2020-04-20
123
Держава планує бюджет, його доходи і видатки, регулює через доходи всі бюджети за рахунок передачі їм загальнодержавних доходів.
Форми і методи бюджетної роботи та бюджетного планування змінюються, але бюджет завжди є об'єктивною необхідністю.
Було б великою помилкою сприймати державний бюджет як своєрідну касу: до неї, з одного боку, державні кошти надходять і з неї ж, з іншого боку, витрачаються на різні потреби держави. Таке сприйняття не дозволяє бачити головного - економічних відносин, які зумовлюють створення й використання централізованого фонду грошових коштів через бюджет. Необхідно пам'ятати, що за сухими цифрами бюджету стоїть реальне життя. Джерела надходжень коштів до бюджету, їх спрямування і використання у процесі розширеного відтворення визначаються системою економічних відносин, характером суспільних відносин, які становлять матеріальну основу фінансів.
Держава через бюджет акумулює велику частину національного доходу і фінансує народне господарство та увесь соціально-культурний розвиток, керує цими процесами, контролює додержання строгої економії коштів і зростання їх надходжень, а через них домагається скорочення дефіциту бюджету.
Структура доходів і видатків бюджету кожної держави визначається економічним ладом суспільства, природою і функціями держави. Наприклад, у державах з розвинутою ринковою економікою доходи бюджету формуються без безпосереднього зв'язку з виробничим процесом, через систему податків. Розмір доходів бюджету в них на наступний рік утверджується на основі приросту чи зменшення доходів на наступний рік порівняно з минулим періодом, що пов'язано із введенням поправочного коефіцієнта, вирахуваного на основі середніх даних за кілька років. У зв'язку з цим не можна порівнювати систему формування бюджетів розвинутих ринкових держав з бюджетом нашої держави, яка перебуває на порозі ринкової економіки, тому що у нас довгий час була пряма залежність між матеріальним виробництвом, де створювався національний доход, і ростом державного централізованого фонду фінансових ресурсів. Відмова Від практики фінансового планування доходів і видатків бюджету держави веде до тяжких наслідків - незбалансованості й різкого дефіциту бюджету [15].
Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.
Форми участі органів влади й управління у процесах формування фінансів та бюджету різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням усіх бюджетів - від державного до сільського.
У бюджетній системі України наявні різноманітні бюджети, а тому їх регулювання в умовах ринкової економіки - дуже складна справа. При цьому дається в знаки й те, що в літературі регулювання бюджетів освітлене недостатньо.
Можна виділити чотири форми регулювання бюджетів [3]:
1. Централізована, здійснювана Мінфіном з метою вирівнювання можливостей одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами держави.
2. Децентралізована, основою якої є фінансова самостійність місцевих рад.
3. Забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи.
4. Забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного господарства.
У Верховній Раді і на місцях йдуть суперечки щодо централізованої і децентралізованої форм регулювання доходів місцевих бюджетів.
Розширивши права і водночас підвищивши відповідальність місцевих рад за економічні результати діяльності (особливо у вирішенні соціальних і економічних питань), держава не підкріпила ради реальними джерелами доходів або ж фінансовою базою. Проте добре відомо, що без фінансів жодна влада не діятиме.
Фінансові кошти, як і раніше, нагромаджуються у державному бюджеті як загальнодержавні податки і обов'язкові платежі, господарем яких є Верховна Рада України, що розподіляє ці кошти між державою і місцевими органами влади у вигляді відрахувань.
Не можна забувати, що самостійність місцевих органів влади формується в умовах жорстокої фінансової кризи - дедалі більше зростаючого державного боргу України, бюджетного дефіциту та інфляції, яка є найбільш жорстокою формою фінансової кризи.
Таке положення з фінансами не дає змоги встановити стабільні нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків і обов'язкових платежів [5].
Для самостійного затвердження бюджетів необхідно, аби кожна рада народних депутатів мала на перспективу не тільки свої, закріплені за нею доходи, а й розміри відрахувань від загальнодержавних доходів і податків. До чого веде відсутність установлених таких нормативів, ми добре обізнані на прикладі затвердження бюджетів у зовсім недалекому минулому. Теоретично самостійні бюджети місцевих рад народних депутатів цілком і повністю залежать від загальнодержавних доходів, які будуть передані їм на черговий рік. Сама ж частка відрахувань визначається тільки після того, як Верховна Рада України схвалить Закон про Державний бюджет.
Відсутність механізму регулювання грошових надходжень населення і гіпертрофія частини економіки, зайнятої виробництвом товарів і послуг для населення. призвели до зменшення їх випуску, що збільшило незадоволений попит населення на товари і веде до ще більшого зростання цін.
Необхідно забезпечити регулювання витрат і формування прибутку залежно від галузі виробництва. При цьому не можна забувати про економічний розвиток районів, а саме про те, що в них домінує - промислова чи сільськогосподарська галузь, бо дохідні бази їхні дуже різні [8].
Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі.
В умовах сьогодення при формуванні місцевих бюджетів не може бути й мови про однаковий підхід до всіх областей, необхідно враховувати наявний економічний розвиток областей, міст, районів.
Планування доходів бюджету всіх рівнів (загальнодержавного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) відбувається при складанні проекту бюджету. Планування бюджету покликане визначити суму коштів, яка повинна бути залучена до бюджету для фінансування розвитку народного господарства, соціально-культурної сфери, утримання армії, органів влади і управління.
У процесі планування доходів усіх рівнів повинно бути забезпечено повне виявлення доходів по всіх джерелах їх створення.
При плануванні бюджету необхідно виходити з реалій сьогодення:
- підвищення цін;
- економічної кризи й інфляції;
- кризи неплатежів.
Виявлення джерел доходів та видатків бюджету, я розподіл по галузях характеризують завершення першого етапу планування проекту бюджету, який потім виноситься на розгляд відповідних рад, при його прийнятті він набуває сили Закону.
Необхідно мати на увазі, що такі області, як Волинська, Сумська, Чернігівська та ін., - сільськогосподарські, належать до нечорнозем'я, мають недостатньо розвинуту промисловість, у зв'язку з чим цим областям десятки років щорічно в порядку перерозподілу з республіканського бюджету встановлювали підвищені відрахування від загальнодержавних дохідних джерел, вони отримували як дотацію, так і субвенцію.
Бюджетне регулювання застосовується при формуванні бюджетів шляхом виділення коштів по нормативах загальнодержавних податків нижче стоячим бюджетам для збалансування видатків, в яких відображається реальна потреба в коштах господарств і соціально-культурної сфери областей, міст, районів, селищ і сіл.
Якщо закріплені доходи від загальнодержавних податків, обчислені по нормативах, не покривають видатки, при затвердженні державного бюджету передбачається для областей дотація, субвенція чи субсидія. Причому нормативи передбачаються у відсотках, а дотації, субвенції - в грошових одиницях [17].
Формування і регулювання бюджетів потребують збалансованості, а отже, мають опиратися на балансовий метод регулювання бюджетів. Поряд з даним методом регулювання бюджетів є ще такі методи: податковий, перерозподілу, дотації, субвенції, коефіцієнтів, нормативний.
Застосування того чи іншого методу бюджетного регулювання залежить від підстав складання бюджетів, тобто від того, які є кошти по доходах.
У час, що передував переходу до ринкової економіки, процес складання, як правило, починався з видаткової бази, а потім порівнювали видатки і доходи, не допускаючи перевищення доходів над видатками. Нині бюджет складають на основі прогнозних розрахунків доходів, і це правильно, але тут потрібні чіткі нормативи відрахувань від загальнодержавних джерел доходів у доходи бюджетів місцевих рад, що в умовах економічної кризи неможливо. Тому при регулюванні доходів необхідно поєднувати такі методи: податковий метод дає змогу мати платежі по встановлених нормативах і ставках; метод перерозподілу дає змогу через нормативи відрахувань регулювати бюджети і при незбалансованості дохідної і видаткової частин бюджету провести збалансування через метод дотацій та субвенцій [20].
Нормативний метод застосовується в усіх випадках, коли доходи в бюджет від податків та інших платежів встановлюються по нормативах.
Метод коефіцієнтів використовується широко. Зростання цін (причому неодноразове) на товари першої необхідності та іншу продукцію, а також ріст заробітної плати в бюджетних установах регулюються через коефіцієнти, а тому й розрахунки бюджету провадяться із застосуванням коефіцієнтів.
Завершальним етапом бюджетного регулювання є збалансованість бюджетів по доходах і видатках, тобто застосовується балансовий метод.
січня 2002 року в Україні відбулася історична подія - до Конституції України за 5 років її існування парламентом внесено першу поправку. Це - поправка до ст. 98 Конституції України. [1].
Віднині «Парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів у частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата України.
Повноваження, порядок організації і діяльності Рахункової палати України визначаються законом».
За внесення таких змін проголосувало 300 народних депутатів. Тепер Рахункова палата України матиме змогу здійснювати контроль не тільки за видатками, а й за доходами згідно повноважень, які передбачені Конституцією України.
Прийнята поправка дає право Рахунковій палаті здійснювати контроль за доходами в бюджет, що відповідає міжнародним нормам, де Вищі органи фінансового контролю здійснюють прозорий контроль і за доходами, і за видатками.
Нова редакція статті 98 Конституції України розширює правове поле, в якому працює Рахункова палата, підсилює прийнятий у 2001 році Верховною Радою України Бюджетний кодекс, який закріпив статус Рахункової палати як суб’єкта бюджетного процесу з особливими повноваженнями.
Завдяки прийнятій поправці Рахункова палата вперше за п'ятирічну діяльність матиме змогу здійснювати цілісний контроль за Державним бюджетом України.
З оприлюднених Рахунковою палатою матеріалів платники податків України тепер знатимуть про справжні надходження до Державного бюджету України.
Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації коштів:
- Перший метод: це пряме вилучення доходів з державного сектора.
- Другий - одержання доходів від державних угідь, майна і послуг.
- Третій: перерозподіл доходів серед ридичних і фізичних осіб за допомогою податків(податковий метод)
- Четвертий: залучення позичок, кредитів.[Владимиров с.88]
В умовах ринкової економіки, коли переважає приватний сектор, держава вилучає лише податки, у той час як в умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів у бюджет.
В Україні на сьогоднішній день надходження від державного сектора незначні. Це пояснюється двома причинами:
- Перша причина: держава як правило, працює в неприваблевих для приватного бізнесу сферах діяльності.
- Друга причина: діяльність державних підприємств носить, як правило, неприбутковий характер, і вона спрямована на виробництво необхідних регіону повних товарів або послуг, а не на одержання прибутку.[9 с.89]
