Загальна характеристика господарської діяльності в умовах первісного суспільства та основні етапи її еволюції

Етапи розвитку економічної історії як наукової дисципліни

Економічна історія — наука відносно молода. її зародження припадає на XVIст. ("Трактат про аса" Гільйома Бюде (1514 р.)). Однак відтоді й аж до середини XIXст. це були окремі історико-галузеві описи і дослідження (історія фінансів, торгівлі, сільського господарства, ремісничого виробництва, промислової діяльності, а також дослідження певних економічних інститутів (цін, податків тощо). Вони сприяли формуванню історико-економічної науки, але лише з розвитком капіталізму дослідження історико-економічного напрямку стали більш регулярними і фундаментальними. В середині XIXст. ця наука сформувалась у самостійну галузь. Біля її джерел стояли англійці А. Тойнбі, Т. Роджерс, Дж. Ешлі, німці К. Бюхер, М. Вебер, В. Зомбарт, українці В. Левитський, М. Ковалевський, Д. Багалій, росіяни П. Виноградов, В. Воронцов, І. Кулішер. В останній третині XIXст. в окремих вищих навчальних закладах Європи та США розпочали регулярно читати лекційні курси з нової науки. В Україні вперше такий курс прочитав професор Харківського університету В.Ф. Левитський.

Підходи та критерії до проблеми періодизації історії економіки як господарської практики

Достатньо дискусійним у вітчизняній і зарубіжній історіографії є питання про періодизацію економічної історії. Слід зауважити, що і в XIX ст. у поглядах на це питання також не було єдності. За час існування історико-економічної науки розроблено багато варіантів періодизації господарської історії людства. Проте на сьогодні переважають три основні підходи до цієї проблеми:

— трактування економічної історії людства як сходження по висхідній (прихильники — С. Десніцький, Б. Гільдебрант, У. Ростоу, К. Маркс, Д. Белл, О. Тоффлер та ін.);

— теорія історичного кругообігу (Дж. Віко, І. Гердер, Е. Майєр та ін.);

— теорія цивілізацій (М. Данилевський, П. Сорокін, А. Тойнбі та ін.).

Останнім часом в Україні та за кордоном все більше прихильників здобуває цивілізаційний підхід до вивчення історії, в тому числі економічної. Цивілізації — це прогресивний рух суспільства, рух від простого до складного, а соціально-економічні формації — сходинки цивілізації, які з часом, зживши себе, вимагають заміни. Невипадково в сучасній західній літературі цивілізаційний фактор розглядається не як історичне явище, а як найважливіша обставина, яка визначає розвиток.

У навчальному посібнику автор структурно визначає розділи, взявши за основу розвиток виробничих відносин та деталізуючи його в умовах становлення ринкових відносин (первісне нагромадження капіталу, вільна конкуренція, монополістичний розвиток і моделі трансформації світу в епоху соціального ринкового господарства). В розрізі цієї еволюції розглядається економічний розвиток провідних країн. Разом з тим, хронологічний і покраїнний підходи пов'язані з формаційним — приділено увагу особливостям старосхідного (азіатського) способу виробництва і античного рабства; феодального способу виробництва, що сформувався у Середньовіччі; капіталізму, тобто ринкового господарства, яке бере свій початок від епохи Великих географічних відкриттів при переході до Нового часу (періоди вільної конкуренції і монополістичного капіталізму). Відображені особливості сучасної стадії розвитку економіки розвинених капіталістичних країн (соціального ринкового господарства). Проаналізовано досвід СРСР у галузі будівництва соціалістичного суспільства і показано причини його краху, проблеми трансформації економіки України в сучасний період.

Методологія історико-економічних досліджень. Методи традиційної та нової економічної історії

Важливу роль у систематизації історико-економічних досліджень та залу ченні фахівців до дискусій щодо значущості теоретичного спадку попередни ків в сучасних економічних розробках відігравали також наукові конференції. Окремо слід виділити напрацювання українських економістів в зарубіжних осередках еміграції, де знайшли відображення проблеми економічного роз витку України в другій половині XIX — початку XX ст. та аналіз зазначених процесів українською економічною думкою того часу. Проте на сьогодні нау ковий доробок українського зарубіжжя (О. Анциферов, О. Білимович. М. Бернацький, С. Бородаєвський, О. Мицюк, В. Голубничий, В. Тимошенко. Р. Роздольський, П. Струве та інші) ще не досліджений належним чином. Великий масив інформації, яка могла б суттєво доповнити картину економічного роз витку України на рубежі XIX — XX ст., потребує подальшого скрупульозного аналізу, систематизації та узагальнень. В загальнотеоретичному аспекті проблема необхідності нових методоло гічних підходів до економічного аналізу вперше була поставлена відомими до слідниками А. Гриценком і С. Мочерним, хоча в поняття новітньої методології кожен з них вкладав своє бачення. Що стосується історико-економічного аналізу, то однією з найбільш вдалих спроб висвітлення проблем важливої ролі методології, критеріїв, згідно з якими оцінюються економічні доктрини, особливостей застосування наукових моделей до вивчення світової та української економічної думки, є монографія відомого фахівця в галузі історико-економічних досліджень та методології економічної теорії П. Леоненка [9].

Виходячи з новітніх методологічних підходів до історико-економічних досліджень, цей автор вважає, що в історії економічної думки особливе місце має посісти вивчення тих ідей і теорій, які найбільш значущі для її поступального розвитку і котрі знайшли наукове та практичне підтвердження в еволюції сучасної економічної системи, зокрема, її ринкових аспектів. При цьому парадигмальні зрушення в методології досліджень, актуалізуючи історико-економічну тематику, стають підґрунтям більш глибокого аналізу не тільки історико-економічних проблем, а й актуальних питань сучасного економічного розвитку.

Загальна характеристика господарської діяльності в умовах первісного суспільства та основні етапи її еволюції

Первісна доба — найбільш тривалий період розвитку людини. Вона розпочинається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн. років до н. є.) і завершується формуванням класового суспільства і виникненням держави (IV—III тис. до н. е.). Значна частина історії людства припадає на епоху первісного людського стада, коли людина ще практично ніяк не виділялась із тваринного світу. Завершується ця епоха виникненням людини сучасного типу (близько 100 тис. років тому).

Розвиток первісного суспільства поділяють на кілька етапів, але в цілому він має такі ознаки:

— низький темп розвитку продуктивних сил і повільне їх удосконалення;

— низький темп розвитку суспільства;

— колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва;

— рівномірний розподіл і соціальна рівність;

— відсутність приватної власності, експлуатації, класів і держави.

В історії відомо декілька варіантів періодизації первіснообщинного ладу. Найчастіше користуються археологічною схемою — періоди пов'язують з матеріалами, з яких виготовлялися знаряддя праці:

кам'яний вік: 5 млн років тому — кінець III тис. до н. е.; бронзовий вік: кінець III тис. — І тис. до н. е.; залізний вік: І тис. до н. є.

Перші державні утворення з'являються вже на останніх двох етапах, тому хронологічно первісне суспільство збігається з кам'яним віком. У ньому можна виділити три періоди:

1) палеоліт (давній кам'яний вік): 5 млн — 12 тис. років до н. е.;

2) мезоліт (середній кам'яний вік): 12—8 тис. років до н. е.;

3) неоліт (новий кам'яний вік): 8—3 тис. до н. є.

У різних частинах світу, в різних племен і народів поява певної форми праці і суспільного життя відбувається у різні періоди. Проте їх об'єднує низка загальних рис: господарство привласнення (користування природними благами); колективна, общинна власність на засоби виробництва.

Із завершенням льодовикового періоду і встановленням близького до сучасного клімату (35—10 тис. років тому) почалось утвердження людини сучасної. Використання вогню для приготування їжі, вдосконалення знарядь праці, а також перші спроби упорядкувати міжстатеві стосунки суттєво змінили фізичний тип людини. Саме в цей час закінчився процес антропогенезу — перетворення передлюдини у "людину розумну". Тоді ж, напевно, в результаті пристосування до природного середовища сформувались європеоїдна, негроїдна, монголоїдна раси, що існують і донині. Люди заселили усі континенти, проникли в Австралію й Америку. Густота населення становила 0,1 людини на 1 км2, а загальна його чисельність навряд чи перевищувала 2—3 млн. осіб.

Пошуки й освоєння первісними общинами джерел харчування, менша залежність від природи зумовили зменшення переселень з місця на місце. Перші ознаки регулярного збору деяких злаків та осілості віднайдені в Палестині. Тут у X—IX тис.

Основні етапи розвитку й особливості первісного господарства до н. є. жили мисливці та рибалки, які вже не кочували, а проводили значну частину часу на одному місці. Жили вони у поселеннях, які складалися з невеликих круглих будинків, заглиблених трохи у землю й обмазаних глиною, змішаною з піском і камінчиками. Підлогу вистилали кам'яною плиткою. В епоху мезоліту закінчилося заселення Євразії. Люди проникали все далі на північ до берегів Балтики і Льодовитого океану. Зародилася піктографія (малюнкове письмо). Люди навчилися фіксувати, зберігати і передавати інформацію.

У мезоліті було накопичено значні обсяги інформації, знань з метеорології, медицини. Були відомі трепанація черепа й ампутація пошкоджених кінцівок. Широко застосовувався гіпноз.

У період мезоліту всередині рас виділилися гілки: європеоїдної — південна і північна, монголоїдної — азіатська й американська, негроїдної — африканська й австралійська. Почався процес формування народів. Відмінність у темпах і характері господарського розвитку окремих людських спільнот посилювалася.

Неоліт став періодом завершення переходу до вищих форм присвоювального господарства і переходу до відтворювального господарства, тобто базованого на виробництві матеріальних благ, необхідних для життя і діяльності людей. Структура присвоювального господарства принципово відрізнялася від структури відтворювального господарства. Основними галузями економіки стали землеробство, скотарство і ремесла. Вперше стало можливим постійне, а не епізодичне, як раніше, отримання додаткового продукту.