Мета та завдання аналізу пасиву балансу підприємства

 

Джерела фінансування господарської діяльності (пасиви підприємства) складаються з власного капіталу і резервів, довгострокових позикових коштів та кредиторської заборгованості. Узагальнено джерела коштів поділяються на власні і позикові.

Під капіталом підприємства розуміють матеріальні засоби і грошові кошти, які вкладені в підприємство з метою здійснення господарської діяльності, тобто капітал – це кошти, якими володіє суб’єкт господарювання для здійснення своєї діяльності з метою отримання прибутку. Від того яким капіталом володіє суб’єкт господарювання, настільки оптимальною є його структура залежить фінансова стабільність підприємства і результат його діяльності.

Основні завдання аналізу капіталу:

1. Вивчення вихідних умов функціонування підприємства;

2. Встановлення змін по наявності та структурі капіталу та оцінка змін, що відбулися;

3. Пошук шляхів нарощування капіталу, зростання його рентабельності та зміцнення фінансової стійкості.

Основні принципи формування капіталу:

1. Забезпечення мінімальних витрат для обсягу залученого капіталу і суми активів підприємства;

2. Визначення перспектив розвитку господарської діяльності;

3. Забезпечення оптимізації структури капіталу;

Важливим для аналізу джерел фінансових ресурсів підприємства є визначення показників структури капіталу. Виділяють такі показники структури капіталу:

Коефіцієнт фінансової стабільності дорівнює відношенню власного капіталу до залученого:

,                          (1.1)

 

де  — коефіцієнт фінансової стабільності;

ВК — власний капітал;

ЗК — залучений капітал.

Нормативне значення цього коефіцієнта для вітчизняних підприємств дорівнює одиниці. Більшість західних аналітиків уважають оптимальним значення коефіцієнта фінансової стабільності від 0,5 до 0,7. У вітчизняних сільськогосподарських підприємств останнім часом він перебуває, як правило, в межах від 4 до 6.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень, його розраховують як відношення довгострокових зобов'язань до необоротних активів:

 

,                               (1.2)

 

де  — коефіцієнт структури довгострокових вкладень;

ДЗ — довгострокова заборгованість;

НА — необоротні активи.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень допомагає оцінити частку зовнішніх джерел фінансування необоротних, активів. На жаль, у більшості вітчизняних підприємств значення коефіцієнта структури довгострокових вкладень дорівнює нулю чи майже дорівнює. Це є свідченням відсутності довгострокових кредитів і позик у підприємства. Як наслідок більшість із них не мають можливостей до оновлення своїх виробничих потужностей та придбання нових технологій виробництва [16].

Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом показує частку власного капіталу в загальному обсязі капіталу підприємства. Він відповідно дорівнює відношенню власного капіталу до всього капіталу підприємства:

,                           (1.3)

 

де  — коефіцієнт забезпеченості власним капіталом;

ВК — власний капітал;

 — загальна величина капіталу підприємства.

Щодо оптимального значення цього коефіцієнта існують різні думки. Багато аналітиків вважають, що він не повинен бути меншим за 0,5—0,6. Хоча, наприклад, у японських компаніях він, як правило, дорівнює 0,2—0,3. У більшості вітчизняних сільськогосподарських підприємств значення цього коефіцієнта коливається в межах 0,8—0,9.

Коефіцієнт фінансової залежності показує частку позикового капіталу в загальному обсязі капіталу підприємства. Він визначається шляхом:

 

,                              (1.4)

де  — коефіцієнт фінансової залежності;

 

ПК — сума позикового капіталу.

Цей коефіцієнт доповнює коефіцієнт фінансової незалежності, і відповідно вважається, що він не повинен перевищувати 0,4—0,5.

Коефіцієнт співвідношення поточних зобов'язань і власного капіталу дає змогу порівняти суму короткострокових кредитів, позикових коштів, довгострокових зобов'язань, належних до виплати у поточному році, та кредиторської заборгованості з власним капіталом підприємства. Формула його розрахунку відповідно така:

 

,                            (1.5)

де  — коефіцієнт співвідношення поточних зобов'язань і власного капіталу;

ПЗ — поточні зобов'язання.

Співвідношення поточних зобов'язань і власного капіталу не повинно перевищувати одиниці. З фінансової точки зору більш сприятливим є низький рівень співвідношення поточних пасивів і власного капіталу.

Співвідношення необоротних активів і власного капіталу. Цей показник дає можливість оцінити загальний фінансовий стан підприємства через співвідношення необоротних активів з джерелами їхнього фінансування. Формула його розрахунку така:

 

,                         (1.6)

 

де  — коефіцієнт співвідношення необоротних активів і власного капіталу.

У практиці західних компаній найбільш поширені значення цього коефіцієнта коливаються в межах від 0,5 до 1,3. Якщо значення зазначеного коефіцієнта перевищує одиницю, це означатиме, що підприємству не вистачає власних коштів для фінансування придбання основних засобів та інших необоротних активів і воно залучає для цього зовнішнє фінансування. При цьому важливо звернути увагу, за рахунок яких зовнішніх джерел фінансується інша частина необоротних активів. Якщо це довгострокові зобов'язання, то це цілком нормальна ситуація. Коли ж джерелом фінансування виступають поточні пасиви, це може бути свідченням критичного фінансового стану підприємства.

Ефективність використання капіталу підприємства характеризується показниками:

Рентабельність всього вкладеного капіталу ():

,                        (1.7)

 

де ЧП — чистий прибуток підприємства;

 — середня величина авансованого капіталу.

Рентабельність капіталу після сплати податків ():

 

,                   (1.8)

 

де ФВ — фінансові витрати.

Рентабельність власного капіталу ():

 

,                 (1.9)

 

де  — середня величина авансованого власного капіталу.

Рентабельність залученого капіталу ():

 

,                     (1.10)

 

де  — середня величина залученого капіталу.

Рентабельність перманентного капіталу ():

 

,            (1.11)

 

де  — середня величина довгострокового залученого капіталу [10].

Коефіцієнт оборотності власного капіталу ():

,                               (1.12)

 

де  — чистий дохід від реалізації продукції;

 — середня величина власного капіталу.

Якщо цей коефіцієнт дуже високий, то це означає значне перевищення рівня продаж над вкладеним капіталом, що спричиняє збільшення кредитних ресурсів і можливість досягнення того рівня, коли кредитори більше беруть участь у підприємницькій діяльності, ніж власники. У такому разі відношення зобов’язань до власного капіталу збільшується, знижується безпека кредиторів і у підприємства можуть виникнути труднощі, пов’язані зі зменшенням доходів.    Навпаки, низький коефіцієнт означає бездіяльність частини власних коштів. У такому випадку цей коефіцієнт виявляє необхідність вкладання власних коштів у інші джерела доходів.

Тривалість обороту капіталу визначається ():

 

,                             (1.13)

 

де ЧД — чистий дохід від реалізації продукції.

Коефіцієнт віддачі капіталу ():

 

,                                  (1.14)

 

Оптимальне значення більше 1.

Коефіцієнт завантаження капіталу ():

 

,                                   (1.15)

Оптимальне значення цього коефіцієнта менше одиниці.

Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта віддачі капіталу, і він показує скільки капіталу використовується для одержання 1 грн. виручки від реалізації. Оптимальне значення менше одиниці.

Якщо підприємство використовує лише власні кошти для покриття активів, то воно обмежує їхню рентабельність приблизно половинним рівнем економічної рентабельності:

 

,                               (1.16)

 

де  — рентабельність власних коштів підприємства, %;

 — рентабельність усіх авансованих коштів підприємства для покриття активів, %.

Якщо підприємство використовує залучені кошти, то воно збільшує або зменшує рентабельність власних коштів залежно від співвідношення власних і залучених коштів у пасиві і від процентної ставки. Тоді й виникає ефект важеля:

 

 (1.17)

 

Отже, ефект важеля визначається двома складовими:

1. Різницею економічно рентабельності та середньої процентної ставки на позичковий капітал (СЗ);

2. Співвідношенням залучених (ПК) і власних (ВК) коштів [10].

Об’єднавши дві складові, отримаємо:

 

.                                    (1.18)

Зазначені вище показники характеризують джерела фінансових ресурсів підприємств, їх ефективність використання і частку у забезпеченості ними основної діяльності підприємства. До методики аналізу джерел фінансових ресурсів належить розрахунок ефекту фінансового левериджу, особливо при визначенні доцільності залучення позикових ресурсів.

Термін "леверидж" — запозичення американського терміна "Leverage". В буквальному розумінні леверидж означає дію невеликої сили (важеля), за допомогою якої можна переміщати доволі важкі предмети. Стосовно до економіки він трактується як деякий фактор, невелика зміна якого може призвести до суттєвої зміни низки результатних показників. Для того, щоб зрозуміти сутність показника левериджу представимо модель чистого прибутку як різницю між виторгом від реалізації продукції та витратами (умовно-постійними і умовно-змінними) виробничого і фінансового характеру.

Взаємозв'язок між прибутком і витратами підприємства для одержання цього прибутку виражається за допомогою показника "леверидж".

Фінансовий леверидж - це взаємозв'язок між прибутком і співвідношенням позикового та власного капіталів, потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу і структури власного та позикового капіталу. Фінансовий леверидж означає включення в структуру капіталу підприємства позикового капіталу, який дає постійний прибуток. Цей показник розглядають як важіль, за допомогою якого можна значною мірою змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Рівень фінансового левериджу вимірюється відношенням темпів зростання чистого прибутку (∆ЧП%) до темпів зростання валового прибутку (∆П%):

 

.                           (1.19)

 

Він показує, у скільки разів темпи зростання чистого прибутку перевищують темпи зростання валового прибутку. Це перевищення забезпечується за рахунок ефекту фінансового важеля, складовою якого є його плече, тобто відношення позикового капіталу до власного. Залежно від конкретних умов підприємство має можливість збільшувати чи зменшувати плече важеля і тим самим впливати на прибуток і рентабельність.

Рівень фінансового левериджу прямо пропорційно впливає на ступінь фінансового ризику підприємства та норму прибутку, яку вимагають акціонери. Чим вищою є сума відсотків до виплати (а вони, до речі, є постійними обов'язковими витратами), тим менший чистий прибуток. Таким чином, чим вищий рівень фінансового левериджу, тим вищим е фінансовий ризик.

Ті підприємства, фірми, котрі мають значну частку позикового капіталу, мають назву підприємств, фірм з високим рівнем фінансового левериджу, або фінансове залежного підприємства; підприємства, фірми, які фінансують свою діяльність тільки за рахунок власного капіталу, називаються фінансово незалежними. Зарубіжні економісти рекомендують вимірювати ефект фінансового левериджу. Вплив левериджу на результати діяльності буде позитивним у тому разі, якщо прибуток на власний капітал перевищує прибуток на загальну суму активів [15].

Ефект фінансового левериджу обчислюється за формулою:

 

, (1.20)

 

Однак інші вчені для більш точного визначення ефекту фінансового левериджу застосовують іншу формулу, яка враховує більше чинників при обрахунку ефекту фінансового левериджу:

 

, (1.21)

 

де П — ставка податку на прибуток;

ЕР — економічна рентабельність;

ССК — середня ставка за кредит;

ЗК — обсяг залучених коштів;

ВК — обсяг власних коштів.

Ця формула містить такі складові:

1. Диференціал фінансового левериджу (ЕР – ССК),який характеризує різницю між рівнем рентабельності активів підприємства і рівнем ставки відсотка за кредит.

2. Коефіцієнт фінансового левериджу ЗК/ВК, який характеризує обсяг позичкового капіталу на одиницю власного капіталу. Уважають, що коефіцієнт фінансового левериджу не повинен перевищувати одиниці, інакше фінансовий ризик буде значним, і підприємство може потрапити у залежність від зовнішнього джерела фінансування.

Якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового левериджу буде вести до його зростання [3, 48].

На жаль, фінансовий леверидж як показник переваги рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх активів у вітчизняній практиці фінансового аналізу майже не застосовується. Із встановленням ринкових відносин, стабілізацією кредитної політики цей важливий показник фінансового аналізу посяде своє місце серед показників, що характеризують фінансовий стан підприємства.

За допомогою поданої у цьому розділі методики дослідження джерел фінансових ресурсів підприємства дослідимо структуру і забезпеченість джерелами утворення майна ВАТ «Артон».

Відзначимо, що економічна оцінка пасиву балансу та порядок її проведення відіграють одну із вирішальних ролей в комплексному аналізі підприємства. Саме оцінка пасиву балансу дозволяє сформувати оптимальну структуру капіталу на підприємстві, визначити необхідний обсяг власного та позикового капіталу, визначити вартість капіталу. Використовуючи показники фінансової стійкості можна проаналізувати ефективність використання капіталу, фінансову незалежність, автономію, доцільність залучення позикових ресурсів.