Значення релігії у формуванні високодуховної особистості

Повноцінно духовно-розвинута людина не тільки усвідомлює велич Творця, але й здатна любити інших, творити добро, милуватися красою, поважати старших, бути ввічливою, знати ціну життя і завжди прагне ще більш духовно збагатити себе.

Проте, часто життя ставить ряд випробувань, які дуже складно подолати, особливо у молодому, юначому віці. Це період поривів і наснаги, ризику і необдуманості. У цей час людина здатна на все, і дуже часто вдається до вчинків, які стають фатальними. Таким чином, молода людина губить сама себе. Для того, щоб попередити такий хід подій, ми повинні бути духовно-здоровими. Саме духовність, що в своїй основі несе Добро та Любов, є одним з найефективніших засобів попередження негативної поведінки неповнолітніх.

"Дивіться, яку велику любов дарував наш Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними" (1 Послання Йоана 3,1). Таким званням наділена кожна людина від початку життя, проте для того, щоб дитина могла свідомо розвивати свій контакт з Господом, їй потрібен провідник у надприродну дійсність. Це є обов’язком усіх християн із її оточення і передусім – батьків. Дуже важливо навчати дітей релігії з дуже раннього віку – коли дитина ще не ходить до школи, навіть до садочку.

Перші знання про Бога діти отримують від батьків. Від них дитина довідується про існування Господа і про те, ким Він є. Якщо справи релігії є частою темою домашніх розмов, дитина швидко переконується в їх важливості. Якщо про це не говорити або згадувати дуже рідко, – після матеріальних справ, проблем харчування, телевізійних передач – дитина звикне до думки, що вони несуттєві, або буде вважати, що Божі справи – це щось по-справжньому святкове, проте в щоденному житті великої ролі не відіграє.

Маленькі діти поглинають інформацію надзвичайно інтенсивно, а знання про Бога сприймають охоче та з розумінням. Такі знання можна передавати їм при різних нагодах (на прогулянці, під час їди, перед сном) у доступній, відповідній вікові дитини формі, проте без уживання здрібнілих висловів, які можуть призвести до переконання, що Божі справи – це щось дитяче і призначене тільки для дітей.

Діти дуже тонко відчувають таїнство, тому про таїнства віри можна розповісти їм у дуже ранньому віці, зазначивши, що цього не можуть зрозуміти і дорослі. Дитина з пробудженим інтересом до релігії ставить дуже складні запитання, що може спонукати нас до власного розвитку. Якщо ж мова йде про проблеми, які проходять через усе життя (наприклад хвороба в родині), можна пояснити, що в цих труднощах та терпіннях, хоч нам і незрозумілі їх причини, ми довіряємось Господу і лише в Ньому шукаємо розради.

Сформований у ранньому віці образ Бога несемо через усе життя. Не відчувши любові в перші роки життя, дитині важко сформувати для себе правильне уявлення про Бога як про Отця, до якого завжди звертаються з цілковитою довірою. Якщо діти не довіряють батькам і не можуть на них розраховувати, вони не знаходять у своїй сім’ї безпеки, отже, не мають взірця, на якому навчають ставлення до Господа.

Пов’язання позитивних почуттів із релігійною позицією благодатно впливає на домашню атмосферу. Свята, звичаї та традиції також виграють, якщо підкреслити їх релігійний характер. Тому варто докласти зусиль, щоб звичаї в родині підтримувались, а їхній зміст залишався зрозумілими.

6. Розвиток духовності підростаючого покоління у соціально-педагогічній діяльності.

“Зрештою, чим є людина за своєю природою? Нічим супроти нескінченості, але всім супроти нічого, середньою істиною між нічим і всім. Вона безмежно віддалена від обох крайностей: не менш віддалена від нічого, яке її притягає, і від безмежного, яке її поглинає” (Б.Паскаль).

Якщо глобально підходити до вирішення сучасних проблем, то слід наголосити, що найбільша криза сучасного суспільства зумовлена тим, що люди не знають, для чого вони живуть, який сенс прихований в історії їхнього життя і взагалі в існуванні людства. Злободенні питання поглинають нашу увагу і час. Життя людини може втратити сенс. На першому місці, коли раніше ставились мораль, духовність, ставлять матеріальне благополуччя. Змінюються цінності у сучасному світі, людина стає залежною від того світу, в якому вона перебуває. А саме: від грошей, пристрасті, влади. Через свою зарозумілість, самовпевненість, людина спочатку заховалася, відвернулася, а потім відійшла від Бога і таким чином перетворилася із сина Божого в просто Боже творіння. Людина не бажає бути зобов’язаною комусь іншому. Вона знаходить засоби, які покращують її життя. Вона створює собі комфорт, вирішує проблему самотності через інформаційну мережу, телефон, комп’ютери. Цей фактор впливає на природу людини, бо змінює людську ментальність. Набутий рефлекс робить її неспокійною, забіганою, нервовою. За короткий проміжок часу бажає осягнути якнайбільше. Сьогодні ми є свідками того, як за кілька секунд людина отримує потік інформації, калейдоскоп вражень. Думки, що швидко виникають, так само раптово зникають. Ми навіть не встигаємо до кінця все осмислити: нам бракує часу, спокою, терпеливості, уважності. Сучасна молодь не живе згідно з природним режимом й у природному середовищі. Сьогодні людині пропонується усе готове лише встигай цим скористатися. Людина автоматично стає рабом і забуває про ту мораль, про ту духовність, яка є основою її буття.

Тому і слід застановитися над важливим запитанням: "Для чого я живу на землі, яке моє призначення?" Як знаємо у філософських теоріях людський розум дає різні відповіді. Але остаточну істину відкриває людині Господь Бог через Святе Письмо. Щоб розв’язати сьогоднішні молодіжні проблеми, не достатньо раціонального підходу. Для того, щоб їх вирішити, потрібно розширити кругозір, сприйняти тому, чому навчає релігія, застановитися над засадами християнства. Людина повинна вірити, щоб навчитися довіряти Богові. Без віри в Бога людина не встановить нормальні взаємини з іншими і не досягне справжнього успіху та щастя.

У наш час здійснюється соціально-педагогічна робота з молоддю через використання змісту Святого Письма. Так, при Палаці дітей і молоді м. Києва протягом семи років працює клуб духовного відродження для підлітків "Спадщина". Тут проводяться заняття, які відкривають основи Святого Письма, історії, релігії.

Юність - це пора вільної активної волі, яка вчиться розрізняти добро від зла: послух від свавілля, любов від хотіння, совісне від безсовісного. Це вміння розрізняти підтримують у дітях батьки і вчителі, а якщо цього не відбувається, то діти втрачають природне чуття духовного, справедливого, правдивого. Слід допомогти дітям зберегти його, показати їм, що зло дуже часто вбирає свої підступи, сіті, пастки у барвисті привабливі шати. Потрібно вміти зривати облудну маску, показувати його справжнє потворне обличчя, пояснювати хлопцям і дівчатам, що зло завжди несе лише руйнування, біль, страждання, смерть.

Добре, що ми пам’ятаємо свою віру і відкриваємо дітям істинний шлях до Бога. Його вказав нам Христос, сказавши: "Я – Шлях, Істинна і Життя". Діти це сприймають правильно і дуже серйозно, починають слухати, бачити себе, інших, навколишній світ, замислюються над власними недоліками, шукають шляхи їх подолання, розмірковують над поняттям моральності.

Особливо корисно наводити їм приклади найвищої святості наших подвижників. Діти роблять для себе важливе відкриття, дізнаючись про нетлінні мощі святих угодників. Коли в анонімній анкеті ставиться запитання: "Ваші недоліки", то раніше, в основному, не замислювалися над цим відповідають досить поверхнево: "Лінивий, лаюся, не слухаюся батьків, вчуся неохоче, міг би бути кращим". Деякі зізнаються, що палять.

Потрібно допомогти їм навідним запитанням: "Чи замислювались ви над змістом молитви Господньої "Отче наш", особливо над тими словами "Прости нам провини наші, як ми прощаємо боржникам нашим?" поглибити розуміння негативних сторін у природі людини. Відбувається відверта розмова. Звучать запитання: "Чи вміємо ми пробачати? Чи є серед вас такі, що жодного разу ні на кого не ображався?" Або ж: "Ви всі мабуть, чули вислів: "Не суди і не судимим будеш". А ось згадайте, як ми спілкуємося: як нам подобається перемивати іншим кісточки, поширювати плітки, гонити ближнього. А як часто ми буваємо пихатими, гордовитими, заздрісними, корисливими".

І починається колосальна внутрішня робота – відбувається переоцінювання цінностей, своєї особистості, людських стосунків, відривається та моральна висота, яку дав нам Христос у своєму вченні: "Будьте досконалими, як Отець наш Небесний" та "Ви чули, що було сказано древнім: не перелюбствуй. – А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з похіттю, вже вчинив прелюбодійство з нею в своєму серці".

Адже духовний розвиток - це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.

Довільним і керованим стає процес внутрішнього мовлення. Людяність має закладатися, проявлятися, виникати, конструюватися в життєдіяльності з самого початку.

У превентивній педагогіці повинно знайтись місце для вивчення існуючого, наявного стану внутрішнього світу дитини, її мотивації, потреб, емоцій. Вона повинна враховувати, орієнтуватися на ідеали, які розробляються етикою. І окрім того, превентивна педагогіка:

- аналізує численні відхилення, перешкоди, небезпеки, які очікуються особистістю на шляхах творчого зростання;

- розробляє шляхи та способи уникнення цих небезпек.

Але вона і не повинна забувати, що у внутрішньому світі дитини відбуваються внутрішні повороти, грози, обвали, кризи і навіть катастрофи. І саме тому превентивна педагогіка має відігравати роль конструктивної науки, що пропонує нові підходи, нове, більш адекватне розуміння духовно-психологічної сутності дитини, молодої людини, людини зокрема, та сенсу її життя і розвитку.

Література:

1. Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – С.62-64.

2. Дудар Н. Релігійність молоді // Людина і світ. – 1999. – №9. – С.42-44.

3. Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого суспільства // Людина і світ. – №9. – с.41.

4. Рюриков А.Ю. Какие сверхреволюции спасут нас? // Учительская газета – 1991. – №37.

5. Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – с.62-64.

6. Мельник П., Лановенко І. Психологічні механізми девіантної поведінки // Право України.-2000.- №4.- С.90-93.