Різні позиції в межах глобальної культури

В тіні Декларації прав людини виникає глобальна куль­тура. В цій всесвітній системі відносин виносяться на обговорення відмінності, шукаються спільні риси і співвідносять­ся між собою різноманітні форми життя. Нині щораз більше людей посилається на зростання числа універсальних кате­горій, концепцій і стандартів, а також на­явних повсюди товарів та ідей.

Всередині глобальної культури утвер­джуються різні позиції, що знаходяться під постійним впливом прагнення до ге­гемонії, яке виявляє коженіз їхніх учас­ників. Глобальна культура — вільний від влади простір, в якому кожного ввічливо питають про його думку. Кожну відмінність потрібно обговорити, а влас­ну позицію — обстоювати. Однак струк­тури глобальної культури виникли не за однакової участі всіх культур, і вони не автоматично сприяють процесу розвитку в напрямку створення справедливого світу. Б іл ьша частина категорій і стан­дартів є західного походження. Правові, технологічні чи інституційні |форми гло­бальної культури первинно випливають із західних потреб. Однак іншікультури щораз більше беруть участь у їхньому розвитку й складають конкуренцію західним масштабам і перспективам.

Внаслідок розвитку спільної системи відношень ми не стаємо всі однаковими, ми тільки презентуємо наші відмінності в щораз більш подібній формі. Глобальна культура являє собою „структуру спіль­них відмінностей" (Річард Уілк), всере­дині якої ми мусимо визначити куль­турні особливості, щоби розуміти одне одного і здобувати взаємне визнання та взаємоповагу. З цілого космосу потен­ційних відмінностей деякі риси виступа­ють на передній план, інші ігноруються. Говорячи про нову гегемонію, ми маємо на увазі радше структурну гегемонію, а не гегемонію змісту. Структури й кон­цепції, такі, як права людини, ідеали кра­си чи організаційні принципи, знаходять всесвітнє розповсюдження. Однак їхнє втілення та застосування може мати безліч варіантів.

Розвиток і розбудову глобальних понять і стратегій можна показати на прикладі історії боротьби за права жінки й особ­ливо генези концепції „Проти насильст­ва над жінками". 3О років тому жінки ду­же мало знали про умови життя жінок в інших частинах світу. Від 70-х років жіночі рухи стрімко поширились у всьо­му світі. Щоправда, в Киргизії зараз іс­нує лише 20 жіночих груп, а от у Кенії їх уже 26 000. Спочатку жіночі теми формулювались суто з західної точки зору. Універсальна чинність таких ідеалів, як особистий розвиток чи рівність на робо­чому місті західним жінкам видавались очевидними. На спільних форумах, де були присутні жінки з інших конти­нентів, особливо на великих Всесвітніх жіночих конференціях ООН, дуже швидко з'ясувалося, що жінки в різних культурних колах переслідують різні цілі. Так, у південних країнах на першому плані стояло не індивідуальне самовизначення, а економічне та правове урівнення жінки. Ісламські жінки, афроамериканки й африканки займаються нині концепцією «фемінізм», але вони часто розуміють під цим цілком різні речі. Щоб покращити ситуацію жінки в різ­них культурних спільнотах, потрібно бу­ло шукати спільні інтереси й намагатися виражати їхстандартизованою мовою. Таким спільним знаменником стала кон­цепція „Проти насильства над жінками". 20 років тому ця тема не виносилася на обговорення ні жіночими, ні правозахисними групами. Тепер це поняття стало керівним принципом всесвітнього жіно­чого руху. Його успіх пояснюється тим, що в його межах можуть об'єднуватись різні жіночі інтереси. Кампанія здобула всесвітню увагу й чинить вплив на дис­курсивну та фактичну політику держав і інтернаціональних організацій. Так, Організація Американських Штатів прийняла конвенцію, яка зобов'язує дер­жави захищати жінок від насильства. В 1993 році права жінок було прийнято до Аґенди прав людини.

Глобальна культура не є всеохопною. Для більшості людей глобальність — не стільки позначення стану, скільки по­тенціал. На початку XXI століття ми, очевидно, живемо не в світовому суспільстві без кордонів, а в багатьох па­ралельних світах, що почасти перетина­ються та накладаються. Як і раніше, існу­ють відмінності, які, як здається, немож­ливо об'єднати. Як такі „паралельні модерності" виглядатимуть у світі, що охоплюється щораз тіснішою мережою, — невідомо. Нині жодна держава не мо­же герметично закритися від чужих впливів.

У ході глобалізації втрачаються культурні знання. Проте занепад форм життя і світоглядів не є новим, новою тут є швидкість, з якою, це відбувається в гло­бальну епоху. Ізольовані, автономні партикуляризми, якщо вони колись і існува­ли в чистій формі, в наш час практично не мають шансів на виживання. Нові креолізовані культурні форми не стирають розмаїття життєвих варіантів, а надають йому нових форм, які почасти інтегрують в собі форми, що їм передува­ли. Водночас завдяки таким інституціям, як архіви, музеї і школи, втрачається що­раз менше знань, а нові технології ко­мунікації, такі, як Інтернет, полегшують доступ до інформації. Нині вже можна помітити тенденцію до того, що окремі суспільства намагаються використовува­ти нові медії для себе, для того, щоби розповсюджувати свої власні традиції і передавати їх наступним поколін­ням. Так, за допомогою гавайського комп'ютерного проекту „Леокі" було створено можливість передавати власну мову молодшому поколінню. Проект мав настільки великий успіх, що в деяких школах острівної держави знову почало­ся викладання гавайської мови.