2020-01-14
122
| Група тканин | Фізико-хімічні властивості тканин | Призначення |
| Тонкі льняні і бавовняні (сатин, батист, полотно, ситець) Товсті бавовняні тканини (байка, фланель, вельвет, репс, шотландка) Шовкові Вовняні Хутряні Тканини з хімічних волокон а) штучні (ацетат, віскоза, аміачне волокно); б) синтетичні (лавсан, поліакрилнітрил, капрон) | Найбільша пористість, висока теплопровідність, низькі теплозахисні властивості, висока повітропроникність (10 000—ЗО 000 см/(м3хс), гігроскопічність 20 %, гідрофільність (вище ніж 90 %) Мають більшу товщину і пористість, теплозахисні властивості значно вищі, ніж у тканин попередньої групи. Повітропроникність майже в 30 разів нижча, ніж у тканин попередньої групи. Гігроскопічні паропроникні (15 %). Мала гігроскопічність (7—8 %). повітропроникність (685 см3/(м2хс), гідрофільність репсу з водовідштовхувальними властивостями є мінімальною Більш легкі і м'які порівняно з бавовняними тканинами. Мають високу повітропроникність (10 000 см3/(м2хс), низьку теплопровідність, добру гігроскопічність (16,5 %), менше мнуться Мають більшу товщину і пористість порівняно з бавовняними. Висока гігроскопічність і гідрофільність. Повільне висихання. Добрі теплозахисні властивості в сухому стані. Значні теплозахисні властивості, які пов'язані з великою товщиною при малій масі. Недоліком хутра, овчини є їх велика маса: удвічі більша, ніж ватину а) досить висока гігроскопічність, за питомою вагою наближаються до бавовняних тканин, але жорсткість у 5—10 разів більша; б) гідрофобні, ліпофільні, мають малу капілярність, низькі теплозахисні властивості, сприяють нагромадженню електричних зарядів на поверхні виробів, значно перевищують допустимі рівні напруженості електричного поля | Для білизни і легкого плаття а) для теплої білизни і зимового домашнього одягу; б) як вітрозахисна тканина для весняно-осіннього одягу Для легкого літнього одягу Для теплої білизни, легкого плаття, шкільної форми Для теплого захисного одягу Допускаються для легких суконь і як додаток до натуральних тканин, не рекомендуються для внутрішніх шарів одягу |
За призначенням розрізняють побутове (домашнє, літнє, зимове, повсякденне, святкове та ін.), спортивне, спеціальне робоче, дитяче, військове та лікувальне (ортопедичне та ін.) взуття. У поєднанні з одягом взуття є важливим атрибутом нашого туалету, воно має велике естетичне значення, відбиваючи культуру, виховання та національні традиції і формуючи зовнішній вигляд людини.
Взуття має відповідати таким загальним гігієнічним вимогам:
· Мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікроклімат взуттєвого простору та його добру вентиляцію.
· Бути зручним у користуванні, не порушувати кровопостачання, ріст і формування кістково-м'язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час ходьби, занять фізичною культурою і під час виконання трудових операцій.
· Забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і біологічних впливів.
· Не виділяти у внутрішньо-взуттєвий простір хімічних речовин у концентраціях, здатних у реальних умовах експлуатації мати несприятливий вплив (шкіро подразливий, резорбтивний, алергічний та ін.) на шкіру ступні і організму цілому.
· Відповідати віковим, статевим та іншим фізіологічним особливостям організму.
· Легко чиститися і висушуватися, тривалий час зберігати вихідні форму та гігієнічні властивості.
Гігієнічні властивості взуття залежать від матеріалу, з якого воно виготовлене, відповідності розмірів конфігурації ступні, конструктивних особливостей та експлуатаційних якостей.
Для виготовлення взуття використовують різні натуральні і штучні матеріали. Багато показників, за якими судять про переваги й недоліки того чи іншого матеріалу і можливості використання його у взутті різного призначення, збігаються з тими, які характеризували гігієнічні властивості тканин та одягу: теплопровідність, волого поглинання, повітропроникність та паро-проникність.
Добрі гігієнічні властивості мають матеріали з натуральної шкіри. Вони еластичні, помірно повітропроникні, мають низьку теплопровідність, не виділяють у внутрішньо-взуттєвий простір шкідливих хімічних речовин, не подразнюють шкіру. Це дуже важливо, бо навіть у разі помірного фізичного навантаження кожна ступня дорослої людини може виділяти від 2 до 5 г поту за годину.
У разі недостатніх повітропроникності та паро-проникності взуття різко погіршується мікроклімат взуттєвого простору, піт і продукти його розкладання подразнюють шкіру, сприяють виникненню дерматитів, мікозів тощо.
У виробництві різних видів взуття все більшого застосування набувають синтетичні матеріали (полівінілхлорид, поліаміди, полістирол та ін.), хімічні пластифікатори, стабілізатори, наповнювачі, пігменти, лаки, пароутворювачі, клеї. Основний їх недолік низькі повітропроникність та паро-проникність.
Однак синтетичні матеріали широко використовують для виготовлення верху, внутрішніх деталей і облицювання взуття. Теплозахисні властивості низу взуття головним чином залежать від теплопровідності вихідних матеріалів. Матеріали для підошви з натуральної шкіри і мікропористої гуми мають меншу теплопровідність, ніж синтетичні, і тому забезпечують кращий теплозахист.
Певні гігієнічні переваги як матеріал для підошви має мікропориста гума. її теплопровідність приблизно така, як у натуральної шкіри, і, на відміну від останньої, вона практично не змінюється із збільшенням вологості навколишнього середовища (коефіцієнт теплопровідності натуральної шкіри під час зволоження підвищується у 2—2,5 разу).
Для виготовлення верху взуття широко використовують штучні матеріали, покриті захисними пластифікаторами полівінілхлоридними плівками.
Під впливом механічних, термічних і хімічних чинників із взуттєвих матеріалів у внутрішньо-взуттєвий простір можуть виділятися такі шкідливі хімічні компоненти синтетичних матеріалів, як фенол, формальдегід, тіурам, стирол, хлоропрен, дивініл тощо. При цьому необхідно враховувати і можливість переходу токсичних речовин в організм через шкіру ступні, цьому може сприяти тривалий контакт взуття з поверхнею ступні, натертості та мікротравми ступні, погана вентиляція, висока вологість і температура внутрішньо-взуттєвого простору. Внаслідок впливу на шкіру ступні хімічних речовин, які виділяються з матеріалів взуття, можуть виникати важкі дерматози та інші несприятливі наслідки для здоров'я. Штучна шкіра, яка використовується у взуттєвому виробництві, і вироби з неї мають підлягати спеціальним дослідженням з метою гігієнічної оцінки їх властивостей і профілактики можливого шкіро подразливого і резорбтивного впливу.
Більшість синтетичних матеріалів (лавсан, поліуретан та ін.) є добрими утеплювачами для взуття і в деяких випадках за своїми теплозахисними та іншими властивостями наближуються до натуральних.
В умовах зовнішньої температури повітря нижче за 10 °С і вище за 35 °С взуттям із полівінілхлоридних і деяких інших синтетичних матеріалів користуватися не слід, оскільки воно не забезпечує необхідного теплового комфорту. Недопустиме використання для щоденного носіння взуття із лаковим верхом таке взуття не забезпечує повітропроникності та паро-проникності, різко погіршує мікроклімат внутрішньо-взуттєвого простору.
Спортивне взуття можна носити тільки обмежений час, оскільки його низькі повітропроникність і паро-проникність сприяють або перегріву, або переохолодженню ступні, збільшують ступінь бактеріального обсіменіння. Із цих самих міркувань слід також обмежувати носіння гумового взуття, використовуючи його тільки за несприятливої, дощової погоди або вологого ґрунту.
Навіть у літній час взуття бажано носити зі шкарпетками, що оберігає від забруднення його внутрішню поверхню, служить засобом профілактики мікробних захворювань і мікозів.
У жарку погоду не слід користуватися панчішно-шкарпетковими виробами із синтетичних тканин, які погано поглинають вологу і сприяють випаровуванню поту. Під час носіння синтетичних шкарпеток у закритому взутті температура шкіри ступні вища, ніж у разі використання шкарпеток із натуральних матеріалів.
Визначаючи оптимальну висоту каблука, виходять із того, що найбільш фізіологічним є розміщення ступні і гомілки, коли вони утворюють кут у 120—125°. Для цього необхідно, щоб висота каблука забезпечувала приблизно 1/14 довжину ступні, тобто знаходилась у межах 1—3 см. За такої висоти каблука забезпечується оптимальний розподіл механічного навантаження на кістки ступні, збільшується їх пружна сила, стає легшою хода. Для дитячої ступні характерною анатомо-фізіологічною особливістю є радіальна форма передньої частини, що необхідно враховувати під час моделювання взуття для дітей і підлітків.
