2020-01-14
829
Мета курсу математики у початковій школі полягає в тому, щоб формувати в учнів якісно нові знання, які характеризуються вищим рівнем осмислення, динамічністю застосування в нових ситуаціях, підвищенням їх дієвості і системності.
Завдання цього курсу – розвиток у дітей математичних вмінь: усної і письмової лічби, визначення складу числа, виконання обчислень, розв’язування задач.
Дуже часто учням важко сприймати математику як науку, вивчати її терміни, величини. Найбільше діти люблять гратися. Тому слід урізноманітнювати уроки цікавими ігровими моментами. Це сприятиме кращому вивченню предмета, розвиватиме творчі здібності школярів. Адже важливо дати кожній дитині не тільки знання, а й способи їх здобуття.
Одним із найперспективніших шляхів виховання активних учнів на уроках математики, озброєння дітей необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають дидактичні ігри.
Значення дидактичних ігор на уроках математики – дуже велике. За допомогою такої гри у дітей стимулюється мислення, розвивається кмітливість, просторова уява, пам’ять, увага; учні краще запам’ятовують навчальний матеріал. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі (знання, вміння, навички), має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.
Плануючи урок, вчителеві необхідно зважати на вік учнів, добирати ігри, які були б їм цікаві й зрозумілі. Вибір гри залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які навчальні та виховні завдання вимагають свого розв’язання. Якщо гра колективна, вчитель мусить добре знати особливості цього колективу: інтелектуальний розвиток, вік, інтереси. Вибір гри залежить також і від часу її проведення.
Проте, педагогам слід пам’ятати, що найважче завдання – пропозиція гри учням. У пропозицію гри входить пояснення її правил і техніки дій. Пояснення гри є моментом дуже відповідальним. Гру варто пояснювати коротко й точно, безпосередньо перед її початком. У пояснення входять назва гри, розповідь про її зміст, пояснення основних і другорядних правил, значення ігрових аксесуарів, розподіл ролей. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. Конфуцій сказав: «Учитель та учень ростуть разом» [30; 9].
Ролі можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними. Розподіл не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей. При розподілі ролей необхідно робити так, щоби роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним – виявити активність, недисциплінованим – стати організованими, новачкам і дітям, які цураються колективу, - виявити себе, здружитися з усіма – тобто, під час гри потрібно здійснювати не лише навчання, але й виховання. Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія: роль без дії не дає ефективності, дитина вийде з гри, якщо їй нема що робити.
Також необхідно звернути увагу на місце гри. Воно має відповідати сюжету гри, змісту, підходити за розміром для кількості гравців, бути безпечним, гігієнічно-нормативним, зручним для дітей; не мати відволікаючих факторів.
Застосовуючи гру як формулу (засіб, методичний прийом) навчання, учитель повинен бути впевненим у доцільності її використання, визначити мету гри у відповідності до завдань навчального процесу. Дидактичні ігри повинні утворювати систему, яка передбачає їх певну послідовність і поступове ускладнення. Будь-яка дидактична гра має вирішувати конкретне завдання, яке під силу її учасникам. Вчитель зобов’язаний визначити мету і завдання гри, її зміст і хід, а також забезпечити учасників гри методичними матеріалами: ігровими завданнями, інструкціями та навчальними матеріалами.
Під час планування, підготовки і проведення гри на уроці математики в початкових класах необхідно дотримуватись наступних принципів і правил:
1. Учитель має чітко усвідомлювати дидактичні завдання використання ігрових елементів у навчальному процесі й організовувати всю діяльність на уроці з орієнтацією на виконання цих завдань.
2. Всі учасники повинні знати і виконувати правила гри, про які їх докладно інформують до її початку.
3. На ігровому уроці не повинно бути сторонніх спостерігачів, тому важливо залучити всіх учнів до активної діяльності. Разом із тим участь у грі – справа добровільна, тому не варто змушувати грати дітей пасивних, або тих, які соромляться. Спочатку їм можна запропонувати ролі експертів чи асистентів учителя. Через деякий час вони самі попросяться у гру.
4. На ігровому уроці, як і в будь-якій грі, обов’язково має бути присутній елемент несподіванки і непередбачуваності, що дає змогу активізувати вияв творчих здібностей учнів.
5. Періодично слід змінювати правила гри, щоб вона не набридала і залишалася цікавою дітям. При цьому система підрахунку балів і визначення переможців мають залишатися максимально простими й наочними. Дуже корисно бали матеріалізувати (у вигляді фішок, зірочок та ін.) і записувати їх на зведеному табло.
6. Дуже тонка процедура – розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психологічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити, відповідно – їхня перемога буде важчою, але менш бажаною.
7. Необхідно якомога повніше використовувати багаті можливості гри для розвитку вміння працювати в колективі, що передбачає розподіл ролей у команді, причому краще, якщо це зроблять самі учні.
8. Гра неможлива без духу змагання, тому переможці в ній мають бути обов’язково. Важливо тільки, щоб азарт не спричинив психологічних травм, тому не можна допускати образ і глузувань. Програвати й вигравати треба вміти гідно.
9. Як і будь-який урок, ігровий також завершується підбиттям підсумків. Усі бали учасників підраховують, переводять в оцінки й виставляють в класний журнал, але лише за бажанням учнів (тільки позитивні емоції).
Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Як показали дослідження вчених-психологів (Д.Б.Ельконін, Л.В.Артемова), і педагогів (І.О. Школьна, О.Я.Савченко) гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших школярів до навчального процесу, якщо використовується епізодично.
Дидактичні ігри на уроках математики можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування обчислювальних, графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.
Дидактичні ігри добираються відповідно до програми.
В іграх математичного змісту ставляться конкретні завдання. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв’язанню поставленого завдання.
Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов’язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання, учитель надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає учнів до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з’являється особиста зацікавленість, виникає й активність, і творчі думки, і дії, і переживання за себе, за команду чи весь колектив – усе, без чого неможлива ігрова діяльність.
Готуючись до уроків, вчитель має заздалегідь підготувати необхідний дидактичний матеріал, продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, контроль, підведення підсумків і оцінювання.
Проводити ігри, створювати ігрові ситуації важливо на кожному уроці. Це особливо стосується першого класу – перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності молодших школярів.
Гру можна пропонувати на початку уроку (усна лічба, повторення матеріалу, який буде опорою уроку; збагачення уявлень про геометричні фігури; з’ясування і приведення в систему відомостей, набутих завдяки спостереженням за явищами навколишньої дійсності). Ігри, що пропонуються на початку уроку, мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені, їм доцільно запропонувати рухливу гру. Проте слід пам’ятати, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго відвертають їхню увагу від основної мети уроку. Адже діти в цьому віці ще не вміють керувати своїми емоціями, переключати увагу, зосереджуватись у потрібні моменти. Тому ігри, пов’язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці уроку.
Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:
1. Ігрове завдання повинно за змістом збігатися з навчальним, тобто ігровою має бути лише форма його постановки.
2. Готовність учнів до участі в грі. (Кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити її мету, кінцевий результат, послідовність дій).
3. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
4. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – коротке, зрозуміле.
5. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
6. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.
7. Не можна допускати приниження гідності дитини.
Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості.
Оскільки гра має проводитись систематично, вчитель повинен продумати все до найменших деталей, а саме:
1. Доцільно створити умови для проведення постійних ігор –змагань між учнями, що сидять на різних рядах парт, і для індивідуальних ігор. Для цього проти кожного ряду парт важливо закріпити набірні полотна та полички для розставляння предметів під час гри (щоб їх було видно всім учням класу).
2. Підібрати необхідну кількість ігрового матеріалу для проведення ігор.
3. Продумати, де зберігати ігровий матеріал (спеціальні полиці в шафі, на яких розмістити ящички або просто целофанові кульки з різноманітним наборами предметів чи карток як для окремих ігор, так і універсальні). Для індивідуальних ігор, що проводитимуться між учнями кожної парти, мішечки целофанові або ящички учнів з підписаними прізвищами можна зберігати в класі і роздавати потрібний матеріал перед уроком.
4. Ігровий матеріал у ящичках і кульках має бути чітко систематизований і згрупований так, щоб ним було зручно користуватися. Так, дрібні предмети (цифри, знаки, монети, кружечки, квадратики тощо) можна зберігати в сірникових коробках з підписами або зображеннями цих предметів на коробках. У конвертах зручно зберігати плоскі геометричні фігури, картинки із зображенням різних предметів тощо. Для зручності конверти слід підписати або зверху наклеїти зображення матеріалу, що міститься в конверті. Іграшки, різноманітні предмети зручно зберігати в невеличких целофанових мішечках.
5. Доцільно розсадити учнів (звичайно, непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів один учень сильний, а другий – слабкий. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.
6. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організована і цілеспрямованою. Насамперед учні повинні засвоїти правила гри. Загальні правила мають бути єдиними для всіх ігор, щоб в учнів поступово виробився стереотип. Крім того, зміст гри, її форма повинні бути доступними, посильними для учнів.
Правила в ігровій ситуації відіграють надзвичайно важливу роль. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту, викликає втому і байдужість в учнів.
Правила гри зобов’язують учнів діяти строго по черзі чи колективно, відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, бути дисциплінованим, не заважати іншим, чесно визнати свої помилки тощо.
Правила гри виконують функцію організуючого момента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості.
Під час гри вчитель має постійно контролювати діяльність учнів, виконання ними правил, спрямовувати гру запитаннями, репліками та непомітно підтримувати дітей, підбадьорювати їх, запобігати виникненню можливих конфліктів між дітьми. В жодному разі вчитель не повинен захоплюватись лише дидактичною метою гри, недооцінюючи її виховне значення.
Жодне порушення правил не повинно залишатись поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки (нечесність, несумлінне ставлення до обов’язків). Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їх інтерес, гальмує увагу.
Загальні правила для учнів в процесі ігор можна сформулювати так:
а) уважно слухай і запам’ятовуй хід гри, необхідні дії, їх послідовність;
б) пам’ятай – успіх залежить від чіткого усвідомлення кінцевої мети, передбаченого грою результату гри. Не поспішай розпочати гру, не дослухавши до кінця вказівки вчителя. Поспіх часто призводить до грубих помилок, зайвих непотрібних дій;
в) уважно слухай відповідь товариша, щоб у разі потреби виправити або доповнити його;
г) додержуй своєї черги, не заважай товаришам, не роби зайвих рухів, дій, будь дисциплінованим;
ґ) чесно визнай свою помилку, якщо товариші довели, що ти неправий;
д) не хитруй, не шукай легкого нечесного шляху для перемоги. Цим ти підводиш товаришів і втрачаєш свій авторитет. Поважають лише чесних і справедливих. На цьому останньому пункті слід особливо наголосити й застерегти, що навіть тоді, коли все виконано правильно, але хоч один учень ряду схитрував, ряд займає останнє місце. Важливо, щоб не лише вчитель, а й учні слідкували за чесністю дій в грі.
Ігровий матеріал для змагань між рядами: набірні полотна; полички для іграшок; картки з цифрами і знаками; картки із записами прикладів; трафарети, картки, іграшки, що мають геометричну форму; три куски тканини для зав’язування очей гравцям, три мішечки; таблиці.
Індивідуальний ігровий матеріал: - додаток до підручника. Його слід обов’язково наклеїти на тонкий картон чи цупкий папір і вирізати та для зручності розмістити окремо в конвертах (геометричні фігури, малюнки), в сірникових коробках (монети, цифри, знаки); - математичне доміно; - різні іграшки й невеличкі предмети (бажано, щоб були вищі, нижчі, вужчі, ширші, товсті й тонкі). Дидактичний матеріал діти можуть виготовляти на уроках трудового навчання та вдома з допомогою батьків.
Заняття у першому класі починаються з підготовки до вивчення нумерації, де закладається основа для формування поняття про число, виробляються вміння лічити, зіставляти число з об’єктами лічби, формуються уявлення про послідовність натуральних чисел, розвиваються кількісні й просторові уявлення.
Ігри з практичними діями допоможуть дітям з самого початку усвідомити, що результат лічби не залежить від порядку, в якому лічать предмети, головне тут не пропустити жодного предмета і не лічити його двічі.
Лічба предметів є для дітей цікавою і захоплюючою, якщо вона поєднується із завданнями, які вимагають спостережливості, порівняння, виділення окремих предметів з певної сукупності.
Ігрові ситуації легко може створити сам учитель. Під час вироблення у першокласників навичок лічби доцільно запропонувати завдання в такій ігровій формі.
1. Учитель розставляє на набірному полотні картки із зображеннями різних предметів і пропонує полічити окремо тварин, а потім овочі, фрукти тощо.
2. На таблиці зображено в перемішку геометричні фігури. Полічити окремо трикутники, прямокутники, круги, квадрати. Скільки всього фігур?
3. Класовод плескає в долоні, учні також плескають приблизно стільки ж разів і лічать оплески.
4. Учитель стукає указкою кілька разів, а учні, полічивши стуки, мовчки піднімають картку з відповідною цифрою.
5. Вивішується таблиця з зображенням різних або однакових предметів (чи виставляються картки на набірному полотні), і вчитель дає завдання мовчки полічити й показати відповідну цифру.
6. На дошці записано число або прикріплена цифра з роздаткового матеріалу. Завдання: показати (підняти в руці) стільки ж паличок.
7. Учитель показує цифру, а його вихованці відповідно сплескують стільки ж разів. Зауважимо, що дітей треба навчити плескати одночасно. Оплески іноді можна замінити легким постукуванням, або ударами в бубон, барабан.
8. Лічба дітей у класі. Вчитель показує на першого учня, той встає, а всі хором кажуть «один», потім показує на школяра, що сидить поруч, той швидко встає (перший сідає), всі хором кажуть «два» і т.д. Так само лічать учнів, що сидять один за одним у кожному ряду парт.
Таким чином діти поступово запам’ятовують порядок лічби. Згодом учитель уже не показує, кому першому вставати, а пропонує тому чи іншому ряду полічити хором. Діти самостійно виконують завдання. Лише після того, як вони справляються з роботою, класовод загадує мовчки одночасно почати лічбу в кожному ряду окремо і без помилок якомога швидше закінчити, показавши картку результат. Так починається змагання між командами.
Для уроку у першому класі добираються такі ігри, що дають змогу маленьким учням погратись, порухатись, перевтілюватись у ролі різних чисел. У молодшому шкільному віці діти, насамперед, запам’ятовують матеріал, який їм дають наочно, у формі реальних предметів або їх зображень. У процесі навчання дітей наочність має бути нерозривно пов’язана з практичною діяльністю самих учнів.
На уроках математики у першому класі доцільно використовувати дидактичні ігри такого типу: «Скільки?», «Який по порядку?», «Яке число пропущено?», «У кого картка такого самого кольору?», «Знайди зайвий предмет», «Розмісти правильно числа», «Знайди і полічи» та багато інших дидактичних ігор, які сприяють засвоєнню: - властивостей і відношень предметів (довгий – короткий, довший – коротший – однакової довжини; високий – низький, вищий – нижчий; широкий – вузький; товстий – тонкий; великий – малий, більший – менший); - взаємного розміщення предметів у просторі (спереду, позаду, поруч; зверху, знизу, посередині); - розміщення предметів за кольором, матеріалом, розміщенням.
Наведемо зразки деяких дидактичних ігор для першого класу:
Гра «Розстав за зростом»
Мета. Закріпити у дітей такі властивості предметів, як високий – низький, вищий – нижчий. Повторити порядкову лічбу.
Матеріал гри. Різної висоти предмети, іграшки, зображення на картках.
Примітка. Бажано дібрати 2 – 3 предмети однакової висоти, щоб викликати в учнів розгубленість, подив спонукати замислитись, шукати виходу і, нарешті, дійти потрібного висновку.
Зміст гри. Завдання можуть бути різні, наприклад, розставити предмети від найменшого до найбільшого або навпаки від найбільшого до найменшого. А далі кілька додаткових запитань: «Який предмет має порядковий номер 7 (3, 4, 5 тощо)? Скільки предметів усього? Який порядковий номер найбільшого (найменшого) предмета? Назви предмети, що мають парні (непарні) номери» У порядку збільшення (зменшення) корисно розкладати предмети різної довжини. Коли є два однакові набори коробок або інших предметів, пропонуємо розставляти їх так: спочатку знайти два однакові найбільші, а потім ліворуч і праворуч від них – решту предметів у порядку спадання.
Такий принцип гри застосовується для закріплення уявлень «широкий і вузький», «товстий і тонкий».
Гра «Знайди зайвий предмет»
Мета: закріпити вміння порівнювати предмети за різними ознаками.
Обладнання: набірне полотно, предметні картинки, моделі геометричних фігур.
Організація ігрової ситуації: вчитель виставляє 5 – 6 предметів на набірному полотні. Відшукуючи зайвий предмет, діти орієнтуються на одну ознаку, абстрагуючись від інших. Учень однієї з команд, який виконав завдання правильно і швидше за інших, чимось нагороджується.
Гра «Розмісти правильно числа»
Учитель роздає учням картки із числами 2, 4, 6, 8, 10.
Завдаання: необхідно розмістити на місці трьох крапок відповідні числа так, щоб сума трьох чисел, розміщених по прямих, становила 18.
…
… … …
…
Гра «Знайди і полічи»
На плакаті зображено цифри в хаотичному порядку, різні за розміром, кольором, стилем зображення. Завдання: знайти всі трійки і перелічити скільки їх на малюнку.
Гра дає вчителеві можливість тактовно і непомітно допомогти слабшому учневі, для якого він добирає завдання простіші - у грі цього ніхто не помітить. Завдяки цьому діти, що відчувають труднощі в навчанні, поступово засвоюють навчальний матеріал.
Необхідно використовувати також ігри, які допомагають тренувати зорову пам’ять.
Наприклад: дітям показують сюжетний малюнок і пропонують запам’ятати, хто або що на ньому зображено (сюжет «Пригода в лісі») і ставлять декілька запитань: «Скільки дітей на малюнку? Скільки дітей збирали квіти? Скільки тварин було на малюнку?» За допомогою такої гри діти повторяють ще й лічбу.
Також пропонуються учням ігри для доведення своєї думки. Активізувати мотивуюче мовлення школярів на уроках математики можуть цікаві задачі з логічним навантаженням. Адже помітивши «хитре» запитання, дітям хочеться якомога швидше висловитись, чому вони розв’язали задачу саме таким способом.
Наприклад: «У саду росли 3 кущі смородини. Посадили ще 2 кущі смородини і 5 кущів агрусу. Скільки кущів стало в саду?»
Після розв’язання задачі вчитель може створити ситуацію творчого роздуму - для доведення своєї думки. Учням пропонуються такі запитання, як: «Чому ти так вважаєш? Спробуй довести, що ти міркуєш правильно». Таким чином, на уроках математики учні вчаться висловлювати свої міркування.
Часто ми виявляємо, що першокласник недосконало орінтується щодо форми предметів. Діти, які недостатньо ознайомлені з геометричними фігурами, знають лише 1 – 2 фігури: кружок і квадрат. Інші фігури: трикутник, прямокутник, ромб, трапеція, овал вони не знають. Надзвичайно корисним є моделювання геометричних фігур із паличок, смужок, пластиліну, шляхом вирізання з паперу, але потрібно це робити у формі гри.
Наприклад: добрати до заданого макета чи плоскої фігури різні за розміром, кольором, але ідентичні за формою предмети.
Гра «Знайди пару за формою»
Учитель виставляє на набірному полотні 6 геометричних фігур і показує такі самі геометричні фігури з мішка, але вже інших кольорів. Учень виймає будь-яку фігуру, знаходить їй пару за формою на набірному полотні і виставляє знайдену фігуру під парною. Називають: пара трикутників, пара кругів, ….
У систему дидактичних ігор для першокласників на уроках математики включають такі ігри: - на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення); - на відновлення, доповнення цілого; - вилучення зайвого; - ігри-інсценізації; - ігри-конструювання, рольові ігри з елементами сюжету. Проте, перевагу вчителі віддають таким іграм, які передбачають участь більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. Такими іграми можуть бути: «Хто швидше?» (діти викладають різні варіанти складу числа); «Магазин»; «Мовчанка» (вчитель показує картку з числом, а діти - сусідів або попереднє чи наступне число); «Що потім»; «Геометрична мозаїка»; «Де моє місце?»; «Домалюй фігуру»; «Закінчи приклад»; «Де заховали?» (використовують під час вивчення понять ліворуч, праворуч, вперед, назад, між); «Хто де стоїть?» (5-6 учнів називають свої імена. Хто стоїть попереду? Після? Перед? Між?); «Яке число задумане?» (задумане число на 2 більше від 5, відповідь діти показують на картках); «Весела лічба» (на трьох однакових таблицях розміщені цифри від 1 до 10 у довільному порядку. Троє учнів змагаються у швидкості називання чисел у порядку зростання або спаданняя);
«Ланцюжок» (один учень називає приклад, обчислює його й викликає іншого учня, який має назвати інший приклад, не повторюючи попереднього).
Під час вивчення кожного числа використовують матеріали усної народної творчості, зокрема загадки і скоромовки, в яких зустрічається те чи інше число.
Вірші - ігри на складання прикладів:
«Гляньте, білочка одна «Біля річки на галявці
Визирає із дупла. Знайшли моркву сірі зайці.
І ще дві стрибнули з гілки Вісім морквин – це не мало,
А за ними ще три білки. Чотири з’їли. Скільки стало?»
Діти, часу не марнуйте,
Скільки білок, порахуйте!"
Ігри - загадки:
«А ось цифра … (2) «В мене є одна нога,
У неї кругла голова, Я сама, як кочерга.
Довгий хвіст, зігнута шийка, - Певно я відома всім,
Отака, як бачиш … (двійка) Як зовуся? Цифра … (7)
«Дехто навіть і на носі «Цифра ця усім говорить
Цифру … (8) часто носить. Скільки днів до тижня входить»
Цифра …(8) у футлярі – (цифра 7)
Дідусеві окуляри»
Дидактичні ігри використовують також при розв’язуванні задач, для того, щоб допомогти учням усвідомити назви структурних компонентів задачі. Кожну задачу можна розв’язувати у вигляді гри. Наприклад:
Задача - гра «Хто швидше порахує яблучка».
На першій тарілці лежало 4 яблучка, а на другій - 3. Скільки всього яблук на двох тарілках разом?
Доцільніше використовувати задачі з малюнками, тому, що користуючись ними учням легше довести спосіб вибору дії, вони усвідомлюють зміст арифметичних дій додавання, віднімання. Діти зачитують, якщо предмети додали, то їх стало більше. Тому задача розв’язується дією додавання.
Задача - гра «Учень - учитель»
Учень, який має високий рівень читання, стає перед класом і зачитує задачу та запитання до неї, решта школярів дають правильні відповіді на поставлені запитання. Цю гру вчителі проводять досить часто, оскільки вона задовольняє потреби двох сторін: вчителя і учнів. Особливо, це подобається маленьким школярам, вони можуть побувати у ролі вчителя, про що діти завжди мріють. Педагоги теж вважають таку забаву ефективною, тому що учень, щоб отримати роль вчителя, повинен бути старанним, правильно відповідати на запитання.
Подібні вправи необхідно використовувати ще у другому класі. На уроці передбачається виконання вправ, які б, з одного боку, сприяли вправлянню учнів в обчисленнях, а з другого - забезпечували різні умови застосування одержаних знань та вмінь.
Наприклад ігри-вправи на повторення і закріплення табличних випадків множення:
Йшли чотири їжаки, Білка моркву посадила,
Несли по три буряки. Штук шістнадцять там вродило.
А ви їм допоможіть, - П’ять зайців по три зірвали,
Буряки ті полічіть! Скільки білочці зосталось?
У другому класі також розв’язують задачі з малюнками, але трохи ускладнені У третьому і четвертому класах ігри замінюють різні види вправ дидактичного характеру. Але, якщо вникнути у суть завдання, то можна побачити і зрозуміти, що кожна вправа - це своєрідна гра, де змінені лише її правила. Адже, всі завдання розраховані на пошукову діяльність учнів, творче застосування набутих знань. Зміст таких завдань сприяє розвитку гнучкості і широти мислення, які так необхідні для успішного розв’язання як навчальних, так і життєвих задач.
На уроках математики необхідно використовувати завдання на перевірку кмітливості, швидкості реакції:
1. Одне яйце варять 4 хвилини. Скільки потрібно часу, щоб зварити 5 яєць? (4 хвилини)
2. Два десятки помножити на три десятки. Скільки десятків буде в добутку? (60 десятків)
3. Двоє домовились сісти в 5-й вагон потягу. Але один сів у 5-й вагон з кінця, а другий - у 5-й вагон з початку. Скільки має бути вагонів у потязі, щоб вони зустрілись? (9 вагонів)
4. Що таке 33 січня? (2 лютого)
5. Як можна переправити на протилежний берег одного дорослого і двох дітей, якщо човен вміщує лише одного дорослого або двоє дітей?
Дидактичні ігри можна ще вважати тренінгом мислення, тому що це сприяє розвитку творчих математичних здібностей молодших школярів. Тренінг мислення на уроках математики в початкових класах можна здійснювати за допомогою таких вправ:
Визначте закономірність у розміщенні чисел у кожному рядку і допишіть відповідно до цієї закономірності ще по два числа:
1) 3; 4; 5; 6; 7; 8; …
2) 6; 9; 12; 15; …
3) 15; 19; 23; 27; …
4) 74; 71; 68; 65; …
Визначте закономірність і замініть знак питання числом:
1) 16 8 8 2) 56 7 8
32 19? 27 ? ?
Розставте математичні знаки так, щоб рівність була правильною:
1) 1 2 3 4 5 = 0 2) 1 2 3 4 5 = 1
3) 1 2 3 4 5 = 2 4) 1 2 3 4 5 = 3
5) 1 2 3 4 5 = 4 6) 1 2 3 4 5 = 5
Дидактичні ігри створені із врахуванням вікових особливостей молодших школярів. У 3-4 класах ігрові ситуації ускладнюються, вводяться незвичні лабіринти. Подорож лабіринтами викликає у дітей більше зацікавлення, ніж просте механічне виконання арифметичних дій, сприяє кращому засвоєнню обчислювальних навичок. Такий матеріал доступний і цікавий учням, вони працюють із задоволенням.
В початкових класах діти ще дуже непосидючі. Тому великого значення слід надавати фізкультхвилинкам. Проводити їх можна також у вигляді гри, дуже часто вони бувають віршованої форми. Фізкультхвилинка - корисна не лише для здоров’я учнів, а й для навчання. Якщо вчитель вдало підбере її зміст, тобто, відповідно до навчального матеріалу, то таким чином можна повторити з учнями те, що вони вивчають на уроці.
Наприклад на повторення лічби:
«Раз, два - дерева,
Три, чотири - вишли звірі,
П’ять, шість - пада лист,
Сім, вісім - птахи в лісі,
Дев’ять, десять - це сунички
Підвели червоні личка»
Отже, дидактична гра - це невід’ємна частина уроку математики у будь-якому класі. Використовувати її можна на різних етапах навчання, адже мета гри - допомагати учням легше і швидше сприймати навчальний матеріал, стимулювати школярів до висловлювань, вчити дітей використовувати різні способи виконання завдань без страху помилитися, одержати неправильну відповідь. Також ігри заохочують учнів знаходити свій спосіб роботи, аналізувати способи роботи інших учнів та вибирати і засвоювати найбільш раціональні з них. Поступово йдучи від простих завдань до складних, відкриваючи зв’язки між числами, фігурами, діти стають уважнішими, легше долають неприступні їм раніше перепони.
Використання дидактичних ігор на уроках математики має велике значення у процесі розвитку розумових здібностей молодших школярів. Учитель повинен достатньою мірою використовувати на уроці ігри та ігрові ситуації, малі фольклорні форми (лічилки, приказки, скоромовки, загадки), які приваблюють дитину, ведуть у світ живих образів, де вона знаходить вже відомі та ще невідомі їй властивості предметів, інші математичні поняття.
Зараз ми розглянемо приклади використання ігрових елементів на різних стадіях уроку, причому це будуть різні типи уроків, залежно від дидактичних завдань і способів організації навчальної діяльності.
Актуалізація опорних знань. На першому етапі уроку доцільно застосовувати короткочасні ігри або ігрові елементи, які мобілізують увагу і пам’ять учнів. Тривалість їх не повинна перевищувати 10-15 хвилин. Розглянемо кілька варіантів ігрової діяльності учнів на початку уроку.
Допуск. Проводять на старті уроку, коли право голосу дають кожному учневі. Це має такий вигляд: учитель ставить запитання, на які учні відповідають по черзі, не встаючи зі своїх місць. Підніматися доводиться тільки тим учням, які не змогли відповісти на запитання. На цей етап учитель добирає прості запитання, що вимагають, як правило, односкладових відповідей – на чисте знання раніше вивченого у класі матеріалу. Отже, після першого кола допуску в класі стоять лише кілька учнів, причому ні в якому разі не слід робити акцент на їхній невдатності. Навпаки, вчитель пропонує класу не залишати товаришів у біді, пропонує учням кинути «рятувальні кола», - поставити їм запитання, які вже звучали сьогодні. Рятувальна операція триває доти, доки кожен учень не дасть правильної відповіді. Як дана форма фронтального опитування працює на основну ідею підвищення психологічної привабливості уроку? По-перше, протягом перших 5 – 7 хвилин уроку вже кожен учень виступив, причому дав правильну відповідь, і це вже йому приємно й додає впевненості. По-друге, не пропала дарма домашня праця, і можна спробувати розвинути успіх. По-третє, коли всі кидаються на допомогу тим, хто замешкався на старті, в класі з’являється атмосфера єдності й доброзичливості. Нарешті, протягом цих 5 хвилин у класі звучить корисна навчальна інформація, необхідна для подальшого просування, причому звучить з вуст учнів, і її потрібно слухати (раптом це саме питання трапиться й мені?). Важливо, щоб усе відбувалося по доброму, без тиску, і зміцнювало в дітей переконаність, що їм це під силу.
Морський бій. Це ігрова форма перевірки домашнього завдання, що дозволяє залучити в процес не двох – трьох учнів, а практично весь клас. Військова назва дуже умовна. Всім учням флоту, який переміг, оцінку підвищують на бал, а ті, хто програв, відповідно, цей бал втрачають. Отже, на арені бою три флоту (три ряди парт), що відправляють у бойову розвідку екіпажі з двох учнів до дошки. Поки розвідники готуються до активних дій, основні сили добирають озброєння для атаки і планують оборону під керівництвом адміралів. У мирній термінології це має вигляд повторення навчального матеріалу, підготовки і розподілу питань за темами «супротивників». Усю цю діяльність координує учень, призначений учителем, який володіє всією повнотою адміральської влади. За три – чотири хвилини починається бій (перевірка домашнього завдання). Після відповіді першого екіпажа, другий і третій флоти «обстрілюють» його запитаннями з теми, потім самі відповідають на не менш підступні запитання, що надходять від першого флоту, далі настає черга другого формування і т.д.
Вчитель повинен встигати озвучувати оцінки запитань і відповідей, передавати право «пострілу» наступній команді, не забуваючи при цьому вчасно залучати в процес гри пасивних учнів, а крім цього, час від часу «мінувати» ігрове поле різними запитаннями. Використання даної ігрової форми дає змогу залучити до активної діяльності більшість учнів, підвищує їхню зацікавленість у підготовці до уроку, сприяє створенню сприятливого психологічного клімату на уроках і формуванню позитивного ставлення до навчання.
Вивчення нового матеріалу. Як було зазначено, використання ігрових елементів у навчальному процесі на цій стадії ускладнюється. Однак актуалізовані на попередній стадії уроку опорні знання можуть послужити фундаментом для побудови гри під час подальшого просування по темі. Вчитель формулює питання й пропонує учням, розбившись на групи, спробувати знайти відповіді. Ігрова оболонка в цьому разі може мати, напрклад, такий вигляд
Рятувальна експедиція. Десь у горах зазнав аварії авіалайнер з коштовним вантажем на борту, і ми споряджаємо рятувальну експедицію. Клас розбивається на групи, кожна з яких отримує маршрутний лист із вказівкою орієнтовного напрямку пошуку (з формулюванням головних питань з досліджуваної теми) і стартового завдання (наприклад, нескладного завдання за пройденим матеріалом). Завдання для поетапного вирішення проблемної ситуації необхідно складати заздалегідь і вони повинні мати різний ступінь складності. Отже, до мети можна просуватися різними шляхами: або вибираючи багато простих завдань, або найкоротшим, але більш складним маршрутом. Розташування груп, а також темп їхнього просування до мети фіксують на карті-схемі на дошці. Періодично з’являються привали, під час яких групи здійснюють допомогу відстаючим. Група, яка першою досягла мети, отримує «коштовний вантаж» у вигляді високих оцінок. Гра на цьому може не закінчуватися. Переможці розходяться по групах, що залишилися, й допомагають їм у боротьбі за друге місце.
Зрозуміло, що ця гра потребує значної підготовки, але вся робота дає певні результати, якщо врахувати, що знання, здобуті своєю працею, учні засвоюють набагато краще, та й радість «відкриття», відчута при цьому, не забувається.
Закріплення отриманих знань, вироблення практичних умінь і навичок. Звичайно ж, такі уроки створюють дуже сприятливі умови для навчальних ігор. З іншого боку, проведення цих уроків в ігровій формі підвищує їхню ефективність, дає змогу обробити великий обсяг матеріалу, не перевтомлюючи учнів. При цьому, як і на традиційних уроках математики, необхідно застосовувати різноманітні види діяльності, комбінувати індивідуальні, групові й колективні форми роботи тієї чи іншої гри.
Хрестики-нулики. На дошці – традиційне для цієї гри поле 3 * 3 см. Перемагає, як завжди, команда, яка першою закреслить рядок із трьох секторів. Ходи роблять по черзі. Команда вибирає сектор, у якому заховане певне завдання, яке потрібно розв’язати. Завдання записані на картках, які знаходяться у вчителя на столі. Якщо команда, яка вибрала сектор, із завданням справляється, то в цьому секторі виставляють команді знак (хрестик), а якщо завдання не виконано, - сектор програний і в ньому з’являється знак суперників (нулик) без будь-яких зусиль з їхнього боку.
Сектори можуть бути такими: «задача» - розв’язати задачу; «шпаргалка» - назвати чи дописати формулу; «?» - відповісти на запитання вчителя або суперника; «вірю – не вірю» - вибрати з декількох тверджень правильне; «поле чудес» - закінчити визначення поняття; «кімната сміху» - несерйозне завдання, але зі змістом; «практикум» - виконати практичне завдання; «бліц» - три нескладних завдання виконати за хвилину; «супербліц» - завдання виконує один учень.
Підбиваючи підсумки, хотілося б навести ще один вагомий аргумент на користь необхідності найактивнішого використання елементів гри у навчальному процесі. Подивіться в очі учнів, які виходять з ігрового уроку, і учителя. Перед вами – люди, котрі отримали радість від праці. Що ж тоді – щастя, якщо не це?!
