Економічні причини та наслідки Другої світової війни для світового господарства

Війна і чотирирічна окупація завдали значних збитків економіці країни. Промислове виробництво скоротилось на 70 %, а продукція сільського господарства порівняно з довоєнним періодом зменшилась вдвічі. Під час війни загинуло 1100 тис. осіб. У 1944 р. було сформовано тимчасовий уряд на чолі з Шарлем де Голлем (1890—1970), який діяв до 1946 р. і ставив завдання ліквідації економічної розрухи та відбудови промислового і сільськогосподарського виробництва. До складу уряду ввійшли представники різних партій, які відображали інтереси окремих прошарків населення.

Протягом 1945—1947 pp. було націоналізовано 1/5 французької промисловості: електроенергетику, вугільну промисловість, газові підприємства, значну частину авіаційної промисловості, автомобільні заводи фірми "Рено", морське судоплавство, повітряний транспорт. Як і в інших розвинутих країнах Заходу, націоналізація не зачепила основних і прибуткових галузей промисловості. Для управління націоналізованими підприємствами створювались адміністративні ради за участю представників робітничого класу, розширювались права фабрично-заводських профспілкових комітетів. Ухваленим законом відновлювались 40-годинний робочий тиждень, двотижневі оплачувані відпустки для робітників і тритижневі — для службовців. Особи, що працювали за наймом, отримували право на пенсії у зв'язку зі старістю з 65 років і у зв'язку з інвалідністю. Введено систему виплат для стимулювання народжуваності та ін.

У післявоєнний період у Франції завдяки оновленню основного капіталу і зміні структури промисловості виробництво засобів виробництва переважало над виробництвом предметів споживання. До кінця 50-х років у країні склались три сектори у промисловості: традиційні галузі (текстиль, металургія, машинобудування, виробництво предметів розкоші), нові галузі (автомобілебудування, авіапромисловість, нафтопереробка) і найновіші (атомна енергетика, електроніка, виробництво пластичних мас).

За роки Другої світової війни країна втратила 25 % національного багатства, зменшився обсяг промислової продукції, який у 1946 р. становив 90 % від рівня 1937 р. У результаті війни посилилась залежність Великобританії від США, було втрачено значну частину ринку, куди все більше проникав американський капітал. Частка Великобританії у світовому капіталістичному експорті знизилася з 11,3 % у 1937 р. до 9,8 % у 1947 р.

Прискореному розвитку економіки Англії у 50-ті роки сприяли науково-технічна революція, удосконалення методів управління, великі капіталовкладення держави у виробництво, структурні зміни у промисловості. Поліпшенню економічного стану країни також сприяли поставки воєнно-стратегічної сировини і виконання військових замовлень США у зв'язку з війною в Кореї. Нагромадження золота і валюти дало змогу урядові лейбористів наприкінці 1950 р. відмовитись від американської допомоги за планом Маршалла.

За темпами розвитку в 50-ті роки Великобританія відставала від решти розвинутих європейських країн. До початку 70-х років від Британської імперії залишились тільки кілька островів у Світовому океані, а сама вона перетворилась у Британську співдружність — міжурядову організацію країн, які раніше до неї входили і визнавали зв'язки з колишньою метрополією. Здобуття незалежності колоніями поставило перед країною питання участі в європейській інтеграції.

Внаслідок Другої світової війни Німеччина опинилась у надзвичайно тяжкому стані. Країна у 1946 р. виробляла менше половини продукції від рівня 1936 р. До того ж Німеччина мала виплатити репарації союзникам у розмірі 20 млрд дол. Державний борг зріс із 27,2 млрд марок наприкінці 1938 р. до 377,2 млрд марок у травні 1945 р. Інфляція досягла 600 % довоєнного рівня. Все це вело до натуралізації господарства і продуктообміну. Елементи натуроплати вводилися навіть на транспорті, у сфері обслуговування тощо.

На тяжкий стан економіки Німеччини, крім воєнної розрухи, впливав демонтаж оснащення промислових підприємств як компенсація втрат згідно з рішенням Потсдамської конференції глав урядів держав — переможниць у війні 2 серпня 1945 p., a також поділ країни. Існування двох систем — центрального управління і планування окупаційної влади і німецьких органів самоврядування — дезорганізувало господарське життя країни. Обидві виявились неспроможними забезпечити раціональне ведення господарства.

Мета, суть, економічні наслідки плану Маршалла та програми Доджа Макаргура і відмінності між ними

Особливе місце в зовнішньоекономічній політиці США у післявоєнний період займала Західна Європа. Технологічні переваги і найбільш висока продуктивність праці, величезні прибутки корпорацій і держави дали США змогу фінансувати нові капіталовкладення як усередині країни, так і за її межами. Для соціально-економічної стабілізації своїх західноєвропейських союзників США прийняли програму "відродження Європи", яку було погоджено з великими монополіями та банками і проголошено держсекретарем США Дж. Маршаллом (1880—1959). Пізніше програму було названо планом Маршалла, за іменем її автора.

План передбачав виділення на визначених умовах позик і кредитів. У ньому погодились взяти участь 16 європейських країн (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція), які в липні 1947 р. уклали конвенцію про створення спеціальної Організації європейського економічного співробітництва (з 1961 р. — Організація економічного співробітництва і розвитку). У березні 1948 р. до плану Маршалла було включено Західну Німеччину. У доповіді, представленій "комітетом 16", сума запрошених американських кредитів становила 29—30 млрд дол. на 4 роки (1948—1951). Після розгляду доповіді у спеціально створених президентом США комітетах, суму кредитів урізали до 17 млрд дол., а фактично вона становила за період з квітня 1948 по липень 1952 р. 12,2 млрд дол. Однак 2/3 цієї суми дістались всього 4 провідним країнам: Великобританії, ФРН, Франції та Італії. Продовольство, паливо, мінеральні добрива становили 70 % допомоги. Одночасно з цим американський бізнес вигідно скуповував західноєвропейські підприємства.

Виконання плану передбачало низку жорстких обмежень, продиктованих США. Одержувачі кредитів мали відмовитись від націоналізації промисловості, надати повну свободу приватному підприємництву з гальмуванням розвитку конкурентних із США галузей промисловості, зняти обмеження імпорту американських товарів і знизити ввізні митні платежі, обмежити торгівлю із соціалістичними країнами, заборонялось вивозити товари, завезені зі США. Дотримання цих умов контролювала спеціально створена Адміністрація економічного співробітництва.

США, незважаючи на зазначені жорсткі обмеження, все ж сприяли створенню умов для відродження економік західноєвропейських країн, утримали країни Західної Європи від сповзання на соціалістичний шлях. У поєднанні зі здійсненням власних економічних програм план Маршалла допоміг післявоєнному відродженню економіки західноєвропейських країн. Він сприяв зростанню випуску продукції у базових галузях, розвиткові внутрішньоєвропейської торгівлі, скороченню дефіциту бюджету і темпів інфляції, нарощуванню виробництва таких гостро необхідних ресурсів, як сталь, цемент, вугілля, шахтове, енергетичне, текстильне устаткування, калійні мінеральні добрива, нафтопродукти, транспортні засоби. Окупаційна влада США також надавала підтримку реформам ліберального спрямування.

Розгортання "холодної війни" привело до того, що план Маршалла став програмою сприяння країнам — учасницям американської військової допомоги. Він сприяв післявоєнному розколу Європи, формуванню військово-політичного блоку західних країн, посиленню "холодної війни" проти соціалістичних країн.

Функції Організації європейського економічного співробітництва були передані Північноатлантичному союзові (НАТО), а наприкінці 1951 р. функції Адміністрації з плану Маршалла — Управлінню взаємної безпеки. У Брюсселі було створено Бюро з питань військового виробництва з метою переведення промисловості на військові рейки. Таким був суперечливий підсумок економічної допомоги США західноєвропейським країнам, яка увійшла в історію як план Маршалла.

Довгостроковим наслідком цієї допомоги можна також вважати те, що елементи американської моделі економічного розвитку, застосовані з урахуванням національної специфіки, першими стали використовувати порівняно індустріально розвинуті держави Західної Європи, а також Японія, яка була у зоні окупації США. Сприйнявши економічні механізми, більш придатні для нової стадії розвитку, ці країни стали швидко розвиватися. Врешті-решт такий розвиток через 3—4 десятиліття після закінчення Другої світової війни привів до нової розстановки сил у світі. З розпадом СРСР сформувались два нових економічних центри, які збігалися за могутністю зі США, — Європейський Союз і група країн Південно-Східної Азії. Кожний з цих нових центрів не монолітний, у кожному з них є 2—3 країни, які ведуть боротьбу за лідерство. Проте в нинішніх умовах економічного розвитку Японія і багато країн Західної Європи обходять США за ВНП на душу населення.

46. Розпад феодалізму та ґенеза капіталізму в Японії. Початок "перетворень Мейдзі"

Революція, що відкрила дорогу буржуазному розвитку, відбулася в Японії наприкінці 60- х років XІ сторіччя. Вона відома за назвою "реставрації Мейдзи" або " Мэйдзи-Исин", що переводиться як "освічене правління".

Феодальні відносини, протягом багатьох століть панували в Японії, у своїх основних рисах були подібні з європейськими. Історики зауважують, що "Японія з її чисто феодальною організацією землеволодіння й з її широко розвиненим дрібноселянським господарством дає набагато більше вірну картину європейського середньовіччя, чим всі наші історичні книги, перейняті по більшій частині буржуазними забобонами".

У першій половині XІ століття ще більше загострилася криза феодально-абсолютистського режиму Токугавского сегуната, причому в Японії на відміну від інших країн Азії в надрах феодального суспільства формувався капіталістичний уклад. У Японії відбувається процес первісного нагромадження капіталу, відзначений тими ж рисами, що й у Європі. Виникають великі стани. Товарно-грошові відносини захоплюють не тільки місто, але й село. До цього часу натуральний оброк уже прийняв у японському селі змішану, грошово-натуральну форму. Потреба в грошах підсилювала залежність селян від лихварів, купців, кулаків. Незважаючи на панування цехів, з'являються капіталістичні мануфактури. Феодальні відносини вступають у смугу розкладання.

У першій половині XІX ст. значно збільшилося число й розміри мануфактур. Якщо за весь XVІІІ ст. було засновано 90 мануфактур, то за перші дві третини XІX ст. їх виникло 300. Розширювалися великі гірські розробки міді, золота, заліза. Особливо значне поширення мануфактурні підприємства одержали в південно-західних районах. У більшості мануфактур застосовувалася праця найманих робітників. В 1854 р. у Японії налічувалося понад 300 промислові підприємства із числом робітників більше 10. На деяких мануфактурних підприємствах було по нескольку десятків ткацьких верстатів.

Поява капіталістичних мануфактур означало, що в Японії поряд зі сформованою раніше торговельною буржуазією початку формуватися й промислова буржуазія.

У своєрідних умовах відбувався процес первісного нагромадження капіталу. Зубожілі селяни кинулися в міста. Важкий гніт, непосильні податки, що підсилився експлуатація з боку торгово-лихварського капіталу приводили до масового руйнування ремісників. Так складалася категорія людей, позбавлених власних засобів виробництва й змушених продавати свою робочу силу.

Перша половина XІX ст. характеризувалася майже безперервними масовими повстаннями японського селянства. Тільки в 1833 р. у різних районах Японії відбулося 30 селянських повстань. Повсталі боролися за ліквідацію феодального гніта. Під час повстання 1842 р. у провінції Оми повстанці знищили кадастрові книги. Хоча селянські повстання носили неорганізований і локальний характер, вони підривали японський феодалізм.