Цивільні процесуальні штрафи

 

Цивільні процесуальні штрафи — це самостійна галузева від­повідальність (цивільна процесуальна відповідальність) у вигляді заходу майнового впливу, встановленого ЦПК, і застосовується судом до осіб, котрі не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов'язків в складі цивільних процесуальних право­відносин у справі.

ЦПКУкраїни цивільні процесуальні штрафи встановлено: за неявку в суд свідка (ст. 44), за неподання на вимогу суду письмових і речових доказів (статті 48, 53), за порушення вжитих судом заходів по забезпеченню позову (ст. 153), за не повідомлення особами, які беруть участь у справі, про зміну своєї адреси (ст. 95), за порушення порядку під час розгляду справи (ст. 164), за неявку в судове засідання будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, ї їх представ­ників (ч. 4 ст. 172, ч. 1 ст. 173, ст. 174), за втрату виконавчого документа (ст. 358), за усунення від виконання розпоряджень судо­вого виконавця, пов'язаних із зверненням стягнення на майно боржника (ст. 386), за злісне невиконання вимоги судового вико­навця дати відомості про заробіток чи про відрахування з заробітної плати, за неякісне її виконання або ухилення провадити безпосе­редньо стягнення (ст. 407), за невиконання в строк відповідачем рішення суду, яким він особисто зобов'язаний виконати певні дії, крім передачі майна або сплати грошових сум (ст. 417).

Єдина для всіх зазначених правопорушень штрафна санкція характеризується особливостями за суб'єктним складом, підстава­ми відповідальності, умовами і процесуальним порядком застосу­вання.

У всіх правопорушеннях штраф передбачений в розмірах до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і лише для боржника, який не виконав рішення суду, котрим він зобов'язаний особисто виконати певні дії, крім передачі майна або сплати гро­шових сум (ст. 417 ЦПК),— до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян повторно і в наступному розмір штрафу може бути збільшено втричі.

Встановлена відносна визначеність розміру штрафу пояснює­ться тим, що в штрафній санкції надто важко і майже неможливо відобразити численний зміст її складів, який визначається характе­ром правопорушення, а за деякими складами — матеріальним станом правопорушника, формою його вини і наступною поведін­кою. Тому законодавець визначив зміст санкції тільки в загальному вигляді і залишив на розсуд суду вибір конкретного розміру штрафу залежно від складу і змісту цивільного процесуального правопору­шення.

Суб'єктний склад відповідальності у вигляді штрафу неодно­рідний. Це — особи, які беруть участь у справі, а також ті, що не беруть участі у ній.

Особи, які не беруть участі в справі, несуть цивільну процесу­альну відповідальність у вигляді штрафу:

свідки— за неявку в суд без поважних причин (ст. 44 ЦПК);

посадові особи підприємств, установ, організацій і громадяни— за відмовлення без поважних причин подати на вимогу суду письмові або речові докази і за неповідомлення про неможливість їх подачі у встановлений строк (ст. 48 ЦПК);

за порушення заходів по забезпеченню позову, які забороняють провадити певні дії, платежі, передавати майно (ст. 153 ЦПК);

за ухилення від виконання розпоряджень судового ви­конавця, пов'язаних із зверненням стягнення на майно боржника, що знаходиться у інших осіб (ст. 386 ЦПК);

посадові особи підпри­ємств, установ, організацій — за втрату виконавчого документа (ст. 358 ЦПК), за порушення порядку провадження стягнення за вико­навчими документами, за зловмисне невиконання вимог судового виконавця подати відомості про заробіток чи про відрахування з заробітної плати, за неякісне виконання або за ухилення провадити безпосередньо стягнення (ст. 407);

за незабезпечення явки пред­ставника організації в судове засідання (ст. 172 ЦПК).

Цивільний процесуальний штраф може бути накладений та­кож на осіб, які беруть участь у справі:

за невиконання обов'язку повідомити суд про зміну своєї адреси, місця проживання або місця перебування під час провадження у справі (ст. 95 ЦПК), за неявку в судове засідання без поважних причин, відсутність яких потягла за собою відкладення розгляду справи (ст. 172 ЦПК);

на сторін— за неявку в судове засідання без поважних причин, якщо від кожного з них не надійшла заява про розгляд справи у їх відсут­ність: на відповідача, який сплачує аліменти, — за неповідомлення судовому виконавцю за місцем виконання протягом трьох днів про зміну місця роботи, проживання і наявності додаткового заробітку (ст. 408 ЦПК);

на відповідача— за невиконання судового рішення, яке зобов'язує його особисто виконати певні дії, крім передачі майна і сплати грошових сум (ст. 417 ЦПК).

Аналіз норм ЦПК, які регулюють відповідальність у вигляді штрафу, якщо їх розглядати в плані сформульованих в гіпотезах обставин, свідчить, що вони є односторонніми і визначають лише неправомірні обставини, настання яких тягне застосування штра­фу, передбаченого в санкції норми процесуального права. За ступе­нем чіткості і повноти сформульованих в них обставин вони рідко бувають визначеними (ст. 358 ЦПК), переважно вони відносно визначеними. Так, відповідно до ст. 164 ЦПК особі, яка порушує порядок в судовому засіданні, головуючий від імені суду робить попередження. При порушенні порядку в судовому засіданні сторо­нами або третіми особами суд відкладає розгляд справи або видаляє порушників з залу судового засідання на весь час судового розгляду або на частину його занеповагу до суду, що виявилася в непідкоренні свідка, позивача, відповідача й інших громадян розпоряджен­ню головуючого або в порушенні порядку під час судового засідан­ня, а також вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановленим в суді правилам, накладається адмініст­ративне стягнення у вигляді арешту на строк до п'ятнадцяти діб або штраф в розмірі від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 185³ Кодексу про адміністративні правопорушення України).

Але не зовсім зрозуміло, чи є штраф додатковим засобом впливу на порушників, який застосовується разом з видаленням з залу судового засідання, чи має самостійне значення, і чи необхідна винна поведінка таких осіб при застосуванні цивільних процесуа­льних санкцій даної норми права?

Зміст структурних елементів норм ЦПК, якими передбачені штрафні санкції, дає можливість стверджувати, що винна поведінка правопорушника не є обов'язковою умовою для їх застосування. В теорії цивільного процесу це питання широко не досліджувалося, але в юридичній літературі мають місце категоричні судження, що штраф може бути накладений на правопорушника за наявності вини або уявлення про її наявність при виявленні факту невико­нання процесуальних обов'язків[8]. Але такий висновок не випливає з норм ЦПК, якими передбачені штрафні санкції. Наявність вини необхідна для настання відповідальності:

свідка — за неявку в суд (ст. 44), посадових осіб і громадян — за невиконання обов'язку про подання до суду письмових і речових доказів (статті 48, 53);

осіб, які порушили порядок в залі судового засідання (ст. 164);

посадових осіб організацій, які не забезпечили явку представників в судове засідання (ч. 4 ст. 172);

осіб, які порушили заходи по забезпеченню позову (ст. 153);

посадових осіб організацій за злісне невиконання вимог судового виконавця (ст. 407);

осіб, з яких за судовим рішен­ням стягуються аліменти, і посадових осіб організацій — за непо­дання необхідних повідомлень (стаття 403, 408).

В більшості з цих норм відповідальність передбачена за винну протиправну бездіяльність — за невчинення особою певних проце­суальних дій, покладених на неї законом, судом чи державним вико­навцем (статті 44, 48, 53, 172, 407, 408 ЦПК). За винні протиправні дії відповідальність настає тільки за порушення заходів по забезпе­ченню позову (ст. 153 ЦПК) і втрату виконавчого документа (ст. 358 ЦПК). За деякі цивільні процесуальні правопорушення відповіда­льність настає за наявності факту скоєння правопорушення, за невиконання у встановлений строк певних процесуальних дій (стат­ті 95, 386, 417 ЦПК) і за неякісне виконання вимог судового виконавця (ст. 407 ЦПК). Наявність вини як неодмінної умови для цивільної процесуальної відповідальності за ці правопорушення в зазначених нормах не передбачена. На норми цивільного процесу­ального права, що передбачають безвинну відповідальність, має вплив — положення цивільного права про можливість настання в окремих випадках цивільно-правової відповідальності як договір­ної, так і деліктної незалежно від вини[9].

Наявність штрафної безвинної цивільної процесуальної відпо­відальності пояснюється також диспозитивним характером норм ЦПК, які передбачають відповідальність за конкретні правопору­шення і надають суду право самому вирішувати питання про необ­хідність застосування чи не застосування штрафу до конкретної особи за певне цивільно-процесуальне правопорушення. Встанов­ленню безвинної відповідальності сприяло і наявність окремого правила ст. 83 ЦПК про зняття або зменшення штрафу.

Штраф може бути накладений суддею або судом при колегіа­льному розгляді справ, передбачених статтями 124¹, 237, 255 ЦПК.

Про накладення штрафу виноситься ухвала, копія якої надси­лається оштрафованій особі (ст. 82 ЦПК). Остання протягом десяти днів після одержання копії може просити суд, який наклав штраф, про зняття або зменшення його розміру. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням оштрафованої особи, але її неявка не перешкоджає розгляду заяви. На ухвалу про відмову зняти штраф чи зменшити його розмір може бути подана скарга і внесене подання прокурором (ст. 83 ЦПК). Інший процесуальний порядок встановлений ст. 417 ЦПК. Ухвала суду про накладення штрафу може бути оскаржена особою на яку його накладено, а прокурором — внесено подання.

Штраф, встановлений цивільним процесуальним правом є самостійним галузевим видом відповідальності, яка відрізняється від штрафної відповідальності, встановленої іншими галузями пра­ва — цивільного, адміністративного, кримінального[10].

В цивільному праві штрафні санкції виступають як вид неус­тойки (ст. 178 Цивільного кодексу), якою визнається визначена законом або договором грошова сума, боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобо­в'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойка зас­тосовується тільки і виключно до тих цивільних правопорушень (за невиконання або неналежне виконання), де вона передбачена зако­ном або договором. Наявність і розмір неустойки, як правило, визначаються законом і її умови є обов'язковими для включення до договору. Але сторони можуть включити до договору сплату неус­тойки на випадок порушення таких його умов, за які в законі відповідальність не передбачена. Невключення в договір неустойки, якщо така передбачена законом, не звільняє сторону, яка порушила договірні відносити, від її сплати.

В цивільному процесі випадки настання штрафної відповіда­льності та її розмір за конкретні правопорушення визначаються виключно нормами ЦПК, сторони таких прав не мають.

Штраф як вид цивільно-правової відповідальності стягується з боржника на користь кредитора, виконуючи тим самим правопоновлюючу роль. Цивільно-процесуальні штрафи стягуються з осіб, які беруть і тих, що не беруть участі у справі, за цивільно-процесу­альні правопорушення не на користь сторін, а в державний бюджет.

В кримінальному праві штраф як кримінальна відповідальність виступає одним з видів покарання (п. 6 ст. 23 КК) і являє собою особливу форму державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину, та має на меті виправлення і перевиховання засуджених, а також запобігання вчи­ненню нових злочинів і тягне судимість винного. Це вид покарання, який полягає в грошовому стягненні з засудженого в прибуток держави певної суми. Штраф як кримінальне покарання застосовує­ться тільки до злочинця, має особистий характер, призначається судом публічно від імені держави. Штраф в кримінальному праві передбачений як основне і додаткове покарання у випадках і межах, установлених кримінальним законом за менш небезпечні злочини, що вчинюються в основному з корисливою метою або завдають майнову шкоду. Як основний вид покарання штраф широко дифере­нційований (статті 126, 163^і, 179, 181, 201, 202, КК). Конкретний його розмір визначається виходячи з тяжкості скоєного злочину і майнового стану винного. А щоб він виконав караний, запобіжний і виховний вплив його розмір визначається так, щоб він був відчутним, але посильним для засудженого. Одночасно з накладенням штрафу судом вирішується питання про відшкодування завданої шкоди по­терпілим від злочину громадянам і організаціям. У випадку злісного ухилення особи від сплати штрафу, призначеного як основне пока­рання, суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт (ст. 32 КК). Заміна цивільно-процесуального штрафу на іншу санкцію не допускається.

В адміністративному праві штраф є видом адміністративних стягнень за правопорушення (проступки), якими визнаються про­типравні, винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління (статті 9, 24 КАП). Отже, адміністративна відповідальність у вигляді штрафу настає за адміністративні правопорушення в сфері адміністратив­них правовідносин. їх охорона забезпечується різними органами державного управління, вони ж і застосовують штраф за адмініст­ративний проступок (статті 218—244 КАП). Як виняток штраф накладається суддями районних судів (ст. 221 КАП). Це свідчить про те, що штраф, передбачений адміністративним правом, відріз­няється від цивільно-процесуального штрафу за своєю правовою природою, за виконуваними функціями і широким суб'єктним складом його застосування[11].

Зняття та зменшення судового штрафу регулює ст. 83 ЦПК, згідно якої протягом десяти днів по одержанні копії ухвали особа, на яку накладено штраф, може просити суд, що наклав штраф, про зняття або зменшення розміру штрафу. Ця заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням особи, на яку накладено штраф. Однак неявка цієї особи не є перешкодою для розгляду заяви.

На ухвалу про відмову суду або судді зняти штраф або зменшити його розмір може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

 

 

Джерела

 

1. Конституція України.

 

2. Цивільний процесуальний кодекс України.

 

3. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито».

 

4. Закон України від 11 липня 1995 р. «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» // Голос України. — 16 серп. — 1995 р.

 

5. Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 5

 

6. Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративне правопорушення, затверджена постановою Ради Міністрів УРСР від 22 лютого 1991 р., із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 р. та від 7 травня 1993 р.

 

7. Указ Президента України від 21 листопада 1995 р. «Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 р. № 519» // Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 27 листопа­да 1995 р. № 01-8/844.

 

8. Указ Президента України N 762/96 від 25.08.96 „Про грошову реформу в Україні”.

 

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. № 78 «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідача у циві­льних справах».

 

10. Самощенко И. С, Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому зако­нодательству. М., 1971.

 

11. Кузнецов Н.В. Санкции в гражданском процессуальном праве. Саратов, 1981.

 

12. Кузнецов Н.В. Советский гражданский процесс. М., 1985.

 

13. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. М., 1970.

 

14. Штефан М.И. Гражданская процессуальная ответственность. // Повы­шение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций. К., 1988.

 

[1] Відомості Верховної Ради УРСР 1963 р., N 30, ст. 464

[2] Ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» // Голос України. — 12 лют. — 1993 р.

[3] Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» // Голос України. — 12 лют. — 1993 р.; Закон України від 11 липня 1995 р. «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» // Голос України. — 16 серп. — 1995 р.; Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 5 // Закон і бізнес. — 1994. — № 8; Інструкція про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративне правопорушення, затверджена постановою Ради Міністрів УРСР від 22 лютого 1991 р., із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 р. та від 7 травня 1993 р. // ЗП УРСР. — 1991. — № 3. — Ст. 16; ЗП України. — 1992. — № 1. — Ст. 24; 1993. — № 10. — Ст. 208.

 

[4] п. 22 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затверд­женої Головною державною податковою інспекцією 22 квітня 1993 р.

[5] Указ Президента України від 21 листопада 1995 р. «Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 р. № 519» // Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 27 листопа­да 1995 р. № 01-8/844. та Указ Президента України N 762/96 від 25.08.96 „Про грошову реформу в Україні”.

[6] ст. 71 ЦПК, пп. 8—10 Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів (службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення.

 

[7] Постанова Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. № 78 «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідача у циві­льних справах» // Закон і бізнес. —1995. — № 9 (берез.).

[8] Самощенко И. С, Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому зако­нодательству. М., 1971. — С. 44.

[9] Кузнецов Н.В. Санкции в гражданском процессуальном праве. Саратов, 1981. — С. 11; Курс советского гражданского процессуального права. Т. 2, М., 1981. — С. 63; Советский гражданский процесс. М., 1985. — С. 145.

 

[10] Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. М., 1970. — С. 83.

[11] Штефан М.И. Гражданская процессуальная ответственность. // Повы­шение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций. К., 1988. — С. 227 — 234.