Спрощення інструментів Союзу

Хто і що робить - не єдине важливе запитання: не менш важливо визначити як саме діє Союз і який інструментарій він має у своєму розпорядженні. Послідовне внесення змін і доповнень до Угоди кожного разу призводило до примноження таких інструментів, а директиви поступово перетворювались на дедалі детальніші законодавчі, акти. Тут ключове питання полягає в тому, чи не варто точніше визначити інструментарій Союзу і можливо, зменшити його кількість.

Отже, чи треба розрізняти законодавчі та виконавчі заходи? Чи треба зменшити кількість законодавчих інструментів: законів прямої дії, рамкових правових актів та дорадчих інструментів (думок, рекомендацій, відкритого узгодження)? Бажано чи не бажано частіше звертатися до рамкових угод, які залишають державам-членам свободу для маневру в реалізації певних напрямків політики? Для яких галузей політики відкрите узгодження і взаємне визнання є найприйнятнішими інструментами? Чи лишатиметься й надалі точкою відліку принцип пропорційності?

Більше демократії, прозорості та ефективності в Європейському Союзі

Легітимність Європейського Союзу базується на демократичних цінностях, яких він дотримується, цілях, до яких він прагне, та повноваженнях й інструментах, якими він користується. Крім того, легітимність ЄС забезпечують також його демократичні, прозорі та ефективні інституції. Національні парламенти також роблять свій внесок в легітимізацію Європейського проекту. Декларація про майбутнє Союзу, що додається до Ніццької угоди, підкреслює необхідність переглянути їхню роль в європейській інтеграції. Більш узагальнено, постає питання до яких ініціатив треба вдатися, щоб розвивати європейський громадянський простір.

Перше запитання, таким чином, полягає в тому, як збільшити демократичну легітимність та прозорість діючих інституцій; і воно стосується трьох інституцій.

Як можна підвищити авторитет та ефективність Європейської Комісії? Як має призначатися Президент Комісії: Європейською Радою, Європейським Парламентом, або його мають обирати громадяни? Чи треба посилювати роль Європейського Парламенту? Варто розширювати сферу застосування процедури спільного рішення, чи ні? Чи потребує перегляду спосіб обрання Європейського Парламенту? Чи є необхідність створювати європейський виборчий округ, чи варто й надалі залишити національні виборчі округи? Чи можна поєднати дві системи? Чи треба посилювати роль Ради? Чи повинна Рада продовжувати ту ж саму законодавчу й виконавчу практику? Чи не повинні засідання Ради, щонайменше з законодавчих питань, заради більшої прозорості, бути відкритими для публіки? Чи повинні громадяни мати більше доступу до документів Ради? Зрештою, як забезпечити баланс і взаємний контроль між інституціями?

Друге питання - також із сфери демократичної легітимності торкається ролі національних парламентів. Чи мають вони бути представлені в новій інституції поряд з Радою та Європейським Парламентом? Чи повинні вони відігравати певну роль в тих сферах європейської діяльності, де Європейський Парламент не має повноважень? Чи не варто їм зосередити зусилля на розподілі повноважень між Союзом та державами-членами, наприклад шляхом превентивної перевірки дотримання принципу субсидіарності?

Третє питання торкається засобів покращення ефективності процедури прийняття рішення та роботи інституцій такого Союзу, який складатиметься приблизно з тридцяти членів. Як зможе Союз краще визначати свої цілі і забезпечувати їх ефективніше втілення? Чи є потреба у розширенні сфери застосування процедури прийняття рішення кваліфікованою більшістю? Як спростити й прискорити процедуру прийняття спільного рішення між Радою та Європейським Парламентом? Чи варто залишити без змін шестимісячну схему ротації Президентства в Союзі? Якою має бути майбутня роль Європейського Парламенту? Якою буде роль і структура різноманітних органів Ради? Як покращити узгодженість зовнішньої політики Союзу? Як посилити взаємодію між Високим представником та відповідним членом Комісії? Чи є необхідність поширити представництво Союзу в міжнародних форумах?