2020-04-20
85
При лікуванні хворих із сексуальними розладами необхідне дотримання наступності в їхньому лікуванні. Сексопатолог повинний бути інформований у плані умов розвитку, функціональної діагностики й оцінки сексуальної патології, психологічних установок і тенденцій хворого, даних об'єктивного анамнезу, а також характеру проведеного раніше лікування і його ефективності. Зазначену інформацію одержують шляхом проведення офіційного запиту у відповідні лікувальні установи й одержання розгорнутих виписок з історії хвороби осіб, що потребують подальшої лікувальної допомоги.
Побудова відповідної психотерапії на останньому етапі лікування повинна бути заснована на досвіді попередніх етапів, бути їхнім логічним продовженням і її подальшим творчим розвитком.
Психотерапія— це медична наука, за допомогою якої лікар надає психологічну допомогу і психологічний вплив на пацієнта з метою купірування патологічних симптомів і синдромів. На сучасному етапі виділяють три підходи при проведенні психотерапії:
1) психодинамічний;
2) поведінковий (бихевіоральний)
3) феноменологічний.
Їхні розходження можна представити у виді таблиці 7.
Таблиця7
| Основні параметри | Динамічний підхід | Поведінковий підхід | Феноменологічний підхід |
| Природа людини | Керується сексуальними й агресивними інстинктами | Продукт соціуму, поводиться на підставі минулого досвіду | Має вільну волю і здатність до самовизначення і самоактуалізації |
| Основна проблема | Сексуальне придушення | тривога | Психічне відчуження |
| Концепції патології | Конфлікти в сфері інстинктів: несвідомі ранні статеві потяги | Придбані стереотипи поведінки | Утрата можливостей, розщеплення «я», непогодженість думок, почуттів, поведінки |
| Концепція здоров'я | вирішення психологічних конфліктів | Усунення симптомів, зниження чи усунення тривоги | Твердження власного «я», актуалізація особистості |
| Вид зміни | Розуміння раннього минулого | Пряма дія | Безпосереднє переживання |
| Тимчасовий підхід | Історичний: суб'єктивне минуле | Неісторичний: Об'єктивне сьогодення | Відсутність історизму: тут і зараз |
| Завдання психотерапевта | Зрозуміти несвідомий психічний зміст і його історичне сховане значення | Підкріплювати, формувати чи придушувати специфічні поведінкові реакції для усунення тривоги | Сприяти самовираженню (від фізичного до духовного) |
| Основні техніки | Інтерпретація матеріалу, вільні асоціації, сновидіння, повсякденна поведінка | Обумовлювання, систематична десенсибілізація, позитивне і негативне підкріплення, моделювання | Рівна участь у діалозі, експерименти, драматизація чи розігрування почуттів |
| Роль психотерапевта | Нейтральна. Допомагає пацієнту досліджувати значення вільних асоціацій і іншого матеріалу з несвідомого | Учитель. Допомагає пацієнту заміняти дезадаптацію адаптивною поведінкою | Прискорювач (фасилітатор) росту особистості |
| Характер зв'язку між лікарем і пацієнтом | Нереальні взаємини, першорядні для лікування | Реальні, але другорядні для лікування: взаємини відсутні | Реальні, першорядні для лікування, реальні взаємини |
| Лікувальна модель | Авторитарна лікар-пацієнт, терапевтичний союз | Викладач-учень. Авторитарна. Навчальний союз | Спілкування двох рівних людей, людський союз |
Метою психотерапії у вузькому розумінні стає зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, характерологічних(особистісних) чи психосоматичних розладів. Вибір конкретної психотерапевтичної методики залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.
До об'єктивних факторів відносяться:
1) характер психопатологічного синдрому;
2) етиопатогенез психічних розладів;
3) індивідуальні особливості пацієнта.
До суб'єктивних факторів відносяться:
1) індивідуальні особливості психотерапевта;
2) широта його психотерапевтичних знань і навичок;
3) ситуаційні моменти (наявність часу і відповідного місця для проведення психотерапевтичного сеансу).
