2020-04-20
144
Мораль - система історично визначених поглядів, норм, принципів, оцінок, переконань, що виражаються у вчинках і діях людей, що регулюють їхні відносини друг до друга, до суспільства, визначеному класу, державі і підтримуваних особистим переконанням, традицією, вихованням, силою суспільної думки всього суспільства, визначеного класу або соціальної групи. Критеріями наших норм, оцінок, переконань виступають категорії добра, зла, чесності, шляхетності, порядності, совісті. З таких позицій даються моральна інтерпретація й оцінка всіх суспільних відносин, вчинків і дій людей.
Інше визначення моралі дає С.А. Комарів: Мораль (моральність) - це погляди, представлення і правила, що виникають як безпосереднє відображення умов громадського життя у свідомості людей у виді категорій справедливості і несправедливості, добра і зла, похвального і ганебного, що заохочується і гудиться суспільством, честі, совісті, боргу, достоїнства і т.д.
Досліджуючи сутність моралі, етики відзначають, що мораль виникає із соціальної потреби в узгодженні поводження індивіда з інтересами соціального цілого, у подоланні протиріччя між інтересами особистості і суспільства. Мораль виступає як нормативне усвідомлення такого роду протиріч, як відповідь на цю соціальну потребу. І право і мораль мають здатність проникати у всілякі області громадського життя. Ні право, ні мораль не обмежуються відособленою сферою соціальних відносин. Вони зв'язані з поводженням людей у широких областях їхньої соціальної взаємодії. З огляду на це, а також приймаючи в увагу "універсальність" моралі, її "усюдисущий", "усепроникаючий" характер, можна зробити висновок про те, що не можна розмежовувати право і мораль по предметних сферах їхньої дії. Адже право виникає і діє насамперед у таких сферах як відносини власності і політичної влади. Однак вони не відособлені від моралі. У теж час, дію права також виходить далеко за межі зазначених відносин. Отже, право і мораль не мають специфічних чи предметно просторово відособлених сфер суспільних відносин, а діють у єдиному "полі" соціальних зв'язків. Звідси спільність, точна взаємодія норм права і моралі. Тісний зв'язок права і моралі, обумовлений єдиними сферами суспільних відносин, не означає, що у всіх історичних умовах вони "працюють" односпрямовано, взаємно доповнюючи і підкріплюючи один одного. Реальна картина співвідношення права і моралі може бути виявлена лише в результаті конкретно-історичного аналізу. Відомо, що в антагонических суспільно-економічних формаціях кожен клас має свою систему моралі, обумовлену умовами його життя, у той час як система права завжди виражає інтереси економічно і політично пануючого класу. Тому взаємодія моралі різних класів із правом протікає по-різному. Мораль панівних класів підтримує правові норми і принципи, а мораль пригноблених класів не нейтральна до права, вона протиборствує закріпленим у праві соціальним позиціям панівних класів, зв'язаних насамперед з володінням власністю і політичною владою. Взаємодія моральних систем із правом у залежності від їхньої класової приналежності може бути позитивним і негативної; воно або підвищує, або обмежує "правову енергію".
Однак незалежно від характеру взаємодії права і моралі основне "поле" їхнього функціонування єдиноі - це складні різноманітні суспільні відносини.
Спільність права і моралі, породжена єдиними суспільними відносинами, доповнюється спільністю їхнього функціонального призначення - право і мораль формують еталони і стандарти, що включаються в ценностно-нормативную орієнтацію суспільства. Розпорядження права і моралі виростають з діяльності людей утворити "зв'язний ряд спілкування", що здобувають у результаті багаторазової повторюваності нормативний характер і виступаючих регуляторами поводження людей. Варто підкреслити, що всі політичні відносини завжди підлягають моральній оцінці (політичні акції держави, внутрішня і зовнішня його політика, діяльність політичних лідерів і т.п.). Таким чином, і правова і моральна системи політично насичені і це поєднує їх.
Видатний судовий діяч А.Ф.Коні велику увагу приділяв проблемі внутрішнього переконання судді. Суддя, по переконанню А.Ф.Коні, повинний напружувати усі свої щиросердечні сили для відшукання істини в справі. "В основі щиросердечного вироку повинна лежати не тільки логічна неминучість, але і моральна обов'язковість." На думку Коні "совість -це найвищий прояв душі. Правосуддя не може бути усунуте від справедливості."
Право - у всіх його проявах - як нормативна система, рух суспільних відносин, правосуддя повинне бути пронизане моральністю. Внутрішня моральність права - одне з важливих умов його ефективності. Право зовсім не претендує на те, щоб у системі соціальних цінностей стояти вище моральності. Однак соціальні схеми, що відсувають право на задній план, що роблять його чимось другорядним, в історії нашого суспільства поки нічого крім шкоди не приносили.
Правове життя суспільства не може розвиватися поза моральними категоріями гуманізму і соціальної справедливості, совісті і честі, добра і людського достоїнства, волі і відповідальності. Органічно включенность цих моральних ідеалів і принципів у реальні правові зв'язки і відносини - свідчення підвищення моральної цінності права.
"Моральний вимір" права - невід'ємна умова його подальшого розвитку й удосконалювання, посилення його особистісної, гуманістичної орієнтації. Уся сфера дії права повинна бути "простором моральності" Тісна взаємодія права і моралі визначає необхідність посилення зв'язку правового й ідейно-морального виховання особистості.
Право і моральність є силами, що приборкують сваволя людських пристрастей, що вносять світ і порядок у взаємні відносини людей і противопоставляющими егоїзму приватних прагнень інтереси загального блага і вимоги справедливості. У цьому полягає їхня загальна задача і їхній життєвий зв'язок. Взаємно підкріплюючи один одного, вони виконують велике покликання - підтримувати саму основу громадськості, тобто той зв'язок окремих інтересів і прагнень, що споює людей в одне загальне ціле. Це загальне покликання права і моральності пояснює нам, чому у відомі епохи вони до такого ступеня зливаються разом, що немає можливості розрізнити їхні спеціальні області і сказати, де кінчається одна і починається інша. В епохи культури, що відроджується, що дуже вдало називаються епохами первісної єдності, усі прояви громадськості залишаються в нероздільному сполученні. Простота життєвої обстановки, який відповідає така ж простота поглядів і всього суспільного світогляду, сприяє тому, що усе тут знаходиться в зародку й усі підкоряється деяким загальним вимогам, по перевазі релігійним. Релігія є основою і санкцією всіх суспільних розпоряджень, що одержують, таким чином, характер безумовної цілісності і цілковитої єдності внаслідок єдиного джерела їхнього походження.
У відношенні до моральності і права зокрема, варто сказати що: від первісної злитості вони переходять поступово до взаємного відокремлення, у результаті якого одержують характер окремих, хоча і тісно дотичних, областей. Ні право без моральності, ні моральність без права не можуть розраховувати на міцне існування і розвиток. Це доводить їхній нерозривний внутрішній зв'язок, которую можна було б припустити через нерозривну єдність усього громадського життя. Знаходячись у цьому зв'язку, вони розвиваються спільно, корячись загальному ходу історичного процесу і щораз свідчачи своїми одноразовими успіхами про вплив на них того самого закону загального розвитку. Прогрес в одній області чи рано пізно відбивається в інший, обумовлюючи при цьому деяким загальним прогресом усього соціального життя. Правові і моральні норми мають загальне цільове призначення - вплив на поводження людей. Разом з тим це різні соціальні регулятори, кожний з який має свою специфіку. Загальне в праві і моралі обумовлено ще і тим, що їхні норми завжди є фіксацією сущого і формулюють на його основі належне.
Право і мораль як соціальні регулятори незмінно мають справа з проблемами вільної волі індивіда і його відповідальності за свої дії. Вони звернені до розуму і волі людини, допомагаючи йому адаптуватися в складному і мінливому світі суспільних відносин. Воля і відповідальність - пружини історичної активності людини, спосіб його існування в правових і моральних відносинах. Разом з тим право і мораль виступають як мірила волі індивіда, визначають її границі. Право є формальної конкретно історично обумовленою мірою волі. Причому мова йде не про абстрактний ті її масштаби, що детерминированы конкретним способом виробництва, соціальною структурою, культурним розвитком суспільства. "Право по своїй сутності і, отже, по своєму поняттю - це історично визначена й об'єктивно обумовлена форма волі в реальних відносинах, міра цієї волі, формальна воля".
