Контрастні засоби для ультразвуку

 

Ультразвуковий метод залишається найбільш розповсюдженим у клінічній практиці методом, головним чином завдяки низькій вартості, безпеці та доступності. Проте є фундаментальні обмеження у відображенні тканин із патологічними зсувами, які мають ті ж акустичні властивості, що й оточуюча нормальна паренхіма. За виключенням повітря, жиру та кісток, природна різниця в акустичному опорі різних м’яких тканин тіла невелика. Різниця, що існує між різними тканинами у відображенні ультразвуку, визначається вмістом таких речовин, як колаген, жир, а також кількістю фібро еластичних волокон.

Використання ехоконтрастів в ультразвуковій діагностиці розпочалося 1968 року, коли R. Gramiak і P. Shan виявили підсилення ехосигналів після введення індоціану зеленого до порожнини лівого передсердя та помилково віднесли цей феномен на рахунок барвника. Наступні дослідження довели, що підсилення відбитого ультразвукового сигналу зумовлено появою мікропухирців повітря у момент ін’єкції.

В основі отримання контрастного зображення у ході УЗД лежить зміна акустичних властивостей досліджуваних тканин. Як відомо, основними фізичними ефектами взаємодії ультразвуку з часточками речовини (з тканинами та ехоконтрастом) є відбиття, заломлення, розсіювання та поглинання. Специфічні ультразвукові характеристики ехоконтрастів у першу чергу змінюють ступінь зворотного розсіювання і, отже, підсилюють відбиття ультразвуку у ділянці інтересу. Метою внутрішньосудинного введення контрастів є збільшення кількості відбивачів у просвіті судини. Оскільки акустичний опір газу найсуттєвіше відрізняється від опору крові, більшість ехоконтрастів засновано на введенні водної зависі мікропухирців повітря у кров.

Ідеальний ехоконтраст повинен мати такі властивості:

- нетоксичність;

- можливість внутрішньовенного введення;

- стійкість під час проходження через легені, серце та капіляри;

- збереження стабільності у ході рециркуляції.

За місцем дії ехоконтрасти підрозділяють на:

1. Доплерівські контрастні речовини для внутрішньосудинного дослідження призначено переважно для оцінки гемодинаміки магістрального та органного кровообігу та ангіоархітектоніки органів і патологічних утворень.

2. Тканинні контрастні речовини, або органо- та пухлино специфічні контрасти – тропні до певних тканин. Їх використання дозволяє підсилити різницю між нормальними та патологічними тканинами (наприклад, пухлина) у паренхіматозних органах.

Ехоконтрасти також розподіляються на рідинні та газовмісні. Ефект рідинних контрастів пов’язано зі зміною в’язкості та щільності крові. Вони переважно використовуються як органо- та пухлиноспецифічні. Доцільним є використання цих контрастів для дослідження паренхіматозних органів – печінки, нирок, селезінки, підшлункової залози. Основний принцип їх дії - це підсилення різниці між ехогенністю нормальних і патологічних тканина. До цього часу рідинні ехоконтрасти не знайшли широкого використання через недостатній ефект контрастування, відносно високу токсичність, необхідність введення великих об’ємів і складності використання.

Газовмісні ехоконтрасти розроблено на підставі мікропухирців повітря, стабілізованих різними речовинами. Основною властивістю мікропухирців є високий акустичний опір газу ультразвукові, що значно відрізняється від акустичного опору крові. Це найбільша та перспективна група ехоконтрасних препаратів. Відомо близько 30 ехоконтрасних препаратів, які містять мікропухирці. Ці ехоконтрасти використовують для дослідження серцево-судинної, травної та сечостатевої систем, а також патологічних порожнин (нориць, абсцесів).

До ультразвукових контрастних засобів належать:

- водні зависі твердих часток, що після введення в кров підсилює її ехогенність, а після фагоцитозу в печінці підсилює ехогенність її паренхіми;

- крапельки сполук перфторвуглецю – маслянистий рідкий препарат, що підсилює ехогенність крови, а потім – печінки;

- мікропухирці газу в оболонці з альбуміну («Інфрсон»);

- мікропухирці газу, заключні у галактозу («Еховіст») або у галактозу та жирові кислоти («Левовіст»);

- рідина, що вводиться у кров, і вже там виділяє мікропухирці газу («ЕхоГен»).

У таблиці 4 наведено основні види ехоконтрастних засобів.

 

Таблиця 4. Ехоконтрастні засоби

Назва	Производитель	Розмір микрони	Оболонка	Газ
Albunex*	Molecular Biosystems	4.3	Денатурований альбумин	Повітря
FS-069*	Molecular Biosystems	3.9	Денатурований альбумин	Повітря&перфторпропан
MRX-115	ImaRxPharmaceutical	2.3	Липиди& Поверхностно-активные речовини	Повітря&перфторпропан
AFO150	Alliance	5	Поверхностно-активные речовини	Повітря&перфторпропан
BRI	Bracco Spa	2.5	Липиды& Поверхностно-активные речовини	Повітря&H2SF6
Levovist*	Schering AG	2-4	Пальмитинова кислота	Повітря
SHU563A	Schering AG	2	РВСА	Повітря
NAI inv. drug	Nicomed Amersham	-	Відткрита інформація відсутня	-
Echogen	Sonus Pharmaceutical	6-8		Додекафторпентан
Quantison	Andaris	3.2	Денатурований альбумин	Повітря

 

Введення ехоконтрастного засобу дозволяє перетворити не цілком досконале дослідження, що не має діагностичного значення, на діагностичне. Отже, зникає необхідність у направленні пацієнта на більш вартісні та/або інвазійні процедури. Розробка ехоконтрастних засобів перевершила, на думку спеціалістів, інші шляхи розвитку та вдосконалення УЗД. Контрастування поліпшує якість оцінки стану великих судин порівняно зі звичайною доплерографією за рахунок підвищення чутливості та специфічності. Хоча використання ехоконтрастних речовин обмежується їх досить високою ціною, УЗД із контрастуванням, очевидно, може конкурувати зі ще більш вартісними методами ангіовізуалізації.

Література

 

1. Кравчук С.Ю., Лазар А.П. Основи променевої діагностики. Чернівці, 2005.

2. Линденбратен Л.Д., Королюк И.П. Медицинская рентгенология и радиология. М. „Медицина", 1993.

3. Рентгенодіагностика. За загальною редакцією, проф. В.І. Милька Вінниця: Нова книга. 2005

4. Рентгенология /Под ред. проф. В.Й. Милько. - К.:Вища школа, 1983.

5.  Милько В.Й., Лазарь А.Ф., Назимок Н.Ф. Медицинская радиология: Учебник. - Киев: Вища школа. 1980.

6..Линденбратен Л.Д., Лясс Ф.М. Медицинская радиология.- М.:Медицина.- 1986

7. Променева діагностика. За ред. проф. Коваль Г.Ю. Київ.: Орбіс, 1998. - Т. І.

8. Путеводитель по диагностическим изображениям /Ш.Ш. Шотемор, Й.Й. Пурижанский, Т.В. Шевякова й др. - М.: Советский спорт, 2001.

9. Федоров 1.1. Курс рентгенології і радіології.- К.: Вища школа, 1972.

10. Клиническое руководство по ультразвуковой диагностике. Под ред. Митькова В.В. Т.І. М.: Медицина, 1996.

11. Общее руководство по радиологии. Под ред. Г. Петтерссона, у 2-х томах. М.: "Спас", 1996.

12. Ультрасонографія. Під ред. Г.Петтерссона, редактор українського видання Ю.А. Іванів, Львів, "Медицина світу", 1998.

13. Габуния Р.И., Колесникова Е.К. Компютерная томография в клинической диагностике.М., 1995.

14. Линденбратен Л.Д., Лясс Ф.М Медицинская радиология. М.:Медицина, 1986.