Незважаючи на свою значимість, принципи законності не втілюються в життя

автоматично, стихійно. Щоб правові приписи не залишились на папері, і тим більше, не порушувались, необхідні відповідні умови та визначений комплекс організацій-них, політичних і юридичних заходів, які би забезпечували реалізацію, тобто гаран-тії законності.

    Гарантії законності – це об’єктивні умови і суб’єктивні фактори, а також спеціальні засоби, що забезпечують режим законності і стабільність правопорядку в суспільстві. Серед даних гарантій потрібно чітко розрізняти загальні умови і спеціальні засоби.

    Загальні умови – це умови суспільного життя, в якому здійснюється правове регулювання. Ці умови створюють макросередовище реалізації права, його функціонування, визначаючи в певній мірі й спеціальні засоби по зміцненню законності. Часто в літературі загальні умови, як гарантії законності, трактуються надзвичайно широко. Під економічними гарантіями розуміється існуюча система господарювання, форма власності, під політичними – політична система, під соціальними – класова структура суспільства і т. д. Таке розуміння гарантій не може задовільняти потреби практики, бо їх вплив на стан законності неодно-значний, деколи вони здійснюють на неї негативний вплив. Тому загальні умови необхідно розглядати конкретно, виділяти в них ті фактори, що позитивно впливають на реалізацію права.

    Важливою передумовою найкращого використання сприятливих умов в діяльності по зміцненню законності є їх максимально можлива конкретизація. Економічний лад, політична система, пануюча ідеологія навряд чи можуть розглядатися як фактори, що забезпечують законність. Проаналізуємо це положення на прикладі власності. Довгий час вважалось, що соціалістична власність (на відміну від приватної) сама по собі є умовою забезпечення законності. Такий висновок випливав з припущення, що вона породжує у людини почуття господаря, власника засобів виробництва, сприяючи їх збереженню, примноженню, захисту. Однак, як ми всі переконались, соціалістична власність стала причиною народження й інших, чужих законності явищ – безгосподарності, розкрадань і т. д.

    Мова, отже, йде про те, щоб виділити з умов суспільного життя ті, які сприяють зміцненню законності, створити передумови для їх розвитку і впливу на людей, а також шляхом використання організаційних заходів, спеціальних засобів нейтралізувати дію негативних факторів. Розглянемо ці загальні умови, що вистуапють гарантіями законності.

    Економічні умови. Це стан економічнонго розвитку суспільства, організація системи господарювання і т. д. Умовами, що забезпечують законність, тут виступають такі фактори, як міра організованості в економічнній сфері, ритмічна робота всього господарського організму, постійний ріст продуктивності праці і об’єму виробництва, стійка грошова система і т. д. Подібні фактори безпосереднім чином впливають на стан законності. Так, в умовах нестабільності економіки, падіння виробництва, розриву господарських зв’язків, росту цін, інфляції зростає соціальна напруженість в суспільстві, що веде до анархії, дезорганізації, росту числа злочинів, причому не тільки господарських.

    Політичні умови. Основною політичною умовою стабільної законності є сильна державна влада. Сила державної влади визначається не величиною армії, не потужністю репресивного апарату. Сильна державна влада – це стійка, легітимна влада, що користується підтримкою суспільства, здатна забезпечити реалізацію прийнятих нею правових приписів. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу із злочинністю, корупцією й іншими антисоціальними явищами. В умовах дезорганізації державно-владних структур, боротьби за владу, нездатності держави забезпечити реалізацію прийнятих рішень, низького рівня виконавчої дисципліни, розквіту бюрократизму, корупції законність не тільки не підвищується, але й знижується, причому до небезпечної межі. Сильна держава ні в якій мірі не означає централізацію державної влади, авторитарний режим, який не забезпечує, а, навпаки, заперечує законність. Важливою умовою зміцнення держави, забезпечення законності і правопорядку є демократія. Демократична держава не слабка, аморфна влада. Це система сильної і в той же час цілком відповідальної перед народом влади, основаної на демократичних принципах формування і функціонування (розподіл влад, парламентаризм, гласність, верховенство Конституції і т. д.).

    Ідеологічні умови. Стан законості в значній мірі визначається рівнем політичної, правової і загальної культури населення. Законність передбачає такий рівень правової культури, коли повага до права, закону є особистим переконанням людини, причому не тільки рядового громадянина, а й в першу чергу державного службовця, законодавця.

    Необхідний рівень культури забезпечується організацією правової пропаганди, чіткою системою виховання в громадян високих моральних якостей, патріотизму, відповідальності, почуття права і законності. В умовах руйнування системи виховання ідеологічний вакуум заповнюється чужими суспільству поглядами, що негативно впливають на стан дисципліни, організованості, законності (розповсюдження порнографії, панування сили та ін.), сприяють росту правопорушень, злочинності, що загрожують режиму законності.

    Соціальні умови. Законопослушність громадян, їх повага до закону, реалізація його приписів в значній мірі залежать від становища, що склалося в соціальній сфері. Падіння життєвого рівня населення, ріст безробіття, вартості життя, соціальних послуг безпосереднім чином впливають на рівень законності, провокуючи громадян на пошуки шляхів незаконного збагачення, обхід закону, породжують національні й соціальні конфлікти і т. д. Міцна законність можлива тільки в умовах соціальної стабільності, впевненості громадян в непорушності своїх соціальних прав і свобод.

    Правові умови. Стан законності як політико-правове явище обумовлений станом самого права, системи законодавства. Чинне законодавство повинно бути достатньо повним, стабільним, забезпечуватися високим рівнем юридичної техніки, необхідними механізмами реалізації й охорони. Важливе значення для реалізації права і рівня законності мають правові засоби, що використовуються законодавцем, методи, способи і типи правового регулювання, принципи, на яких будується законодавство. Так, законодавство, що відстає від динамічного розвитку суспільних відносин, утруднює боротьбу із злочинністю.

    Гарантіями законності є також відповідні суб’єктивні фактори. Серед них можна відзначити стан правової науки, повноту і розвиток в ній прогресивних гуманістичних ідей, положень, науково-теоретичних конструкцій. Безпосередній вплив на рівень законності здійснюють пануючі в науці науково-теоретичні концепції. Наприклад, безперечну шкоду у справі забезпечення законності нанесло ігнорування таких “буржуазних” (так їх називали до недавнього часу) теорій, як ідея правової держави, розподіл влад, параментаризм і т. д. Навпаки, науково-теоретична розробка ідеї правової держави, впровадження основних її полождень в законодавчу і правозастосувальну практику дозволяє зміцнити законність в діяльності державних органів. Проявом беззаконня і сваволі в їх діяльності сприяли теоретичні положення про посилення класової боротьби з побудовою соціалізму, про відмирання держави, про скорочення сфери правового регулювання і т. д.

    Рівень законності визначається й ефективною діяльністю політичного керівництва, правильним вибором лідерами пріоритетів при прийнятті політичних рішень, готовністю й умінням відповідних органів вести боротьбу за зміцнення законності. Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності – це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства.

    Спеціальні засоби забезпечення законності – це юридичні й організаційні засоби, призначені виключно для забезпечення законності. Серед них можна виділити юридичні й організаційні гарантії (засоби).

    Юридичні гарантії – сукупність закріплених в законодавстві засобів, а також організаційно-правова діяльність по їх застосуванню, спрямовані на забезпечення законності, на безперешкодне здійснення, захист прав і свобод. Юридичні гарантії пов’язані із загальними умовами і визначаються ними. Вони юридично опосередковують їх, виступаючи в якості їх юридичної форми, не зливаючись, однак, з ними і не втрачаючи своєї юридичної якості (формально-нормативне закріплення, процесуальний порядок реалізації, державне забезпечення). При цьому юридичні гарантії немислимі без свого соціального змісту.

    Серед юридичних гарантій розрізняють наступні.

    Засоби виявлення (викриття) правопорушень. До них відноситься діяльність прокуратури, органів досудового слідства, Конституційного Суду і т. д. Ці гарантії пов’язані з роботою компетентних державних органів, спрямованою на виявлення правопорушень з метою їх припинення й усунення їх наслідків. Деякі гарантії пов’язані з діяльністю громадян. Так, наприклад, конституційне право на оскарження незаконних дій посадових осіб в суд.

    Засоби попередження правопорушень. Це закріплені в праві засоби, що дозволяють запобігти можливим правопорушенням. Наприклад, ст. 43 КЗпП України передбачає, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 40 КЗпП) можливе тільки за попередньою згодою профспілкового органу. Подібна згода має єдину мету запобігти можливому порушенню прав громадян, не допустити незаконного звільнення. Попереджувальну роль відіграють і такі засоби, як огляд багажу в аеропорту, митний огляд.

    Засоби припинення правопорушень. До них відносятся засоби, спрямовані на припинення, недопущення правопорушень, порушень прав і свобод громадян та організацій. Це затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд, інші заходи припинення, відміна незаконних актів.

    Заходи захисту і відновлення порушених прав, усунення наслідків правопорушень. Такими є примусове стягнення коштів на утримання дитини (аліментів), віндикація (примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння) та ін.

    Юридична відповідальність. Під нею розуміється покарання особи, винної у вчиненні правопорушення. Даний засіб є важливим і необхідним для зміцнення законності, причому його ефективність визначається не жорстокістю, а невідворотністю.

    Серед юридичних гарантій особлива роль відводиться процесуальним гарантіям, бо процес є формою життя матеріального права, реальне життя формально закріплені права і свободи можуть отримати, лише маючи процесуальне забезпечення. Можна справедливо пишатися широтою правового статусу особи, закріпленого в Конституції України. Однак це не дає підстав закривати очі на недоліки правового механізму реалізації цих прав, їх забезпечення і захисту. Юридичний механізм реалізації правових норм передбачає наявність чіткої нормативної бази. Конституційні норми, що закріплюють права і свободи, достатньо визначені, хоча багато з них не підкріплені поточним законаодавством, чітким юридичним механізмом реалізації, що утруднює їх здійснення.

    Накінець, важливою гарантією законності є правосуддя – діяльність судів, що здійснюється шляхом розгляду й вирішення цивільних і кримінальних справ з метою зміцнення законності.

    Під організаційними гарантіями розуміються різні заходи організаційного характеру, що забезпечують зміцнення законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. Сюди відносяться кадрові, організаційні заходи по створенню умов для нормальної роботи юрисдикційних і правоохоронних органів, створення в структурі останніх спеціальних підрозділів (для боротьби з організованою злочинністю, з корупцією і т. д.).

    Підкреслюючи роль юрисдикційних і правоохоронних органів у справі забезпечення законності, їх значення не можна перебільшувати, абсолютизувати, бо ефективність їх роботи багато в чому визначається об’єктивними умовами. Однак нерідко відповідальність за стан законності, за ріст злочинності в регіоні, в країні покладається лише на органи прокуратури, МВС. Проблема боротьби із злочинністю часто зводиться лише до зміни керівництва цих органів без суттєвої зміни умов, що не може забезпечити належних гарантій законності.

    Тільки цілеспрямована робота по вдосконаленню об’єктивних (загальних) умов, ефективне застосування спеціальних засобів, постійний розвиток законодавства дозволять забезпечити стабільну законність і стійкий правопорядок – основу нормального життя суспільства.

    Юридичні гарантії по найближчих цілях поділяються на:

1) превентивні (попереджуючі) полягають в попередженні правопорушень:

недопущення порушення трудових прав громадян власником або уповноваженим ним органом, недопущення незаконного звільнення;

2) припиняючі – спрямовані на припинення виявлених правопорушень:

затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;

3) відновлювальні – виражаються в усуненні чи відшкодуванні негативних

наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння;

4) каральні або штрафні – спрямовані на реалізацію відповідальності

правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.

    Юридичні гарантії законності по суб’єктах застосування бувають:

- парламентські;

- президентські;

- судові;

- прокурорські;

- адміністративні (управлінські);

- контрольні;

- муніципальні (місцеві).

Суб’єктами гарантій законності є всі суб’єкти права. Посадові особи поставле-

ні в один ряд з громадянами та іншими особами, тобто тут нівелюється підвищена небезпека порушення закону зі сторони посадової особи в порівнянні з небезпекою порушення закону, що вчиняється громадянином.

    В свій час професор Александров Н.Г. пропонував компромісне рішення. Він не ставив в один ряд порушення закону, що вчиняються громадянами і посадовими особами. Законність в широкому аспекті, на його думку, означає вимогу додержува-тись законів всіма суб’єктами права. Законність, що розуміється у вузькому аспекті, означає додержання законів саме посадовими особами держави. Тобто законність поширюється тільки на діяльність державного апарату.⁴

    Законність як раз і полягає в тому, що посадові особи виконують вимоги законів, виявляють порушення закону, припиняють їх, відновлюють порушені права і притягають винних до юридичної відповідальності. Законність тому обов’язково повинна характеризуватися наявністю ефективного механізму захисту дії законів держави, в тому числі захисту прав і законних інтересів громадян, інших суб’єктів права. Громадяни можуть брати участь у виявленні порушень закону посадовими особами і, відповідно, законності, сприяти її забезпеченню і зміцненню.

    Будь-яких серйозних аргументів проти висловленої точки зору щодо виклю-чення з числа суб’єктів законності громадян та інших осіб (іноземних громадян, осіб без громадянства) в науковій літературі не наводиться. Типовою тут є позиція, згідно якої “законність єдина і вона однаково обов’язкова для всіх – і для органів влади, і для громадян”⁵ . На думку Строговича М. С., в демократичній державі всі однаково підпорядковані законам, що не дозволяє виключити з поняття законності додержання і виконання законів громадянами. Цю думку підтримує і Лазарєв В. В., підкреслюючи, що обмеження суб’єктів законності та її порушень не виправдано. “Гарантії законності є всезагальними і не містять яких-небудь винятків”⁶ .

    Законність є системою реально діючого права. Це означає наступне.

    По-перше, наявність в суспільстві й державі правового законодавства. Іншими словами, це означає, що чинні закони адекватно виражають ідеальне право, правові принципи, загальнолюдські цінності, правові ідеали вільного демократичного сус-пільства і правової держави. Законність тут точніше було б визначити як право-законність.

    По-друге, повне здійснення, реалізацію Конституції та інших законів у діях посадових осіб органів влади й місцевого самоврядування, громадських об’єднань як тих, що покликані забезпечувати використання громадянами й іншими особами наданих їм прав і свобод, так і тих, що по закону повинні захищати вказані права й свободи в разі їх порушень або при наявності конфліктів між громадянами і посадовими особами.

    По-третє, ефективний захист дії Конституції та інших законів. Ця система юридичного захисту включає як систему державного контролю і нагляду за дією законів, так і систему індивідуального захисту зі сторони громадян й інших осіб своїх прав і свобод та законних інтересів.

    Наявність цих трьох елементів і складає зміст законності (правозаконності) як системи реально діючого права у вільному суспільстві.

    Система забезпечення законності в діяльності державних органів являє собою структуру заходів, спрямованих на профілактику порушень законності і зміцнення законності, тобто складається з двох блоків: а) профілактика порушень законності; б) зміцнення законності. Такий поділ обумовлено подвійним характером системи умов і факторів соціального середовища, що впливають на функціонування посадової особи і можуть бути як позитивними (гарантії), так і негативними (причому різної якості і змісту – матеріально-виробничі, економічні, політичні, духовні, правові та ін.).

    Профілактика порушень законності означає вияв причин і умов порушень законності, усунення вказаних причин і умов, ліквідацію всіх тих негативних факторів, явищ і процесів, що ведуть до порушення законності. В числі такого роду факторів – економічна і політична нестабільність, низька правова культура населення, посадових осіб, деформація професійної правосвідомості, установка посадових осіб на пріоритет доцільності перед законністю і т. д.

    Зміцнення законності передбачає формування і вдосконалення, розвиток гарантій законності в діяльності органів державної влади, органів місцевого самоуправління, їх посадових осіб. Під гарантіями законності розуміються позитивно діючі умови, фактори і засоби як всередині тої чи іншої структури, так і поза нею.

    Слід розрізняти загальні (економічні, політичні і духовно-культурні) та спеціальні (правові, психологічні і управлінські) гарантії законності. Правові гарантії як вид спеціальних гарантій законності включають: а) заходи по вдосконаленню законодавства; б) заходи виявлення порушень законності; в) заходи захисту; г) заходи відповідальності; д) заходи нагляду і контролю за станом законності; е) заходи профілактики порушень законності.

    Нагляд і контроль за станом законності включають: контроль вищих органів державної влади; контроль вищих органів державного управління; конституційний та інші види судового контролю; прокурорський нагляд; громадський контроль.

    З управлінських позицій організація системи захисту і забезпечення законності означає, по-перше, визначення стану законності в тій чи іншій ланці державного апарату, по-друге, напрацювання заходів, спрямованих на профілактику порушень законності, захист законності та її зміцнення. Мова йде про планування, координацію, здійснення прийнятих рішень і контроль за їх виконанням.

    Велике теоретичне і практичне значення має напрацювання єдиних критеріїв оцінки стану законності, а також системи показників для її визначення стосовно діяльності державного апарату і його окремих ланок, органів, підрозділів і служб. Слід знати й уміти користуватися різноманітними джерелами інформації про порушення законності в діяльності державних органів, виявляти їх, якщо вони не були враховані офіційно, наприклад, в статистичній звітності. Для аналізу динаміки і структури порушень законності в діяльності державних органів важливо виробити методику викриття, виявлення в ході інспектування, контрольних та інших переві-рок такого роду порушень зі сторони керівників підрозділів.

    Організація системи забезпечення законності в діяльності державних органів включає також: аналіз допущених порушень законності, причин і умов їх вчинення, напрацювання заходів по профілактиці таких порушень; вдосконалення заходів захисту законності в діяльності державних органів; напрацювання заходів по зміцненню законності: вдосконалення службової підготовки, управлінської діяль-ності; включення в перспективні і рокові плани комплексних заходів по забезпеченню законності в службовій діяльності; формування практичних навиків і забезпечення законності в процесі як навчання, так і виконання службових об’язків.

    Правильно організувати систему захисту й забезпечення законності можна лише при обов’язковому врахуванні рівнів, ієрархії тої чи іншої системи державних органів, її внутрішніх і зовнішніх зв’язків.

    Всяка галузева система управління, як відомо, працює на своє зміцнення. Тому, якщо бути реальним, то потрібно визнати, що система в цілому, як і складові її органи й підрозділи, не завжди зацікавлені в розкритті об’єктивної картини стану законності, тим більше – у виявленні її порушень, тобто в самовикритті. Тому дуже важливе значення в захисті й зміцненні законності має зовнішній стосовно до галузевої системи нагляд і контроль, що здійснюється органами державної влади, прокуратури, суду та ін.

              В той же час об’єктивна необхідність зміцнення галузевої системи потребує, щоб з порушеннями законності всередині неї велась боротьба власними силами і засобами. Особливу роль у зв’язку з цим мають вищестоящі органи, а також внутрівідомчий контроль.