Два виду опромінення організму: зовнішні і внутрішні

Іонізуюче випромінювання може двома способами чинити вплив на людину. Перший спосіб - зовнішнє опромінення від джерела, розташованого поза організмом, яке в основному залежить від радіаційного фону місцевості на якій проживає людина або від інших зовнішніх факторів. Другий - внутрішнє опромінення, зумовлене надходженням всередину організму радіоактивної речовини, головним чином з продуктами харчування.

Продукти харчування, що не відповідають нормам радіаційним, мають підвищений вміст радіонуклідів, інкорпорує з їжею і стають джерелом випромінювання безпосередньо всередині організму.

Велику небезпеку становлять продукти харчування і повітря, що містять ізотопи плутонію і америцію, які мають високу альфа активністю. Плутоній, що випав в результаті Чорнобильської катастрофи, є найнебезпечнішим канцерогенною речовиною. Альфа випромінювання має високий ступінь іонізації і, отже, велику вражаючу здатність для біологічних тканин.

Попадання плутонію, а також америцію через дихальні шляхи в організм людини викликає онкологію легеневих захворювань. Проте слід врахувати, що ставлення загальної кількості плутонію і його еквівалентів америцію, кюрія до загальної кількості плутонію, що потрапив в організм інгаляційним шляхом незначно. Як встановив Беннетт, при аналізі ядерних випробувань в атмосфері, на території США співвідношення випадіння та інгаляції одно 2,4 млн. до 1, тобто переважна більшість альфа-містять радіонуклідів від випробувань ядерної зброї пішли в землю не надавши впливу на людину. У викидах Чорнобильського сліду спостерігалися також частинки ядерного палива, так звані гарячі частинки розміром близько 0,1 мікрона. Ці частинки також можуть проникати інгаляційним шляхом в легені і представляти серйозну небезпеку.

Зовнішнє і внутрішнє опромінення вимагають різні запобіжні заходи, які повинні бути прийняті проти небезпечного дії радіації.

Зовнішнє опромінення в основному створюється гамма містять радіонуклідами, а також рентгенівським випромінюванням. Його вражаюча здатність залежить від:

а) енергії випромінювання;

б) тривалості дії випромінювання;

в) відстані від джерела випромінювання до об'єкту;

г) захисних заходів.

Між тривалістю часу опромінення та поглиненої дозою існує лінійна залежність, а вплив відстані на результат радіаційного впливу має квадратичну залежність.

Для захисних заходів від зовнішнього опромінення використовуються в основному свинцеві та бетонні захисні екрани на шляху випромінювання. Ефективність застосування матеріалу як екран для захисту від проникнення рентгенівських або гамма-променів залежить від щільності матеріалу, а також від концентрації містяться в ньому електронів.

Якщо від зовнішнього опромінення можна захиститися спеціальними екранами або іншими діями, то з внутрішнім опроміненням це зробити не представляється можливим.

Розрізняють три можливі шляхи, по яких радіонукліди здатні потрапити всередину організму:

а) з їжею;

б) через дихальні шляхи з повітрям;

в) через пошкодження на шкірі.

Слід зазначити, що радіоактивні елементи плутоній і америцій проникають в організм в основному з їжею або при диханні і дуже рідко через пошкодження шкіри.

Як зазначає Дж. Холл, органи людини реагують на що надійшли в організм речовини виходячи виключно з хімічної природи останніх, незалежно від того, є вони радіоактивними чи ні. Хімічні елементи такі як натрій і калій, входять до складу всіх клітин організму. Отже, їх радіоактивна форма, введена в організм, буде також розподілена по всьому організму. Інші хімічні елементи мають схильність накопичуватися в окремих органах, як це відбувається з радіоактивним йодом в щитовидній залозі або кальцієм в кістковій тканині.

Проникнення радіоактивних речовин з їжею всередину організму суттєво залежить від їх хімічної взаємодії. Встановлено, що хлорована вода збільшує розчинність плутонію, і як наслідок інкорпорацію його у внутрішні органи.

Після того, як радіоактивна речовина потрапила в організм, слід враховувати величину енергії та вид випромінювання, фізичний і біологічний період напіврозпаду радіонукліду. Біологічним періодом напіввиведення називають час, який необхідно для виведення з організму половини радіоактивної речовини. Деякі радіонукліди виводяться з організму швидко, і тому не встигають завдати великої шкоди, у той час як інші зберігаються в організмі протягом значного часу.

Період напіввиведення радіонуклідів, істотно залежить від фізичного стану людини, його віку та інших факторів. Поєднання фізичного періоду напіврозпаду з біологічним, називається ефективним періодом напіврозпаду - найбільш важливим у визначенні сумарної величини випромінювання. Орган, найбільш схильний до дії радіоактивної речовини називають критичним. Для різних критичних органів розроблені нормативи, що визначають допустимий вміст кожного радіоактивного елемента. На підставі цих даних створені документи, що регламентують допустимі концентрації радіоактивних речовин в атмосферному повітрі, питній воді, продуктах харчування. У Білорусі у зв'язку з аварією на ЧАЕС діють Республіканські допустимі рівні вмісту радіонуклідів цезію та стронцію в харчових продуктах та питній воді (РДУ-92). У Гомельській області введено за деякими харчовим продуктам харчування, наприклад дитячого, більш жорсткі нормативи. З урахуванням усіх перерахованих вище факторів і нормативів, підкреслимо, що середньорічна ефективна еквівалентна доза опромінення людини не повинна перевищувати 1 мЗв на рік.

Література

1. Савенко В.С. Радіоекологія. - Мн.: Дизайн ПРО, 1997.

2. М.М. Ткаченко, "Радіологія (променева діагностика та променева терапія)"

3. А.В. ШУМАКОВ Короткий посібник з радіаційної медицини Луганськ -2006

4. Бекман І.М. Лекції з ядерної медицини

5. Л.Д. Лінденбратен, Л.Б. Наумов Медична рентгенологія. М. Медицина 1984

6. П.Д. Хазов, М.Ю. Петрова. Основи медичної радіології. Рязань, 2005

7. П.Д. Хазов. Променева діагностика. Цикл лекцій. Рязань. 2006