2020-04-20
64
Матеріал та методи. До дослідження увійшли 191 пацієнтів у віці від 18 до 65 років з тяжкою ЧМТ, що знаходились на лікуванні у відділенні інтенсивної терапії Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мєщанінова та 45 здорових донорів.
Дизайн дослідження (рис. 1) – клініко-біохімічне проспективне рандомізоване дослідження. Умовою включення була тяжка черепно-мозкова травма (8 балів та менше за шкалою ком Глазго). Умовою виключення пацієнтів з дослідження була наявність захворювань та травм нервової системи в анамнезі.
Для оцінки ефективності різних схем інтенсивної терапії усі пацієнти були розподілені в момент надходження на 3 групи за допомогою простої фіксованої рандомізації з використанням методу випадкових чисел.
Пацієнти групи 1 (n = 76) отримували стандартну інтенсивну терапію, згідно існуючим рекомендаціям. Пацієнтам 2 групи (n = 58) до комплексу інтенсивної терапії було включено препарат L-лізину есцинат, що має протинабряковий та ангіопротекторний ефект, в дозі 20мл/добу протягом 7-8 діб. Пацієнтам 3 групи (n = 57) проводилась мультимодальна нейропротекторна терапія шляхом включення до комплексу інтенсивної терапії L-лізину есцинату в дозі 20 мл/добу та мексидолу в дозі 800 мг/добу (антиоксидантний та антигіпоксичний препарат). Умовно здорові донори (n = 45) склали контрольну групу.
Діагноз встановлювався на основі даних анамнезу, клінічного та неврологічного дослідження. Із інструментальних методів використовували МРТ головного мозку (томограф Образ-1 з індукцією магнітного поля 0,12 Тл), ехоенцефалоскопію та краніографію.
Рис. 1 Дизайн дослідження.
| Умови включення пацієнтів | 1. Тяжка ізольована черепно-мозкова травма (8 балів та менше за ШКГ)
| |||||
|
| ||||||
| Умови виключення пацієнтів | Наявність захворювань та травм нервової системи в анамнезі | |||||
|
| ||||||
| Загальна кількість пацієнтів | 191 пацієнт Чоловіків – 154 Жінок – 37 | |||||
|
| ||||||
| Рандомізація | Фіксована пряма рандомізація з використанням методу випадкових чисел | |||||
|
| ||||||
| Параметри розподілу на групи |
| |||||
|
| ||||||
| Стандартна | Стандартна з включенням L-лізину эсцинату 20 мл/добу протягом 7-8 діб | Стандартна з включенням L-лізину эсцинату 20 мл/добу протягом 7-8 діб та мексидолу 800 мг/добу | ||||
|
| ||||||
| ГРУПА 1 | ГРУПА 2 | ГРУПА 3 | ||||
|
| ||||||
| 76 паціентів чоловіків – 60, жінок – 16 ШКГ = 6,6 ± 0,3 | 58 паціентів чоловіків – 49, жінок – 9 ШКГ = 6,8 ± 0,2 | 57 паціентів чоловіків – 45, жінок – 12 ШКГ = 6,3 ± 0,2 | ||||
|
| ||||||
| Ознаки, що оцінюються | 1. Летальність. 2. Динаміка рівню свідомості. 3. Тривалість штучної вентиляції легенів. 4. Динаміка концентрації нейроспецифічних білків (GFAP та NSE). | |||||
У реанімаційному залі пацієнту забезпечувався центральний венозний доступ та, враховуючи коматозний стан, вони переводилися на ШВЛ ендотрахеальним способом, починала проводитись інфузійна терапія та пацієнтів переводили до операційної. Середній час від моменту надходження до стаціонару до переводу до операційної складав 24 ± 7 хвилин.
Ургентне оперативне втручання проводилось в умовах внутрішньовенної багатокомпонентної анестезії з ШВЛ. З препаратів для наркозу використовували: тіопентал натрію 3,5 ± 0,5 мг/кг, а потім по 1,5 мг/кг кожні 20 хвилин операції; оксибутират натрію 60,0 ± 5,0 мг/кг, потім по 30,0 ± 5,0 мг/кг кожну годину хірургічного втручання; сибазон 0,25 ± 0,05 мг/кг; фентаніл 10 мкг/кг протягом першої години операції, 5 мкг/кг протягом другої години операції. Міоплегія проводилась ардуаном в дозі 0,06 мг/кг протягом першої години операції та 0,03 мг/кг в наступні години. ШВЛ під час операції проводилась в режимі помірної гіпервентиляції.
Після оперативного втручання усі пацієнти потребували проведення інтенсивної терапії. Стандартний комплекс інтенсивної терапії включав наступні положення:
1. Положення у ліжку з піднятим головним кінцем на 15-20 °.
2. ШВЛ у режимі нормовентиляції (ДО = 6-7 мл/кг, ЧД = 16-18 за хв., FiO2 = 30 %) частотним респіратором протягом всього періоду коматозного стану.
3. Загальний об’єм інфузійної терапії призначався з розрахунку 40 мл/кг на добу з корекцією патологічних втрат за методом балансів. Основним препаратом для інфузії був ізотонічний розчин натрію хлориду. Для підтримання колоїдно-осмотичного тиску використовувались препарати на основі гідроксиетильованого крохмалю (Рефортан) та модифікованої желатини (Гелофузін) в об’ємі 20% від загальної кількості рідини, що вводилась. Розчин альбуміну призначали лише при наявності гіпопротеінемії менш ніж 50 г/л. Еритроциарна маса призначалась при рівні гемоглобіну менш ніж 80 г/л.
4. З метою корекції показників гемодинаміки за необхідністю використовувались симпатомиметики (адреналін 0,05-0,1 мкг/кг/хв. або дофамін 7-10 мкг/кг/хв.). Середній артеріальний тиск утримувався на рівні не менше 90 мм рт. ст.
5. Аналгоседація проводилась у пацієнтів протягом перших 2-3 діб.
6. З антиоксидантних препаратів усім пацієнтам вводилась аскорбінова кислота в дозі 500 мг/добу.
7. Антибактеріальні препарати використовували з урахуванням ступеню проникності їх крізь ГЕБ (цефалоспорини 3 та 4 покоління). При приєднанні вентилятор-асоційованої пневмонії призначався другий антибактеріальний препарат (фторхінолони або аміноглікозиди).
8. Усім пацієнтам призначалося раннє (з 2 доби) зондове харчування готовими сумішами відповідно міжнародним рекомендаціям за системою ESPEN.
9. Лікувальні заходи, спрямовані на профілактику утворення стресових виразок, проводили за допомогою Н2-блокаторів (квамател 40мг/добу).
10. Ноотропні стимулюючі засоби (пірацетам 10 г/добу) призначали при підвищенні рівня свідомості до 10 балів ШКГ та вище.
Забір крові для визначення концентрації GFAP та NSE у пацієнтів з ТЧМТ проводили протягом перших 2 годин після надходження та в подальшому на 2-3, 6-7, 10-11 та 13-15 добу. Кров центрифугували 10 хв. при 2000 g, сироватку заморожували при температурі -20 °С та тримали при цих умовах до проведення дослідження.
Під керівництвом д.мед.н. О.І. Гуріної нами були отримані високоочищені препарати нейроспецифічних білків GFAP та NSE та на їх основі розроблені діагностичні тест-системи на основі моноклональних антитіл для «сендвіч-варіанту» імуноферментного аналізу, які дозволяли надійно та відтворювано визначати концентрації GFAP та NSE у сироватці крові у інтервалі концентрацій від 1 до 128 нг/мл з межею чутливості 1 нг/мл.
Статистичний аналіз проводили за допомогою ліцензійних програмних пакетів MS Office XP. Розраховувались М (середня), s (стандартне відхилення) та m (стандартна похибка стандартного відхилення). Для оцінки достовірності відмінностей використовували t – критерій Стьюдента. Для багаторазових порівнянь використовувалась поправка Бонфероні. Для виявлення зв’язку між величинами використовувався кореляційний аналіз з розрахунком коефіцієнту кореляції Пірсона.
Результати власних досліджень. Аналіз етіології ізольованої тяжкої ЧМТ показав, що найбільшу кількість хворих складали пацієнти, що отримали травму внаслідок падіння з висоти зросту (84,8%). Друге місце займав дорожньо-транспортний травматизм (11%). Більшість пацієнтів – це чоловіки у віці понад 35 років, що страждали на хронічний алкоголізм. Найчастішим проявом ізольованої ТЧМТ була субдуральна гематома (63,9% постраждалих); рідшим інтракраніальним проявом тяжкої ЧМТ була епідуральна гематома (25,6% пацієнтів). Вогнища забою, що потребували хірургічної корекції, спостерігалися у 45% постраждалих.
При імунохімічному дослідженні сироватки крові здорових донорів було визначено, що концентрація GFAP складала 3,0 ± 0,12 нг/мл (не перевищувала 4,1 нг/мл), а концентрація NSE складала 7,7 ± 0,39 нг/мл (не перевищувала 12,4 нг/мл).
При дослідженні концентрації GFAP у сироватці крові пацієнтів з ТЧМТ (рис. 3) було виявлено, що у пацієнтів 1, 2 та 3 груп вона достовірно не відрізнялась, складаючи 9,9 ± 0,5 нг/мл, 10,7 ± 0,9 нг/мл та 11,5 ± 0,9 нг/мл відповідно, та достовірно (p < 0,01) перевищувала донорський рівень.
При дослідженні концентрації NSE (рис. 2) при надходженні також не було виявлено різниці між групами (концентрація складала 18,3 ± 3,5 нг/мл, 16,5 ± 2,5 нг/мл та 17,0 ± 1,8 нг/мл відповідно у пацієнтів 1, 2 та 3 груп), та концентрація достовірно (p < 0,01) перевищувала донорський рівень. Виявлений середньої сили кореляційний зв’язок (r = - 0,57) між концентрацією NSE та рівнем свідомості при надходженні у пацієнтів з ТЧМТ.
Рис. 2 Концентрація NSE у сироватці крові у перші 6 годин після тяжкої ЧМТ
| 
Рис. 3 Концентрація GFAP у сироватці крові у перші 6 годин після тяжкої ЧМТ
|
Таким чином, протягом перших 6 годин тяжкої ЧМТ відзначався прорив ГЕБ з «виходом» у кров нейроспецифічних білків GFAP та NSE, що є результатом значного первинного ушкодження нейронів та астроцитів. Нейронспецифічна енолаза може служити додатковим діагностичним критерієм тяжкості нейротравми.
При кількісному динамічному моніторингу концентрації GFAP у пацієнтів, що отримували стандартну терапію (1 група), були виявлені наступні зміни (рис. 5). У динаміці травматичної хвороби головного мозку концентрація GFAP продовжувала зростати та досягала максимальних значень (23,0 ± 8,8 нг/мл, що в 5,6 раз перевищує донорський рівень) на 10-11 добу. Необхідно відзначити, що концентрація даного білка не досягала нормальних значень до кінця дослідження (13-15 доба). Цей факт можна пояснити з позицій розвитку реактивного астрогліозу, функцією якого є репарація та ізоляція зони ушкодження.
При кількісному динамічному моніторингу концентрації NSE у пацієнтів, що отримували стандартну терапію (1 група), були виявлені наступні зміни (рис. 4). На 2-3 добу відзначався значний підйом концентрації даного білка до 30,8 ± 5,1 нг/мл, що у 2,5 рази більше донорського рівня. У подальшому на 6-7 добу відзначалося достовірне (р = 0,005) зниження концентрації NSE до рівня 18,8 ± 2,1 нг/мл. Нормалізація концентрації NSE відзначалася на 13-15 добу посттравматичного періоду. Дана динаміка концентрації нейронспецифічної енолази відповідає концепції вторинних ішемічних ушкоджень головного мозку.
При кількісному динамічному моніторингу концентрації GFAP у пацієнтів, що отримували додатково до стандартної терапії L-лізину есцинат (2 група) були виявлені наступні зміни (рис. 5). На 2-3 та 6-7 добу концентрація даного білка складала 7,8 нг/мл та 11,4 нг/мл відповідно та була достовірно вище донорського рівня (p < 0,05) та достовірно нижче, ніж у пацієнтів 1 групи (p < 0,05). Це свідчить про здатність протинабрякового препарату L-лізіину есцинату зменшувати вторинну загибель астроцитів у період максимально вираженого набряку головного мозку та стабілізувати ГЕБ. У подальшому концентрація GFAP не відрізнялася від пацієнтів 1 групи та була достовірно вище донорського рівня (p < 0,05).
Рис. 4 Динаміка концентрації нейронспецифічної енолази у пацієнтів досліджуваних груп.
При кількісному динамічному моніторингу концентрації NSE у пацієнтів, що отримували додатково до стандартної терапії L-лізину есцинат (2 група) були виявлені наступні зміни (рис. 4). На 2-3 добу відзначався пік концентрації NSE (23,7 ± 4,1 нг/мл), проте на 23% менший, аніж у пацієнтів 1 групи.
Нормалізація концентрації NSE у сироватці крові пацієнтів 2 групи наступала на 6-7 добу, у той час, як у пацієнтів, що отримували стандартну терапію, вона досягала норми лише на 13-15 добу після травми. Це свідчить про здатність L-лізину есцинату у комплексі інтенсивної терапії тяжкої ЧМТ вже на 6-7 добу стабілізувати ГЕБ та зменшувати вторинні ушкодження нейронів.
При кількісному динамічному моніторингу концентрації GFAP у пацієнтів, що отримували додатково до стандартної терапії L-лізину есцинат та мексидол (3 група) були виявлені наступні зміни (рис. 5). На 2-3добу концентрація GFAP була на 65,6% менше, аніж у пацієнтів 1 групи. У подальшому, на протязі всього періоду спостереження (з 2 до 15 доби), концентрація GFAP у пацієнтів 3 групи була нижче, ніж у пацієнтів 1 групи, та – на 13-15 добу – ніж у пацієнтів 2 групи, проте була вищою за донорський рівень. Це свідчить про здатність у комбінації L-лізину есцинату та мексидолу стабілізувати ГЕБ та зменшувати відстрочену загибель астроцитів.
Рис. 5 Динаміка концентрації гліофібрилярного кислого протеїну у пацієнтів досліджуваних груп
При кількісному динамічному моніторингу концентрації NSE у пацієнтів, що отримували додатково до стандартної терапії L-лізину есцинат та мексидол (3 група), були виявлені наступні зміни (рис. 4). На 2-3 добу концентрація NSE у сироватці крові була достовірно (р < 0,05) вищою за донорський рівень та достовірно (р < 0,05) нижчою, аніж у пацієнтів 1 групи. На 6-7 добу концентрація NSE була у межах норми та була достовірно (р < 0,05) нижчою, аніж у пацієнтів 1 групи. В подальшому концентрація NSE не підвищувалася. Відсутність підйому концентрації нейронспецифічної енолази на 2-3 добу у пацієнтів 3 групи, а також її швидка нормалізація свідчить про значний нейропротекторний ефект у комбінації L-лізину есцинату та мексидолу у комплексі інтенсивної терапії тяжкої ЧМТ.
Для клінічного аналізу ефективності запропонованих методів інтенсивної терапії тяжкої ЧМТ використовувались наступні параметри: динаміка рівня свідомості та тривалість ШВЛ у пацієнтів, що вижили, та летальність.
Рівень порушення свідомості оцінювався в балах шкали ком Глазго в динаміці травматичної хвороби головного мозку.
При надходженні рівень порушення свідомості у пацієнтів 1, 2 та 3 груп складав 7,0 ± 0,18 бала, 7,0 ± 0,16 бала и 6,8 ± 0,20 бала відповідно (табл. 1). На 2-3 добу рівень свідомості збільшився у пацієнтів 1 групи на 0,7 бала, у пацієнтів 2 групи на 1,1 бала та у пацієнтів 3 групи – на 1,3 бала. Дана динаміка корелювала з концентрацією нейронспецифічної енолази (- 0,43 > r > - 0,56). На 6-7 добу середній рівень свідомості у пацієнтів 1 групи підвищувався на 2 бали, в 2 групі – на 2,2 бали та в 3 групі - на 2,7 бали. Загалом під час спостереження у пацієнтів 1 групи свідомість відновилась на 4,6 бали, у пацієнтів 2 групи – на 4,8 бали, а у пацієнтів 3 групи – на 5,4 бали. Більш швидкий темп відновлення свідомості у пацієнтів 2 та 3 груп, порівняно з 1 групою, що корелює зі ступенем загибелі нейронів, вказує на ефективність оптимізованих методів інтенсивної терапії в профілактиці вторинних ішемічних пошкоджень.
Таблиця 1
Динаміка рівню свідомості (бали ШКГ) у пацієнтів досліджуваних груп, що вижили, M ± m
| 1 доба | 2-3 доба | 6-7 доба | 10-11 доба | 13-15 доба | |
| 1 група (n=31) | 7,0 ± 0,18 | 7,7 ± 0,25 | 9,0 ± 0,32 | 10,6 ± 0,38 | 11,6 ± 0,34 |
| 2 група (n=25) | 7,0 ± 0,16 | 8,1 ± 0,26 | 9,2 ± 0,36 | 10,9 ± 0,34 | 11,8 ± 0,40 |
| 3 група (n=29) | 6,8 ± 0,20 | 8,0 ± 0,35 | 9,5 ± 0,43 | 11,1 ± 0,50 | 12,2 ± 0,39 |
Штучна вентиляція легенів у пацієнтів досліджуваних груп проводилась з моменту надходження до моменту відновлення свідомості вище 8 балів ШКГ частотним респіратором PLV-100 в режимі нормовентиляції (ДО = 6 - 7 мл/кг, ЧД = 16-18 в 1 хв, FiO2 = 30%). При проведенні кореляційного аналізу нами було виявлено, що тривалість ШВЛ залежить від первинного рівня порушення свідомості (r = - 0,72) та від віку пацієнта (r = 0,53), а від тривалості ШВЛ залежить частота розвинення вентилятор-асоційованої пневмонії (r = - 0,47).
Враховуючи, що рівень порушення свідомості при надходженні та вік пацієнтів усіх груп співставимі, тривалість ШВЛ визначалась характером та ефективністю інтенсивної терапії, що проводилась.
Таблиця 2
Тривалість ШВЛ у пацієнтів досліджуваних груп, що вижили, M ± m
|
| Кількість трахеостом | Кількість вентилятор-асоційованих пневмоній | Тривалість ШВЛ, діб, M ± m | ||
| Кількість пацієнтів | % | Кількість пацієнтів | % | ||
| 1 група (n=31) | 11 | 35,5 | 11 | 35,5 | 8,9±0,21 |
| 2 група (n=25) | 9 | 36,0 | 8 | 32,0 | 7,4±0,28 |
| 3 група (n=29) | 10 | 34,4 | 8 | 27,6 | 6,3±0,17 |
При порівнянні термінів переходу на самостійне дихання нами було встановлено (табл. 2), що у пацієнтів 1 групи середня тривалість ШВЛ становила 8,9 ± 0,21 діб, при цьому вентилятор-асоційована пневмонія виявлена в 35,5% випадків. У пацієнтів 2 групи середня тривалість ШВЛ становила 7,4 ± 0,28 доби, вентилятор-асоційована пневмонія виявлена у 32% пацієнтів. Пацієнти 3 групи знаходились на ШВЛ, в середньому, 6,3 ± 0,17 діб та вентилятор-асоційована пневмонія розвивалася у них в 27,6% випадків. Таким чином, нами встановлено, що у пацієнтів, які отримували L-лізину ецинат додатково до стандартної терапії, тривалість ШВЛ була на 16,9% менше, аніж у пацієнтів, що отримували стандартну терапію, частота розвитку пневмонії у них, у зв’язку з цим, була на 9,8% менше, ніж у пацієнтів 1 групи. Пацієнти, що отримували комплекс препаратів L-лізину есцинат та мексидол, знаходились на ШВЛ на 29,2% менше часу (p < 0,05), ніж пацієнти, що отримували стандартну терапію. Частота розвитку пневмонії, у зв’язку з цим, в них була на 22,3% менше, ніж у пацієнтів 1 групи. Це свідчить про ефективність обох варіантів інтенсивної терапії у порівнянні із стандартною терапією та про більшу ефективність у комбінації препаратів L-лізина есцинат та мексидол в порівнянні з L-лізину есцинату без мексидолу.
При аналізі летальності було встановлено, що загальна летальність у пацієнтів, що досліджувались, склала 55,5%. Найбільша кількість пацієнтів (37%) померли впродовж перших 10 діб на фоні набряку головного мозку.
У пацієнтів, що померли після 10 діб, відзначалося зростання поліорганних порушень: пневмонія виявлена у 62% пацієнтів, нефропатія – у 35,5% пацієнтів, ознаки печінкової недостатності – у 19% пацієнтів. Проаналізувавши фактори, що впливають на результати хвороби, ми отримали наступні дані: негативні наслідки залежать від первинного рівня порушень свідомості (r = 0,71), віку пацієнта (r = 0,54) та не залежить від розвитку пневмонії.
Враховуючи, що рівень порушення свідомості при надходженні та вік пацієнтів усіх груп співставимі, летальність визначалася характером та ефективністю інтенсивної терапії, що проводилась.
Летальність в 1 групі становила 59,3%, з яких 71% пацієнтів помер в продовж перших 10 діб, летальність в 2 групі становила 56,9%, з яких 72% пацієнтів померло в строк до 10 діб, а в 3 групі померло 49,2% пацієнтів, з яких 57% в строк до 10 діб.
Таким чином, летальність при тяжкій ЧМТ на 3,1% нижче в групі пацієнтів, що отримували L-лізина есцинат, а також достовірно (p < 0,05) нижче на 10,1% в групі пацієнтів, що отримували комплекс препаратів L-лізину есцинат та мексидол, в порівнянні з пацієнтами, що отримували стандартну терапію. Зниження летальності в 3 групі пов’язане зі зменшенням ранньої летальності, обумовленої набряком головного мозку та вторинною його ішемією. У пізні строки (після 10 діб) у пацієнтів 3 групи рідше відзначалися пневмонія, нефропатія та порушення функцій печінки.
ВИСНОВКИ
В дисертації наведене узагальнення та нове розв’язання актуального наукового завдання – визначення діагностичної ролі нейроспецифічних білків нейронспецифічної енолази та гліофібрилярного кислого протеїну при ушкодженні гематоенцефалічного бар’єру у хворих на тяжку черепно-мозкову травму, - та вирішення актуальної клінічної задачі – удосконалення інтенсивної терапії тяжкої черепно-мозкової травми завдяки уведенню до її складу комплексу препаратів L-лізину есцинату та мексидолу.
1. Ізольована тяжка черепно-мозкова травма найбільш часто зустрічається в осіб, що страждають на хронічний алкоголізм (67,5 %), в результаті падіння з висоти росту (84,8 %). Найбільш характерними її проявом є субдуральна гематома (64,9 %).
2. У сироватці крові умовно здорових донорів виявляються нейроспецифічні білки в концентраціях, що не перевищують: 4,1 нг/мл для гліофібріляторного кислого протеїна та 12,4 нг/мл для нейронспецифічної енолази.
3. У перші 6 годин тяжкої черепно-мозкової травми має місце підвищення концентрації нейроспецифічних білків порівняно з донорським рівнем. Це дозволяє припустити наявність прориву гематоенцефалічного бар’єру у гострому періоді тяжкої черепно-мозкової травми.
Нейронспецифічна енолаза (NSE), що є маркером нейронального ушкодження, підвищується у першу добу в 1,4 рази в порівнянні з верхньою межею норми. Концентрація нейронспецифічної енолази корелює з рівнем порушення свідомості (r = - 0,57), що дозволяє вважати її маркером тяжкості нейротравми.
Гліофібрілярний кислий протеїн (GFAP), що є маркером ушкодження астроглії, підвищується у першу добу в 2,5 рази в порівнянні з верхньою межею норми.
4. У пацієнтів, що отримували стандартний комплекс інтенсивної терапії тяжкої черепно-мозкової травми динаміка концентрації нейроспецифічних білків була такою:
- концентрація нейронспецифічної енолази була максимальною в перші 2-3 доби, що свідчить про найбільший загибель нейронів в цей період, з наступним достовірним (р = 0,005) зниженням до 6-7 доби та нормалізацією на 13-15 добу;
- концентрація гліофібрілярного кислого протеїну найбільш значно підвищувалась після 7 доби, без тенденції до нормалізації до кінця дослідження (13-15 доба), що є свідоцтвом розвитку реактивного астрогліозу в цей період.
5. Раннє (з першої доби) призначення препарату L-лізину есцинату в дозі 20 мл/добу у комплексі інтенсивної терапії тяжкої черепно-мозкової травми дозволяє зменшити елімінацію в кров гліофібрилярного кислого протеїну на 46,9%, а нейронспицефічної енолази на 23%, в порівнянні із стандартною терапією, та припинити надходження NSE у кров до 6-7 доби.
Раннє (з першої доби) призначення препарату L-лізину есцинату в дозі 20 мл/добу одночасно з мексидолом 800 мг/добу в комплексі інтенсивної терапії тяжкої черепно-мозкової травми дозволяє зменшити елімінацію в кров нейронспецифічної енолази на 44,2 %.
6. Включення до складу інтенсивної терапії L-лізину есцинату в дозі 20 мл/добу дозволяє зменшити летальність на 2,4%, прискорити відновлення свідомості на 4,2%, зменшити тривалість ШВЛ на 16,9%, у порівнянні із стандартною терапією. Найбільш істотне зниження летальності відзначалося в період до 10 діб, коли прояви набряку головного мозку є максимальними.
Включення до складу інтенсивної терапії комплексу препаратів L-лізину есцинату в дозі 20 мл/добу та мексидолу 800 мг/добу дозволило зменшити летальність на 10,1%, прискорити відновлення свідомості на 17,4%, зменшити тривалість ШВЛ на 29,2%, у порівнянні зі стандартною терапією.
