2020-04-20
61
Важливе значення в роки столипіінської аграрної реформи мало надання агрономічної допомоги селянським господарствам з боку земських управ та землевпорядних комісій. На агрономічну допомогу одноосібним господарям Волинської губернії на 1910 р. було виділено 113 200 крб. У 1912 р. ця сума збільшилась до 226 561 крб., в т. ч. на організацію сільгоспскладів — 22 400 крб., розвиток тваринництва 24 600 крб., прокатні станції — 44 043 крб. тощо. У Київській губернії, де агрономічна діяльність губернської управи (пізніше земств) розпочалася з 1908 р., у 1911 р. було влаштовано 111 показових полів, на яких отримувалися врожаї значно вищі, ніж на сусідських селянських полях. Це, безперечно, зацікавлювало селян у перейнятті досвіду правильного обробітку ґрунту.*Розгляд агрономічних заходів на Правобережній Україні у період нового аграрного курсу дає підставу зробити висновки, що уряд поступово збільшував витрати на ці цілі; діяльність землевпорядних комісій та земств (губернських управ до березня 1911 р.) спрямовувалась на підтримку в першу чергу хуторян та відрубників. Поступово вони почали надавати можливість усім селянам здійснювати агрономічні заходи у своїх господарствах. Досвід кращих, показових селянських господарств сприяв поступовому втягуванню всього селянського населення у процеси поліпшення землеробської культури, яка вела до добробуту та прибутковості у виробництві сільгосппродукції.
Поширенню нововведень у селянських господарствах сприяв розвиток посередницьких операцій губернських земських кас дрібного кредиту, спрямований головним чином на придбання для кредитних кооперативів, приватних осіб землеробських машин та знарядь, насіння, міндобрив, дахового заліза тощо. Наприклад, у Волинській губернії посередницькі операції губернської земської каси дрібного кредиту розподілялись у 1910 р. на такі категорії; 1) за дорученням та попередніми замовкого господарства в цілому у хуторян Вантажообіг
наііважливіших річкових пристаней Правобережжя у роки проведення реформи значно збільшився: в районі Києва - з 15,7 млн. пуд. у 1905 р. до 37 млн. пуд. у 1911 р.; у районі Черкас - відповідно з 5,6 млн. пуд. до 12 млн. пуд. Зверталась увага на утримання у придатному стані ґрунтових доріг по селах; для цього існував і спеціальний земський збір з населення. Наприклад, Ушицька повітова земська управа Подільської губернії у 1911 - 1914 рр. на дорожно-будівельні потреби витратила 141,3 тис. крб.З"*
Підводячи підсумки розглянутих у статті питань, необхідно виділити такі моменти:
1) перед столипінською аграрною реформою Правобережна Україна була регіоном інтенсивного розвитку капіталістичних відносин у сі.?іьському господарстві, про що свідчать розвиток торговельного землеробства (переважно цукробурякових господарств та хмелю), збільшення приватного землеволодіння селян, перебудова поміщицьких господарств та створення ними власних заводів по переробці сільгосппродукції;
2) успіху нової аграрної політики тут сприяли: перевага подвірного землеволодіння, яке психологічно підготувало селян до закріплення землі в особисту власність та було прикладом для общинників; наявність значного прошарку заможних та середняків на Волині та Київщині перед реформою; ускладнювали хід реформи: малоземелля значної частини селянства; несправедливі дії землевпорядних органів в ряді місцевостей, що викликало незадоволення селян; інертність та старі звички селянського населення;
3) у землеробстві відбулося збільшення загальної площі засівів, зростання значення селянських цукробурякових плантацій, поступове зменшення поміщицьких засівів, зростання урожайності, переважно в заможних селянських господарствах, внаслідок впровадження агрономічних заходів (які поступово охоплювали різні прошарки селянства); у тваринництві
- переважно якісні зміни — поступове скорочення екстенсивних галузей та переорієнтація селян на потреби ринку, заведення нових, промислових порід худоби (молочних), птахівництва; збільшення уваги земств до проблем галузі (організація спарувальних пунктів тощо);
4) поширенню нововведень в селянських господарствах сприяли посередницькі операції земських кас дрібного кредиту в розглядуваних губерніях, які допомагали придбати кооперативам, різним верствам селян необхідний сільгоспінвентар та інше на пільгових умовах;
5) у галузях промисловості, пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, відбувається поступове збільшення випуску продукції, зростання значення селянських господарств у процесі виробництва сировини для переробних підприємств; збільшення випуску будівельних матеріалів внаслідок переходу селян до хутірсько-відрубної системи і їх намаганням поліпшити умови побуту;
6) у розвитку торгівлі - зростання обсягів продажу, експорту селянської сільгосппродукції селянських господарств через включення селянських кооперативів у процеси збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;
7) у розвитку транспорту - збільшення вантажообігу перевезень, прибутків, зокрема, залізниць по комісійно-позичкових операціях; звернення більшої уваги на будівництво під'їзних рейкових шляхів для посилення товарообміну, на дорожно-будівельні потреби. На основі вищесказаного можна зробити висновок про посилення взаємозалежності між різними галузями народного господарства внаслідок перетворень в аграрній сфері, більш чіткому визначенню кожною з них свого місця, ваги в економіці в умовах значного збільшення ємкості внутрішнього ринку.
