Порядок застосування зброї

Зброя застосовується фізичними особами як крайній захід для:

1) захисту від злочинних посягань на життя або здоров'я, житло чи майно – власне чи інших громадян;

2) захисту від збройового нападу на приміщення юридичної особи, де вони працюють;

3) затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

4) знешкодження тварин, що загрожують життю чи здоров’ю людей;

5) попередження про намір застосувати зброю (постріл вгору), а також для подачі сигналу тривоги та виклику допомоги.

Перед тим як застосувати зброю, фізична особа зобов’язана подати чітко визначене попередження про її застосування щодо особи, проти якої буде застосовано зброю (мовне попередження, постріл вгору), за винятком випадків, коли таке попередження неможливе внаслідок явної загрози її життю або життю інших людей чи спричинення інших тяжких наслідків.

Забороняється без необхідності в присутності інших осіб доставати зброю та її демонструвати, передавати зброю іншим особам, які не є її власниками. Забороняється застосовувати зброю щодо жінок з явними ознаками вагітності, неповнолітніх, коли їх вік відомий або очевидний, інвалідів, пересування та рухи яких обмежені; осіб похилого віку, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, а також проти працівників правоохоронних органів, військовослужбовців під час виконання ними службових обов'язків.

Відповідальність за незаконне застосування зброї встановлюється законом. Після кожного випадку застосування зброї, передбаченого пунктами 1-5 частини першої цієї статті, особа, яка застосувала зброю зобов’язана сповістити органи міліції про застосування зброї, а у випадку враження людини внаслідок застосування вогнепальної чи холодної зброї зазначена особа повинна негайно надати першу медичну допомогу, викликати швидку медичну допомогу для пораненого, вжити заходів щодо забезпечення охорони місця події, сповістити органи міліції про застосування зброї.

    Отже, ми познайомилися з видами зброї, умовами її використання та з правами і обов’язками людини при користуванні зброєю. Як бачимо законодавство України доволі детально регламентує ці питання. Проте така детальна регламентація не вирішує всіх проблем обігу зброї в нашій державі. Адже злочинні елементи не запитують дозвіл на володіння зброєю, на практиці існує ціла мережа виготовлення зброї, придбання її на “чорному ринку”, незаконного заволодіння зброєю, крадіжок її зі складів тощо. Таким чином законодавство обмежує право на зброю лише для законослухняних громадян. Чи справедливо це? Проблема ця, на мою думку, має не тільки правовий, але й моральний аспект.

Частина друга. Моральні аспекти вільного обігу зброї в суспільстві

Людина і зброя

Здавна ознакою вільної та незалежної людини була зброя. Усі знають, що хлопчиків мало не з пелюшок тягне до зброї. Задоволення природного бажання потримати в руках шаблю, гвинтівку чи пістолет для чоловіка стає найкращою психотерапією, натомість заборона реалізувати цей базовий інстинкт веде до неврозів і депресій. Зброя дисциплінує і надає впевненості в собі, особливо якщо ти належиш до дружного колективу таких самих озброєних чоловіків. Але постає питання: яка людина може мати моральне право озброїтись? Звичайно, жоден з нас не допускає думки про те, що можна дозволити мати при собі зброю людині з розхитаною психікою. Озброєна людина повинна бути культурною, шляхетною і дуже ввічливою, особливо якщо спілкується з такою самою озброєною людиною. В цьому плані дуже важливими є історичні традиції, своєрідна культура володіння зброєю. Згадаємо, в давнину належність людини до касти воїнів була дуже почесною, такі люди підкорялися спеціальним правилам, “кодексам честі”(як то “бусідо” у японських самураїв чи “кодекси честі” середньовічних європейських лицарів). Є подібні приклади і в історії України – богатирі-дружинники княжої доби (Київська Русь) і, безумовно, козацьке “лицарське товариство” часів Запорозької Січі і Гетьманщини. Але наскільки збереглися ці історичні традиції – це вже велике питання. Адже століття бездержавного і пригніченого становища українського народу не пройшли безслідно. Тому історичні традиції і культуру володіння зброєю треба підтримувати і поступово відроджувати. Тим більше, що Україна проголосила себе частиною демократичного світу і взяла курс на європейську інтеграцію, а законодавство багатьох розвинутих країн передбачає більш ліберальні норми обігу зброї, ніж в Україні. Вже згадувалося про США, а в Європі прикладом процвітаючої демократичної країни з майже вільним обігом зброї є Швейцарія. Ця країна займає перше місце в Європі за кількістю зброї на душу населення, бо ледь чи не в кожній сім'ї є або пістолет, або гвинтівка з оптичним прицілом. За давньою національною традицією, кожний дорослий швейцарець є оборонцем країни і зобов'язаний володіти щонайменше однією одиницею бойової вогнепальної зброї...

Практично всі країни світу в тій чи іншій мірі переймаються проблемою доцільності озброєння населення. Наприклад в Америці поліція офіційно визнала, що не в змозі захистити всіх своїх громадян, там доволі часто злочинців затримують самі громадяни. Але вони мають можливість справжнього самозахисту, а не ілюзії у вигляді пневматичного пугача. Потрібно розуміти відмінність жорсткого контролю від вільного продажу. Злочинцям законно озброюватись нема сенсу, а незаконно вони й так озброєні на відміну від законослухняних громадян.