Рекомендації щодо управління холдинговими системами в Україні

Конкурсна робота

За темою:

Реформування економіки України. Іноземні інвестиції.

Холдингові системи.

Виконав:

 ст.гр. групи МЗД-51м

Шуляр Р.В

 

Характеристика проблематики в Україні.

 

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.

Розв’язання проблем трансформації національної економіки України на ринкових засадах, перехід до нових прогресивних технологічних процесів вимагає залучення значних обсягів інвестицій. За оцінками спеціалістів для створення повноцінної експортноорієнтованої економіки Україні необхідно 40-50 млрд.дол. США. Внутрішні можливості інвестування наразі обмежені і залежать від загальноекономічної ситуації в Україні, яка на сьогодні негативно позначається на всіх інвестиційних процесах. В нинішніх умовах господарювання практично припинився процес оновлення основних фондів - коефіцієнт їх вибуття становить менше 1%. Знос основних фондів в ряді галузей становить 70-80%. Це свідчить про зниження технічного рівня та конкурентоздатності виробництва. За оцінками фахівців Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння зовнішніх інвестицій у сумі 2-2,5 млрд. дол. США за рік. Така сума достатня для реконструкції пріоритетних галузей економіки впродовж 5 років. А при орієнтації лише на власні резерви цей процес неминуче триватиме 20 і більше років.

Інвестиції, у тому числі іноземні, є не лише механізмом розвитку, але й способом регулювання економіки шляхом переливання капіталу. На сучасному етапі розвитку ринку іноземні інвестиції виступають основним джерелом отримання новітніх конкурентоздатних технологій. Купівлю українських підприємств чи їх частки, тобто здійснення процесів злиття (поглинання), іноземні інвестори розглядають як привабливий спосіб інвестування з тих позицій, що зменшується ризик із-за неефективного менеджменту. Разом з тим збільшуються шанси застосування передового досвіду у сфері отримання нових технологій та оборотних коштів в період затяжної кризи.

З вище сказаного випливає, що на сьогодні в Україні потрібні дієві механізми залучення іноземних інвестицій, інвестицій з високотехнологічних держав заходу. Саме таким механізмом ми вважаємо холдингову систему.

Однією з найпоширеніших структур, характерних для розвинутої ринкової економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система). Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед звичайними акціонерними товариствами, а з іншого боку - характеризуються особливостями, що породжують нові проблеми і труднощі, що не є характерні для окремих компаній.

В Україні немає великого досвіду формування холдингових систем. За даними Антимонопольного комітету України за період з 1994 по 1999 роки в Україні було сформовано з дозволу Комітету близько 900 холдингових компаній та об’єднань підприємств, що мали ознаки холдингової системи. Ефективність процесу створення холдингів залежить від державного регулювання підприємницької діяльності та від розробки і впровадження в практику відповідних сучасним холдингам інструментів менеджменту організацій. Важливим складовим менеджменту в даному випадку є механізм інвестиційної взаємодії холдингу і дочірніх компаній, методи планування інвестицій, організаційного забезпечення інвестиційної діяльності та розподілу прибутків.

Такі питання, як формування структури холдингової компанії у взаємозв'язку з її життєвим циклом, створення ефективного механізму взаємодії холдингової групи з інвесторами, активізація діяльності менеджерів у розробці і реалізації інвестиційних проектів, потребувають розвитку з урахуванням особливостей національної економіки України.

 

Пропозиції щодо змін в управлінні економікою з метою подолання кризи.

Рекомендації щодо управління холдинговими системами в Україні.

 

Ціллю даної роботи є теоретичне обгрунтування і розробка механізму взаємодії холдингової системи з зарубіжними інвесторами та практичні рекомендації, щодо стимулювання розвитку холдингових систем в Україні.

Підхід до притягнення іноземних інвесторів через використання можливостей холдингу може бути застосований на загальнодержавному та регіональному рівнях при розробці заходів відповідних для регулювання інвестиційної діяльності.

Як показує досвід таких країн як Польща, Угорщина створення холдингових компаній при переході до ринкової економіки є наслідком проведених економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній складає акціонерна власність, тому створення і розвиток цих компаній тісно пов'язані з такими процесами, як приватизація, корпоратизація, створення ринкової інфраструктури.

Аналізуючи холдингові компанії, слід розглядати перспективи розвитку її материнської (головної) фірми та холдингової групи (системи), що включає поряд із головною також дочірні фірми. Останні, у свою чергу, теж можуть бути пов'язані взаємним володінням акціями (капіталом).

Життєздатність та чисельність холдингових компаній у країнах з розвинутою ринковою економікою пов’язані з рядом переваг цієї форми організації бізнесу, використання яких істотно знижує ступінь ризику діяльності холдингів у порівнянні з окремими компаніями.

У постсоціалістичних країнах у період реформування економіки утворення холдингів сприяє вирішенню не тільки внутрішньоорганізаційних, але і ряд загальнодержавних задач, характерних для цих країн:

1. Концентрація науково-технічного потенціалу.

2. Підтримка технологічних зв'язків і кооперації.

3. Підвищення координації діяльності різних галузей економіки і їх фінансової стійкості.

4. Інтеграція національної економіки у світову систему.

Механізм утворення холдингових груп в Україні має особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських країн, і дещо відрізняється від практики країн із розвинутою ринковою економікою. Формування холдингів в Україні й інших країнах СНД почалося шляхом реорганізації колишніх відомств і головкомів. У процесі акціонування підприємств відбувалося об'єднання контрольних пакетів і передача їх центру - материнській компанії, що по суті заміняла формально скасоване відомство. Це об'єднання здійснювалося, як правило, адміністративними методами, зберігаючи і закріплюючи підпорядкований статус акціонерних товариств.

Інвестиційна діяльність холдингових компаній здійснюється на базі й у рамках заходів державного регулювання цієї діяльності взагалі й іноземного інвестування зокрема. Аналіз цих заходів у постсоціалістичних країнах показує, що державне регулювання не було послідовним. Відмова від жорсткого регулювання зовнішньоекономічної діяльності й утворення спільних підприємств, надання їм значних пільг на початку реформ не призвели в Україні до реального притоку іноземних інвестицій. Скасування пільг є характерною рисою сучасного етапу реформ в Україні.

В інших колишніх країнах колишнього соцтабору регулювання іноземних інвестицій характеризується наданням пільг і підтримкою особливо важливих галузей економіки та поступовим розширенням простору для іноземних інвестицій при контролі за їхньою ефективністю.

У галузі реформування економіки доцільно звернутися до досвіду країн, що пройшли вже перші етапи ринкових реформ. Так науковцями Угорщини запропонований був свого часу оригінальний підхід до притягнення іноземного капіталу в національну економіку країни шляхом використання можливостей холдингу як “інкубатора нових фірм”. Це термін ми не будемо застосовувати у даній роботі, оскільки створення, фінансове донорство та продаж пакетів акцій дочірніх компаній стороннім інвесторам є невід’ємним елементом функціонування холдингових систем.

В роботі пропонується схема взаємодії холдингової компанії з іноземним інвестором в Україні. Холдингова компанія може функціонувати як своєрідне підприємство по створенню дочірніх фірм і продажу їхнім іноземним інвесторам, що можна розглядати як метод залучення іноземного капіталу в національну економіку.

При здійсненні капіталовкладень за кордоном, чи купівлі підприємств у власність підприємці керуються наступними рекомендаціями, що вироблені спеціалістами у даній галузі. У дослідженнях західних спеціалістів наводяться такі рекомендації для досягнення успіху в процесі торгівлі підприємствами:

1. Концентрація зусиль у сфері, де функціонує компанія-покупець.

2. Концентрація зусиль у фінансовій сфері.

3. Концентрація зусиль на глобальних, найважливіших елементах бізнесу.

4. Купівля "ноу-хау", що переходить до покупця разом з придбаною компанією.

5. Скерування інвестицій у куплену компанію.

Процес купівлі підприємства хронологічно можна представити як набір послідовних дій, починаючи з формування стратегії компанії покупця та закінчуючи введенням об’єкту купівлі у систему діяльності компанії-покупця. Купівлю підприємств пропонуємо розглянути в більш широкому змісті цього терміну. А саме в сенсі взаємного злиття або поглинання підприємницьких структур. Вивчення літературних джерел, досвіду західних та вітчизняних корпорацій дозволяє виділити наступні фази купівлі підприємств (див. мал. 1):

 

 

Мал. 1. Послідовність здійснення купівлі підприємств.

 

1. Вибір стратегії та пошук партнерів. Визначаються основні стратегічні цілі, що може досягнути компанія через злиття (поглинання). Слід розрізняти декілька етапів:

· формування стратегічних альтернатив;

· вивчення компаній, що можуть бути придбанні;

· установлення майбутніх партнерів;

· оцінка наявності робочої сили;

· всебічна перевірка матеріалів діяльності вибраної компанії;

· оцінка реальності укладення такої угоди та рівня ризику.

2. Підготовка процесу злиття (поглинання). При цьому організовується зустріч з представником компанії-об’єкта, готується повна інформація стосовно інвестиційного клімату в країні тощо.

3. Інтеграція, основою якої є налагодження контактів з менеджерами компанії, що поглинається.

4. Початок спільної діяльності після злиття (поглинання).

5. Застосування механізмів регулювання спільної діяльності.

В процесі здійснення розглянутих фаз важливе значення має контроль над компанією, що поглинається, з боку компанії, яка поглинає, налагодження ефективних комунікацій, що забезпечить отримання достовірних даних про злиття (поглинання) та адекватне реагування на зміни.

На сьогодні для багатьох українських підприємств злиття чи поглинання є найбільш ефективним елементом стратегії майбутнього розвитку. Тому зупинимося на характерних особливостях очікуваної угоди про злиття-поглинання. В угоді доцільно відобразити цілі нової компанії, наприклад, розширення ринку або захоплення нової ніші. Основними критеріями тут виступає ємність ринку, конкурентне середовище, стабільність ринку, затрати, технічний стан об’єкту тощо.

Фінансові аспекти угоди базуються на оцінці фінансового стану об’єкта поглинання (злиття) з допомогою аудиторської фірми. Від результатів роботи аудитора залежить в значній мірі купівельна ціна об’єкта. При цьому визначається наявність кредитних, вексельних ринків, ринку корпоративних облігацій, а також можливість залучення прямих інвестицій тощо. У розвинутих країнах угоди орієнтують в основному на довгострокове фінансування. В Україні сьогодні також з’явилась можливість довготривалого фінансування таких угод.

Юридичні аспекти повинні відображати питання приватизації майна, володіння акціями, інтелектуальною власністю тощо. Особливого значення набуває підготовка необхідних документів (статуту, положень, методик тощо).

Важливу роль в процесі злиття (поглинання) має стан менеджменту, який доцільно оцінювати за напрямами:

· Досліджується структура апарату управління, склад категорій працівників.

· Перевіряється добросовісність роботи менеджерів.

· Вивчається можливість матеріального заохочення менеджерів.

· Аналізуються комунікаційні зв’язки

· Аналізується організаційна структура управління компанією.

· Вивчаються механізми прийняття управлінських рішень.

При створенні дочірньої фірми холдинг разом із контрольними функціями бере на себе значну частку ризику, що є сприятливою умовою для іноземного партнера. Нова фірма, подолавши труднощі початкового етапу діяльності, доводить свою життєздатність і характеризується сприятливим прогнозом росту: стає достатньо привабливим об'єктом для іноземного інвестора. Інвестор буде зацікавлений в посиленні свого впливу й у збільшенні контролю над цією фірмою.

Холдингова компанія, продаючи свою дочірню фірму або свою частку в ній, має можливість реалізувати в ціні продажу її потенційні можливості. При продажі фірми, що розвивається, холдинг реалізує не тільки вартість активів, але і її гудвіл, що може значно підвищити продажну ціну.

Таким чином, холдингова компанія має можливість одержати винагороду за ризик початкового етапу, який вона брала на себе при створенні дочірньої фірми.

Вище описаний процес можна зобразити у вигляді схеми (див. мал. 2).

 

Мал. 2. Пропонована схема взаємодії холдингу з іноземним інвестором.

 

При застосуванні зазначеного підходу варто мати на увазі, що не завжди продаж дочірньої фірми є більш вигідної, чим зберігання її в структурі холдингової групи. Назвемо умови, при яких доцільним є продаж фірми:

- холдингова компанія не займає монопольного положення на національному ринку і ставиться до типу невеличких фірм, що розвиваються;

- умови національної економіки й особливості місцевого ринку недостатньо добре відомі іноземному партнеру, при цьому привабливість ринку та ризик він оцінює достатньо високо;

- іноземний партнер є великою фірмою, що займає провідне положення на світовому (або регіональному) ринку;

- у дочірньої фірми існують впливові конкуренти (або велика ймовірність їх появи), причому ними можуть виступити компанії, контрольовані іноземним партнером.

Ці умови можуть виступати критеріями продажу дочірніх підприємств в Україні.

Сучасна холдингова група (система) являє собою багаторівневу структуру, у якій підприємства можуть виступати одночасно холдингами і дочірніми фірмами стосовно різних членів групи. Дочірні підприємства в холдинговій системі можуть утворювати стосовно материнської компанії (центрального холдингу) декілька рівнів, сполучених вертикальними і горизонтальними зв'язками.

Принциповим питанням управління такою складною структурою є розподіл повноважень між центральним апаратом (материнською компанією) і дочірніми підприємствами. Цей розподіл повинен забезпечувати рівновагу між інтересами (стратегією) холдингу й інтересами дочірніх фірм. Інтереси членів холдингової групи змінюються в часі під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, змінюється і співвідношення між ними, тому для забезпечення рівноваги необхідні нові організаційні форми.

Характер і форми взаємодії центрального холдингу з дочірніми підприємствами залежать від стадій життєвого циклу холдингової групи. На ранніх стадіях розвитки ("народження", "дитинство") ця взаємодія характеризується централізацією управління, сильними вертикальними зв'язками, слабкою автономією структурних ланок. На цьому етапі дочірні підприємства можуть не мати повної юридичної самостійності, а мати статус підрозділів. Управління такою компанією може базуватися на лінійно-функціональній схемі, що включає як окремі підрозділи, так і підконтрольні підприємства.

На подальших етапах розвитку відбувається виділення цих структурних ланок у самостійні організації, ступінь підконтрольності материнській фірмі визначається її часткою у її капіталі. Відбувається формування власне холдингової групи, при цьому схема управління змінюється з лінійно-функціональної на матрично-департаментну з переносом функцій по оперативному управлінню і прийняттю рішень на дочірні компанії. Функції материнської компанії, що є центральним холдингом, у новій структурі носять стратегічний і фінансовий характер: визначення цілей і стратегії, управління власністю, визначення принципів і методів управління, торгівля цінними паперами.