Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням об’ємів експорту и імпорту. На сьогодення зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомі негативні риси, що виявляються у переважанні екс­порті сировинної групи товарів (майже 70%). у домінантно-монопольній за­лежності від практично одного імпор­тера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призна­чення, незважаючи на скрутний еконо­мічний стан країни. Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами СНД - 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру та з низьким ступенем переробки а струк­турі виробництва та експорту (що сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не зали­шають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної скла­дової не відповідає потребам стабі­лізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країн - 70-80%. Така ситуація є небезпечною для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Любе небажане коливання кон’юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства.[10]

Основною складовою українського експорту, як i раніше, є чорнi метали. Питома вага цієї продукції в загальному об'ємі товарного експорту склала у 2003 році 34,9%. Однак структура експорту чорних металів з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка так званих напівфабрикатів - продукції нижніх переділив (заготівки, сляби тощо). I хоча на цю продукцію завжди існує ширший попит, ніж на продукцію верхніх переділів (виробництво напівфабрикатів - "брудне" виробництво, тому країни з високим рівнем вимог до екології не розвивають його), збільшення частки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французької компанії "СОФРЕС Консей" (ця компанія разом iз Мiнпромполiтики i Українським інститутом чорної металургії в рамках проекту "ПРУК 9503" розробляла стратегію реформування вітчизняної чорної металургії), експортер напівфабрикатів, що не має довгострокових контрактів, у підсумку втрачає в грошах.

Крім чорних металів, за кордоном постійним попитом користується продукція хімічної промисловості (насамперед, продукти неорганічної хімії i добрива), машини та устаткування, мінеральні продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукції машинобудування, в українському експортi переважає сировинна продукція. Аналогічна картина спостерігається і в імпорті товарів в Україну, головним об'єктом якого є мінеральні продукти (42% від загального об'єму імпорту). У свою чергу, серед імпортованих мінеральних продуктів переважають мінеральне паливо, нафта i продукти її перегонки (39,5% від загального об'єму імпорту). Лідером імпорту, як i раніше, залишається природний газ (22,3% від загального об'єму). За енергоносіями слідує продукція машинобудування (15,7% вiд загального об'єму). [8]

Підсумовуючи, можна виділити основні причини, що певною мірою стримують зростання українського експорту:

·  помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

·  значно ускладнений вихід на світові ринки для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн по захисту власних ринків;

·  низька кокурентноспроможність значної частини української промислової продукції;

·  недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а і до споживчих та екологічних характеристик, що примушує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

·   відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

·  розрив традиційних виробничих та коопераційних зв’язків з підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

·  низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

·  критично недостатнє інвестування ексортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники: низька ефективність виробництва, висока енерго та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактична відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.  

З приведеного аналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшого зміцнення економіки України необхідні докорінна перебудова структури зовнішньої торгівлі, удосконалення всієї системи зов­нішньоекономічної діяльності країни, як одного з вагомих важелів її успішного розвитку. [6]

Розділ 2.Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні