double arrow

Субстанція світу в філософії Античності

1

Реферат

на тему:

"Еволюція філософських уявлень про субстанції світу"

 

Запоріжжя, 2008


Содеражание

 

Введення

1. Субстанція світу - філософська категорія

2. Субстанція світу в філософії Античності

3. Філософська субстанція світу в період Середньовіччя

5. Філософське уявлення про субстанцію світу періоду Нового часу

6. Філософське уявлення про субстанцію світу ХІХ - ХХст.

Висновок

Література

 




Введення

"Субстанція світу" - одне з тих понять, які багатьма мислителями минулого й сучасності покладені в основу філософії. Проблема субстанції світу виникає тоді, коли такого роду універсальні передумови стають предметом сумніву й роздумів. Досить було сказати, що світі снує "тепер" і напрошувалися питання про його минуле й майбутнє Перший аспект проблеми буття - це і є ланцюжок думок про буття, відповіді на деякі питання, кожне з яких спонукає до постановки наступного Що існує? Світ, де існує? Тут і скрізь. Як довго він існує? Тепер і завжди; світ був, є й буде, він неминущий. Як довго існують окремі речі, організми, люди, їхня життєдіяльність? Вони кінцеві, минущі. Отже, внутрішня логіка проблеми буття вела філософію від питання про існування світу "тут" і "тепер" до питання про неминущий (або минущому) існуванні миру як нескінченного (або обмеженого) цілого. Філософське відкриття проблеми буття - це поки ще не аналіз того, у чому саме складається єдність світу, а пошук його необхідних передумов, без чого неможливо розкрити світову єдність. Субстанція позначає внутрішню єдність різноманіття конкретних речей, подій, явищ і процесів, за допомогою яких і через які вона й існує.




Об’єкт дослідження: філософські уявлення про субстанцію світу.

Предмет дослідження: еволюція філософських уявлень про субстанцію світу.

Мета дослідження: визначити еволюційний розвиток уявлення про субстанцію світу.

Завдання:

вивчити уявлення про субстанцію світу як філософську категорію;

проаналізувати філософське уявлення про субстанцію світу епохи Античності:

дослідити філософське уявлення про субстанцію світу епохи Середньовіччя;

вивчити філософське уявлення про субстанцію світу епохи Відродження;

дослідити філософське уявлення про субстанцію світу Нового часу.

проаналізувати еволюцію філософських уявлень про субстанцію світу.



Субстанція світу - філософська категорія

 

Однією із суттєвих категорій, за допомогою якої намагалися виразити онтологічне розуміння світу, була категорія субстанції (від лат. substantia - сутність, щось таке, що лежить в основі). Субстанцію розуміли як загальну чи то матеріальну, чи то ідеальну основу явищ світу. Поряд із категорією "субстанція", частково збігаючись за змістом із нею, в онтології вживаються категорії "природа" і "матерія". Природно, що вже характер проблематики онтології передбачав постановку і розв'язання такої філософської проблеми, як "основне питання філософії". Чи є першоосновою світу Буття природне, матеріальне, фізичне начало, а дух, свідомість, психічно породжені і їх основний зміст визначається природними чинниками чи навпаки? Щодо відповідей на це питання у філософії виокремлюють моністичні (від грец. privos - один), дуалістичні та плюралістичні філософські теорії. З погляду першої з них універсальна спільність всіх світових явищ бачиться в їхній матеріальності (лінія Демокрита), з погляду другої така єдність убачається в загальній ідеальній основі світу (лінія Платона). Обидві вони носять назву монізму, тому що й та й інша вбачають основу світу в якій-небудь одній субстанції. Але саме розуміння субстанції може бути різним: як субстанцію можна розуміти матерію й дух. Відповідно до цього філософський монізм може бути різної природи [1].



Варто розрізняти матеріалістичний монізм (наприклад, навчання Фалеса, З, Спинози) і ідеалістичний монізм (наприклад, філософія Платона, Гегеля). Ідеалістичний монізм вважає першоосновою всього сущого ідеальне, розглядаючи матерію як всього лише інобуття цього ідеального. Навпаки, матеріалістичний монізм затверджує єдність світу через його матеріальність. Монізму протистоїть дуалістичне трактування світу, відповідно до якого він утворений двома існуючими, вихідними початками - матеріальним і ідеальним. Перше з них поєднує сферу тілесно-предметної реальності, а друге - сферу духу. В плюралістичній теорії субстанція світу вбачається як множинність духовних, ідеальних, різноякісних сутностей, своєрідних "духовних атомів" - монад (Лейбніц) [2].



Субстанція світу в філософії Античності

 

Головним питанням філософії Давньої Греції було питання про першооснову світу. У цьому розумінні філософи шукають субстанціональний початок світу - з чого все виникло.

Так, представники Мілетської школи субстанцію світу розуміли як певний матеріальний принцип.

Засновник Мілетської школи Фалес, розглядав існуючий різновид речей та явищ природи як прояв єдиного, вічного початку - води. Вода - це те з чого все виникає і у що у кінці все переходить.

У іншого представника Мілетської школи Анаксимена такою першопричиною та субстанцією всіх речей та світу є конкретна стихія - повітря. Все виникає з повітря через його розрядження та згущення. У Анаксимандра субстанцією світу є апейрон ("безкінечне") - невизначене, вічне та безкінечне, першооснова, що постійно перебуває у русі.

Одним з найбільш великих філософським вченням Стародавньої Греції є вчення Геракліта [3].

Геракліт у якості субстанціонально-генетичного початку Всесвіту розглядає вогонь. Світ згідно з вченням Геракліта - це впорядкований Космос. Він вічний та безкінечний. Він не створений а ні богами, а ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем. Одна матерія "живе смертю" іншої: "Вогонь живе смертю землі, повітря живе смертю вогню, вода живе смертю повітря, земля - смертю води".

Подальшим великим шляхом у розвитку античної філософії була філософія Елейської школи. Еліати вперше у тлумаченні субстанції перейшли від конкретних природних стихій - води, повітря, вогню - до буття. Центральне поняття їх філософія - буття.

Зі слів Парменіда, єдино правдивим розумінням субстанції світу є положення: "буття є, а небуття немає, бо небуття неможливо ні пізнати, ні висловити". Буття вічне. Виникнення буття неможливе, бо немає з відкіля йому виникати, воно не може виникнути з іншого буття, так як до нього не було іншого, бо буття єдине.

Парменід багатообразність світу зводить до двох початків. Перший - Ефірний вогонь, чисте світло, тепло, другий - густа пітьма, ніч, холод. Зі змішенням цих двох початків почало виникати багатообразність видимого світу [2].

Загалом Парменід вважав, що субстанція світу - це буття. Воно безкінечне у часі, воно усюди рівно стоїть від центру.

Ксенофан цей єдиний, вічний, нестворений та не знищений початок називає Богом. Бог - це субстанція світу. У Ксенофана прослідковуються тенденція ототожнювання Бога з природою.

З точки зору Демокріта субстанція світу являє собою атоми. Демокріт Характеризує атоми так само, як Парменід буття. Атоми вічні, незмінні, неподільні, не виникають і не зникають. Розвиток світу, його порядок, усе визначено механічним рухом атомів.

Згідно з вченням Сократа, світ є творінням божества "великого та всевладного", а основою, сутністю світу - "духовний принцип".

Платон першоосновою світу бачив ідеї. Він вважав, що світ, який оточує людини є тінню світа ідей. Саме ідеї незмінні, нерухомі, вічні і є основою всього.

В період Античності першооснова світу ототожнювалась з певною стихією, буттям, атомами, Богом та ідеями, відповідно до розвитку філософської думки [4].





1




Сейчас читают про: