Передумови формування і розвитку ТНК в сільському господарстві

В кінці XX століття прискорилась друга світова промислова революція, рушійною силою якої стало прагнення кожної країни бути найбільш конкурентоспроможною за пріоритетними напрямами економіки. Найбільш суттєвим елементом підвищення такої ефективності виявився організаційний фактор, пов’язаний з територіальними об’єднаннями виробників, коли перед широким колом конкурентів виступає не окреме підприємство, а транснаціональна корпорація, яке має можливість скоротити свої трансакційні витрати, дякуючи спільній дослідній, технологічній та економічній кооперації.

У XX столітті в аграрному секторі відбулося кілька великих технологічних зрушень, які, як правило, починалися в найбільш розвинених країнах, а потім поширювалися по всій планеті та зумовили виникнення аграрних ТНК (рис.1.3.).

Перше з них – це перехід від ручної обробки землі або використання тяглових тварин до механічної обробки на основі застосування тракторів і інших сільськогосподарських машин. У розвинених країнах він проходив протягом першої третини століття й закінчився в сорокові роки.

Друге технологічне зрушення – це перехід до системи машин, логічним завершенням якого стала комплексна механізація всього виробничого процесу в сільському господарстві. Основою цього зрушення стала так звана мала механізація, тобто створення й застосування ряду машин і механізмів, які дозволили замінити ручну працю. У США цей перехід відбувся в 50-ті роки, у Західній Європі в 60-ті роки.

Найсильніший вплив на розвиток світового аграрного сектора зробило розгортання процесу агропромислової інтеграції, яка почалася в 70-ті роки, насамперед у США. Якщо протягом усієї історії людства прогрес продуктивних сил у сільському господарстві знаходив своє відображення у відділенні від єдиної виробничої діяльності нових галузей сільського господарства й переробки продуктів, то агропромислова інтеграція означала перехід сільського господарства на нову індустріальну, технологічну й організаційну основу.

З другої половини 90-х років почався новий етап розвитку світового сільського господарства, найбільший за своїм масштабом і наслідками. Мова йде про біотехнологію й нові інформаційні технології. Використання досягнень біотехнології (генетично модифікованого насіння, клонування) може призвести до нових проривів у зростанні продуктивності сільськогосподарських рослин і тварин, а також до створення нових продуктів із заданими властивостями, які спрямовані на задоволення специфічних потреб проміжних галузей і кінцевих споживачів.

Сучасні тенденції розвитку суспільного життя в світі характеризуються двома суттєвими ознаками: перша – зростанням населення на земній кулі, яке зумовлює, яке об’єктивно зумовлює збільшення попиту на продовольчі товари, і друга тенденція – щорічне зростання витрат енергоресурсів. Ця ситуація ставить кожну країну перед необхідністю забезпечити свою продовольчу та енергетичну безпеку в конкурентному середовищі.

Одночасно в індустріальних районах світу відбувалась трансформація корпоративної організації виробничого процесу: з метою розвитку нових технологій розмивалися організаційні кордони, все більший акцент спрямовувався на роботу з субпідрядниками та на створення спільних підприємств з колишніми конкурентами. Поступово також сформувалась нова логіка виробництва в рамках ТНК, які практично вступили в нову епоху нового розвитку. Тепер вони стають учасниками безлічі різних альянсів та мереж, які уникають централізованого контролю, підтримують гнучкість і здатність пристосовуватись до умов місцевих ринків. Завдяки новим інформаційним технологіям ТНК створюють зовсім нові, більш гнучкі виробничі механізми, використовуючи мережі, які ґрунтуються на обміні інформацією, що сприяє переходу від ери машин до ери знань та інформації.

Сільське господарство як специфічна галузь, на результативність якої значно впливають стохастичні фактори, потребує особливої системи організації, адже навіть відносно постійні фактори, такі як родючість ґрунтів, основний капітал, трудові ресурси та інші, не можуть забезпечити гарантовану результативність.

Тому система організації сільського господарства мусить бути чутливою, гнучкою, пластичною, адаптованою до місцевих умов, здатною легко змінюватись у відповідності до поточних потреб. Ведення агропромислового виробництва в сучасних умовах потребує опрацювання принципово нових підходів.

Корпорації як різновид об’єднань в галузі агропромислового виробництва сприятимуть його відродженню на якісно новій основі шляхом розбудови конкурентоспроможної галузі, здатної забезпечити продовольчу безпеку, реалізацію експортного потенціалу країни та виведення її на рівень найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн. Створення й розвиток корпорацій в АПК спрямовані на структурну перебудову економіки та забезпечення стійкого зростання обсягів валового внутрішнього продукту. Сьогодні великі корпорації стали фактично приватними урядами. Вони впливають на економічне, політичне, екологічне, соціальне становище багатьох країн.

Агропромислові транснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнічних продуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва.

Вплив ТНК на розвиток сільського господарства посилюється. У розвинутих країнах ТНК переважають у сільськогосподарських сферах національних АПК (сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, торгівля, сфера обслуговування). У країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільського господарства, а часто є основою розвитку АПК і ланок з вирощування, переробки, упаковки та транспортування продукції [7, 8].

Транснаціональні корпорації виконують функцію інтеграторів. Це пов'язано з багатьма факторами, у тому числі з тією обставиною, що, створюючи свої переробні підприємства в країнах, що розвиваються, ТНК приносять із собою ті форми й методи діяльності, які склалися в державах їхнього базування. У той же час у деяких країнах агропромислова інтеграція визначається специфічними умовами сільськогосподарського або промислового виробництва, що існують у самих країнах, що розвиваються. Наприклад, обмеженість виробництва сировини в ряді цих країн змушує ТНК шукати такі форми його одержання, які б гарантували їм безперебійність постачання, навіть якщо це послужить причиною його недостачі на місцевому ринку.

Певною мірою агропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.

Агропромислова інтеграція логічно й історично веде до створення агропромислового комплексу (АПК). АПК - це досить загальне поняття, під яким мається на увазі сформована в суспільному виробництві єдина система сільськогосподарських і промислових підприємств і галузей, спаяних інтеграційними, тобто тісними, стабільними, довгостроковими виробничими й комерційними зв'язками, що ґрунтуються на відносинах власності або договірних, типу контрактації, і охоплюючих весь агропромисловий ланцюг: виробництво важливих засобів виробництва для сільського господарства, їхнє транспортування, виробництво вихідних сільгосппродуктів, їхнє зберігання, транспортування, переробку й збут готових продуктів або виробів [15, 208].

Нині формується світова агропродовольча система, яка базується на: міжнародній кооперації та поділі праці; взаємодії й глобалізації національних товарних систем у сфері виробництва і продажу продовольства, яка б забезпечувала доступ кожній людині до потрібного їй рівня харчування.

Матеріальну основу цих товарних систем становлять багатогалузеві продовольчі комплекси з виробництва засобів виробництва, сільськогосподарської сировини, переробки та збуту аграрної сировини і продовольства.

Основними елементами світової агропродовольчої системи є міжнародна торгівля, що охоплює усі сфери продовольчого комплексу. Встановлено, що функціонування світової агропродовольчої системи веде до нерівномірного розвитку національних агропродовольчих систем, через те, що конкуренція і поділ праці виходять на загальний глобальний рівень. В цьому процесі лідерами вступають економічно розвинуті країни, тому що для їх агропродовольчих комплексів зовнішні ринки є основним чинником економічного зростання. Науково-виробничий і споживчий потенціал цих країн, а також висока захищеність інвестицій сприяють розширенню і поглибленню взаємозв’язків, що проявляються у поглибленні спеціалізації та кооперування у виробництві агропродовольчої продукції, ресурсів для її одержання, взаємному посиленні переливу капіталу та технологій [7, 8].

Нині на світових сільськогосподарських ринках створюються переваги для великих країн експортерів. У середньостроковій перспективі світовий агроринок характеризуватиметься значним наростанням попиту, розширенням торгівлі та зміцненням цін. Головним напрямком міжнародної агропромислової інтеграції в нинішніх умовах стає рішення найбільшої глобальної проблеми сучасності - проблеми задоволення зростаючих потреб населення земної кулі в продуктах харчування.

На сьогоднішній день транснаціональні корпорації відіграють визначальну роль не тільки в світовій економіці та глобалізаційних процесах, а й в міжнародному політичному житті і все інтенсивніше впливають на політичні та соціальні процеси в світі.

Як форма міжнародного бізнесу, ТНК мають низку незаперечних переваг перед національними компаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу роль у забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва і зростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК і допомагає їм пережити періоди економічних криз.

Агропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.