Перспективи розвитку соціальної сфери в українському селі

Поліпшенню якості сільського житлового фонду сприяло би нарощування об­сягів індивідуального будівництва, підґрунтям чого стане повноцінне фінансування бюджетом, державними і недержавними інститутами гарантій і пільг (у тому числі з цільового, довгострокового та безпроцентного кредитування), передбачених для різних категорій забудовників. Останнє створить додатковий стимул для розширення сфе­ри прикладання праці та реалізації ініціативи селян у галузі організації кооператив­них і приватних підприємств будівельної індустрії. Інший аспект підвищення комфорт­ності житла полягає в удосконаленні комунального житлового фонду, що надавати­меться малозабезпеченим на умовах оренди, і типових проектів індивідуальних та багатоквартирних будинків; у модернізації експлуатованих житлових площ, виконанні комплексу заходів з поліпшення водо-, газо-, енергопостачання та водовідведення з урахуванням сучасних технологій будівництва, санітарно-гігієнічних вимог, потреб ресурсозбереження та захисту довкілля.

Позитивні зрушення в динаміці медико-демографічних характеристик немож­ливі без трансформації охорони здоров'я на засадах загальної лікарської практики та сімейної медицини, вдосконалення матеріально-технічної баз;- і кадрового забезпе­чення центральних районних лікарень та закладів низової ланки. Поширення за­значеної форми надання медичної допомоги, розгортання мережі лікарських амбу­латорій позитивно впливає на рівень (обсяг послуг лише за рік може зрости вдвічі) та фінансові показники роботи закладів, оскільки дозволяють економити кошти, зокре­ма, завдяки альтернативним видам обслуговування (лікарня, денний стаціонар, на дому) та зменшенню (приблизно в3 рази) кількості викликів швидкої допомоги.

Першочергові заходи в системі охорони здоров'я села включають також по­ліпшення якості медичного обслуговування дітей і підлітків, осіб фертильного віку, вагітних і породіль; максимальне наближення первинної медичної допомоги, що на­дається стаціонарно (амбулаторіями, фельдшерсько-акушерськими пунктами) та пересувними засобами, до місць проживання селян; відкриттю на базі невикористовуваного ліжкового фонду відділень медико-соціальної допомогидля обслуговуван­ня самотніх непрацездатних і осіб похилого віку; нормативно-правове та фінансове стимулювання економічно ефективних форм первинної медичної допомоги; цільове комплектування закладів сучасним обладнанням. Відмові від ієрархічної структури системи охорони здоров'я, модифікації принципів бюджетного планування та поси­ленню адресності видатків (шляхом переходу від фінансування кількісних характери­стик мережі до відшкодування вартості медичної допомоги) сприятиме виділення територіальних медичних просторів. Міжрайонний статус найповніше завантаже­них лікувально-профілактичних закладів та їх спеціалізованих підрозділів оптимізує зони обслуговування, усуває дублювання лікарняних ліжок, поліпшує роботу швидкої допомоги.

Проблеми доступності послуг освіти (зокрема, економічної) і виховання, а також створення умов для проходження населенням курсу повної середньої школи в по­єднанні з отриманням професійної освіти (в тому числі у вузах) не втрачають гостро­ти в сільській місцевості. Для їх розв'язання слід дотримуватися нормативів терито­ріальної організації дошкільних закладів і шкіл, забезпеченості навчальними площа­ми і приладдям; стимулювати органи влади до відкриття дошкільних закладів і почат­кових шкіл за пропозицією місцевих громад, впроваджувати нетрадиційні форми оп­лати праці їх персоналу; поліпшити якість виконання програм комп'ютеризації та уком­плектування шкіл кваліфікованими вчителями; розробити методику визначення дер­жавного замовлення на підготовку фахівців для аграрного сектора та соціальної сфе­ри села з урахуванням підвищення ефективності виробництва та перспектив розвит­ку господарського комплексу регіонів; задіяти доступні для споживачів механізми довгострокового кредитування освіти.

Зміцнення суспільного здоров'я і державотворчих настроїв, відродження укра­їнського села вимагають досягнення певної якості культурного життя, передумовами якої є збереження та підтримання ефективного функціонування законодавчо визна­ної необхідною мережі закладів культури; визначення статусу та повноцінне фінан­сування об'єктів історико-культурної спадщини і природно-заповідного фонду, що межують із сільськими системами розселення; забезпечення економічної доступності суспільно необхідних культурних послуг з урахуванням доходів сільського населен­ня; обов'язкове естетичне виховання школярів, фінансоване за цільовою статтею видатків; дослідження попиту на послуги культури в регіональних системах розсе­лення, який охоплює кінопокази, вечори відпочинку для молоді, гуртки для дітей і дорослих (у тому числі платні) з музики, танцю, образотворчого мистецтва, народних промислів, обслуговуючих видів праці.  Максимізувати участь позабюджетних коштів (спонсорських, меценатсь­ких, благодійницьких) у поліпшенні бази галузі.

Нині соціальна сфера надає місця для 21,0% всіх працюючих на селі, в тому числі в освіті, охороні здоров'я, соціальній допомозі, готельному і ресторанному гос­подарстві зайнято 14,7%. Нарощування обсягів та поліпшення якості її послуг не лише акумулюватиме резерви економічно активного населення, а й через удосконалення середовища життєдіяльності сприятиме подальшому розвиткові перспективних на­прямів підприємництва. Передусім це - "зелений" туризм та його еко- й агрорізновиди (згадані форми рекреації включають стаціонарне проживання приїжджих у сімей­них пансіонах і селянських обійстях), малі підприємства та організації будіндустрії, роздрібної торгівлі, служби побуту тощо. Зміцненню кадрового потенціалу сільської місцевості та закладів соціального призначення, зокрема, допоможе підвищення рівня та впровадження контрактної системи оплати праці, встановлення фахівцям цільо­вих доплат і пільг щодо забезпечення житлом, оплати комунальних послуг, придбан­ня товарів тривалого користування.

Дослідження соціальної структури сільської місцевості засвідчило незадовільну доступність її послуг для широких верств населення, низькі темпи оновлення мате­ріально-технічної бази та слабку оснащеність об'єктів (насамперед соціально-куль­турних, чиє ефективне функціонування є суспільно вагомим) сучасними технічними засобами, недостатню кваліфікацію значної частини працівників. Серед причин пе­релічених явищ головними є надзвичайна обмеженість фінансування та відсутність належної уваги виконавчої влади до соціального захисту сільських жителів. Соціаль­на інфраструктура потребує вдосконалення територіальної організації та форм ро­боти, модернізації активної і пасивної частин основних фондів з орієнтацією на швид­ке досягнення нормативів і стандартів обслуговування. Порушені проблеми негатив­но позначаються на рівні життя, соціальних настроях селян, перспективах розвитку аграрного сектора. Вирішення їх за допомогою комплексу регульованих державою заходів здатне радикально змінити ситуацію з якістю життя в сільській місцевості, створити потенціал сталого розвитку економіки в цілому.