Фінансування системи освіти у Радянському Союзі, 1985-1991 рр

Ще наближенішими (за різними дослідженнями) були дані щодо частки витрат на освіту у валовому національному продукті Радянського Союзу - від 5 до 9%.

Економічні труднощі перших років незалежності України, пов’язані з реформуванням промисловості, сільського господарства, швидко призвели до скорочення основного джерела ресурсів української системи освіти - державного бюджету. Приблизні дані негативної динаміки витрат на освіту представлені у табл. 6.

Таблиця 6

Еволюція державних витрат на освіту в Україні, 1991-1997 рр., % ВНП

Оскільки за ці роки обсяг валового національного продукту України, за оцінками національних і закордонних експертів, зменшився у 2,5 раза, фактичне фінансування системи виховання, навчання і професійної підготовки скоротилося у 3-4 рази. Втрати надто великі, щоб компенсувати їх негативний вплив на обсяг та якість освіти в Україні самовідданою працею вчителів та викладачів. До середини 90-х років вони (втрати) стали очевидними й відтворилися у вигляді абсолютного і відносного зниження заробітної плати освітян, дедалі частіших затримок її своєчасної виплати.

Обсяг коштів для української освіти тимчасово знизився до рівня, притаманного найменш розвиненим країнам світу (за нашими обчисленнями, держава витрачала щороку на навчання одного студента приблизно $ 200).

Упродовж останніх двох років в Україні ведуться пошуки нових джерел фінансування системи виховання і навчання, не надто популярних заходів щодо скорочення витрат і відносного здешевлення освіти: ліквідовано частину дошкільних закладів і скорочено бюджетне фінансування решти, збільшена наповненість класів середніх шкіл і зменшилась їхня кількість (щоб показник середньої чисельності учнів у школі був вищим), реформована й система професійної освіти, серією законодавчих актів дозволено закладам освіти різного рівня надавати платні послуги. Для шкіл - це додаткові заняття, для закладів вищої освіти - набір студентів-контрактників і тих, хто повністю оплачує навчання. У вересні 1996 р. без бюджетної підтримки опинилася третина першокурсників вищих шкіл України.

Доступність вищої освіти для широкого загалу випускників середньої школи може бути гарантована лише за помірної вартості навчання у вищих навчальних закладах. Головним засобом цього вважаються гарантовані державою позики на навчання. Проте в Україні це практично неможливо через відсутність державних фінансових резервів, необхідних для початку виконання цієї складної і довготривалої програми. В сучасних умовах частина вартості вищої освіти повинна відшкодовуватися самим студентом чи його родиною.

Яким же чином можна залучити такі кошти? Для прикладу, можна навести таку пропозицію: оскільки є багато студентів, які після 1-2 семестрів навчання на платних потоках звертаються з проханням перевести їх на безоплатне навчання (свої заяви вони підкріплюють безапеляційними документальними свідченнями того, що прибутки батьків не дають їм можливості сплачувати повну вартість), доцільно ввести помірну плату для всіх студентів замість того, щоб брати велику з обмеженого кола осіб. За таких умов лише окремі талановиті представники бідних родин мали б привілеї на отримання державної стипендії. Завдяки такому нововведенню вища школа змогла б збільшити контингент студентів і гарантувати стабільні надходження до вузівського бюджету.

Сучасне використання державними структурами коштів, зібраних з платників податків, незадовільне. Бажано, щоб кожен мав право перераховувати податок не "в казну", а конкретному вищому закладу освіти, де навчатимуться його діти.

Неефективним є також розподіл коштів у бюджеті. Згадаймо, що за скрутних часів уряд Японії вирішив інвестувати більшу частину ресурсів в охорону здоров'я та освіту. Обґрунтування було таким: нинішнє покоління не знає шляхів вирішення існуючих проблем, але освічене і здорове наступне покоління зможе вирішити їх і вивести країну на шлях прискореного розвитку. Як показує японський досвід, інвестиції в освіту себе виправдали. Та все ж подолання кризи у фінансуванні навчальних закладів значно полегшиться у разі створення сприятливої законодавчої атмосфери, яка б допомагала системі освіти не лише виживати, а й розвиватися.

Існуючий сьогодні рівень податків для приватних навчальних закладів неприпустимо високий, а після сплати усіх вимог вони можуть використовувати для навчального процесу ледь третину студентських коштів. Введення додаткового податку на нерухомість повністю зробить неможливою діяльність більшості приватних закладів. Державні органи повинні однаково лояльно ставитися до навчальних закладів усіх форм власності, адже вони спільно виконують важливу справу - навчають молодь, створюють інтелектуальну та трудову еліту України.

У цьому плані ухвалення Верховною Радою України закону про неприбуткову і благодійницьку діяльність є важливою передумовою подолання кризи фінансування освіти та прискорення її розвитку. Подібні закони давно демонструють свою виключну ефективність у багатьох країнах світу (США, Франція та ін.). Створюючи сприятливу атмосферу для діяльності освіти, вони одночасно максимально стимулюють бізнесменів і весь приватний сектор економіки до витрат на освіту.

Потребує докорінного перегляду і питання місця науки у вищій школі. Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід, характерний для України спрощений метод переходу коштів з централізованого державного бюджету до бюджетів окремих навчальних закладів є нераціональним і провокує стагнацію закладів та їх персоналу, нівелює прагнення до самоудосконалення і підвищення ефективності праці. Проте відомо, що змагання як таке може стати імпульсом до інновацій, раціональних і швидких змін у діяльності вищих шкіл.

Анотація