Фази економічного циклу

Як бачимо, фаз піднесення завершується і змінюється фазою кризи на так званій верхній поворотній точці, або вершині. Таким же чином фаза кризи завершується і відкриває шлях до нового піднесення через фазу депресії на кожній поворотній точці, або дні. Сьогодні основна увага приділяється розглядові не стільки піднесення чи кризи, скільки динамічним аспектам підвищення й зниження економічної активності. Не кожна вершина дає процвітання у розумінні низького безробіття, але й нижні точки, як правило, тепер не означають кризи. Кожна фаза економічного циклу, переходячи у наступну, характеризується різними економічними умовами і потребує спеціального підходу.

У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги було приділено дослідженню причин і наслід­ків циклічних коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки. Знання цих теорій пояснює причини виникнення циклічних коливань в економіці.

Спочатку теорії економічних циклів розглядали кризи надвиробництва як незакономірні відхилення від нормального стану економіки, що суперечать її природі. Зго­дом (кінець XIX ст.) набула розвитку кредитно-грошова концепція циклу, відповідно до якої кризи — це наслідок порушення рівноваги грошового попиту й пропозиції (р. Дж Хаутрі, І. Фішер).

На початку XX ст. з'явилися праці М. І. Туган-Барановського, А. Шпітхофа, Г. Касселя та ін., що заклали основи концепції наднагромадження капіталу. Предметом дослідження цих економістів став рух основного капіталу, динаміка нагромадження якого становить основу еконо­мічного циклу.

Взаємодію між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу основних фондів уперше проаналізував А. Афтальон. Він доводив, що навіть невеликі коливання споживчого попиту можуть призвести до значних коливань інвестицій. Більш загальну версію висунув Й. Шумпетер, пов'язуючи це явище з науково-технічним прогресом. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкопо­дібному характеру оновлення основного капіталу.

Велике значення для розвитку теорій економічних циклів мали дослідження Дж. М. Кейнса та його послідов­ників Р. Харрода, Дж. Хікса, А. Хансена та ін., в яких цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визнача­ється функціями споживання й інвестицій.

Протягом тривалого часу рекомендації для антициклічного державного регулювання, засновані на кейнсіанських моделях, давали позитивні результати, тобто сприяли розширенню сукупного попиту в періоди кризових спадів виробництва і його обмеження у періоди піднесення. Для цього використовувалася бюджетна та кредигногрошова політика. Проте, забезпечуючи відповідне згладжування кризових явищ, кейнсіанські моделі регулювання циклу водночас стимулювали інфляційні процеси. У 70—80-ті роки в умовах значної інфляції, коли економічний спад не супроводжувався зниженням цін, кейнсіанські моделі були доповнені так званою монетар­ною теорією циклу (М. Фрідмен). Ця теорія виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової про­позиції, надлишок якої «закладає» економічна політика самої держави. Тому держава з метою стабілізації еконо­міки відповідно до монетарної теорії циклу повинна зосе­редити основну увагу на регулюванні обсягу грошової про­позиції, тобто грошової маси, яка перебуває в обігу.

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Тому деякі економісти вважають, що більш реально треба говорити про економічні коливання, а не про економічні цикли. Проте водночас усі вони мають багато спільного, в них можна виявити риси належності до однієї «сім'ї».

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

1) цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, трива­лість яких дорівнює сорок— шістдесят років. їхня го­ловна рушійна сила — радикальні зміни в технологіч­ній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

2) цикли Кузнеца — їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

3) цикли Джаглера з періодичністю сім— одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредит­них факторів;

4) цикли Китчина з тривалістю три— п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв'язку 9 коливаннями інвестиційної активності.

Не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Є й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний «бум» перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.). Практично всі галузі економіки схильні до економічних коливань, але найбільшою мірою коливання вироб­ництва та зайнятості стосуються галузей промисловості, що випускають засоби виробництва й споживчі товари довгострокового користування. Це пояснюється тим, що в коротких циклах мають місце значні коливання в темпах інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Вони збільшу­ються, коли обсяги виробництва і запасів зростають відповідно до зростаючого попиту на ринку, і зменшуються, коли обсяги виробництва і запасів скорочуються. У даному випадку скорочення інвестицій зумовлює знижен­ня доходів і прибутку, зайнятості і зменшення валового внутрішнього продукту взагалі.

У випадку довших циклів, наприклад у спорудженні залізниць, автомобільних шляхів і будівництві, коливання в темпах інвестицій викликають повільні економічні коливання та порушують економічну рівновагу. Це ж саме відбувається у випадку, коли коливається споживчий попит на товари довгострокового користування. Слід підкреслити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних гро­шей банківською системою (тобто розширенням або ско­роченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

Деякі дослідники вважають також, що причинами економічних циклів є фактори, які перебувають за межами економічної системи: виникнення сонячних плям, війни, революції, політичні перевороти, високі темпи зростання населення та його міграції, відкриття нових земель та родовищ корисних копалин, поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень. Не всі ці фактори є причиною економічних циклів, а деякі з них (сонячні плями, політичні події тощо) мають відносний характер і вплив на економічні цикли. Водночас економічна система у багатьох випадках сама впливає на зовнішні фактори. Тому більшість учених-економістів, що аналізують при­чини економічних циклів, пов'язують їх із синтезуванням або комбінуванням зовнішніх і внутрішніх факторів, на­даючи при цьому вирішального значення коливанням інвестицій або виробництву капітальних благ.

Причинами коливання інвестицій є зовнішні фактори (технічні нововведення, динаміка приросту населення, відкриття нових територій), а також внутрішні фактори, що зумовлюють розширення інвестицій у виробництві засобів виробництва, яке набуває здатності самопідсилюватися, тобто має кумулятивний характер. Це пов'язано з тим, що працівники, зайняті у галузях, які створюють інвестиційні товари, частину своїх доходів витрачають на придбання споживчих товарів, що дає поштовх до еконо­мічної активності ділових кіл і призводить до розширення інвестицій у цій сфері виробництва. А це в свою чергу збільшує попит на інвестиційні товари, викликає подаль­ше зростання їх виробництва і доходів працівників даного виробництва, що дає новий поштовх діловій активності.

Аналіз чинників економічного циклу показує, що про­тягом тривалого часу, незалежно від досягнутого рівня доходу, запас Інвестиційних товарів відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу, вдосконален­ня техніки або нового зниження відсоткової ставки. Перший з цих процесів (зростання доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений за умови зростання продажу товарів і доходу, дістав назву «принци­пу акселерації».

Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає на кілька відсотків, то виробництво машин і устаткування для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст продажу споживчих товарів зумовлює великий приріст інвестиційних витрат. Але тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться або вста­новиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться.

Акселератор — це коефіцієнт, що характеризує зв'язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями.

Із коефіцієнта акселератора випливає висновок, що депресія може виникнути саме через те, що скоротилися темпи зростання споживання, навіть якщо його абсолютна величина не зменшилась, а лише встановилася на високому рівні.

За відсутності інвестування почнеться скорочення виробництва у галузях, які виробляють машини й устатку­вання, що призведе там до депресійних явищ, до зменшення доходів, а також витрат працівників на придбання споживчих товарів. У кінцевому підсумку все це може призвести до скорочення виробництва.

Очевидно, що принцип акселерації є потужним фактором, який породжує нестабільність економіки. Якщо про­даж товарів змінюється, то принцип акселерації може підсилити або зменшити ці коливання. У момент підвищення він спричинює зростання чистих інвестицій, отже й зайнятості, а під час зниження він з такою ж силою спонукає до чистого дезінвестування, тобто продажу частки машин та устаткування на ринку використовуваного обладнання і до зростання безробіття.

Протягом тривалого часу, якщо економіка зростатиме внаслідок збільшення населення або піднесення реальних доходів, принцип акселерації діє як стимулюючий фактор: зростання валового внутрішнього продукту викликає екстенсивне збільшення капіталу, що, в свою чергу, спри­чинює пожвавлений попит на інвестиційні товари й від­носно високу зайнятість. Тому знання природи економічних циклів, причин і наслідків циклічних коливань дає можливість приймати об'єктивні рішення щодо інвестицій і обсягів виробництва, прогнозування економічного роз­витку, а також активно діяти й впливати на економічні процеси.

Отже, зробимо деякі висновки. По-перше, короткострокові і середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну внутрішню структуру і у багатьох випадках спільні рушійні механізми. По-друге, середньострокові цикли мають переважно локальну дію і не впливають одночасно на всі сфери економічної діяльності, а у сукупності вони здатні викликати загальнонаціональні тривалі довгохвильові цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні структурні зміни в економіці.

Незважаючи на всі розбіжності відносно першопри­чини економічних циклів, беззаперечним є визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення тощо.