double arrow

Організаційна й виробнича структура керування підприємства


Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи формування акціонерного сектору в Україні

2. Організаційно-економічна характеристика ВАТ "Племінний завод "Біловодський"

2.1 Організаційна характеристика діяльності підприємства

2.2 Аналіз ефективності використання ресурсів на підприємстві

2.2.1 Аналіз ефективності використання земельних ресурсів

2.2.2 Аналіз ефективності використання трудових ресурсів

2.2.3 Забезпеченість господарства виробничими фондами

2.2.4 Характеристика фінансового стану підприємства

2.3 Оцінка і аналіз фінансових результатів роботи підприємства

3. Шляхи підвищення фінансових результатів роботи ВАТ "Племінний завод "Біловодський":

3.1 Методика розрахунку резервів підвищення суми прибутку та рентабельності

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

 



Вступ

Акціонерні товариства є організаційно - правовою формою, які займають значну частку в загальному обсязі приватизованого сектору економіки України. Саме в цих товариствах набуло поширення здійснення корпоративного управління. Їх роль все більше зростає в економіці. До того ж у найближчі роки планується приватизувати значні за активами підприємства, що належали до високоліквідних, инвестиційно привабливих об’єктів. Ці заходи підвищать частку недержавного, акціонерного сектору, проте вони мають супроводжуватись якісними змінами в системі корпоративного управління.




Але неможна зневажати на те, що виникнення і функціонування акціонерних товариств має як позитивні, так і негативні риси. У зв’язку з цим великого значення набуває глибокий аналіз цієї форми підприємства. Виходячи з вищесказаного тема даної дипломної роботи "Особливості формування акціонерного сектору в Україні" є актуальною.

Об’єктом дослідження виступає ВАТ "Племінний завод "Біловодський" Біловодського району Луганської області.

При написанні даної роботи нами була поставлена ціль розглянути теоретичне обґрунтування обраної нами теми, провести методику розрахунку резервів підвищення суми прибутку та рентабельності, а також запропонувати шляхи підвищення фінансових результатів роботи підприємства.

Для досягнення поставленої цілі нам необхідно вирішити наступні задачі:

- розглянути особливості формування акціонерного сектору в Україні;

- провести аналіз фінансово - економічного стану досліджуємого суб’єкту, висвітлити основні напрямки функціонування підприємства;

- освітити методику розрахунку резервів підвищення суми прибутку та рентабельності як основних показників фінансової результативності роботи підприємства.

1.
Теоретичні основи формування акціонерного сектору в Україні



 

Акціонерні товариства є поширеною формою господарських товариств в Україні. Це викликано не стільки їх великою поширеністю в світі, а й тим, що значна частина приватизованих підприємств набула форм акціонерних товариств. Іншою формою, яка виникла в результаті приватизації, були так звані колективні підприємства, які займають не таку значну частку в загальному обсязі приватизованого сектору економіки. У світовій практиці корпоративне управління здійснюється насамперед в акціонерних товариствах, тому їх винятково важлива роль в економіці змушує докладно зупинитись на цій формі корпоративних утворень.

Виникнення і функціонування акціонерних товариств мало як позитивні, так і негативні риси. Вони проявлялись поступово, з розвитком самих корпорацій.

Позитивними рисами акціонерних товариств були обмеження економічного ризику для окремих учасників, підвищення підприємницької активності й об'єднання різних економічних можливостей - капіталів та вмінь, знань, ідей, обмеження можливостей вилучення капіталів (паїв, часток) з товариства, розмежування капіталу та економічної діяльності, жорстке відокремлення власності господарського товариства і власності його учасників, зменшення залежності частки акціонерного товариства від частки його окремих учасників, підвищення кваліфікаційного рівня учасників корпоративних відносин, особливо менеджменту. Крім того, на певному етапі для вирішення господарських завдань виникла необхідність заміни механізмів ринкової організації між окремими приватними продуцентами на структури єдиного управління.



До негативних рис ролі акціонерних товариств можна віднести виникнення так званого фіктивного капіталу, який часто функціонує відірвано від капіталу реального, зниження можливостей контролю за діяльністю акціонерних товариств з боку дрібних власників-акціонерів, появу можливості спекулятивного і навіть злочинного акціонерного засновництва, ускладнення управління акціонерними товариствами у порівнянні з іншими формами підприємств. Ці негативні риси супроводжували розвиток акціонерних товариств, проте не перекреслювали їх позитивні риси, що й спричинило динамічний розвиток корпорацій.

Нормативно-правова база для діяльності акціонерних товариств в Україні почала створюватися з початку 90-х років. Вона була закладена прийняттям у 2006 р. Закону СРСР "Про господарські товариства", який до цього часу (2008 р.) з численними поправками регулює їх діяльність. Багато положень цього акта потребують доопрацювання і змін, проте база для функціонування господарських товариств, в тому числі акціонерних, існує. Крім того, є проект окремого закону про акціонерні товариства, але його прийняття затягується.

Важливість ролі акціонерних товариств потребує чіткого визначення поняття "акціонерне товариство". Незважаючи на деякі розбіжності у трактуванні акціонерних товариств, світова економічна та юридична наука в цілому дають загальні визначення, які застосовуються і в Україні.

В науковій та нормативній літературі зазначається, що акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Можливе більш загальне визначення акціонерного товариства як господарського товариства, що випускає акції.

В Україні акціонерне товариство - це статутне підприємство. Для функціонування акціонерного товариства створюється статутний фонд, під який випускаються акції, загальна номінальна вартість яких не може бути менше від суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Водночас слід мати на увазі, що, як правило, регулятивними актами встановлюється, що акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах акцій, які їм належать. Тому акціонерне товариство має риси товариства з обмеженою відповідальністю. Це відповідає суті обмеженості матеріально-фінансової участі лише вкладеним у товариство майном та коштами з боку кожного окремого його учасника. При негативних наслідках діяльності акціонерного товариства, наприклад у разі банкрутства, акціонерне товариство відповідає перед кредиторами усім майном, при цьому акціонер втрачає (і то не завжди) лише свої акції. Іноді акції можуть залишатись навіть при банкрутстві, але значно втрачати у ціні. Особливістю нормативної бази щодо акціонерного товариства є те, що у випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, можуть нести відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

У світовій практиці існують два види акціонерних товариств - відкрите та закрите. І той, і інший види мають певну історію свого виникнення. Так, закриті акціонерні товариства розвивались в основному в Німеччині наприкінці XIX - на початку XX ст. і отримали назву симультанного засновництва. При цьому акції розподілялись між засновниками і відразу відбувалась їх реалізація. (Хоч для здійснення проплат надавався певний термін.) У США переважна частина акціонерних товариств засновувалась через відкриту підписку - продажу акцій на відкритих торгах (сукцесивне засновництво). Закриті акціонерні товариства в країнах Центральної Європи мають різні назви (наприклад, у Польщі, Чехії - компанія з обмеженою відповідальністю, водночас як існує й товариство з обмеженою відповідальністю). У світовій практиці закриті акціонерні товариства мають менше поширення, ніж відкриті. В Україні внаслідок особливостей проведення приватизації кількість закритих акціонерних товариств переважає кількість відкритих. На 2000- 2001 рр. більш як 66 відсотків - це закриті акціонерні товариства і трохи менш як 34 відсотки - відкриті.

Відповідно до української регуляторної бази відкритим є акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах. При цьому важливим є те, що акції розповсюджуються серед громадян та підприємств, перелік яких і склад заздалегідь визначити неможливо. Можливе застосування певних норм для визнання продажу акцій відкритим. Наприклад, існують пропозиції вважати відкритим продажем, якщо кількість осіб-покупців становить не менш як 100.

Закритим є акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися через підписку, купуватися та продаватися на біржі. При створенні закритого акціонерного товариства акції розповсюджуються між засновниками і мають обмеження щодо придбання і продажу. Закрите акціонерне товариство має більш подібні риси до товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки, як правило, в них невелика кількість акціонерів, ускладнений перехід прав власності на корпоративні права (акції), спрощена реєстрація випуску акцій. Серед вітчизняних фахівців існують думки про те, що кількість акціонерів закритого акціонерного товариства має бути обмеженою і становити до 100 акціонерів. Пропонують не реєструвати випуски їх акцій в органах державного управління корпоративним сектором, законодавчо обмежити переходи прав власності на такі корпоративні права, дати параметри цін на акції закритого акціонерного товариства. Важливим також є те, що створене акціонерне товариство у формі відкритого дуже важко перетворити в закрите (хоча такі випадки можливі за умови незначної кількості акціонерів і прямої заборони в законодавстві немає), водночас закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите через реєстрацію його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесення відповідних змін до статуту товариства.

Оскільки у переважній більшості випадків господарські товариства засновуються для здійснення підприємницької діяльності і власність у них має бути персоніфікована, слід зупинитись на поняттях засновників, учасників, а для акціонерних товариств - акціонерів. Ці поняття широко використовуються в пресі, проте вони мають певні відмінності, які потрібно враховувати у разі вивчення їх ролі в системі корпоративного управління. Важливим моментом є визначення кількості засновників.

У багатьох країнах законодавчими документами передбачено, що засновником акціонерного товариства може виступати одна юридична особа. З країн, що розвивають своє корпоративне управління до таких належать, наприклад, Угорщина, Чехія, Російська Федерація. В Україні нормативно-правова база з 1991 р. визначала необхідність кількох засновників. Таке положення діяло також, наприклад, у Польщі, де потрібно як мінімум три засновники. В Румунії відкрите акціонерне товариство повинно було мати не менш як п'ять акціонерів.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. На сьогодні існують проблеми участі державних підприємств як засновників знов створюваних акціонерних товариств: їм це заборонено, якщо такі товариства не є державними акціонерними товариствами. Водночас держава має свої корпоративні права в акціонерних товариствах, створених у процесі приватизації.

Слід мати на увазі, що підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи, а продовжують здійснювати повсякденну господарську діяльність. Відповідно відповідальність перед третіми особами, які мають справи з АТ, вони несуть лише в межах акцій акціонерного товариства, що їм належать. Водночас такі акціонери за своїми зобов'язаннями перед своїми контрагентами несуть відповідальність і можуть організаційно-економічну форму об'єднаного капіталу, воно починає діяльність після проведення установчих зборів.

Регулятивна система України 1991 р. містить певні вимоги щодо проведення установчих зборів. Так, вони скликаються у термін, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції і визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, що підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку. Це положення діє в Україні, в інших країнах можуть існувати інші вимоги. Так, у Чехії для проведення установчих зборів достатньо зібрати 50 відсотків акцій з правом голосу.

В Україні для проведення зборів потрібно більш як 60 відсотків голосів осіб, які підписалися. У такому разі АТ може бути здійснене і може провести установчі збори навіть при наявності значно меншої кількості голосів акціонерів, ніж було передбачено при початку підписки. Наприклад, в акціонерному товаристві передбачалось створити статутний фонд у розмірі 100 000 грн. При цьому виконується положення законодавчої бази України щодо вимоги " 1 акція - 1 голос". Підпискою було покрито тільки 60 відсотків, що становить 60 000 грн. Відповідно до чинного законодавства АТ виконало вимогу щодо підписки. Тепер для проведення установчих, а також загальних зборів потрібно "60 відсотків плюс 1 акція", що становить від 60 000 голосів 36 001 голосів акціонерів. Хоча це лише трохи більш як 36 відсотків запланованих при оголошенні підписки голосів, вони мають повне право провести установчі збори з їх усіма повноваженнями.

Установчі збори є однією з форм загальних зборів акціонерів, проте мають певні особливості. Установчі збори згідно з регуляторною системою 1991 р. вирішують такі питання:

а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);

в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений термін підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, наведена у повідомленні;

г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;

є) визначають пільги, що надаються засновникам;

є) затверджують оцінку внесків, зроблених у натуральній формі;

ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Отже, на установчих зборах приймаються рішення, які на інших загальних зборах не розглядаються. Це, наприклад, рішення про створення АТ, затвердження його статуту (на інших загальних зборах приймаються, як правило, зміни до статуту або його нова редакція), вирішення питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення АТ, визначення пільг засновникам. Такий підхід до ролі установчих зборів виправданий, хоча існують пропозиції зменшити кількість питань, що виносяться на установчі збори, проте посилити їх роль і значущість через вимогу одностайного прийняття деяких питань, наприклад рішення про створення товариства, укладання установчого договору, затвердження статуту, грошової оцінки майна, що вноситься в оплату за акції.

Важливість установчих зборів полягає насамперед у тому, що на них формуються майбутні параметри функціонування акціонерного товариства, структура його управління. Особливістю їх є те, що якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, то протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори, а якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, то акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося. Після цього настає довга, витратна та складна процедура роздачі внесків особам, які підписалися на акції.

Акціонерні товариства в Україні як організаційна форма акціонерного об'єднаного капіталу формувались трьома основними шляхами: роздержавлення існуючих державних підприємств, створення нових акціонерних товариств юридичними та фізичними особами і реорганізація існуючих недержавних юридичних осіб (приватних та колективних підприємств) у господарські товариства корпоративного типу. За статистичними даними, загальна кількість акціонерних товариств в Україні у 2000 р. становила близько 35 тис.

Досить поширеним було перетворення існуючих державних підприємств на акціонерні товариства. Особливість таких перетворень полягала в тому, що вони здійснювались директивно, примусово, зайняли кілька років і не закінчилися ще й зараз.

Акціонерний капітал формувався у цьому разі за рахунок приватизації та корпоратизації державних підприємств. У країнах перехідної економіки застосовувались різні форми приватизації, в Україні вона була здійснена у вигляді "великої" та "малої". Не всі приватизовані підприємства набули організаційної форми акціонерних товариств. Існує частина приватизованих підприємств, які є колективними, і корпоративні ознаки у них не такі виражені, як у акціонерних. Це насамперед пов'язано з безпосередньою участю членів колективних підприємств в їх управлінні за принципом " один член колективного підприємства - один голос".

На сьогодні акціонерний сектор представлений в основному колишніми державними підприємствами, які зараз у вигляді акціонерних товариств становлять більшу половину підприємств України. На 2000 р. на акціонерні перетворено близько 12 тис. великих та середніх державних підприємств. Проте слід мати на увазі, що така чисельність не зовсім пов'язана з активами, оскільки ці підприємства мають лише близько 1/3 вартості основних фондів усіх підприємств та організацій України.

Другим шляхом є створення зовсім нових акціонерних товариств через об'єднання майна та коштів юридичних та фізичних осіб. При цьому реєструвалась нова юридична особа і вносилась в державний реєстр. Такий шлях є притаманним для усіх країн світу і класичним, оскільки акціонерний капітал на ранніх стадіях виникав лише так. Виходячи з цього не має великих відмінностей і третій шлях, коли з приватних підприємств та товариств некорпоративного типу (або корпоративного - товариства з обмеженою відповідальністю) формувались акціонерні товариства. Знов створені акціонерні товариства в Україні зараз розвиваються, і їхня частка в недержавному секторі зростає.

Особливістю формування акціонерного сектору в Україні і діяльності акціонерного капіталу є те, що дуже важливою залишається роль держави. Так, реальне здійснення приватизації показало, що держава також виступила засновником переважної більшості створених шляхом приватизації акціонерних товариств і зараз залишається держателем значних корпоративних прав у них. Якщо у період сертифікатної приватизації було приватизовано 10 865 великих та середніх підприємств, то з них на початок 2000 р. продано з глибиною продаж не менш як 70 відсотків акцій від статутного капіталу 10 806 підприємств. У цілому 30 відсотків непроданих акцій залишаються за державою.

Держава зберігає право власності на 25 і більше відсотків майна 3500 підприємств, залучених до приватизації. Усього налічується понад 6500 приватизованих підприємств з правом держави на частку власності, незважаючи на те що рішенням уряду їх кількість мала становити 140.

Картина співвідношення недержавного і державного сектору виявилась такою. На 1999 р. кількість роздержавлених підприємств у 2,7 раза переважала кількість державних. Водночас слід мати на увазі, що первісна вартість основних засобів підприємств, що приватизувались, становить 150,4 млрд грн., тобто 28,7 відсотка вартості основних фондів усіх підприємств і організацій. На державних підприємствах ці показники становлять відповідно 289 млрд грн., або 55,2 відсотка. Відповідно таке співвідношення позначається і на структурі зайнятості, оскільки на роздержавлених підприємствах працює близько 3,8 млн осіб, або близько 25 відсотків загальної кількості працюючих. Отже, недержавний сектор поки що кількісно поступається державному, крім того, держава має значний вплив на приватизовані підприємства, глибина продане яких не сягнула 100 відсотків.

У 2001 р. планується приватизувати значні за активами підприємства, особливо енергетичні компанії та деякі інші, що належали до так званих "блакитних" (високоліквідних, привабливих) об'єктів. ЦД заходи підвищать частку недержавного, акціонерного сектору, проте вони мають супроводжуватись якісними змінами в системі корпоративного управління.


2. Організаційно - економічна характеристика ВАТ "Племінний завод "Біловодський"



Організаційна й виробнича структура керування підприємства

 

Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства формуються конкретні органи керування підприємством. Одночасний поділ праці в сфері керування спричиняє групування однорідних по функціях робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарата керування.

Це означає, що управлінський персонал підрозділяється на лінійний і функціональний (штабний, апаратний).

Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом. А функціональний персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції керування своїми підрозділами. При цьому між лінійними керівниками й посадовими особами апарата керування виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних й апаратних органів керування й відносини між ними створюють систему керування підприємством.

Організаційна структура керування яким-небудь суб'єктом господарювання - це форма системи керування, що визначає склад, взаємодію й упорядкованість її елементів.

В організаційній структурі керування тим або іншим суб'єктом господарювання кожен її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елементами. Зв'язки названих елементів системи керування підрозділяються на лінійні, функціональні й міжфункціональні.

Лінійні зв'язки виникають між підрозділами й керівниками різних рівнів керування (директор - начальник цеху - майстер). Ці зв'язки виникають там, де один керівник підлеглий іншому.

Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, що виконують певні функції на різних рівнях керування, але між ними не існує

 

Мал. 1. Лінійно-організаційна структура управління ВАТ "Біловодський "Племінний завод"

 

адміністративного підпорядкування (начальник цеху - начальник планово-економічного відділу).

Міжфункціональні зв'язки існують між підрозділами того самого рівня керування (начальник цеху - начальник служби маркетингу - начальник конструкторського відділу). Характер зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури керування суб'єктом господарювання.

У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства.

На підприємстві ВАТ "Біловодський "Племінний завод" застосовується лінійна організаційна структура керування (мал. 1).

Це така структура, між елементами якої існують тільки одноканальні взаємозв’язки. При такій організаційній структурі керування кожен підлеглий має тільки одного керівника, що і виконує всі адміністративні й спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури керування лінійного типу є:

- чіткість взаємовідносин;

- однозначність команд;

- оперативність підготовки й реалізації управлінських рішень;

- надійний контроль.

Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основних видів підприємницької діяльності - виробничої й посередницької. Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки вона впливає на ефективність системи господарювання і якість громадського життя.

Нижче буде приведена виробнича структура ВАТ "Біловодський "Племінний завод" з якої бачимо, що дане підприємство має досить багато напрямків як основного виробництва, так и допоміжного.


Мал. 2. Виробнича структура ВАТ "Біловодський "Племінний завод"

 

Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів та послуг повинна орієнтуватися на просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів та послуг. Така діяльність буде більше ефективною лише тоді, коли буде здійснюватися з використанням технічних і технологічних інновацій, більше якісних характеристик продуктів праці, нових елементів організації виробничих процесів і т.д. У цьому випадку мова йде про виробництво традиційних видів продукції з використанням часткових інновацій.








Сейчас читают про: