Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками

 

Частина 3 статті 296 КК України встановлює кримінальну відповідальність за хуліганство, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.[105]

За ознакою вчинення хуліганства особою, раніше судимою за нього, дії винного кваліфікують за ч.3 ст.296 КК України тоді, коли він на час учинення злочину мав не зняту чи не погашену судимість хоча б за однією з частин зазначеної статті або за ч.2 чи ч.3 ст. 206 КК України 1960 року. У разі кваліфікації дій винного за цією ознакою не можна визнавати обставинами, які обтяжують покарання, вчинення злочину повторно і рецидив злочинів (п.1 ч.1 ст.67 КК України).[106]

Підвищена суспільна небезпека такого злочину полягає у тому, що хуліганство вчиняється особою, яка вже притягувалась судом до кримінальної відповідальності за раніше вчинене хуліганство. Тим самим ця особа показує стійкість своєї злочинної, антигромадської поведінки. І, хоча знову вчинені хуліганські дії за своїми об’єктивними ознаками не виходять за межі основного хуліганства, але особливості суб’єкта злочину у відповідності до ч.3 ст. 296 КК України надають цим діям якість злісного хуліганства, а для винного тягнуть більш тяжкі правові наслідки – більш сувору міру покарання.

Судимість – це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи.

Відповідно до ч.1 ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.[107]

Судимість за інші більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини, вчинені з хуліганських спонукань, не прирівнюється до судимості за хуліганство, оскільки в цьому випадку особа була засуджена не за хуліганство, а за більш тяжкий злочин. При вчиненні цього злочину винний керувався лише хуліганськими мотивами. Тому така судимість не може бути кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства.

Повторність вчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.3 ст.296 КК України.

Погашення судимості – це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головною з таких умов є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Тривалість відповідних строків визначена в законі (ст.89 КК України) і залежить від: а) виду покарання; б) строку покарання, яке відбуте винним; в) тяжкості злочину.

Під зняттям судимості розуміється припинення судимості постановою суду. При знятті судимості, на відміну від її погашення, перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості.

Необхідно, щоб це питання було розглянуто судом. Закон не зобов’язує, а тільки надає суду право на основі конкретних, передбачених у законі умов, зняти з особи судимість.

Зняття судимості можливе лише до закінчення строків погашення судимості, передбачених у ст.89 КК України. Тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості згідно зі ст.91 КК України необхідні такі умови: 1) відбуття особою покарання тільки у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст.89 КК; 3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Судимість може бути також знята актом амністії чи помилуванням.

Хуліганство також кваліфікується за ч.3 ст.296 КК України, якщо винний вчинив опір особам, які припиняли його хуліганські дії – представники влади, представники громадськості, що виконують обов’язки з охорони громадського порядку, інші громадяни, які припиняли хуліганські дії.

Під представником влади необхідно розуміти особу, яка постійно або тимчасово перебуває на службі в органах державної влади і здійснює функції зазначених органів. Представники влади – це, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До представників влади належать, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції і податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти та інші.[108]

Представниками громадськості, які охороняють громадський порядок, є особи, які виконують обов’язки по охороні громадського порядку: позаштатні працівники міліції, члени будинкових комітетів, особи, призначені для підтримання порядку під час мітингів, демонстрацій, походів, проведення зборів тощо.

Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства знаходить вияв в активній протидії представникові влади чи представникові громадськості виконувати їх службовий або громадський обов’язок з охорони громадського порядку або в активній протидії громадянину виконати його громадський обов’язок по припиненню хуліганських дій. Під поняття опору підпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись при затриманні, погроза побиття у відповідь на вимогу представника влади або громадськості припинити хуліганство, нанесення цим особам побоїв, тілесних ушкоджень, зштовхування їх з транспортних засобів, засипання очей піском тощо.

Під припиненням хуліганський дій громадянином потрібно розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв’язування) або з сторонньою допомогою (наприклад, виклик по телефону наряду міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару громадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як нанесення за таких же обставин удару, наприклад, члену громадського формування з охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.3 ст.296 КК України за ознакою здійснення під час хуліганства опору представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку.[109]

Від опору як активної протидії треба відрізняти непокору. Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.296 КК України.[110]

Хуліганські дії, пов’язані з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, не потребують додаткової кваліфікації як злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян і охоплюються ч.3 або ч.4 ст.296 КК України. Опір цим особам або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, не охоплюються названими нормами у випадках, коли внаслідок застосованого при цьому насильства вчинюється ще й інший, більш тяжкий злочин (наприклад, передбачений п.8 ч.2 ст.115, ст.ст.119, 121, 348 КК України).[111]

Опір особам, що припиняли хуліганські, дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.296 КК України лише у тих випадках, коли він був складовою частиною хуліганства. Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій – як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК України.[112]

Не повинне кваліфікуватися за ч.3 ст.296 КК України дрібне хуліганство, пов’язане з опором представникові влади чи громадськості під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку. Вчинений за таких обставин названим особам опір становить злочин, передбачений відповідною частиною ст.342 КК України, а винна особа підлягає відповідно кримінальній (за ч.2 чи ч.3 ст.342 КК України) та адміністративній (за ст.173 КУпАП) відповідальності.

Опір інший службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їх службовою чи громадською діяльністю, поєднаний з умисним нанесенням побоїв або заподіянням легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, кваліфікується за ч.2 ст.350 КК України, а поєднаний з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, – за ч.3 ст.350 КК України.[113]

Особливо кваліфікуючим визнається також хуліганство, при вчиненні якого винний застосовував чи намагався застосувати вогнепальну або холодну зброю, а також інші предмети, що були спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. Таким чином, особливо кваліфікуюче хуліганство має всі ознаки злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 або 3 ст.296 КК України, і додатково характеризується знаряддями вчинення злочину.[114]

Оскільки особливо кваліфікуюче хуліганство вчиняється з застосуванням вогнепальної або холодної зброї, чи спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень предметів, воно являє собою найбільшу суспільну небезпеку.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.[115]

Закон виділяє три групи предметів, застосування чи спроба застосування яких під час хуліганства дає підстави кваліфікувати хуліганство за ч.4 ст.296 КК України:

1) вогнепальна зброя;

2) холодна зброя;

3) інші предмети, спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені для завдання тілесних ушкоджень.

За своїми юридичними властивостями ці предмети, як знаряддя злочину, поділяються на дві групи:

— всі види вогнепальної та холодної зброї (застосування чи спроба застосувати ці предмети в процесі хуліганства завжди є підставою для кваліфікації діяння за ч.4 ст.296 КК України);

— інші предмети, застосування чи спроба застосувати які під час хуліганства дає підстави для кваліфікації діяння за ч.4 ст.296 КК України лише у тих випадках, коли ці предмети були винним спеціально пристосованими чи заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень.[116]

Пленум Верховного Суду України у абз.1 п.10 своєї постанови №10 від 22.12.2006 року «Про судову практику у справах про хуліганство» роз’яснив, що вогнепальною зброєю вважаються будь-які пристрої заводського чи кустарного виробництва, призначені для ураження живої цілі за допомогою снаряда (кулі, дробу тощо), що приводиться в рух за рахунок енергії порохових газів чи інших спеціальних горючих сумішей, – усі види бойової та іншої стрілецької зброї військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки, самопали, пристосовані для стрільби пороховими зарядами газові пістолети, нарізна мисливська зброя, а також перероблена зброя (пристосована для стрільби кулями іншого калібру), в тому числі обрізи з гладкоствольної мисливської зброї.

Сюди не відноситься пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні пістолети, ракетниці, а також стрілецька зброя, що діє на пневматичній, реактивній, газобалонній і пружинній основах і не наділена властивістю вогнепальності.[117]

До першої групи належать і всі види холодної зброї – предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим її типам, а також інші предмети, що справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблювальний чи ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомогою м’язової сили людини або механічного пристрою.[118]

Кинджали, фінські ножі – вид холодної зброї колючо-ріжучої дії. Характеризуються наявністю рукоятки з упором, що обмежує входження ножа в тіло, та клинка специфічної форми: кинджал – довгого, вузького, заточеного з обох боків, такого, що звужується до кінця, гостроконечного; фінський ніж («фінка») – короткого, товстого, заточеного з одного боку, наприкінці звуженого і вигнутого гострою стороною. Кастет – вид холодної зброї ударної дії. Являє собою металеву пластину, яка надягається на пальці й затискається в кулак, з отворами для пальців та виступами, якими й заподіюється удар.[119]

В юридичній літературі щодо питання застосування ножів, які не відносяться до холодної зброї, існують наступні думки. Так, наприклад, І.М.Даньшин пропонує кваліфікувати як особливо злісне хуліганство лише випадки застосування ножів, що відносяться до розряду холодної зброї.^[120] На думку М.Й.Коржанського, сюди належать будь-які ножі, незалежно від того, чи є вони холодною зброєю.^[121]

Застосування чи спроба застосування будь-якого ножа при хуліганстві для нанесення тілесних ушкоджень є завжди небезпечним для життя чи здоров’я будь-якої особи, яка потрапила під такий напад. При цьому, уражуюча сила будь-якого ножа залежить не лише від його призначення, а більш від сили і місця прикладення.

Однак, видається за правильне зауважити, що питання про віднесення тих чи інших предметів до певних видів зброї вирішується з урахуванням об’єктивних і суб’єктивних критеріїв. За об’єктивними ознаками зброєю є предмети, що здатні заподіяти шкоду життю та здоров’ю людини з урахуванням їх форми, маси, міцності (зокрема твердості матеріалу, з якого виготовлено вражаючі частини), конструктивних особливостей. Суб’єктивно вони призначені для враження живої сили – ушкодження тіла іншої людини, тобто не повинні мати іншого призначення – господарського, побутового, спортивного, обрядового тощо.[122]

Дана позиція підтримується також Пленумом Верховного Суду України, який відносить ножі, які не належать до холодної зброї, до предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень.[123]

Слід зазначити, що на кваліфікацію не впливає час виникнення наміру щодо використання вогнепальної або холодної зброї для нанесення тілесних ушкоджень, так само як і причини, в силу яких у винного опинились ці предмети. Однак якщо винний незаконно носив, зберігав, відремонтував, виготовив або придбав вогнепальну зброю (крім гладкоствольної мисливської), носив, відремонтував або виготовив холодну зброю, за допомогою якої вчинив найтяжчий вид хуліганства, все вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів – за ч.4 ст.296 і ч.1 чи 2 ст.263 КК України.[124]

Другу групу складають предмети (будь-які, окрім зброї), незалежно від їхніх фізичних властивостей і господарського чи іншого призначення, які були спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені винним для нанесення тілесних ушкоджень.

У відповідності до абз.1 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими – предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети.

Пристосувати – значить зробити предмет більш зручним для його використання і надати йому більшої ударної сили чи вражаючого ефекту. Такими, що були спеціально пристосованими, визнаються: камінь чи гиря на тросі (мотузці), гумовий шланг з металевим кінцем, металевий прут, горло розбитої пляшки тощо.[125]

В юридичній літературі питання про використання предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень під час хуліганських дій, не знайшло свого однозначного вирішення. Так, наприклад, П.Ф.Гришанін вважає, що спеціально пристосованими можуть бути лише ті предмети, якими можна спричинити смерть чи тяжкі тілесні ушкодження.^[126] З даного приводу В.Т.Калмиков вказує, що ця точка зору не спирається на закон. Як видно із ч.4 ст.296 КК України у законі немає вказівок на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, які можуть бути спричинені спеціально пристосованими предметами.^[127]

С.С.Яценко законодавче поняття «спеціально пристосовані предмети» розуміє не інакше, як предмети, оброблені певним способом, з метою надання їм ударної сили чи портативності для зручності нанесення тілесних ушкоджень і, по суті, замінюючи собою холодну зброю.^[128]

На мою думку, останнє твердження в найбільшій мірі відповідає суті, характеристикам даних предметів та меті, з якою була здійснена їх обробка.

Предмети, що були використані винним під час хуліганських дій, але які не були спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень, не дають підстав кваліфікувати хуліганство як особливо злісне. Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч.4 ст.296 КК України дії Ч.,який на зауваження В. вдарив його піджаком по голові, в кишені якого знаходилися камінець і пляшка горілки, чим потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала, що камінець і пляшка горілки, що виявилися в кишені піджака винного, не були ним спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень. Ч. підняв камінь на дорозі не для того, щоб скористатися ним у процесі хуліганських дій, а щоб з’ясувати, хто цей камінь у нього кинув. За таких обставин хуліганські дії Ч. не можна вважати як вчинені із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень, і кваліфікувати за ч.4 ст.296 КК України.[129]

До заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень відносяться предмети, які не зазнавали якої-небудь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для тієї ж мети – нанесення тілесних ушкоджень (наприклад, заздалегідь взяті ним з собою). Це можуть бути ніж, який не відноситься до категорії холодної зброї (наприклад, перочинний, садовий, шевський, кухонний), предмети господарсько-побутового призначення (молоток, коса, сокира, ножиці, шило тощо), спеціальні засоби, як от: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень. Треба мати на увазі, що одного факту знаходження предмета при винному до початку хуліганства, в процесі якого він застосував його для нанесення тілесних ушкоджень, для кваліфікації дій за ч.4 ст.296 КК України недостатньо. Необхідною умовою такої кваліфікації є доведеність наявності у винного мети підготовки такого предмета для нанесення тілесних ушкоджень.[130]

Якщо ж під час вчинення хуліганських дій винним на місці злочину були підібрані якісь предмети, спеціально не пристосовані або заздалегідь не заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, в тому числі предмети господарсько-побутового призначення, то їх застосування не може слугувати підставою для кваліфікації вчиненого злочину за ч.4 ст.296 КК України.

Підібраними на місці вчинення хуліганських дій визнаються предмети, що знаходилися поруч, у безпосередній близькості від винного, і він за ними не відлучався з місця події. Не можна визнати такими, що були підібрані на місці вчинення злочину, предмети, за якими винний заходив до іншого приміщення, чи з двору ходив до будинку, чи відходив від місця події на певну відстань.[131]

На мою думку, питання про предмети, якими винний скористався для нанесення тілесних ушкоджень, доцільно було б вирішувати в кожному конкретному випадку, незалежно від попередності їх приготування. Зрозуміло, що вчинення хуліганства з використанням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи, яка вчинила хуліганство. Але наслідки, які можуть наступити в результаті дій хулігана з використанням предмету, який заздалегідь і не готувався для нанесення тілесних ушкоджень, можуть бути настільки ж тяжкі, як і випадки нанесення аналогічних пошкоджень предметом, заздалегідь заготовленим для цієї мети. Тому, на мій погляд, в кожному конкретному випадку має бути індивідуальний підхід.

Використання при вчиненні хуліганства ножів, які не належать до холодної зброї, інших предметів господарсько-побутового призначення, спеціальних засобів (гумового кийка, газових пістолета, балончика, гранати, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії), пневматичної зброї, сигнальних, стартових, будівельних пістолетів, ракетниць, вибухових пакетів, імітаційно-піротехнічних та освітлюваних засобів, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, а також інших спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень знарядь злочину є підставою для кваліфікації дій винної особи за ч.4 ст.296 КК України не тільки в тих випадках, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогою зазначених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.[132]

Небезпека для здоров’я або життя потерпілого приховується не в словах самих по собі, а в діях по використанню вказаних у ч.4 ст.296 КК України знарядь для нанесення тілесних ушкоджень.

Особливо кваліфікованим видом хуліганства має визнаватися таке використання, зокрема, колючої, ріжучої холодної зброї, коли нею торкаються до тіла людини, маніпулюють в безпосередній близькості від обличчя потерпілого, розмахують для прокладання дороги серед оточуючих тощо і в цих випадках виникає ситуація реальної небезпеки заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого.

В той же час, якщо вказані в ч.4 ст.296 КК України знаряддя вчинення злочину були використані не для нанесення тілесних ушкоджень людям, а для знищення майна, зламування дверей квартири, калічення тварин тощо, коли не виникла ситуація реальної небезпеки для здоров’я потерпілого, вчинене не може розглядатися як особливо кваліфікований вид хуліганства.[133]

Застосування вогнепальної зброї як особливо кваліфікуюча ознака хуліганства є в діях винного тоді, коли така зброя застосовується за своїм прямим призначенням. В інших випадках, коли винний, наприклад, прикладом мисливської рушниці вдарив потерпілого по плечу, не може вважатися застосуванням вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї при вчиненні хуліганських дій є підставою для кваліфікації діяння за ч.4 ст.296 КК України і в тих випадках, коли цим створюється реальна загроза для життя чи здоров’я громадян. Така загроза створюється тоді, коли винний вчинює дії, які можуть призвести до заподіяння тілесних ушкоджень,– спрямовує зброю на потерпілого, замахується для нанесення удару, погрожує негайно застосувати зброю тощо.

Якщо застосування вогнепальної зброї не створювало загрози для життя чи здоров’я оточуючих, то такі дії не кваліфікується за ч.4 ст.296 КК України.

Погроза словами застосувати зброю, якщо остання не застосовувалась і не використовувалася винним під час хуліганських дій, не є підставою для кваліфікації діяння за ч.4 ст.296 КК України, оскільки така погроза не є спробою застосувати ці предмети і не створює реальної загрози для життя чи здоров’я потерпілих. Реальна загроза для життя чи здоров’я людей виникає лише тоді, коли винний вчиняє дії, що виходять за межі погрози словами чи демонстрації зброї, ножа або інших предметів. Тільки за цими межами починаються застосування чи спроба застосувати вказані знаряддя.[134]

Отже, не можна визнавати наявності злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, в таких випадках:

- має місце лише демонстрація зброї, інших предметів, оскільки при цьому не створюється реальна загроза для життя або здоров’я потерпілого;

- зброя, інші предмети застосовуються не проти конкретного потерпілого, а для впливу на невизначене коло осіб, причому без реальної загрози життю або здоров’ю (наприклад, постріли вгору, удари металевою палицею об дерево тощо);

- при заподіянні ударів зброя, спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені предмети не використовуються за цільовим призначенням при наявності такої можливості (наприклад, удар заподіюється прикладом мисливської рушниці при наявності набоїв чи ручкою ножа замість леза).[135]

Спроба застосування для нанесення тілесних ушкоджень перелічених у ч.4 ст.296 КК України знарядь, коли винний намагався, але не зміг використати уражаючі властивості цих знарядь внаслідок причин, які не залежали від його волі (наприклад, із занесеної для удару руки фінський ніж був вибитий потерпілим або іншою особою, постріл з рушниці не відбувся внаслідок осічки), має кваліфікуватися, очевидно, як замах на вчинення особливо кваліфікуючого хуліганства при наявності умислу на заподіяння тілесних ушкоджень.

У такому випадку розглядуваний вид хуліганства, який є двооб’єктним матеріальним злочином, не доводиться до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

При вчиненні особливо кваліфікуючого хуліганства умисел винного має свою специфіку: стосовно заподіяння шкоди здоров’ю потерпілому як одному з об’єктів цього виду хуліганства він може бути як прямим, так і непрямим.[136]

В ряді випадків хуліганські дії вчиняються групою осіб, при цьому окремі з учасників злочину застосовують зброю, спеціально пристосовані чи заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень предмети. В цьому випадку заслуговує на увагу така думка В.Т.Калмикова, що якщо під час скоєння хуліганських дій один з учасників злочину застосував зброю, спеціально пристосований чи заздалегідь заготовлений предмет без відома інших учасників, то відповідальність за ч.3 ст.296 КК України буде нести лише той з них, хто застосував вказані предмети. В тих же випадках, коли учасники групи наперед повідомлені про можливість використання вказаних знарядь, то при скоєнні хуліганських дій із застосуванням одним із учасників групи цих знарядь для нанесення тілесних ушкоджень, дії всіх потрібно кваліфікувати за ч.3 ст.296 КК України як особливо злісне хуліганство.^[137]

Хуліганство несе в собі підвищений ступінь суспільної небезпеки, тому при кваліфікації дій винного за ст.296 КК України необхідно підвищити увагу на повне і всебічне з’ясування всіх обставин справи, індивідуальний підхід до справи, правильне застосування закону відповідно до вищевикладених моментів, а також справедливе призначення покарання, мова про яке буде йти у наступному розділі.