Загальний обсяг продажу валют в функції

 від реального обмінного курсу

Рис. 4. Реальний обмінний курс

У 2003 p. вони були нижчими, ніж у 2002-му (1,49% та 1,11%). По-друге, це були переважно ре інтервенції. Тобто в основному Нац­банк викуповував валюту. Винятком були лише треті квартали, коли Нац­банк змушений був продавати валюти, що зумовлювалося сезонними коли­ваннями макроекономічних процесів.

Отже, помітне зростання реального обмінного курсу протягом 2002-2003 pp. і стабілізація номінального обмінного курсу, починаючи з другого кварталу 2003 p., не зупинили процесів зростання експорту і скорочення від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі. А завдяки цьому став можливим бурхливий роз­виток валютного ринку в Україні.

Одним із стратегічних напрямків розвитку української економіки є збіль­шення обсягів експорту з одночасним зменшенням обсягів імпорту, аби най­ближчим часом досягти принаймні балансу між продажем та купівлею товарів і послуг на зовнішніх ринках. Пасивне (від'ємне) сальдо зовнішньоторговель­ної діяльності, як відомо, – один із вагомих чинників девальвації національ­ної валюти]

У період від першого кварталу 2002 p. і до першого кварталу 2003-го збільшення обсягів експорту та імпорту відбувалося за умов досить стрімкої девальвації номінального обмінного курсу гривні (від 1,2223 до 1,8710 за се­редньозваженими показниками). Імовірно, що саме такі зміни й стимулювали збільшення обсягів експорту з 3 425 млн. дол. США у першому кварталі!°9^ р. до 4 871 млн. дол. США у четвертому.

Таким чином, девальвація номінального курсу не сприяла, всупереч іс­нуючій теорії, зменшенню обсягів імпорту. Імпорт товарів і послуг збільшив­ся з 3806 млн. дол. США у першому кварталі до 5 176 млн. дол. США у чет­вертому. Прихильники девальвування курсу гривні задля вирівнювання саль­до балансу товарів і послуг (тобто досягнення нульового значення сальдо) мали б звернути увагу на цю "суперечність" в економічних законах. Однак не звернули. Вплив девальвації гривні на динаміку зовнішньоторговельної діяльності не був визначальним. Такий висновок можна зробити, спираю­чись на дослідження динаміки показників наступних кварталів. У другому кварталі 2003 р. обсяги експорту та імпорту збільшилися в умовах ревальва­ції номінального обмінного курсу гривні, хоча начебто мали б зменшитися У третьому кварталі 2003 р. обсяги експорту-імпорту зменшилися порівняне

з другим кварталом. Однак вони все одно були помітно вищими, ніж відпо­відні показники третього кварталу 2002 р. Дані за рік щодо зовнішньоторго­вельної діяльності свідчать принаймні про відсутність очевидного зв'язку між номінальним обмінним курсом гривні та обсягами експорту-імпорту. Так, девальвація номінального обмінного курсу за середньозваженим показ­ником на 17,41% призвела до зменшення від'ємного сальдо товарів і послуг лише на 5,71%. Це є наслідком досить невеликої розбіжності між показника­ми збільшення обсягів експорту та імпорту. Цей результат не можна назвати величезним успіхом. Цілком очевидно, що імпорт до України – не досить гнучкий процес порівняно з курсом гривні.

Такий перебіг подій, що начебто не відповідає економічним законам, потребує додаткового вивчення. Адже з точки зору фундаментальної еконо­мічної теорії за умов пасивного сальдо чистого експорту реальний обмінний курс повинен знижуватися, а не зростати'.

Отже, ми маємо чергове підтвердження того, що курси національних ва­лют є індикаторами надзвичайно складних і суперечливих процесів в еконо­міці. Наведемо деякі цікаві приклади, коли фундаментальна теза щодо впли­ву обмінного курсу начебто "спростовувалася" справжнім перебігом подій.

Не претендуючи на повноваге висвітлення усієї проблеми через брак площі даної статті, стисло перелічимо можливі фактори зростання експорту та зниження пасивного сальдо зовнішньоторговельної діяльності за умов значної ревальвації реального обмінного курсу та стабілізації у 2003 p. номі­нального обмінного курсу. Цими факторами є: легалізація "тіньового" екс­порту; мобілізація експортерами внутрішніх резервів; освоєння експортерами роботи на світових ринках; бурхливе зростання обсягів внутрішніх неплате­жів; скорочення обсягів внутрішнього споживання; бюджетно-фіскальна по­літика, в умовах якої активно використовуються неінфляційні джерела фі­нансування (у даному разі – це активізація процесу продажу державних цін­них паперів для фінансування дефіциту бюджету); надмірна протекціоніст­ська політика щодо захисту вітчизняного товаровиробника. Детальніше роз­глянемо, кожний із цих факторів.

Легалізація "тіньового'' експорту. Надійної статистики щодо цього чин­ника немає і не може бути. Та й достеменно оцінити його вплив неможливо. Однак стрімке зростання обсягів продажу трьох основних валют з одночас­ною стабілізацією курсу та закупівлею Нацбанком значних обсягів валюти в доларах США вказує на те, що ця легалізація була досить вагомою.

Мобілізація експортерами внутрішніх резервів. Протягом останніх років спостерігається досить стрімке зниження рентабельності продукції. Ймовір­но, що це сприяло зростанню обсягів експорту. Однак через те, що реструк­туризація підприємств відбувається повільно, експортери не здатні мобілізу­вати значні резерви. Фактично, цей процес припиняється.

Освоєння експортерами роботи на світових ринках. За часів СРСР зовніш­ньоторговельна діяльність у колишніх союзних республіках провадилася за­гальнодержавними установами, що були розташовані здебільшого у Москві. Протягом перших років незалежності українські експортери мали накопичи­ти власний досвід. Ймовірно, що згодом це сталося і сприяло процесам збільшення обсягів експорту.

Бурхливе зростання обсягів внутрішніх неплатежів. Взаємозаборгованість між підприємствами та заборгованість підприємств бюджету, заборгованість з виплат заробітної плати працівникам багатьох підприємств-експортерів є бе­зоплатним довгостроковим кредитом, ймовірність повернення якого у бага­тьох випадках досить сумнівна. Можна припустити, що це сприяє зменшен­ню загальних витрат на виробництво та полегшує розвиток експорту.

Скорочення обсягів внутрішнього споживання. Протягом 2002–96 pp. спостерігалося загальне зниження реальних обсягів продукції майже в усіх галузях народного господарства. Для розвитку експорту важливо те, що об­робні галузі (машинобудування, будівництво) та сільське господарство – ос­новні споживачі продукції базових галузей – суттєво скоротили обсяги ви­робництва. Під визначення "базові" підпадають ті галузі, основна частка продукції яких – сировина та матеріали. З їхньої обробки і починається тех­нологічний процес у машино- і приладобудуванні та у сільському господарс­тві. Крім фінансових причин, спад виробництва у цих галузях можна пояс­нити ще й втратою замовлень від Міністерства оборони колишнього Радян­ського Союзу та замовлень, так би мовити, політичного, а не економічного змісту, які виконувалися для надання підтримки країнам колишнього соціа­лістичного табору та третього світу.

Бюджетно-фіскальна політика, в умовах якої активно використовуються не інфляційні джерела фінансування. На фінансування дефіциту зведеного бюджету України у 2002 p. за рахунок внутрішніх державних позик було за­лучено 1 571,1 млн. грн., що дало змогу профінансувати 43,4% дефіциту. Це становило 16,8% грошової маси МЗ (9 363 млн. грн.) наприкінці 2003 p.

Вилучення з товарно-грошового обігу 1 571,1 млн. грн. одночасно свід­чило про зменшення обсягів фінансування діяльності суб'єктів економіки, які і є продуцентами доданої вартості, і тиску на валютний ринок пропозиції гривні. Можна зробити висновок – фінансування дефіциту бюджету шляхом продажу облігацій внутрішньої державної позики сприяє ревальвації гривні. Тому процесові запровадження політики помірної номінальної девальвації гривні досить впливовою противагою є значний дефіцит бюджету, для фі­нансування якого і залучаються кошти з "реальної" економіки шляхом про­дажу державних цінних паперів.

Обсяги фінансування дефіциту за рахунок кредитів Національного та комерційних банків України у 1999–96 pp. становили 5 730,3 млн. грн., або 61,2% показника величини грошової маси наприкінці 2003 p.

Відомо, що процес фінансування урядових структур усіх рівнів не є про­цесом використання грошей у категорії капіталу. Відволікаючи гроші з ре­альної економіки, він з об'єктивних причин зменшував можливості щодо мультиплікації грошей та їхнього подальшого виходу на валютний ринок. Це теж один із факторів реальної ревальвації національної грошової одиниці.

Важливо також і те, що навіть у 2003 p. на фінансування дефіциту бюд­жету було спрямовано 1 345,6 млн. грн. кредитів Національного та комерцій­них банків. Немає сумніву, що використання таких значних кредитів у ре­альній економіці значно розширило б пропозицію гривні на валютному рин­ку і, насамперед, сприяло б її девальвації.

Підсумовуючи, можна зробити висновок – процес відволікання значних коштів із товарно-грошового обігу на фінансування дефіциту бюджету ско­рочує пропозицію національних грошей у реальній економіці, тій, де створюється додана вартість – першоджерело процесу "розмноження" грошей. Це сприяє збільшенню ставок за кредитами у комерційних банках, внаслідок чого погіршуються умови кредитування товаровиробників і споживачів.

Збільшення обсягів взаємо заборгованості та згортання відтворювальних процесів у виробництві є не лише одним, а передусім неприємним наслід­ком такого значного фінансування дефіциту бюджету. Це зайвий раз підт­верджує думку відомого економіста Н. Грегорі Менкью, який сказав, що стимулююча бюджетно-податкова політика у будь-якій країні призводить до зниження рівня національних заощаджень, що скорочує пропозицію долара і підвищує рівноважне значення реального обмінного курсу.

Надмірна протекціоністська політика щодо захисту вітчизняного товарови­робника. Обмеження імпорту тих чи інших товарів означає абсолютне (або відносне) скорочення його обсягів. Через це має зрости сальдо чистого екс­порту (у нашому випадку – скоротитися пасивне сальдо). Насправді ж, до­сягається нове значення рівноваги за рахунок зростання реального обмінно­го курсу.

З усього можна зробити головний висновок – стабілізація обмінного курсу гривні та зростання її реального обмінного курсу протягом 2003–97 pp. стали можливими за рахунок зміцнення ринкових механізмів самооргані­зації економіки у лібералізованому господарському середовищі. Це забезпе­чує усталеність та передбачуваність валютного ринку та обмінного курсу.

Довготривалою макроекономічною тенденцією в Україні слід вважати стрімке зниження індексів зростання грошової пропозиції до набуття ними більш-менш поміркованих значень. Саме цей процес зумовив значне зни­ження темпів інфляції, що підтверджується результатами регресійного аналі­зу (див. табл. 8).

Надзвичайно високе значення параметра V вказує на щільний зв'язок між темпами зростання грошової пропозиції (агрегованої в показник Ml) та індексом зростання споживчих цін.

Таблиця 2.