double arrow

Загальні принципи управління підприємством і самоврядування трудового колективу.


Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на засаді поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню). Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна, а виконавчі функції здійснює правління. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає (призначає, обирає) керівника підприємства. З керівником укладається контракт (договір, угода), що визначає строки найму, права, обов'язки і відповідальність, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади. Керівник призначає на посаду й звільняє з неї своїх заступників, керівників і спеціалістів структурних підрозділів підприємства.

Трудовий колектив підприємства діє (господарює) за принципами самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноваження щодо вирішення широкого кола питань з господарської та соціальної діяльності підприємства. Зокрема трудовий колектив з правом найму працівників розглядає, затверджує або бере участь у вирішенні питань, що стосуються: проекту колективного договору; надання соціальних пільг певним категоріям персоналу; мотивації продуктивної праці, клопотання про представлення працівників до урядових нагород. Трудовий колектив підприємства, де частка держави або місцевого органу влади у вартості майна перевищує 50 відсотків, має право спільно із засновником або власником розглядати зміни у статуті підприємства й доповнення до нього, визначати умови найму керівника підприємства; приймати рішення про здачу підприємства в оренду, його вступ до якогось добровільного об'єднання або вихід з нього, про створення нових підприємств на базі окремих структурних підрозділів. [6]




Формування й використання майна підприємства. Майно підприємства становлять матеріальні активи та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в його самостійному балансі і яке належить підприємству за правом власності або повного господарського відання (володіння, користування і розпоряджання ним на свій розсуд). Джерелами формування майна підприємства служать: грошові й матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності, від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення, дотації з державного й місцевого бюджетів; надходження від роздержавлення та приватизації власності або від придбаного майна іншого підприємства (організації); безплатні або доброчинні внески підприємств, організацій та окремих громадян. Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право (з дозволу власника) продавати, здавати в оренду, обмінювати, передавати безплатно в тимчасове користування іншим підприємствам і громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності. Воно може також випускати й продавати власні цінні папери, купувати їх у інших юридичних осіб. Підприємству дозволяється за певну плату або на пільгових умовах володіти й користуватися землею та іншими природними ресурсами. При цьому його обов'язком є своєчасне здійснення природоохоронних заходів (здебільшого власним коштом). У разі банкрутства підприємства фінансування таких заходів провадиться за рахунок коштів від продажу його майна, а за браком таких — з бюджету відповідного органу місцевої влади або держави. [9]



Підприємницька (господарсько-економічна) діяльність. Кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на продукцію, що виробляється (роботу, послуги, що виконуються), та необхідності постійного збільшення власного зиску, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками або за посередництвом торгових бірж. Воно реалізує вироблену продукцію через прямі угоди зі споживачами, державне замовлення (у разі існування такого,), через мережу бірж і власних торговельних підприємств за цінами (тарифами), котрі воно встановлює самостійно, або за цінами договірними, регульованими державою чи вільними (ринковими).



На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є прибуток (дохід). Порядок використання останнього визначає власник (власники) підприємства або вповноважений ним (ними) орган. Державний вплив на вибір напрямків використання прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій. У випадках, передбачених статутом підприємства, певна частина чистого прибутку може передаватися у власність членів трудового колективу. За умови зовнішньоекономічної діяльності підприємства частину прибутку (доходу) становлять валютні кошти, що зараховуються на його валютний рахунок у банку та використовуються ним самостійно. Залежно від величини доходу підприємства визначається фонд оплати праці його персоналу. Мінімальний розмір оплати праці різних категорій персоналу всіх видів підприємств не може бути меншим за прожитковий мінімум, установлений державою. [1]

Підприємство і держава: гарантії прав, умови і контроль діяльності, відповідальність. Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. Здійснюючи господарську та іншу діяльність, підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), завдані підприємству з вини державних органів або їхніх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству однакові економічні й правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольного законодавства; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств, надаючи пільги за оподаткування та державного кредитування, створюючи фонди сприяння розвитку малих підприємств тощо.

Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція та державні органи, що виконують нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи екологічну безпеку) в межах своєї компетенції, встановлюваної відповідними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органів виходять за межі їхніх повноважень, підприємство має право не виконувати таких вимог.

У разі порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (сплачує штрафи, відшкодовує завдані збитки). Проте сплата штрафів і відшкодувань не звільняє підприємство без згоди споживача від виконання договірних зобов'язань щодо поставок продукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі й у відповідні строки.

Статут підприємства. Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власник майна за участю відповідного трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.

У найменуванні підприємства треба відобразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо.

У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна включати положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо. [6,8]



Висновок

 

У сучасну «еру активних дій» підприємств на ринку, успіху зможуть домогтися лише ті організації, що:

• зможуть сконцентруватися на головних напрямках своєї діяльності й обпертися на ключові цінності організації;

• мають імператив сучасного підприємництва;

• ефективно розпоряджаються часом, що прискорюється потоком нововведень, ідей;

• враховують, що в інформаційному суспільстві дозріли умови для гнучких форм організації режимів роботи, різних комбінацій ресурсів і зусиль працівників, груп;

• вважають, що спільна праця повинна приносити задоволення всім учасникам, що є морально-етичним резервом організації;

• мають високий рівень керування з позицій нововведень, прибутковості і відповідальності.

До головних тенденцій розвитку керування підприємством можна віднести:

1. Зв'язок з визначеним поверненням до минулого — усвідомленням важливості (значення) матеріальної, технологічної бази сучасного виробництва і надання послуг. Це викликано не тільки комп'ютеризацією керування виробничими процесами, але і загальним посиленням впливу технічного прогресу на досягнення цілей організації, підвищенням ролі продуктивності і якості для успіху в конкуренції шляхом синтезу діяльності людей і використання технологічних факторів виробництва.

2. Посилення уваги не тільки до організаційної культури, але і до різних форм демократизації керування, участь рядових працівників у прибутках, у здійсненні управлінських функцій, у власності; увага до питань етикету в бізнесі, що особливо актуально в практиці нашої країни в умовах ринку, економічної волі.

3. Організаційні пошуки менеджменту. Тут у наявності різноманіття структурних рішень: від «мережних» організаційних форм і групової роботи до максимальної господарської самостійності відділень, ризикових «новаторських команд», що цілком відповідають за прибуток і збитки. У відносно невеликому органі корпоративного керування концентрується рішення тільки стратегічних питань розвитку, зв'язаних з великими інвестиціями, зосереджуються функції інтеграції діяльністю фірми, а кожне відділення цілком фінансує свою діяльність, вступає на комерційній основі в партнерські відносини з будь-якими організаціями. Має місце тенденція до зменшення твердості і ієрархічності сформованих структур, подальшому розвиткові програмно-цільового керування.

4. Здобуває особливе значення функція координації, тому що дуже сильна взаємозалежність підприємств у масштабах регіону, країни. У координації розвиваються трохи її ефективних видів:

• превентивна координація, коли прогнозуються проблеми, труднощів і шляхи їхнього подолання;

• координація що усуває, націлена на ліквідацію перебоїв у господарській системі;

• координація регулююча, призначена для підтримки встановленої схеми взаємодії суб'єктів господарювання;

• координація стимулююча, підвищувальна ефективність діяльності при відсутності видимих відхилень.

5. Виняткову роль буде грати і те, наскільки управлінська система набудована на підтримку і винагороду ризику й індивідуальної ініціативи, націлених на підвищення ефективності на всіх ділянках діяльності (розуміння змін у робочій силі і системах мотивації до праці і підприємництва). У найближчому майбутньому рівень утворення і кваліфікація працівників виявляться головним стратегічним ресурсом організації.

6. Інтенсивний розвиток інтеграційних процесів у всіх сферах управлінської діяльності як усередині підприємства, так і з зовнішнім середовищем. В даний час проведення інтеграційної політики є головним резервом підвищення стійкості й ефективності діяльності підприємства в складній обстановці ринкових відносин.

7. Посилення міжнародного характеру керування. У зв'язку з переходом колишніх республік СРСР до відкритої економіки, різким посиленням міжнародної конкуренції й у той же час кооперації виробництва і т.п. інтернаціоналізація керування ставить багато нових питань, головні з яких: що є загальному й особливого в керуванні, що є універсальним у керуванні (форми, методи), у чому складаються особливості національного стилю в керуванні й ін.



Перелік посилань

 

1. Алан Хоскинг, «Курс предпринимательства: Практическое пособие», пер. с англ. — М. Международные Отношения, 1994 г.

2. Ф.Тейлор "Основы научного менеджмента", "Прогресс", Москва, 1992 г.

3. М.Вудкок, Д.Фрэнсис "Раскрепощенный менеджер", изд."Дело", 1991 год

4. Харви Мак Кей "Как уцелеть среди акул", Москва, "Экономика", 1991

5. Артур Томпсон, Джон Формой Экономика фирмы / Пер. с англ. - М.: ЗАО «Изд-во БИОКОМ», 1998. - 544с.: ил.

6. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства. - К.: Лібидь, 1998

7. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан МЛ. Економіка підприємств. - Львів: В-во" Сполом".- 1998. -212с.

8. Ворст И. Ревентлоу П. Экономика фирмы: Учебник / пер. с дат. АН. Чеканского. О.В. Рохсдественского. - М.: Высш. шк., 1994. - 272с.

9. Управління підприємницькою діяльністю: оцінка, організація, прогнозування За ред. д.е.н. проф. А.В. Чупіса. - Суми: Університетська книга. 1999. - 333с.

10.Фатхудинов Р.А. Производственный менеджмент: Учебник для вузов. - М.:Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 447с.

11.Фатхутдинов Р.А. Система менеджмента: Учебно-практическое пособие, 2-е изд. -М.: ЗАО «Бизнес-школа Интел-синтез», 1997. -352с.

12.Экономика предприятия: Учебник / Под ред. Проф. О. И. Волкова. - М.: ИНФРА -М, 1998. -416с.







Сейчас читают про: