Криміналістика: розслідування незаконного обігу вогнепальної зброї та тілесних ушкоджень

Реферат з правознавства

Останнім часом в Україні одним з факторів погіршення криміногенної обста­новки є наростаюча озброєність злочинного світу і відкрита демонстрація зброї. У та­кій ситуації особливої актуальності та гостроти набувають проблеми боротьби з розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї. Розглядувані злочини, будучи од­ним з найбільш «перспективних» напрямів діяльності організованих злочинних угру­повань, поряд з торгівлею наркотиками, людьми, контрабандою й проституцією, не тільки не зменшуються, але й призводять до розширення так званого «збройового чорного ринку». Вони стають усе більш дохідним злочинним промислом, які мають, на відміну від ряду інших посягань, відносно велику доступність і менший ступінь ризику викриття.

Кримінальна відповідальність за незаконний обіг вогнепальної зброї передбаче­на ст. 262 КК України («Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем»), ст. 263 КК України («Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами») і ст. 264 КК України («Недбале зберігання вогнепальної зброї або бо­йових припасів»). З криміналістичної точки зору розслідування всіх цих злочинів має багато спільного, що дозволяє дати їх узагальнену характеристику.

Для формування методики розслідування незаконного обігу вогнепальної зброї важливе значення мають такі елементи криміналістичної характеристики, як: пред­мет злочинного посягання, способи вчинення злочину, типові сліди, обстановка вчи­нення таких злочинів і особа злочинця.

Предметом злочинного посягання злочинів, передбачених статтями 262-264 КК України, є вогнепальна зброя, до якої відносяться усі вили бойової, спортивної, на­різної мисливської зброї (крім гладкоствольної мисливської), призначені для меха­нічного ураження живої цілі на відстані, а також знищення чи ушкодження навко­лишнього середовища, для здійснення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згорянні вибухової речовини — пороху чи інших спеці­альних горючих сумішей. Вона може бути як саморобною (кустарного виготовлен­ня), так і виготовлена промисловим способом (заводським). Предметом злочину, пе­редбаченого ст. 264 КК України, крім зазначених вище видів вогнепальної зброї, мо­же бути також гладкоствольна мисливська вогнепальна зброя.

У тих випадках, коли вирішення питання, чи є зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами відповідні предмети, вимагає спеціальних знань, по справі слід призначити та провести судову експертизу у відповідній експертній установі (пунк­ти 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в спра­вах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами» від S липня 1994 р. № 6).

Найбільшою популярністю в злочинному середовищі користуються найрозповсюдженіші на Заході пістолети і пістолети-кулемети під штатний у НАТО 9-мм піс­толетний патрон “парабелум”. Разом з тим, злочинці часто продовжують користува­тися пістолетами радянських зразків, тому що у нас саме до цієї зброї найпростіше дістати боєприпаси. Найбільш поширеними в незаконному обігу с пістолети Мака­рова (ПМ) і Стєчкіна (АЛС) радянського виробництва, а також пістолети Токарева (ТТ), виготовлені не тільки в СРСР, але й у Польщі, Югославії, Китаї, а також ав­томати Калашникова всіх моделей, останнім часом наймані професійні кілери все частіше використовують високоточну зброю іноземного виробництва — снайперські гвинтівки, оснащені оптичними і нічними прицілами, лазерними цілепокажчиками тощо.

Спосіб вчинення злочину являє собою систему дій щодо підготовки, вчинення і приховування злочину, яка детермінована умовами зовнішнього середовища і психофізіологічними властивостями особи і спрямована на досягнення бажаного резуль­тату.

Підготовчі дії злочинця при незаконному обігу вогнепальної зброї починаються з моменту виникнення злочинного наміру в злочинця й прийняття рішення про вчи­нення таких злочинів. У ході підготовки злочинці ретельно вивчають об'єкт майбут­нього злочину: режим роботи підприємства, установи; маршрути, час і засоби пере­сування особи, яка має доступ до сховищ озброєння; наявність технічних засобів за­хисту й охоронної сигналізації, наявність сейфів та спеціальних захисних сховищ. Для вчинення злочину здобувається зброя, проводяться консультації з «фахівцями», встановлюються контакти з працівниками правоохоронних органів, а також особа­ми, які мають доступ до зброї, підшукується транспорт, готуються технічні засоби для злому перешкод, виведення з ладу засобів охоронної сигналізації.

Учинення злочину ретельно планується, до злочинних дій нерідко втягується значна кількість осіб (робітники, посадові особи, охоронці, водії транспортних засо­бів, що беруть участь у перевезенні вантажів з цих підприємств та ін.) розподіля­ються ролі учасників вчинення злочину.

Злочини, пов'язані з розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї, ха­рактеризуються різноманітними діями, такими як: 1) розкрадання вогнепальної зброї зі Збройних Сил, МВС, Служби безпеки, воєнізованої охорони; 2) розкрадання вог­непальної зброї та окремих складових частин і механізмів на збройових заводах; 3) кустарне виготовлення вогнепальної зброї; 4) законне придбання нарізної ї гладкоствольної спортивної чи мисливської зброї з наступною його передачею в руки злочинного світу; 5) незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнепальної зброї; 6) недбале зберігання вогнепальної зброї; 7) контрабандне вве­зення зброї та боєприпасів через кордон та ін.

До основних способів заволодіння вогнепальною зброєю відносяться: 1) роз­крадання шляхом крадіжки або шахрайства; 2) розкрадання шляхом зловживання службовим становищем особою, у розпорядженні або під охороною якої знаходить­ся вогнепальна зброя і боєприпаси; 3) розкрадання шляхом грабежу або розбійно­го нападу.

Способи заволодіння можуть бути найрізноманітнішими, однак у діях злочинців спостерігається стійка повторюваність залежно від об'єкта нападу. Так, при проник­ненні на охоронюваний об'єкт заподіюється фізична шкода особам, які здійснюють охорону такого об'єкта. У випадку проникнення на технічно захищене сховище вжи­ваються заходи, що забезпечують виведення з ладу охоронної сигналізації і злом пе­решкод, сховищ (стіни, двері, сейфи тощо).

За способом проникнення на місце розкрадання можна установити окремі якос­ті особи злочинця, такі як наявність професійних навичок і злочинного досвіду, фі­зичні дані, ступінь інформованості злочинців про умови зберігання, часу і порядку одержання, видачі й обліку зброї та боєприпасів. Для конкретних способів проник­нення на місце розкрадання характерні певні механізми утворення слідів, встанов­лення яких у процесі розслідування дозволяє робити висновки про знаряддя злому, про особу злочинця.

У механізмі злочину при заволодінні вогнепальною зброєю і боєприпасами шля­хом грабежу або розбою можна виділити три основних етапи: 1) зближення злочин­ців з жертвою. З цією метою використовуються різні приводи, що відволікають ува­гу і дозволяють підійти досить близько, а також напад зі спини, напад з укриття; 2) взаємодія злочинців між собою, тобто застосування прийомів нейтралізації намагань жертви до опору (заподіяння тілесних ушкоджень, зв'язування і погроза); 3) на­ступні дії злочинця по заволодінню вогнепальною зброєю.

Дії по прихованню слідів злочину здійснюються на всіх етапах злочинної ді­яльності. При підготовці до злочину здійснюється маскування зовнішніх ознак (ма­ски, додаткові аксесуари, форма співробітників міліції та ін.), підбір одягу і взут­тя, придбання або підготовка наявних транспортних засобів для швидкого відхо­ду з місця злочину. На стадії вчинення злочину вживаються заходи, направлені на приховування слідів на місці злочину. Після закінчення злочину знищуються одяг, предмети, що використовувалися при вчиненні злочину, підробляються докумен­ти, що засвідчують особу, змінюються місця проживання і роботи, вчинюється тиск на потерпілих і свідків, приховується викрадене, знищуються маркувальні по­значення та упакування. У ряді випадків механічній обробці піддаються внутріш­ні стінки каналу ствола для позбавлення можливості ідентифікації даного екземп­ляра зброї.

Прийоми приховання злочину при заволодінні предметами озброєння шляхом зловживання службовим становищем особою, у віданні або під охороною якої зна­ходиться вогнепальна зброя і боєприпаси, відрізняються під вищенаведених. Вони полягають в основному в здійсненні підробок у звітних документах про рух предме­тів озброєння чи комплектуючих деталей.

Установлення способу вчинення і приховування злочину здійснюється за таки­ми напрямами: аналіз слідів, виявлених на місці злочину; одержання показань від осіб, інформованих про даму подію; аналіз інших елементів криміналістичної харак­теристики (наприклад, відомостей про особи злочинців і особливості організації зло­чинної структури, характеристику і кількість викраденого, типові сліди, обстановку вчинення такого роду злочинів тощо).

Обстановка вчинення розкрадань і незаконного обігу вогнепальної зброї і боє­припасів включає такі важливі компоненти, як місце і час їх вчинення, умови збе­рігання й охорони предметів озброєння, обставини, що сприяють розкраданням.

Залежно від об'єктів злочини вчинюються: на заводах-виготовлювачах предметів озброєння, у військових підрозділах, правоохоронних органах, мисливських колекти­вах, спортивних товариствах, фінансових і комерційних структурах, навчальних закла­дах, на приватних охоронних і детективних підприємствах, а також па підприємствах, що мають вогнепальну зброю і боєприпаси для проведення виробничих, рятуваль­них, дослідницьких робіт, навчання й охорони. Так, для підприємств-виготовлювачів нерідкими є вчинення крадіжок робітниками як готових виробів, так і окремих механізмів з цехів і складів. Значною мірою цьому сприяє відсутність належного конт­ролю й обліку за витратою комплектуючих деталей, а також порушення, що допускаються співробітниками охорони.

Значна кількість розкрадань вогнепальної зброї і боєприпасів пов'язана з нена­лежним збереженням готових виробів, у тому числі в місцях складування на підприємствах-виготовлювачах.

Розкрадання можуть вчинюватися в місцях використання предметів озброєння: вогнепальної зброї і боєприпасів — на стрільбищах під час бойових стрільб; боєпри­пасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв — у місцях провадження підривних робіт та ін.

Ще одним джерелом надходження зброї в незаконний обіг е її розкрадання як з територій військових частин, так і у військовослужбовців, останнє стає можли­вим через недоліки в організації служби, ослаблення службово-бойової дисципліни і неналежного виконання військовослужбовцями своїх обов'язків під час несення служби.

Типові сліди. Для розглядуваних злочинів, крім традиційних слідів, таких, як слі­ди рук, ніг, транспортних засобів, знарядь злому, слідів застосування вогнепальної зброї, можуть бути виявлені сліди збройового змащення, окремі екземпляри боєпри­пасів, деталей і вузлів викраденої вогнепальної зброї і вибухових пристроїв, ємкості для зберігання і перевезення зброї і боєприпасів, а також їх частини, пакувальні ма­теріали, частки вибухових речовин тощо.

Сліди можуть бути залишені злочинцями не тільки на місці злочину, а й за його межами, недалеко від нього, де зручно позбутися непотрібних предметів, захоплених при вчиненні злочину. На викинутих об'єктах можуть залишитися сліди пальців рук підозрюваних, їх волосся, інші біологічні об'єкти.

Вид і локалізація слідів, залишених учасниками розкрадання, залежать від спо­собу вчинення злочину і є його проявом. Так. якщо при вчиненні розкрадань пред­метів озброєння шляхом крадіжок, грабежів і розбійних нападів залишаються вище­зазначені сліди, то у випадку вчинення розкрадання шляхом зловживання своїм служ­бовим становищем слідами можуть бути підробки в товарно-транспортних накладних, картках складського обліку, фіктивні договори і гарантійні листи, доручення, платіж­ні доручення тощо.

Особа злочинця. Аналіз судово-слідчої практики показує, що розкрадання і незаконний обіг вогнепальної зброї відноситься до розряду «чоловічих злочинів», тому що абсолютна більшість таких злочинів, як правило, вчинюється чоловіками. Мають місце одиничні випадки, коли у вчиненні такого роду злочинів брала участь жінка і, як правило, її роль полягала у вчиненні підготовчих дій.

Споживчі властивості вогнепальної зброї як предмета злочинного посягання впливають на виникнення у визначеної категорії громадян злочинного інтересу до цих виробів, вибір ними відповідного способу вчинення і приховання цих зло­чинів.

Врахування цих властивостей допомагає органам, що ведуть розслідування, у ви­суненні версій щодо особи злочинців, їх кількості, віку, мотивів та цілей. Як відо­мо, підставою для можливого судження про особу невідомого злочинця може слугу­вати конкретний предмет посягання. У даному випадку це досягається вирішенням таких питань: особи якої категорії найчастіше посягають на подібний предмет, хто може бути найбільш зацікавлений у його заволодінні.

До таких злочинців, насамперед, слід віднести: 1) раніше судимих за тяжкі зло­чини проти особи і власності, які озброюються для вчинення розбоїв; 2) злочинні угруповання, що викрадають вогнепальну зброю, вибухові речовини з метою про­дажу як на території країни, так і для контрабандного вивозу за кордон; 3) особи, які мають за мету зведення рахунків з мотивів ревнощів, ворожості до окремих гро­мадян, у тому числі до представників правоохоронних органів, інших владних струк­тур та ін.; 4) особи з числа хуліганствуючих елементів, намір яких спрямований на злісне порушення громадського порядку із застосуванням вогнепальної зброї; 5) гро­мадян, то заволодівають вогнепальною зброєю для вчинення розправи над особа­ми, які належать до іншої національності, релігії, політичної партії тощо; 6) грома­дян, які вчинюють розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів з метою їх колекціонування, використання при полюванні, рибній ловлі; 7) громадян, які за­володівають вогнепальною зброєю для самогубства; 8) особи з психічними відхи­леннями.