Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі роботи "Формування методологічної бази економіко-екологічних досліджень природоохоронних інвестицій" досліджуються базові тенденції розвитку інвестиційних процесів в економіко-екологічній системі, яка включає основні напрями охорони природи як об'єкта природоохоронного інвестування. Запропоновано підходи до розвитку понятійно-категоріального апарату економіко-екологічних інвестиційних досліджень і методологічні підходи до моніторингу природоохоронних інвестицій.

В роботі запропоновано системні підходи до оцінки тенденцій національного інвестиційного розвитку в природоохоронній сфері. Аналіз екологічного середовища України характеризує сучасну екологічну ситуацію в країні як кризову. В Україні щорічно в навколишнє природне середовище надходить до 100 млн. тонн шкідливих речовин, у сховищах організованого складування зберігається майже 3 млрд. тонн токсичних промислових відходів. Хоча загальне антропогенне навантаження на навколишнє середовище в останні роки має тенденцію до зменшення, проте щорічно в атмосферне повітря, воду та ґрунти країни попадає близько 60 млн. тонн шкідливих речовин, з яких понад три чверті належить токсичним відходам. Розраховуючи, що на 1 км² території країни в повітря потрапляє близько 10 тонн шкідливих речовин, загальний обсяг накопичених на території України токсичних відходів являє собою понад 2,8 млрд. тонн, тобто близько 4,7 тис. тонн на 1 км². Ці показники в Україні перевищують відповідні в розвинених державах у кілька разів. Понад чверть скидів у поверхневі водні об'єкти України забруднені, п'ята частина шкідливих речовин, що викидається зі стаціонарних джерел, потрапляє в атмосферне повітря, майже дві третини утворених токсичних відходів міститься в навколишньому середовищі. Загальна еколого-економічна та ресурсна ситуація в Україні є важкою та вимагає цілеспрямованого відшкодування втрат шляхом формування відповідної природоохоронної інвестиційної політики.

Проведений аналіз показує, що підсумкові економічно показники за останні роки свідчать: протягом 2000-2003 р. ВВП України виріс на 32,9 %, обсяги промислового виробництва - на 10 %, оборот роздрібної торгівлі - на 71%. Спостерігалася значна активізація інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал склав 92 %. Економічне зростання, що спостерігалося в останні роки, протрималося і в 2004 та в 2005 роках, хоча наслідки падіння ВВП в 1991-1999 рр. ще не вдалося подолати. В 2005 р. обсяг реального ВВП становив 140,5 % від рівня 1999 р. та у номінальному обчисленні склав 424,7млрд. грн. Відповідно зріс і пресінг на навколишнє природне середовище.

Аналіз структури виробництва свідчить, що близько 40% основних виробничих фондів функціонують понад 20 років, ще 40% - від 10 до 20 років. Ступінь їхньої зношеності становить 43%, а для промисловості та капітального будівництва - відповідно 48 й 61%. Крім того, існують галузі, де зношеність фондів досягає 80%, а деякі підприємства функціонують під загрозою зупинки. Більшість виробничих потужностей зажадають реконструкції, модернізації та корінного відновлення, а, отже, і великих інвестицій. Особливо великі наднормативні обсяги незавершеного будівництва спостерігаються в таких важливих структуроутворюючих галузях, як енергетика та машинобудування, що створюють додаткові погрози екологічній безпеці.

Застосування системного підходу до аналізу процесу формування ринку природоохоронних інвестицій дозволяє розглядати його із двох позицій: з одного боку, це напрям діяльності держави, спрямований на створення умов для здійснення інвестиційної діяльності в екосфері, з іншого боку - формування відповідної внутрішньої управлінської інвестиційної культури, зосередженої на природоохоронних цілях.

У роботі запропоновано основи для формування методологічного базису економіко-екологічного моніторингу інвестиційного середовища в сфері охорони природи та раціонального природокористування, що включають елементи відповідного понятійно-категоріального апарату економіко-екологічних досліджень.

Природоохоронні інвестиції являють собою продукт коеволюції комерційних та екологічних цілей підприємства. Це - види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті яких утворюється екологічний, економіко-екологічний, еколого-соціальний ефект. Це вимагає розгляду категорії економіко-екологічної та соціально-екологічної ефективності інвестицій.

Традиційна класифікація екологічних інвестицій (екоінвестицій) може бути доповнена. Безпосередньо пов'язані з екосистемами екологічні інвестиції пропонується класифікувати як природоохоронні інвестиції. Нами пропонується виділити також інвестиції в екосистемні послуги: "підтримуючі", спрямовані на збереження природного стану природних об'єктів; "відновлюючі", пов'язані з реставрацією, відновленням, реабілітацією деструктивних екосистем; інвестиції в екосистемні послуги, у вузькому розумінні, пов'язані з обмеженням використання природних ресурсів місцевим населенням та іншими особами, організаціями. Окремо ми розглядаємо "поліпшуючі" екологічні інвестиції, пов'язані з технологічним розвитком, та "компенсуючі" (створення технічних умов, конструкцій і механізмів з метою відшкодування екологічних втрат, а також створення технічних об'єктів, що заміщують функції екосистем ¾ очищення води та ін.) (рис. 1).

 

 

В останні роки одержали визнання новаторські фінансові механізми, системи плати за екосистемні послуги (ПЕП), які розглядаються як один з ключових способів усунення порушень природоохоронної діяльності. У випадку серйозних екологічних проблем в умовах обмежених фінансових ресурсів ПЕП можуть стати джерелом додаткових альтернативних ресурсів, дати можливість перевести використання фінансів до напряму більш екологічно безпечних методів управління та забезпечення сталої структури виробництва, створити стимули для інвестицій і залучити приватний сектор до охорони навколишнього середовища. В контексті розвитку механізмів плати за екосистемні послуги пропонується ввести категорію інвестицій в екосистемні послуги, фінансовий і комунікаційний апарат, який докладно розглянуто в розділах 2 і 3.

В роботі запропоновано шляхи вдосконалення методологічної бази економіко-екологічного моніторингу інвестиційного середовища в сфері охорони природи та раціонального природокористування на базі використання системного аналізу, оцінок економіко-екологічних трансформацій і процесів формування бюджетних витрат на охорону навколишнього середовища. У структурі витрат розділу "Охорона навколишнього природного середовища" Державного бюджету України основна частина (понад 80 %) коштів виділялася в 2004-2005 р.р. на заходи, пов'язані із запобіганням ліквідації забруднення навколишнього природного середовища. З них 52% ¾ це витрати на ліквідацію вторинного забруднення навколишнього природного середовища, до яких відносяться переважно заходи, пов'язані з виведенням з експлуатації Чорнобильської АЕС. На охорону природно-заповідного фонду було використано 4,3% загальної суми коштів, на дослідження та розробки в сфері охорони навколишнього середовища ¾ 6,4%. Оцінка ефективності використання еколого-економічних інструментів і функціонування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності дотепер визначається переважно рівнем зросту обсягів екологічних зборів і надходжень від них у бюджети всіх рівнів (рис. 2).

 

   

Рис. 2. Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів у фактичних цінах в Україні

Як показовий приклад ефективності виконання державної програми, що вимагає цілий ряд природоохоронних інвестицій, може бути розглянута "Загальнодержавна програма охорони й відтворення навколишнього середовища Азовського та Чорного морів", затверджена Законом України від 22.03.2001 №2333-ІІІ (надалі - Програма), спрямована на забезпечення виконання Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1994). Особливістю фінансування Програми в 2006 році стало превалювання у загальних витратах на природоохоронні заходи коштів на берегоукріплювальні спорудження, що становлять 87,5% від валових витрат. Дуже малою залишилася частка, спрямована на відновлення біорізноманіття.

В цілому створена в Україні система економічного регулювання та фінансування природоохоронної діяльності перебуває в стадії становлення, причому окремі її підсистеми та елементи мають різні ступені розвиненості, практичної реалізації. Необхідний розвиток діючої, ефективної системи економічного регулювання та фінансування природоохоронної діяльності, міцної фінансової основи національної екологічної політики.

Застосування системного підходу до аналізу процесу формування ринку природоохоронних інвестицій дозволяє розглядати його із двох позицій і виділити дві його сторони: напрям діяльності держави, спрямованої на створення умов для здійснення інвестиційної діяльності в екосфері, та формування відповідної внутрішньої управлінської інвестиційної культури, спрямованої на екологічні цілі. Природоохоронна інвестиційна політика покликана забезпечити виявлення та поєднання найрізноманітніших джерел інвестиційних ресурсів: державних, регіональних, підприємницьких, акціонерських, заощаджень населення, іноземних інвестицій у вирішенні питань раціонального природокористування.

Другий розділ роботи "Методологічні та методичні підходи до вдосконалення механізмів підвищення економіко-екологічної ефективності природоохоронних інвестиційних проектів" присвячено аналізу та вдосконаленню сучасних методологічних і методичних підходів до оцінки ефективності інвестиційної діяльності в сфері природокористування на основі факторного аналізу, розвитку наукового апарату оцінки інвестиційної діяльності, пов'язаної з екосистемними послугами.

У роботі проаналізовано методичні підходи до оцінки економічного ефекту природоохоронних заходів та інвестицій, зокрема методи оцінки наведених витрат, інтегрального, річного економічного ефекту, періоду окупності, чистої поточної величини доходу (Net Present Value — NPV) та ін.

Проведені зіставлення показують, що використання традиційних методів, заснованих на зіставленні приведених витрат, не узгоджується з використовуваними в сучасних умовах методами оцінки результатів господарської діяльності. У цих умовах порівняльна ефективність, як вихідний методичний принцип відбору інвестиційних проектів, суперечить абсолютній ефективності господарських заходів. Таким чином, у сучасних умовах використання методів порівняльної ефективності, із властивими для них умовністю, відривом від системи ціноутворення, визначення прибутку, стає принципово непридатним.

Важливими критеріями урахування економіко-екологічного фактору при оцінці ефективності інвестиційних проектів є їхня економічна та екологічна ефективність. Всі методи, що використовуються в міжнародній практиці аналізу інвестиційної діяльності, умовно можна підрозділити на: засновані на дисконтних оцінках і засновані на облікових оцінках. Основні ідеї цих методів аналізу інвестиційної діяльності засновані на використанні показника чистого наведеного (поточного) ефекту проекту та коефіцієнтів внутрішньої рентабельності, індексу рентабельності проекту, періоду повернення капіталовкладень. У другу групу методів входять методи, що базуються на розрахунках строку окупності, коефіцієнту рентабельності капітальних вкладень.

Варто враховувати, що, якщо показники економіко-екологічної ефективності природоохоронних програм досить добре піддаються виміру, то показники екологічного ефекту досить складно (іноді практично неможливо) обчислити в грошовому вираженні. Під економіко-екологічним ефектом, звичайно, розуміють відвернений економічний збиток, що визначається як різниця між потенційним і залишковим економічним збитком. Економічний ефект природоохоронних заходів можна також визначити у вигляді суми величин відверненого економічного збитку та приросту додатково отриманого доходу в результаті здійснення цих заходів, економіко-екологічної корисності, що одержується в ході екосистемого трансферту інвестицій в екосистемні послуги, механізм якого розглянуто в розділі.

Одним з напрямів дослідження ефективності природоохоронних інвестицій є аналіз факторів із урахуванням показника часу на основі оцінки природно-ресурсного потенціалу (рис. 3).

 

Рис. 3. Фактори формування ефективних природоохоронних інвестицій

 

Окремою властивістю ресурсного потенціалу є двоїста - природна та господарська - його сутність, динамізм, здатність відбивати відтворювальні та імовірнісні процеси.

Формула ресурсного потенціалу в дискретній формі може бути представлена у вигляді:

 

 ,                                  (1)

 

де е — ефект дії економічної системи, включаючи результат споживання, що виникає в перший рік її експлуатації, у вигляді приросту національного доходу, прибутку, ренти (грн /рік);

t   - число років - циклів дії системи (для природних систем рекомендується до 30 років - за нормою дисконтування для земельних ресурсів);

Dt – одиничний цикл дії системи (1 рік).

F(t) — безрозмірна щільність ресурсного потенціалу (див. формулу 2).

Залежно від типу завдання, що розв’язується, щільність ресурсного потенціалу можна представляти у такому вигляді:

 

 ,                                         (2)

 

де р(t) - прогнозований, залежний від часу, темп приросту (спаду) ефекту в частках одиниці;

B - осереднені за часом коефіцієнти знецінювання майбутніх благ або оцінки знецінювання поточних витрат за рахунок віддачі від функціонування;

Інакше кажучи, ефективність екологічних інвестицій може бути представлена як різниця показника природно-ресурсного потенціалу до й після інвестування та реалізації природоохоронних заходів, яка зворотно пропорційна дисконтованим інвестиційним витратам і залежить від інвестиційного ефекту р(t).

Таким чином, ефективність інвестицій (Е) за попередженням зниження ресурсного потенціалу буде визначатися їхньою різницею, віднесеною до дисконтованих капітальних витрат K:

 

Е = ,                                         (3)

 

де r – коефіцієнт дисконтування;

D₂ – щільність природно ресурсного потенціалу після капітальних витрат;

D₁ - щільність природно ресурсного потенціалу до капітальних витрат.

Показник загальної економічної ефективності екологічних інвестицій EІ обчислюється як відношення річного (багаторічного) повного економічного ефекту до обсягу цих інвестицій, а саме:

 

 ,                              (4)

 

де Ep – повний економічний ефект і-го виду (i = 1, 2, 3,..., n) на j-м об'єкті (j = 1, 2, 3,..., т), що перебуває в зоні ренатуралізації території;

С - річні експлуатаційні витрати на обслуговування та підтримку основних фондів захисного призначення середовища, що викликали повний економічний ефект; I - інвестиції. З урахуванням соціального та екологічного ефектів формула 4 приймає вигляд:

 

                       ,               (5)

 

де E_ee ¾ загальна економіко-екологічна ефективність;

E_S  ¾ соціальний ефект;

E _е ¾ екологічний ефект.

У першому розділі роботи нами введене поняття про інвестування в екосистемну послугу. У другому розділі представлена схема оцінки ефективності екосистемого трансферту інвестицій в екосистемні послуги, що забезпечує реалізацію цього інвестиційного механізму (рис. 4).

В роботі нами проведено розрахунок для природоохоронних інвестицій, пов'язаних з ренатуралізацією осушеної території в районі р.Дунай (с. Новосільське). За умови, що поточні витрати за проеком складуть до 10 % обсягу інвестицій, тільки при урахуванні соціального та економічного факторів загальна економіко-екологічна ефективність E_{ee буде} 1,8, а з урахуванням екологічних факторів значно зросте.

 

Рис.4. Схема формування ефективності екосистемного трансфетру при інвестуванні в екосистемні послуги (ІЕП). ІЕП – інвестиції в екосистемні послуги, ЕП – екосистемі послуги; Z_1, Z₂ – фінансова участь (доля) в екосистемному трансферті інвестицій основних ресурсокористувачів (включаючи купівлю екосистемної послуги забруднювачами та ін., володарями ресурсів); Z₃ ¾ зворотній фінансовий потік до Інвестиційного фонду; H ¾ фінансовий еквівалент екосистемної послуги, яку отримує місцева громада; H_B ¾ фінансовий еквівалент ресурсного ефекту

У третьому розділі "Формування ефективної економіко-екологічної інвестиційної політики" показано шляхи формування стратегій і механізмів супроводу екологічної інвестиційної діяльності як ключового елементу регіонального та територіального розвитку, механізми підвищення ефективності природоохоронної інвестиційної політики на основі впровадження підходів до інвестування в екосистемні послуги.

В роботі запропоновано шляхи та механізми впровадження економіко-екологічної комунікації як центральної частини економіко-організаційних підходів екологічного менеджменту в контексті реалізації розроблювального Стандарту ІSO 14000: ІSO/WD 14063 "Управління навколишнім середовищем. Екологічні комунікації. Провідні вказівки й приклади", показано шляхи впровадження економіко-екологічної комунікації як організаційного механізму трансферту природоохоронних інвестицій в екосистемні послуги. Як додаткові завдання економіко-екологічної комунікації нами обґрунтовано: формування попиту на екологічно чисту продукцію; стимулювання збуту екологічно чистої (зеленої) продукції; розвиток міжсекторної взаємодії та елементів сталого розвитку на різних рівнях.

Фінансовим механізмом, що використовувався відповідно до систем екосистемних послуг (ЕП), є пряма компенсація продавцям (тобто постачальникам ЕП), за рахунок фонду розвитку або цільового фонду створення в рамках схем інвестування ЕП замість прямої виплати компенсації. У таких випадках плата, що стягується з покупців, накопичується в цільовому фонді, кошти якого, у свою чергу, використовуються в рамках схем інвестування для фінансування практики або заходів, спрямованих на розвиток ЕП. Висока інтенсивність економіко-екологічної комунікації (у суб'єктній та об'єктній частині), яка досягається в умовах формування громадянського суспільства, прозорого проведення бізнесу, що залежить від споживання природних ресурсів, важливих для стану навколишнього природного середовища інвестицій, в умовах застосування механізмів екологічних декларацій, кодексів ділової честі, дотримання міжнародних конвенцій, застосування інших форм екологічної етичності, є основою підвищення економіко-екологічної ефективності інвестицій і контролю за ними.

В роботі запропоновано категорію та розроблено механізм економіко-екологічного супроводу інвестицій у контексті процесів і категорій інвестиційного менеджменту. В економіко-екологічний супровід входять етапи декларування намірів; формулювання екологічних цілей; оцінка впливу на навколишнє середовище; оцінка економіко-екологічних збитків для різних варіантів функціонування та розміщення об'єктів; оцінка вартості альтернативних варіантів природоохоронних заходів, що забезпечують екологічну безпеку; оцінка показників економіко-екологічної ефективності альтернативних варіантів інвестиційних проектів.

Основу фінансового супроводу інвестицій становить інвестиційне планування, вирішення питання про розміри та джерела інвестицій. Окрему роль в економіко-екологічному супроводі інвестицій має зіграти екологічне страхування.

Іншим новим перспективним підходом є фінансування капітальних вкладень на основі угод про розподіл продукції. Угода про розподіл продукції являє собою договір, відповідно до якого держава дає можливість суб'єкту підприємницької діяльності (інвесторові) на основі відшкодування на фіксований термін виняткові права на пошуки та використання природного ресурсу і на проведення робіт, що з цим пов'язані

В роботі також розглянуто механізми екологічного лізингу в комунальній сфері на прикладі екодому. Технічне переозброєння житлового фонду є ресурсомістким завданням. За нашими оцінками переустаткування одного шістнадцятиповерхового будинку може вимагати вкладень до 50-80 тис. дол. США. Таке переозброєння має стати об'єктом довгострокових лізингових відносин. Використана техніка при необхідності може бути застрахована, а у випадку розірвання договору - демонтована.

Також в роботі розглянуто аспекти формування стратегій екологічно орієнтованої інвестиційної політики в контексті місцевого розвитку на основі кластерних моделей економічного розвитку. Одними з критеріїв вибору стратегій розвитку екологічних інвестицій територій можуть бути оцінка територіального інвестиційного потенціалу та кредитоспроможність території. Здатність залучати як місцеві, так і зовнішні екологічні інвестиції має надзвичайно важливе значення для регіонального розвитку. Найбільш ефективним шляхом залучення інвестицій є поліпшення інвестиційного клімату, зменшення втручань держави, системні гарантії щодо дотримання законів і нормативно-правових актів.

Інвестиційна політика, що реалізує довгострокову стратегію, має використати загальноприйняті принципи стратегічного розвитку. Вони характеризуються: постійним моніторингом внутрішнього потенціалу та зовнішнього оточення; зрозумілими та досяжними цілями; відчутними результатами; реальними тимчасовими рамками; багатокроковими планами.

Особливість стратегічного підходу до природоохоронних інвестицій пов'язана з визначенням поля дії інвестиційної стратегії, що імпульсується інвестором. Формування стратегії розвитку за допомогою інвестиційних стратегій припускає використання трьох блоків. Для першого блоку метою стратегічного планування є виявлення та використання глобальних інвестиційних можливостей. Він побудований на прогнозуванні пропозиції іноземного капіталу та пошуку конкретних донорів. Другий блок інвестиційної стратегії пов’язаний із завданням мінімізувати ризики та загрози втрат важливих виробничих проектів. Завдання третього блоку - виявити свої конкурентні переваги, як реципієнта інвестицій, і визначити ефективні напрями отриманих природоохоронних інвестиційних потоків. Для цього варто з'ясувати: а) розвиток сильних сторін та активів (переваг) території; б) систематичне усунення слабкості ключових об’єктів.

Пропонуються регіональні стратегії визначення потенційних джерел економічної діяльності та її зростання, а також зміцнення факторів, які мають позитивний вплив на регіональний економіко-екологічний розвиток (людські ресурси, інвестиційний потенціал, здатність використати ресурси, інституціональну структуру, соціальний капітал, механізми збереження та відтворення природних ресурсів). Увага регіональних інвестиційних стратегій має бути сконцентрована на поліпшенні управління природними ресурсами, виконанні найголовніших міжнародних зобов'язань України в сфері навколишнього середовища на регіональному, міжрегіональному та транскордонному рівні, включаючи участь у спільних комплексних природоохоронних інвестиційних проектах.

ВИСНОВКИ

В Дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у підвищенні економічної ефективності природоохоронних інвестицій, визначенні суті і змісту процесу природоохоронного інвестування. Основні наукові і прикладні результати, рекомендації з наукового і практичного їх використання полягають у такому:

1. В дисертації удосконалено методи оцінки національного інвестиційного розвитку та ефективності використання природних ресурсів як об'єкта екологічного інвестування. Проведений автором аналіз використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища свідчить про наявність значних недоліків у цій системі. У багатьох випадках на виконання важливих природоохоронних заходів, що мають потребу в фінансуванні, виділяються незначні суми. З огляду на це, а також зріст коштів, які надходять до екологічних фондів, варто вдосконалювати механізми їхнього використання, з метою спрямування їх на виконання пріоритетних природоохоронних заходів, концентрацію на відновленні та збереженні важливих природоохоронних об'єктів. Вирішення цього питання можливе за умови підвищення ефективності залучення коштів природоохоронних інвестицій, шляхом диверсифікації інвестиційних механізмів, що діють в Україні.

2. В роботі автором запропоновано методологічний базис економіко-екологічного моніторингу інвестиційного середовища в сфері охорони природи та раціонального природокористування на базі використання системного аналізу. Застосування системного підходу до аналізу процесу формування ринку природоохоронних інвестицій дозволяє розглядати його із двох боків: з одного боку, це діяльність держави, спрямована на створення умов для здійснення інвестицій в екосфері, з іншого боку - формування відповідної внутрішньої управлінської інвестиційної культури, сконцентрованої на екологічних цілях. Екологічна інвестиційна політика покликана забезпечити виявлення та поєднання найрізноманітніших джерел інвестиційних ресурсів: державних, регіональних, підприємницьких, акціонерських, заощаджень населення, іноземних інвестицій на вирішення питань раціонального природокористування.

3. У роботі одержали подальший розвиток методичні підходи до оцінки ефективності інвестиційної діяльності в сфері природокористування на підставі факторного аналізу та комплексування ефектів природоохоронних інвестицій

Одним з напрямів дослідження ефективності природоохоронних інвестиція є факторний аналіз із урахуванням показника часу на основі оцінки природно-ресурсного потенціалу. Окремою властивістю ресурсного потенціалу є двоїста - природна та господарська - його сутність, динамізм, здатність відбивати процеси природокористування. Ефективність інвестицій щодо попередження зниження ресурсного потенціалу визначається як різниця його оцінок, віднесених до дисконтованих капітальних витрат.

4. У роботі запропоновано підходи до підвищення ефективності механізмів економіко-екологічної інвестиційної політики на основі методів економіко-екологічних управлінських комунікацій. Розроблено науковий апарат впровадження механізмів інвестування в екосистемні послуги.

5. В дисертації автором запропоновано комплексні стратегії та механізми супроводу екологічної інвестиційної діяльності з урахуванням пріоритетів регіонального та територіального розвитку та пріоритетів еколого-орієнтованих секторів економіки на основі мінімізації негативних еколого-економічних впливів. Розглянуті в роботі ідеї та підходи спрямовані на вдосконалення всього комплексу економічних механізмів України. Природоохоронні інвестиції можуть стати "локомотивом" у сфері раціонального природокористування, місцевого комплексного розвитку, формування основ громадянського суспільства та створення умов ресурсно-екологічної безпеки основи довгострокового розвитку національної економіки.