Як уникнути зґвалтування?

Кримінальні дані свідчать, що цей злочин має тенденцію до зростання. Потерпілі, як правило, в міліцію не заявляють через страх громадського оголошення.

Нижче наводимо деякі поради щодо захисту від зґвалтування.

1. Поведінка жінки повинна бути виключно моральною, не слід давати щонайменших причин до залицянь з боку незнайомця.

2. Якщо залицяються на вулиці, треба рухатись, не вступаючи у розмову, в гущу людей, до житла чи на дорогу, де проходить транспорт. Можна викрикнути якесь ім'я чи прізвище — буцімто якась знайома людина є поблизу. Якщо ситуація загострюється, потрібно голосно кричати все, що прийде в голову.

3. Якщо ґвалтівник схопив жінку, треба застосувати фізичний опір — удар ногою в пах нападаючого чи двома зігнутими пальцями (вказівним і середнім) затиснути кінчик носа хулігана. Потім підняти їх уверх і різко опустити руку (подібно струшуванню термометра). Створюється враження відірваного носа.

Ще один з відволікаючих прийомів: жінці потрібно носити зі собою сигарети і сірники, незважаючи нате, курить вона чи ні. В напружений момент віч-на-віч з ґвалтівником варто запропонувати закурити. Розкурити самій сигарету і засунути її за комір своєму «залицяльникові», після чого притиснути її до тіла щонайсильніше і втікати з цього місця.

Отож найкращий спосіб «охолодити» ґвалтівника — спричинити йому сильний біль у ділянці обличчя, шиї, живота. Можна вкусити його за ніс, губу, вухо, тикнути в очі пальцями. Захищатись треба завжди до кінця — на карту може бути поставлене життя жінки.

4. Рекомендується проявляти хитрість, обман з метою заманити ґвалтівника у місце, де є потенційний захист.

5. Дівчатам-підліткам рекомендується завжди повідомляти батьків — куди, до кого і з ким вони йдуть з дому. На вулиці потрібно перебувати в компанії знайомих друзів. Ідучи в гості, потрібно залишити батькам номер телефону й адресу. Виходячи від гостей, повідомляти про це батьків телефоном. Бажано, щоб хтось з батьків вийшов назустріч.

6. Не рекомендується в сутінках ходити через двори, парки та сквери

7. Звичайно, добре, щоб жінки володіли фізичними прийомами самбо, карате та іншими ефективними засобами, мали при собі газовий балончик. Проте тут небезпека криється у тому, щоб у складній ситуації струмінь сльозоточивого газу не направити на себе.

 

2 Тероризм. Розвиток тероризму. Стратегія захисту

До соціально-політичних конфліктів суспільства належать дії екстремістських угруповань (тероризм).

Тероризм (від латинського terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування самих жорстоких методів насильства, що включають фізичне знищення людей, для досягнення визначених цілей.*

У даний час тероризм придбав широке поширення. Це пояснюється зміною психологічного клімату суспільства, зростаючим протистоянням політичних партій, релігійних напрямків, а також посиленням боротьби за ринки збуту, енергетичні ресурси.

До середини 20-го сторіччя тероризм був досить рідким явищем, спрямованим на рішення політичних задач. В даний час перелік задач, які вирішуються за допомогою терористичних актів значно розширився. Тому можна зробити висновок, що приведене вище визначення тероризму не досить повно відбиває істоту цього соціального явища на сучасному рівні його розвитку. Очевидно, більш повним визначенням тероризму в даний час буде наступне:

Тероризм – це форма політичного, релігійного, економічного і кримінального екстремізму, яка використовується для рішення поставлених задач через психологічні і фізичні методи насильства над суспільством чи особистістю.

З достатнім ступенем вірогідності можна зробити висновок, що тероризм став складовою частиною сучасного життя і здобуває глобальне значення. Тероризм реалізується окремими особами, групами, які відбивають інтереси визначених політичних рухів, держав чи соціальних, релігійних груп. Він може застосовуватися і як спосіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, а також як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Виходячи з аналізу виконаних терористичних актів випливає, що існує три основних форми тероризму: – політичний; – релігійний; – кримінальний.

Найбільш розповсюдженими задачами, які вирішуються терористичними актами є такі:

· демонстрація політичної сили за допомогою нападу на державні чи промислові об'єкти, що супроводжується матеріальними збитками;

· виклик психологічного резонансу у суспільстві через захоплення державних установ, посольств, як правило, із захопленням заручників;

· звільнення з місць позбавлення волі релігійних однодумців, однопартійців;

· рішення кримінальних питань через захоплення заручників, транспортних засобів, з вимогою викупу;

· політичний шантаж через викрадення видних державних діячів чи членів їхніх родин;

· політичні убивства;

· психологічний вплив на суспільство масовими убивствами, підпалами, вибухами.

Останні десятиріччя міжнародна спільнота знаходиться під впливом все зростаючого тиску тероризму. Здійснюються замахи на життя і здоров'я людей при зменшенні частки зазіхань на матеріальні об'єкти; ріст масштабності, для якої характерні великі людські жертви; посилення жорстокості і безоглядності дій терористів. Розширюється також інформаційна, тактична, взаємна ресурсна підтримка терористичних груп як в окремо узятій країні, так і в міжнародному масштабі. Відбувається зрощування політичного і карного тероризму на тлі злиття і співробітництва нелегальних і легальних структур екстремістської користі з націоналістичними, релігійно-сектантськими, фундаменталістськими й іншими співтовариствами на основі взаємовигідних інтересів. Тероризм поширюється немов страшна, невідворотна епідемія XXІ сторіччя.

Однак, практично в жодній країні світу не вироблена на державному рівні ефективна система заходів для захисту держави, суспільства і особистості від актів тероризму.

На сьогоднішній день немає чіткого визначення тероризму як соціально-правового явища. В якості елементів, що характеризують це явище, виділяються: мета; мотив; зміст дій; намічувані і реальні наслідки.

Тероризм може бути орієнтований на зміну політичного ладу, скинення керівництва країни (регіону), порушення територіальної цілісності, нав'язування як офіційну ідеологію визначених соціальних, релігійних, етнічних стандартів і державних рішень, що випливають з них, інша істотна зміна політики держави, звільнення арештованих терористів, “розхитування” стабільності і залякування суспільства, окремих груп населення, заподіяння збитку міждержавним відносинам і провокування бойових дій (війни).

Використовуючи для характеристики тероризму як соціально-правового явища такі елементи, як зміст і наслідки дій терористів, варто вказати на обов'язковість наявності насильства чи його погрози; заподіяння або погроза заподіяння такої шкоди (людському життю, здоров'ю, або матеріальному та моральному збитку, чи всіх цих видів у сукупності), що може привести до широкого резонансу, потрясти суспільство, залишити глибокий слід у психіці населення, його значної групи, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві, формувати почуття беззахисності перед «усесиллям» терористів. Одночасно дії терористів по їхніх наслідках зв'язані з ускладненням нормальної діяльності державного апарата, важливих ланок або функціонування системи життєзабезпечення населення.

Чітка характеристика тероризму як соціально-правового явища не є самоціллю. Вона послужить наскрізним орієнтиром для того, щоб визначити задачі, правові, організаційні і ресурсні аспекти боротьби з ним у структурі розробки і здійснення великомасштабних заходів, що відносяться до будь-якої сфери внутрішньої і зовнішньої політики країни. Іншими словами, доцільно установити і законодавчо закріпити порядок, при якому кожне політичне, ідеологічне, економічне рішення піддавалося би експертизі на анти терористичний ефект. Такий підхід відповідав би положенню про те, що боротьба з тероризмом стає однією з пріоритетних завдань держави і суспільства.

Що стосується інформаційного забезпечення цих завдань, то доцільно було б здійснити моніторинг тероризму й анти терористичної діяльності; уніфікувати відомчі і міждержавні підходи до статистичного обліку, розширення кола статистичних даних про учасників і посібників тероризму, про потерпілих; створення єдиного банку інформації, включаючи і дані про результати судового розгляду і режиму інформаційного обміну, узгодження статистичної звітності про терористичні злочини і суміжні кримінальні діяння, розробки і впровадження методики оцінки наслідків терористичних злодіянь, включаючи збиток від зазіхань на життя і здоров'я, на матеріальні об'єкти, на нормальну діяльність державного апарата, на спокій населення.

Стосовно до правового забезпечення доцільно прийняття комплексного закону про боротьбу з тероризмом з пакетом додатків до нього у виді указів Президента, постанов Уряду, програмних документів, міжвідомчих і відомчих нормативних актів.

Протягом останніх 200 років основним засобом терору є застосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). В даний час відомо більше сотні типів ВР, але застосування знаходять лише тридцять. У військових цілях використовуються тротил, тетрил, гексоген, сплави тротилу з гексогеном, різні суміші на їх основі. Агрегатні стани ВР різні – тверді, рідкі, газоподібні. Треба помітити, що навіть професіоналу складно візуально відрізнити ВР від якого-небудь схожого інертного матеріалу, тому ідентифікація не може бути зроблена швидко і без застосування спеціальних засобів.

Вибухові пристрої це комплекс, що включає вибухові речовини, засоби їх вибухового ініціювання, систему управління вибуховим ініціюванням, а також уражаючи елементи. В процесі дії ВП утворюються уражаючи фактори.

Системи управління дією ВП різноманітні і постійно удосконалюються. У 1977 році в СРСР була відкрита нова сторінка в застосуванні вибухових пристроїв як засіб терору 8 січня 1977 року у Москві прогриміли три вибухи, при цьому найстрашніший – у метро. Терористи використовували спосіб вибуху після закінчення заданого часу уповільнення. У якості вибухача уповільненої дії вони застосували звичайний механічний годинник. Для реалізації цього способу можуть застосовуватись електронні схеми, прилади, що мають у своєму складі таймер.

Управління вибухом по радіосигналу терорист може здійснювати за допомогою керованої по радіо іграшки, мобільного телефону, пейджера, радіостанції і інших пристроїв.

Ініціюється також вибух шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор по проводах. Типовий приклад – теракт на Котляковському цвинтарі у Москві. Спосіб найбільш простий і застосовується для підриву ВП з безпечної відстані, коли терорист візуально спостерігає жертву.

Велике поширення одержали ВП, що спрацьовують при підключенні споживачів енергії (телевізорів, радіоприймачів) до мережі або при включенні споживача електроенергії в автомобілі (фар, стоп-сигналу, звукового сигналу та інших.). Вибух може також відбутися від безпосереднього контакту людини з транспортним засобом, який обладнаний спеціальним п’єзовибухачем.

Необхідно відзначити, що питома вага терактів з використанням ВП дуже висока і оцінюється сотнями випадків на рік.

При вибуховому теракті, що готується, завжди є демаскуючі ознаки. Найбільш поширені з них такі: припаркований у неналежному місці дуже близько від будинку автомобіль; залишений причіп; покинутий предмет з наявними на ньому джерелами живлення; дроти, розтяжки із дроту або мотузки; шум, цокання з залишеної без хазяїна торби або пакета; незвичайне розташування урн, контейнерів для сміття і інші.

При підозрі на закладку чи виявленні ВП необхідно негайно повідомити про підозру можливого вибуху міліцію, органи влади, ізолювати місце з потенційним ВП, не підходити до нього, не торкатися підозрілого предмета. Якщо подія відбувається в приміщенні, евакуювати весь персонал, по можливості відкрити усі вікна і двері для розосередження ударної хвилі, виключити використання мобільних телефонів, радіозв'язку, тому що це може привести до спрацьовування системи управління вибухом.

Ліквідація наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюється за єдиною схемою ліквідації наслідків НС мирного і воєнного часу. Однак необхідно пам'ятати, що мінно-вибухова травма відноситься до числа найбільш важких видів бойової патології і травм мирного часу.

Для таких поранень характері крайні ступені травматичного шоку, гостра масивна крововтрата. Особливими механізмами її виникнення є великі ушкодження м'яких тканин, кісток, суглобів, часто з повним руйнуванням і навіть відривом одного чи навіть декількох сегментів кінцівок, сполучення ушкоджень органів грудей, живота, голови...

Важливо пам'ятати одне: у деяких випадках людину можна врятувати, якщо допомога буде зроблена негайно.

За даними фізіологічних і лабораторних обстежень восьмисот потерпілих, встановлено, що якщо протягом першої години після одержання мінно-вибухової травми не надати першу допомогу (накласти джут, зупинити кровотечу, увести протишокові препарати), то імовірність смерті збільшується на 80%. Таким чином, надання медичної допомоги є принциповим, життєво необхідним фактором.