вибір альтернатив і роль держави в запропонованих заходах

Загалом я бачу два шляхи розвитку галузі розробки програмного забезпечення. З одного боку, софтверна індустрія може орієнтуватись на внутрішні ринки і зосередити свої зусилля на задоволенні національного попиту на програмні продукти, а також спробувати витіснити з місцевих ринків виробників закордонного програмного забезпечення. Але в цьому сценарії існує декілька проблемних моментів. По-перше, ніша масового ПЗ, в тому числі масового офісного, уже жорстко зайнята, і чесно кажучи, я маю небагато надій на те, що місцевим виробникам ПЗ вдасться витіснити дитя Біла Гейтса. В будь-якому випадку, додатково зайнятий сегмент буде пов’язаний з надто великими витратами. Обсяги національного попиту на спеціалізовані програмні продукти не є високим, оскільки національні компанії поки що не мають потреби і змоги витрачати мільйони доларів на ПЗ. Крім того, місцеві споживачі не мають культури використання ліцензованого програмного забезпечення, і пройде деякий час, поки купівля дорого ПЗ стало звичайною практикою. Тобто, можемо зробити висновок, що національний попит не може поглинути достатні обсяги вироблених програмних продуктів, і орієнтація лише на місцевих споживачів не зможе забезпечити розвиток софтверної індустрії України.

Інший підхід полягає в орієнтації на експорт ПЗ, тобто спеціалізації на офшорному програмуванні. На мою думку, лише в такий спосіб українська економіка має шанси розвинути сектор виробництва програмних продуктів. Деякі передумови для вибору саме цього сценарію я вже згадував: об’ємний міжнародний попит на ПЗ (в минулому році на рівні $ 400-500 млрд., з яких лише $ 10 млрд. покривається за рахунок імпорту); достатній пул технічно грамотних кадрів; нижча порівняно із світовими стандартами заробітна платня програмістів.

Основною ідеєю запропонованих мною заходів є створення сприятливого інвестиційного клімату для активізації діяльності в сфері виробництва офшорного ПЗ. Основна роль в цьому покладається на державу, оскільки забезпечення середовища для підприємницької діяльності залишається на відповідальності держави, й тому на мою думку питання про обґрунтування запропонованих заходів та роль в цьому держави органічно переплітаються, і я викладу їх в одному розділі.

Отже, маючи всі вищенаведені передумови для розвитку галузі, керівництво повинно:

Забезпечити сприятливі умови для вкладення інвестицій в софтверний сектор України. Перш за все для здійснення цього потрібно мінімізувати ризики потенційних інвесторів шляхом забезпечення економічної та політичної стабільності завдяки впровадження зваженої макроекономічної політики і розробки функціонального законодавчого поля. Разом з тим держава повинна забезпечувати достатній рівень економічної свободи для активізації ринкових механізмів розвитку галузі.

Але детальніше зупинимось на тих діях уряду, які безпосередньо впливають на розвиток галузі ПЗ. Це, в першу чергу, створення пільгових умов для агентів, що здійснюють діяльність в секторі офшорного програмування: організація парків технологічного розвитку, де будуть діяти пільгові умови для виробництва ПЗ, що йде на експорт: знижені податкові ставки, надання податкових канікул, зменшення податків на суму, яка йде на навчання штату нових спеціалістів або на R&D. Тобто, сподіваюсь, що читачу загальний принцип стає зрозумілим, а розробка конкретних механізмів потребує додаткового аналізу для нейтралізації можливості зловживань наданими привілеями.

Що ж дадуть такі дії? Це, по-перше, стимулюватиме виведення більшої частини розпорошеного наявного виробництва ПЗ України з тіні і мобілізації його потенціалу в більш конкурентні великі компанії, що вже можуть виконувати конкурентні проекти.

Це також сприятиме надходженню в галузь національних фінансових ресурсів – як тих, що, зараз залишаються в тіні, так і вивезених з кордон. Капітали, вивезені за територію України, за деякими даними, досягають $ 40 млрд. [10]. Залучати іноземні інвестиції вигідно з двох причин: по-перше, як суто фінансові активи; по-друге, разом із іноземними інвестиціями залучається і закордонний досвід. Компанії – розробники ПЗ із іноземними інвестиціями можуть стати центрами поширення прикладу успішного налагодження бізнесу, управління персоналу, налагодження зв’язків з клієнтами.

Тобто, впровадження цих заходів дозволить не лише спрямувати фінансові ресурси в високотехнологічну галузь, але й сприятиме виходу тіньових спеціалістів на легальні ринки. А ринкові умови самі створили передумови для консолідації розпорошених кадрів в великі групи розробників (це якраз той випадок, коли загальний ефект більший, ніж сума складових), що значно підвищить конкурентність галузі в цілому. Свою ефективність довели створені парки технологічного розвитку, які можуть виступати як генератори імпульсів, від яких буде розповсюджуватись розвиток в регіони.

Ще раз хочу наголосити, що держава повинна створити і слідкувати за середовищем, а сама галузь буде розвиватись на ринкових засадах, що дуже влучно характеризується висловом «hands off, eyes open».

З іншого боку, постала гостра необхідність модернізувати систему освіту для підготовки спеціалістів, що можуть ефективно діяти в умовах міжнародного бізнесу, тобто державні інвестиції в людський капітал теж потрібно здійснювати цілеспрямовано і відмовитись від підготовки “спеціалістів широкого профілю”.

Для практичного підтвердження пропозицій, запропонованих автором в попередніх розділах, достатньо навести приклади впровадження схожих кроків країнами, які зараз справедливо можна назвати лідерами на ринку офшорного програмування.

 До числа країн-чемпіонів в області високих технологій сьогодні відноситься Ірландія. Розташовані на її території відділення мультинаціональних корпорацій працюють на всіх сегментах цього ринку, включаючи створення програмного забезпечення. Ірландський уряд пропонує новим партнерам більш ніж щедрі пільги, компенсуючи до 45% від загального обсягу інвестицій. Однак основа успіху Ірландії полягає в її низькому десятипроцентному корпоративному податку на прибуток і в її високоосвіченому англомовному населенні. З початку 1980-х років держава орієнтувала систему освіти на підготовку фахівців для роботи в комп'ютерній індустрії. Сьогодні продукти високих технологій складають від 10% до 15% ірландського експорту, і, на думку аналітиків, розвиток саме цієї галузі дозволило ВВП країни збільшуватися в середньому на 9% у рік у період з 1995 по 1999 р. Ізраїль – інша країна, що процвітала за рахунок створення високотехнологічної індустрії, 80% підприємств якої розташоване в трикутнику Єрусалим – Тель-Авів – Хайфа. Новим компаніям, що входять на цей ринок, пропонується на вибір десятилітнє звільнення від податку на прибуток, чи компенсація до 24% суми первісних інвестицій. Однак у першу чергу успіх Ізраїлю визначили не ці пільги, а більш ніж мільйон іммігрантів, що прибули з колишнього СРСР, близько 40% яких мали вчені ступені.

Причиною феноменального росту обсягів индійского "офшорного програмування" (ріст з 120 млн. дол. в 1990 р. до 4 млрд. дол. в 2000 р.) багато аналітиків вважає державну політику, спрямовану на розвиток офшорного програмування і експортно-орієнтованого hi-tech сектору країни в цілому.

Для вирішення даної задачі була створена загальнодержавна програма National Task Force on Information Technology and Software Development, метою якої є збільшення річного експорту ПЗ з Індії до 2008 р. до 50 млрд. доларів. Іншим важливим фактором успішної діяльності індійських компаній на ринку є активне створення в країні технологічних парків по розробці ПЗ (Software Technology Park - STP). Парки технологій програмного забезпечення Індії (STPI) щільно зайняли свою нішу на світовому ринку програмного забезпечення. Діючим у рамках цих парків фірмам надається право на безмитний ввіз товарів, а іноземним фірмам - право на створення під їхнім повним контролем індійських відділень. Крім того, фірми-розробники ПЗ звільняються від сплати податку на прибуток протягом 10 років та отримують повний комплекс послуг, пов’язаних з експортно-імпортними операціями[11].