Фінансування тероризму та шляхи протидії цьому

 

ЦРУ визначає тероризм як погрозу застосування чи саме застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб нанести удар чи залякати більш чисе­льну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої було застосовано насильство.

ФБР формулює таке визначення: тероризм - протизаконне застосування сил проти осіб чи власності, щоб залякати чи примусити уряд, цивільне населення чи будь-який сег­мент цього для досягнення політичних і соціальних цілей.

Міністерство оборони США (директива № 2000. 12 від 20.12.83 р.) керується таким поняттям: тероризм - протиправне застосування сили чи насильства революційною органі­зацією проти індивідів або власності з метою справити тиск чи залякати уряд або суспільство нерідко в політичних чи ідеологічних цілях.

Визначення Держдепартаменту США: тероризм - навмисне, політично мотивоване насильство, спрямоване проти невійськових цілей субнаціональними групами чи тайними агентами держави.

Регламент армії США № 190-52: акт тероризму - вибіркове застосування насильст­ва чи погрози насильством, яке застосоване в політичних, релігійних чи ідеологічних цілях.

Характеризуючи в цілому наведені визначення, слід зауважити, що у більшості з них зазначаються політичні цілі при вчиненні актів тероризму. Аналізуючи запропоновані дефініції, вважається більш вірним осягнути проблему тероризму і розробити відповідні заходи по реагуванню на нього безвідносно до політичних цілей. У противному випадку виходить парадоксальна ситуація, коли, наприклад, американське Міністерство оборони визнає рево­люцію тероризмом, а революційну організацію - терористською. Така позиція призводить до того, що «той, хто для одних терорист, для інших - борець за свободу»

За даними дослідницького Center for Contemporary Conflіct, спецслужби при розкритті терористичних мереж концентруються на двох аспектах: витратах терористів і одержанням ними грошей. Зафіксовані витрати - наприклад, покупка визначених хімікатів, електронних пристроїв - здатні вивести правоохоронні органи на терористичний осередок, що знаходиться в процесі підготовки теракту. Визначення джерел фінансування терористів також дозволяє виявити прихильників терористів. Однак, за даними дослідницької організації Councіl on Foreіgn Relatіons, що видала книгу "Фінансування Тероризму", суть проблеми полягає в тім, що до 70% усіх засобів терористи одержують з легальних джерел (хоча для одержання засобів вони активно використовують контрабанду, рекет, торгівлю наркотиками, зброєю й ін.). Однак велику частину засобів терористи, насамперед, ісламські, одержують від бізнесів, благодійних фондів і приватних спонсорів, що найчастіше не знають, на які мети витрачаються надані ними засоби.

За даними Всесвітнього Банку, незаконні фінансові операції складають від 2 до 5% від світового валового продукту, тобто $600 млрд. - $1.5 трлн. у рік. Оборот міжнародної наркоторгівлі складає $300 - 500 млрд., торгівля людьми і зброєю - $150 - 470 млрд. Доход від здійснення комп'ютерних злочинів досягають $100 млрд. у рік. Яку частку цих фінансових потоків контролюють терористичні і близькі до них структури, сьогодні не знає ніхто. Терористичні групи, як і організовані злочинні співтовариства, використовують для пересилання грошей налагоджені системи особистих зв'язків.  

Терористи і їхні спонсори часто користаються неформальними системами грошових переказів, наприклад, вони використовують кур'єрів і\чи системи трансфертів, на зразок системи арабської "хавала" (слово означає "переводити" чи "телеграфувати" на арабському банківському жаргоні). Ця система відома також і під іншими назвами: "фей-чієн" (Китай), "падала" (Філіппіни), "хунді" (Індія), "фей-кван" (Таїланд) і ін. У даний час її основними користувачами є члени іммігрантських співтовариств, що проживають у Європі, Північній Америці, районі Перської затоки, що відправляють грошові перекази своїм родичам в Індію, Пакистан, Східну Азію, Африку, Східну Європу тощо.

Хоча хавала використовується для законних переказів засобів, її анонімність і мінімальний обсяг документації також роблять її уразливої стосовно зловживань з боку криміналітета і терористів. Привабливість хавали порозумівається економічними і культурними факторами. Ця система менш дорога, більш оперативна, більш надійна, більш зручна і відрізняється меншим числом бюрократичних перепон, у порівнянні з офіційним фінансовим сектором. Збори, стягнуті за переказ засобів, менше, ніж оплата, стягнута банками й іншими офіційними фінансовими компаніями, в основному завдяки мінімальним накладним витратам. Хавала діє більш оперативно, у порівнянні з офіційними системами переказу фінансових засобів, частково унаслідок відсутності бюрократичних перепон і простоти механізму її функціонування; доручення виконавцям передаються по телефоні, факсу чи електронній пошті, а кошти часто доставляються безпосередньо на квартиру адресата. Пакистанські банкіри в 2002 році прийшли до висновку, що по каналах хавали в країну щорічно надходить $2-3 млрд., а легальні транзакції оцінюються в суму $1 млрд.  

По оцінках Конфіскаційного фонду Міністерства Фінансів США (US Treasury Forfeіture Fund), 70-80% нелегальних грошей циркулює у виді готівкових банкнот. Однак перевезення значних сум у виді готівки утруднені: роздрібні покупці наркотиків і анонімні жертвователі на потреби тероризму звичайно використовують дрібні банкноти. Тому правоохоронні органи намагаються перехопити підпільні фінансові потоки в момент їхньої легалізації. Крім того, злочинці і терористи змушені легалізувати "чорні гроші", щоб купувати нерухомість, бізнеси чи отримувати активи, необхідні для проведення терактів (приміром, викрадачі літаків зобов'язані були оплачувати своє навчання в авіашколах легальним чином).

До середини 1990-х років спецслужби й експерти вважали, що терористичні організації отримують основні кошти від державних спонсорів. Тому основні зусилля Заходу були спрямовані на боротьбу з нечисленними державами-спонсорами тероризму, проти яких вводилися економічні і політичні санкції (у 1996 році відповідна заява була зроблена, наприклад, на самміті "Великої Сімки"), а також на протидію "відмиванню" кримінальних грошей, що також підпитували терористичним групам. Колективні зусилля міжнародного співтовариства в цій сфері були рідкістю: причиною було так і не переборений до цього дня поділ із приводу оцінок суті тих чи інших структур, які одні держави вважали народно-визвольними рухами, а інші - терористичними організаціями. ООН тому засуджувала не терористичні організації як такі, а зроблені ними терористичні акти.  

Ситуація змінилася в 1998 році, після вибухів посольств США в Кенії і Танзанії, організованих "Аль Каїдой". США усвідомили, що боротися необхідно і з недержавними акторами, що допомагають терористам. "Великою Сімкою" був створений спеціальний міжнародний орган - ФАТФ - Група Розробки Фінансових Мір Боротьби з Відмиванням грошей (FATF -Fіnancіal Actіon Task Force), перед яким була поставлена задача боротьби з фінансовими потоками криміналітета у світовому масштабі за допомогою налагодження міждержавних зв'язків.  

У 1999 році Рада Безпеки ООН уперше використовував термін "фінансування терористів" (резолюція 1373). У тому ж році Радою Безпеки була прийнята резолюція 1267, що ставить за обов'язок усім державам світу заморожувати активи фізичних осіб і організацій, що мають будь-які зв'язки з Осамой Бен Ладеном і "Аль Каїдой", а також Талібаном, що надав притулок Бен Ладену. Хоча ця резолюція, як і раніш, вимагала покарання держави-спонсора (Афганістану, яким правив "Талібан"), уперше Рада Безпеки ООН визнала, що транснаціональні недержавні групи загрожують світу і безпеці всього міжнародного співтовариства.  

Трохи пізніше ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з фінансуванням терористів, що обов'язкова для використання всіма країнами світу. ООН також розробила механізм, відповідно до якого Комісія із Санкцій ООН розглядає дані, надані різними країнами, про можливих спонсорів міжнародного тероризму. На сьогоднішній день ряд країн, у тому числі Саудівська Аравія, Алжир, Франція, Іспанія, Італія, Бельгія, Німеччина, Великобританія, Китай, Україна і Росія надають інформацію про можливі нелегальні фінансові потоки, що фінансують міжнародні терористичні організації.  

Після терактів 11 вересня 2001 року ООН підготувала ряд додаткових актів, що посилювали боротьбу з фінансуванням терористів. За даними Держдепартаменту США, протягом року після нападу на Нью-Йорк і Вашингтона біля ста країн світу внесли відповідні зміни у свої законодавства і заморозили рахунка терористів на загальну суму в $136 млн. ($36 млн. - у США). Однак, на думку багатьох експертів, на цьому успіхи закінчилися: терористи практично цілком відмовилися від використання легальних банківських схем і цілком переорієнтувалися на хавалу і, особливо, грошових кур'єрів. У результаті ФАТФ вніс у перелік своїх рекомендацій положення про необхідність перехоплення фізичних осіб, що перевозять через державні кордони великі суми готівки й інші грошові інструменти.

Інтернаціоналізація боротьби з фінансуванням тероризму привела до того, що окремі країни тепер можуть складати власні "чорні списки" держав, що фінансують міжнародний тероризм і відмивання грошей. У 2004 році рекордсменом серед країн, що представляють даний "чорний список", стала Італія, назвавши у своєму списку більше всього країн, підозрюваних у фінансуванні міжнародного тероризму. Багато держав активно удосконалюють антитерористичне законодавство. Так, у середині 2004 року всі благодійні організації, що діють у Саудівській Аравії, були поставлені під державний контроль шляхом створення однієї великої організації, що повинна регулювати їхню діяльність. Крім того, саудіти заборонили збір пожертвувань безпосередньо в мечетях, оскільки не представляється можливим проконтролювати процес розподілу цих засобів (усього в Саудівській Аравії діє близько 40 тис. мечетей, проконтролювати які не представляється можливим).

Однак імовірно, що ці міри не нанесли особливо істотного збитку фінансовим потокам терористів. Інститут Медіадосліджень Близького Сходу (Mіddle East Medіa Research Іnstіtute) одержав доступ до інформації про перекази засобів з Північної Америки і Європи на рахунок дубайського банку, приблизно використовуваний терористичною структурою. За період із серпня 2001 року по травень 2003 року на цей рахунок надійшло 429 підозрілих переказів. Однак лише 46 переказів були перевірені, насамперед через апатію компетентних органів США, Великобританії і Швейцарії.  

    Боротьба з фінансуванням терористичних структур - украй складне і проблематичне заняття. Голландський дослідник Марко Піт, автор книги "Фінансуючи Тероризм", звертає увагу на те, що дотепер не існує загальноприйнятого визначення тероризму і схваленого всім міжнародним співтовариством списку терористичних організацій. Через це фінансові інститути і правоохоронні органи різних країн випробують серйозні складності з ідентифікацією організацій і персоналій, що беруть участь в економічному підживленні терористів.

Загалом у 2004 році було зроблено 208 актів міжнародного тероризму. У цілому від терактів 2004 року загинули 625 чоловік, тобто менше, ніж 725 загиблих у 2003 році. У 2004 році в ході терористичних актів були поранені 3646 чоловік - значно більше, ніж 2013 поранених за рік до цього. Це збільшення відбиває численні теракти, зроблені в 2004 році проти легкодоступних цілей, таких як релігійні храми і готелі, а також у комерційних районах, і призначені для нанесення масових утрат.

У Центральній Азії, що роками страждала від атак партизанських і терористичних груп, які базуються в Афганістану, у 2004 році не було терактів з масовими жертвами. Операції Ісламського руху Узбекистану - групи, включеної в американський список іноземних терористичних організацій, що прагне скинути уряд Узбекистану і створити ісламську державу - були серйозно підірвані, коли деякі її лідери і багато членів загинули в Афганістані в боях на стороні талібів проти коаліційних сил у 2001 і 2002 роках. Правоохоронні і контртеррористичні дії Казахстану, Киргизстану, Таджикистану й Узбекистану зірвали операції даного угрупування, привели до арештів і обвинувачень і запобігли запланованим атакам на американські об'єкти.

Визначення країн, що неодноразово підтримують міжнародний тероризм (тобто включення країни в список країн, що підтримують терористів), спричиняє чотири основних типи санкцій уряду США:

1. Заборона на експорт і постачання, що пов'язані зі зброєю.

2. Контроль над експортом виробів подвійного призначення, обов'язкове повідомлення Конгресу за 30 днів про товари і послуги, які можуть значно підсилити військовий потенціал країни, включеної в список країн, що підтримують терористів, чи її здатність підтримувати тероризм.

3. Заборони на економічну допомогу.

4. Накладення різних фінансових і інших обмежень, у тому числі:

· Заперечення з боку Сполучених Штатів проти позик Всесвітнього банку й інших міжнародних фінансових інститутів.

· Зняття дипломатичного імунітету, що дозволяє родичам жертв терористів подавати цивільні позови в американські суди.

· Відмовлення компаніям і окремим особам у податкових пільгах по доходах, отриманим у країнах, включених у список країн - спонсорів терористів.

· Відмовлення в безмитному прийомі товарів, експортованих у Сполучені Штати.

· Право забороняти будь-якій американській особі брати участь у фінансовій угоді з урядом, включеним у список спонсорів терористів, без ліцензії Міністерства фінансів США.

· Заборона контрактів Міністерства оборони на суму понад 100 000 доларів з компаніями, контрольованими урядами держав-спонсорів тероризму.

Висновки

 

Весь світ дійшов згоди, що боротьба з відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, у банківському секторі економіки – справа виняткової ваги. Щоб запобігти легалізації “брудних” грошей, вдаються до різних методів і засобів. Зокрема, розробляють і приймають відповідні закони та підзаконні акти, директиви міжнародних економічних союзів, провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, надають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем та ін.

Майже у всіх країнах світу прийняті відповідні закони з питань протидії легалізації коштів, існують спеціальні уповноважені органи контролю за такими операціями, впроваджена система моніторингу та інформування цих органів про суб’єктів, що здійснюють підозрілі операції, та встановлена відповідальність за легалізацію коштів та не інформування про зазначені операції.

Щодо України, то у 2005 році вона може імплементувати положення нової редакції Сорока рекомендацій FATF та Дев’яти спеціальних рекомендацій щодо боротьби з фінансуванням тероризму Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, що значно наблизить її до європейських стандартів у цій сфері.