Генуезька конференція 1922 р

Для вирішення економічних та фінансових питань у повоєнному світі було скликано міжнародну конференцію у Генуї (Італія), яка тривала з 10 квітня по 19 травня 1922 р. і в якій брали участь представники 29 держав. Офіційною метою конференції був пошук засобів "економічного від­родження Центральної та Східної Європи". Однак на її засіданнях переважало "російське питання".

Західні країни домагалися, щоб Радянська Росія визна­ла всі борги царського і Тимчасового урядів, повернула підприємства, що були націоналізовані, або відшкодувала їх вартість, ліквідувала монополію зовнішньої торгівлі.

3. Радянсько-німецький договір у Рапалло й початок зближення між двома країнами

Відчувши себе в Генуї у становищі ізгоїв, РРФСР та Німеччина в містечку Рапалло 16 квітня 1922 р. уклали сепаратний договір між Радянською Росією та Німеччи­ною про відновлення дипломатичних відносин, взаємну відмову від претензій, встановлення торговельно-еконо­мічних зв'язків. Свої підписи під угодою поставили комі­сар закордонних справ Росії Г. Чичерін та його німецький колега В. Ратенау (24 червня 1922 р. був убитий терориста­ми за участь у німецько-радянському зближенні).

Радянсько-німецькі економічні відносини почали роз­виватися у напрямі створення змішаних компаній та на­дання німецьким фірмам концесій у Радянській Росії. Особливістю радянсько-німецьких відносин того періоду було військове співробітництво, яке старанно замовчува­лося довгі роки. Версальська угода забороняла Німеччині

Незважаючи на таємне та поспіхом здійснене підпи­сання Рапалльської угоди в квітні 1922 p., і Росія, і Німеч­чина забезпечили собі вигідні умови подальшого співробіт­ництва.

Найголовніші постанови Гаагської, Лозаннської та Локарнської конференцій

Гаагську конференцію було скликано за рішенням Ге­нуезької конференції 1922 р. Це була фінансово-економічна конференція, в роботі якої брали участь представники ділових кіл, "зацікавлених у російських справах". На кон­ференції обговорювалися питання про націоналізацію іно­земної власності, яку здійснили більшовики в Росії, а також про борги царського та Тимчасового урядів і про можливе надання кредитів Радянській Росії. Представники західних держав наполягали на відшкодуванні збитків, яких зазнали власники-іноземці,в Росії.

Інша важлива міжнародна конференція того часу від­крилася у швейцарському місті Лозанна 20 листопада 1922 р. і тривала з перервою аж до 24 липня 1923 р. У роботі конференції брали участь Велика Британія, Франція, Іта­лія, Японія, Греція, Румунія, Югославія, Туреччина і США Крім того, при розгляді питання про режим чорноморських проток на конференцію запрошува­лась російсько-українсько-грузинська делегація та делегація Болгарії, Ще одним важливим питанням, що розглядалося на конференції, було підписання мирного договору з Ту­реччиною.

Між тим політична й дипломатична боротьба в Європі не вщухала. У 1925 р. загострилися німецько-французькі протиріччя. Для вирішення цих та інших проблем було скликано Локарнську конференцію (5-16 жовтня 1925 р.), у якій брали участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Польщі та Чехословаччини,

Локарнська конференція склала Рейнський гарантій­ний пакт, що забезпечував недоторканість кордонів між Францією, Бельгією та Німеччиною

Німеччину вперше після війни було визнано рівно­правним партнером. 1926 р. її було прийнято до Ліги Націй постійним членом Ради. На конференції було схвалено план Дауеса.

Тим часом радянське керівництво продовжувало роз­ширювати контакти з Німеччиною. 13 жовтня 1925 р. між двома державами було укладено торговий договір. Далі, 24 квітня 1926 p., обидві сторони уклали договір про нейтралітет і ненапад. Таким чином, Німеччина за актив­ної допомоги західних країн і у потрібному для себе на­прямку виходила з міжнародної ізоляції.