Виховання на уроках образотворчого мистецтва

 

2.1 Методика виконання натюрморту у початковій школі

 

Роль натюрморту в якості навчального завдання для молодшого школяра важко переоцінити. Він дає можливість вивчити основні положення реалістичного малюнка, сприяв розвитку творчих здібностей того, хто малює. Малювання натюрморту передбачає більш складні завдання, ніж зображення на малюнку окремих предметів, і справа тут не в кількості предметів, з яких складається натюрморт, але і в цілому комплексі завдань, котрі потрібно вирішувати по-різному.

При малюванні натюрморту не треба змальовувати всі його елементи в однаковій мірі. Кожний предмет натурної постановки потребує до себе особливої уваги і відношення: одні (переднього плану) вимагають більш уважного аналізу форми, більш детальної проробки; інші (дальнього плану) можуть бути зображені в загальних рисах, достатньо показати характер форми [23, 101].

Малюючи натюрморт із різних предметів, ми глибше засвоюємо принцип лінійно-конструктивної будови форми, краще розуміємо закони перспективи, дістаємо можливість творчо реалізувати отримані знання і навички. Крім цього, у малюнку натюрморту художник повинен передати не тільки об'єм предметів, але і їх фактуру (матеріальність – гіпс, дерево, глину, шовк, скло, метал), а для цього потрібна певна майстерність, хороші технічні навички малюнку.

Ускладнення завдань у малюванні натюрморту пов'язане з введенням у натюрморт фону. Загальний фон – не випадковий елемент. Він дає змогу виразно показати і кожен з предметів окремо, і гармонійну єдність всіх предметів об'єднаних фоном [18, 22].

Приступаючи до натюрморту, ми як завжди ділимо процес побудови зображення на окремі етапи. Така методична послідовність роботи над натюрмортом повинна завжди бути в навчальному малюнку, малюємо ми натюрморт з геометричних фігур чи дуже складний натюрморт з введенням гіпсу. Якщо при малюванні з натури одного предмету перед нами стояла невелика кількість аналітичних завдань, то при малюванні натюрморту їх стає набагато більше. Крім цього, при малюванні групи предметів ці завдання значно ускладнюються. Тому хто малює потрібно передати форму не одного предмета, а декількох, зв'язати їх між собою і дати тональну закономірність всього ансамблю.

Відсутність методичної послідовності в роботі приводить до бездумного змальовування. Тому слід дотримуватись такої послідовності:

1) попередній аналіз постановки;

2) композиційне розміщення зображення на листі паперу;

3) передача характеру форми предметів і їх пропорцій;

4) конструктивний аналіз форми предметів і перспективна побудова зображення на площині;

5) виявлення об'єму предметів засобами світлотіні;

6) детальна прорисовка форм предметів;

7) синтез - підведення підсумку готової роботи [21, 13-14].

Розглянемо кожний етап роботи над малюнком більш детальніше на прикладі нескладного натюрморту.

1. Попередній аналіз. Спочатку роздивляємось натюрморт з рівних точок зору і вибираємо найбільш цікаву. Звертаємо увагу на розташування предметів, освітлення постановки. Звичайно форми предметів виглядають більш цікаво і виразно при боковому освітленні. Сідати проти світла не бажано. Потрібно також подумати як закомпонувати натюрморт на листі – вертикально чи горизонтально. Якщо, наприклад, у нашій постановці ми включаємо у композицію край стола, його кут, то лист паперу доцільно розмістити вертикально, у даному випадку краща горизонтальна композиція.

2. Композиційне розміщення. Малюнок починаємо, як завжди, з композиційного розміщення зображення. Дуже важливо закомпонувати всю групу предметів так, щоб лист паперу був рівномірно заповнений. Для цього потрібно в думці об'єднати всю групу предметів в одне ціле і продумати її розміщення відповідно до формату листа паперу. Зверху треба залишити більше місця, ніж знизу. Тоді буде враження, що предмети міцно стоять на площині. Разом з тим потрібно слідкувати, щоб зображувані предмети не впирались у краї листа, і навпаки, не було багато пустого місця [6, 114].

Композиційні завдання важкі і необхідно затратити багато сил і часу, щоб добитись успіху, особливо коли постановка складна. Пояснюється це тим, що крім розміщення зображення на листі, тому хто малює потрібно знайти композиційний центр на картинній площині. У більшості випадків зоровий центр не співпадає з композиційним, що залежить від розташування головного предмета постановки, навколо якого групуються інші. Зрозуміло, що просторове положення предметів один відносно іншого в зображенні, залежить і від вибору точки зору, яка теж впливає на компоновку натюрморту на заданому форматі.

Щоб робота йшла успішно, необхідно все врахувати спочатку, особливо при постановці навчального натюрморту. Перш за все, потрібно прослідкувати за смисловим змістом навчального натюрморту. Предмети мають бути пов'язані між собою певним сюжетом - "куток учня", "спортивний інвентар", "овочі", "фрукти", "стіл художника". Буде нелогічно створювати натюрморт із кухонного посуду, ставити у центрі статуетку Венери Мілоської. Але є логічно поряд з овочами, рибою чи м’ясом поставити глечик чи каструлю [50].

Підбираючи речі для натюрморту, треба думати не тільки про різноманітні форми і розміри предметів, але й про матеріал з якого вони виготовлені, їх фактуру. Постановка натюрморту починається з більш крупних і характерних у тематичному плані предметів, наприклад з глечика. До головних предметів підбирають додаткові.

В одних випадках предмети можуть підбиратися за принципом однорідності матеріалу (все з гіпсу), в іншому - за принципом різноманітності матеріалів і тональних співвідношень. Не рекомендується ставити в натюрморт предмети одинакові за формою і розмірами - вони порушують композиційний центр. Найкраще поставити предмети різні за формою, розміром і тоном. Контрастне співставлення великого з малим, світлого з темним, сферичної форми з гранчастою допомагав краще зрозуміти характер предметів і успішніше виконати поставлене завдання.

Одним із навчальних завдань є передача глибини простору, степені віддалення предметів. З цією метою складові елементи натюрморту треба розташовувати так, щоб предмети переднього плану ніби випадково закривали частину другого плану, але основи предметів другого плану було частково видно. Це, з однієї сторони, надасть натюрморту природність і правдивість, а з другої - допоможе передати простір і повітряне середовище між предметами [30, 53].

Велику увагу треба звертати на освітлення. Штучне верхньо-бокове освітлення дає можливість виявити контрастну світлотінь на предметах переднього плану, знайти композиційний центр, показати другорядні предмети постановки. Денне світло (розсіяне) створює м'які тонові переходи. Часто при постановці натюрморту потрібно вводити драперії, котрі допомагають об'єднати предмети між собою і створити цільну композицію. В одних випадках вони служать фоном, в інших - елементом композиції.

3. Передача характеру форми предметів і їх пропорцій. Спочатку легко торкаючись олівцем паперу, треба помітити загальний характер форми предметів, їх пропорції, а також їх розташування в просторі. Вимальовувати і уточнювати їх контури відразу не треба - головне визначити розміри кожного з предметів і їх пропорції (за шириною, висотою, глибиною). Тіні на предметах також відразу не рекомендують помічати, поки не виконана конструктивна форма основи [41].

4. Конструктивний аналіз. Побудова форми предметів виконується тим же способом, як і в попередніх завданнях. Намічаються поверхні кожного предмету, як видимі, так і невидимі. Таким чином на малюнку заявляються ніби зображення моделей з дроту.

Виявляючи конструктивну основу форми предметів, потрібно уважно перевіряти перспективу, особливу увагу треба зосередити на перспективне зображення основ предметів, з яких складено натюрморт. Не можна допускати, щоб слід одного "наїжджав" на слід іншого. Тобто, необхідно уявити, який предмет знаходиться на передньому плані, який на другому. Початківці за цим не слідкують і в результаті в них на малюнках немає простору між предметами. Щоб вийти з ситуації, вони починають вводити тон, але це не допомагав, не дав ніяких результатів, ще більше заплутує [47, 30].

Тому треба правильно розмістити "сліди" предметів на площині стола; уявити розташування їх на поверхні столу, відстані між ними. Потім потрібно уявити собі цю площину із слідами зображену в перспективі. Тут також в лініях, необхідно помітити і границі світла і тіні, щоб потім не шукати їх на кожному предметі окремо.

5. Виявлення об'єму предметів. Об'єм предметів у малюнку передається при допомозі перспективи і ліплення форми засобами світлотіні – тону. У процесі навчання малюванню з натури учні повинні оволодіти засобами цілком закінченого світлотіньового малюнку, добре знати закони розподілу світла, навчитись бачити і розуміти взаємозв'язок конструкції предметів із явищами світлотіні. Не знаючи законів розподілу світлотіні по формі предмета, рисувальник пасивно копіює з натури світлі і темні місця, не досягаючи правдивості і переконливості в малюнку [22].

Тон - фізична характеристика світла (кількість і якість світла на поверхні предмета) і залежить від джерела світла і кольору самого предмета. Тон визначається характером джерела світла (сонячне, місячне, штучне - вольтова дуга, електрична лампа, свічка) і кольору самого предмета на який падає світло. Це світло падаючи, змінюється в тоні в залежності від положення площин у просторі по відношенню до джерела світла. Тому, коли ми бачимо предмет з різними півтонами, ми розуміємо, що тут кожна поверхня предмета освітлена по-різному.

Наприклад, ми малюємо з натури коробку сірників. Передньою освітленою площиною коробки є наклейка сірки. За тоном вона здається темнішою за етикетку і бокову площину. Але вона найсвітліша. Недосвідчений художник у малюнку дасть самий сильний тон на світлій стороні і самий світлий на темній. Особливо це складно зрозуміти початківцям. Моделюючи форму голови тоном, початківці не вловлюють градації світлотіні і відповідно об'єму. Малюючи темне волосся, вони тонують його в повну силу, не показуючи де буде тінь, півтінь, світло і полиск (блік). Треба пам'ятати, що полиск на чорному волоссі може бути такої ж сили, як на кінчику носа [8, 39].

Витримати малюнок у тоні - значить передати його світлотіньові співвідношення (від самого світлого через суму півтонів до найтемнішого), котрі спостерігаються в натурі і виступають як єдине ціле.

Використовуючи білизну паперу і силу тону олівця, рисувальник може передати не тільки об'єм і форму предметів, але й фактуру (матеріальність).

Світлотіньові відношення (сила світла, тіні, півтіні) у загальному ансамблі малюнка, повинні бути підпорядковані загальній гармонії. Кожен півтон, світло, рефлекс і полиск повинні доповнювати один одного і підтримувати, як у музиці, кожен звук акорду злагоджений з іншими, створювати враження цілого [31, 90].

Закони освітлення такі ж точні, як і закони перспективи, пластанатомії. Встановлено, що в міру віддалення поверхні від джерела світла освітленість буде слабшати; сила світла обернено пропорційна квадрату віддалі від предмета до джерела світла. Поверхні тіл, які віддалені від джерела світла на віддаль удвічі більшу, будуть освітлені в чотири рази слабше. Із цього випливає, що чим далі перебуває предмет від джерела світла, тим слабше повинна бути в малюнку його світлосила.

Контраст світла і тіні на предметах, розташованих ближче до джерела світла, різкіший, ніж на предметах віддалених від нього. Дотримуючись цього закону, ми повинні знати, що в малюнку світлі місця і тіні на передньому плані більш інтенсивніші, ніж на середньому, а на середньому - сильніші, ніж на задньому. Це легко перевірити, якщо спробувати віддалити джерело світла від натури: поступово будуть слабшати світлі місця і тіні. Віддаліть світло ще дальше і ви побачите, що предмети стають однотонними, границі світлотіні стають малопомітними. Наблизимо джерело світла знову ближче до натури, і помітимо, що обриси як самого предмета, так і його тіней стають чіткими і яскравими [29, 36]

Тінь, яка падає від предмета, сильніша за тінь на самому предметі. Малюючи речі темного кольору, майте на увазі, що падаюча від них тінь повинна бути сильніша, ніж тінь на поверхні самого предмета.

Приступаючи до виявлення об'єму предметів тоном, перш за все треба виявити в натурі найсвітліше і найтемніше місце. Встановивши ці два полюси, звертаємо увагу на півтіні. Для цього необхідно уважно прослідкувати за напрямком світлових променів і визначити на яку площину вони падають прямо, а по якій ковзають (півтони), і на яку площину світло не падає зовсім (тінь). Потім потрібно намітити тіні, що падають від кожного предмета [16, 42].

Спочатку легко олівцем прокладаємо тоном тіньові місця на кожному предметі. Це допоможе чіткіше побачити масу кожного предмета, отже ще раз перевірити пропорції і загальний стан малюнка. Потім прокладаємо півтіні, підсилюємо тон у тіньових місцях, і на кінець, прокладаємо тіні, що падають від предметів. Такий порядок виявлення об'єму предметів тоном вважається вірним і обов'язковим.

Коли загальний малюнок натюрморту намітився вірно, можна підсилювати тон олівцем, приступаючи до детальної промальовки предметів.

6. Детальна прорисовка форми. Під час детальної проробки форми треба уважно спостерігати за всіма відтінками і переходами світлотіні, за всіма деталями форми. Працюючи над деталями, не слід забувати порівнювати і з тими, що поряд. Працювати над деталлю довго не слід, бо пропадав гострота сприйняття; краще перейти до іншої частини, яка знаходиться поруч. Коли повернешся до зробленого раніше, легко побачити недоробку. Отже, в процесі всієї роботи, переходячи з одного місця на інше, тримайте оком всю фігуру, не намагайтесь відразу охопити все, а вникайте в деталі, не бійтесь початкової строкатості, узагальнити її не так важко, було б що узагальнювати [46].

Кожна лінія, кожен штрих, котрі наносяться на площину паперу, допомагають виразити і наочно передати те, про що хочеш розповісти. Той, хто малює має розкрити глядачеві, яка форма предмета, в який бік направлена та чи інша площина. Розповісти це потрібно штрихом, ніби дряпаючи кінчиком олівця поверхню предмета. Повинні бути чітко видимі напрями ліній і штрихів, що підкреслюють характер площини.

Техніка малюнка повинна бути підпорядкована розуму, логічному осмисленню всього процесу зображення. Технічні прийоми, способи вираження форми в малюнку немислимі без правильного розуміння структури предмета. Лінія, штрих, штриховка мусять підкреслювати характер і структуру предметів. Наприклад, малюючи форми людської голови чи тіла, рисувальник має знати анатомічну будову людського тіла, початок і кінець кріплення м'язів, і, малюючи з натури, підкреслювати характер форми і рух волокон того чи іншого м'яза штрихом.

Під час проробки форм предметів натюрморту має здійснюватись і серйозна аналітична робота. Треба уважно промалювати кожну деталь предмета, виявити її структуру, передати характерні особливості матеріалу, прослідкувати як зв'язані складові елементи між собою та із загальною формою, чим відрізняється полиск на збанку від полиску на кружці і тарілці, а останній від бліку на яблуці [34, 107].

Необхідно промалювати тіні, що падають від деталей, - тінь від ручки збанка, від корінчика чи гілки яблука. Така проробка форми допоможе зробити малюнок переконливим і виразним.

7. Синтез. Закінчуючи малюнок, потрібно уважно перевірити загальне враження від зображення з натури. Коли чітко промальовані форми кожного предмета, треба глянути на свій малюнок здалеку, щоб окремі предмети не були дуже сильні по тону (чорні) і не випадали (не виривались) з малюнка, потім перевірити силу рефлексів. Для цього потрібно здалеку подивитись на малюнок прищуреними очима і порівняти силу рефлексів з натурою.

Пам'ятайте, що рефлекси не треба робити дуже крикливими, вони не повинні сперечатись ні зі світлом, ні з півтінями. І коли ви дивитесь на них прищуреними очима, вони мають пропадати, зливатись з тінями.

Підводячи підсумки роботи над рисунком натюрморту, потрібно знову вернутися до початкового сприйняття натурної постановки. Закони психології зорового сприйняття говорять про те, що оточуючі людину предмети, сприймаються нею неоднаково. Предмети, які знаходяться в центрі поля зору, ми бачимо чіткіше і яскравіше, помічаємо всі дрібниці і деталі. Предмети поза центром поля зору, сприймаються нами не так чітко і ясно, деякі деталі втрачають різкість, і чим далі предмети від зорового центру, тим сприймаються вони все більш узагальненими і узагальненими.

Отже, враховуючи закономірності сприйняття, ми повинні в малюнку виділяти головне, пом'якшувати другорядне. Особливо це треба враховувати, коли ви будете малювати складні натюрморти з великою кількістю предметів. Тут потрібно бути дуже уважним і вміло "міряти" зоровий центр із композиційним, тобто їх врівноважувати [49, 147].

Під час малювання натюрморту ускладнюються не тільки навчальні завдання, але і художньо - творчі. Тут потрібна степінь майстерності і різноманітні матеріали для малювання.

Але перші натурні постановки треба виконувати простим графітним олівцем. Потім у процесі набуття навичок і удосконалення натурних постановок, можна переходити до використання інших матеріалів, наприклад олівець замінити на вугіль, попробувати пензель і мокрий соус з подальшою проробкою форми пресованим вуглем (імітація італійського олівця).

Нерідко між вчителями-методистами і художниками виникає суперечка про методи навчання малюванню. Художники, особливо живописці, стверджують, що, наприклад малюнок куба треба починати із показу загальної форми. Хай, кажуть вони, учень легкими неакуратними штрихами намітить загальну форму куба і схопить його характерні особливості, а вже потім перевіряє свій малюнок по перспективі. Вчителі-методисти категорично проти такого способу, вважають, що він годиться тільки для досвідченого рисувальника [10, 53].

Людина, яка вперше взяла олівець у руки, повинна знати звідки, куди і як провести першу лінію, потім другу, третю і так далі. Зображення куба треба починати з малюнка його основи. Якщо куб стоїть під кутом до того, хто його малює, то він має провести спочатку горизонтальну лінію біля ближньої основи і чітко визначити, який кут утвориться між горизонтальною лінією і боковою гранню куба. Потім таким же чином визначити другий кут між горизонтальною лінією і другою стороною куба. Коли вірно намічено основу куба, можна перейти до знаходження вертикальних сторін куба: спочатку передньої грані, потім бокових і, на кінець, верхньої грані куба.

Такий метод аналітичної роботи на певному етапі мусить бути обов'язково. Бо коли почати малюнок з якої-небудь частини предмета і на ній зосередити всю свою увагу, можна не побачити загальної форми предмета і його пропорцій. Це буде порушенням основних педагогічних принципів навчального малюнка: від загального до деталей і від деталей знову до загального. Крім цього все це суперечить і природному сприйняттю.

Багаточисельні експериментальні дослідження психологів довели, що початковим є сприйняття загальних структурних особливостей форми предметів, а не поступовий перехід від детального до загального. Зображення форми предметів у більшості людей починається із загального обрису предмета, його контурного лінійного малюнка. Тому для правильної організації методики роботи з учнями педагогу потрібно відштовхуватись від цих природних особливостей дитини. Не випадково великі художники минулого радили починати, зображувати предмети із загальної форми і поступово переходити до детального аналізу натури.