2020-04-20
104
На звістку про більшовицький переворот у Петрограді Центральна Рада прийняла таку резолюцію: "Визнаючи, що влада як у державі, так і в кожнім окремім краї повинна перейти до рук усієї революційної демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук Рад Робітничих і Солдатських Депутатів, які є лише частиною організованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді".
На засіданні Малої Ради 20 листопада проф. Грушевський по довшій розмові про необхідність рятувати край перед анархією, посилаючись на резолюцію 3-го Всеукраїнського Військового Конгресу, прочитав Третій Універсал. В ньому, між іншим, говорилося: однині Україна стає Народною Республікою. Не відділяючись від Республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.
Згідно з цим Універсалом, до Української Республіки мали входити губернії: Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Херсонська і Таврійська (без Криму), а долю Курщини, Холмщини, Вороніжчини й інших територій з українською більшістю мала вирішити організована воля самого населення.
Третій Універсал скасував приватну власність, націоналізував поміщицьке, монастирське, казенне та церковне майно; встановив 8-годинний робочий день, скасував смертну кару за злочини і проголосив загальну амністію всім політичним і кримінальним злочинцям; дав всім національним меншинам в Україні повні права й свободу.
Щонайважніше, він призначив всенародні вибори до Українських Установчих Зборів на 27 грудня 1917 року, а їх перше загальне зібрання мало бути скликане 9 січня (старого стилю) 1918 року.
Щоправда, Третій Універсал проголосив Українську Народну Республіку, але ще в федерації з Росією, де вже всерйоз засіли більшовики, від яких Центральна Рада не мала жодного запевнення, що вони шануватимуть угоду з Тимчасовим правлінням Керенського. Із заяв більшовицьких делегатів у Центральній Раді було відоме їх негативне ставлення до автономії України, і вже з тієї причини обстоювати далі федерацію з Москвою було великою помилкою українських соціалістів. І ця помилка мала вагомі й трагічні наслідки на розвій дальших подій в Україні.
Крім того, проголошення автономної України, хоч і в федерації з Росією, поставило проти нової республіки всіх московських кадетів, які зараз же виявили їй непослух, дарма що вона прийняла їх, оборонила від смерті і дала повні громадянські права.
Нарешті, Третій Універсал, що проголошував націоналізацію землі, не викликав ентузіазму землевласників, а між ними селян, а також поставив в опозицію до Центральної Ради кола вищого й нижчого духовенства, від якого відбирав споконвічне церковну землю, що була основою його прожитку та тримання церковних інституцій. Універсал не згадував, яку держава думає дати компенсацію за ці землі, ані які будуть спроможності утримати ці інституції.
Центральна Рада не мала регулярного війська, бо всяке військо вважала "знаряддям поневолення пануючого класу над працюючим народом", тому її нечисленні сили уступали новій червоній гвардії, яка була створена з москалів, латишів, китайців і мадярів.
Українські селянські маси не були виховані в національному дусі, а до того настроєні на "поділ десятин", тепер слухали більшовицьких, приємних вухам лозунгів "про рай на землі", заховували нейтралітет або навіть помагали їм, не розуміючи, що самі готовлять собі нову неволю.
В хвилині найвищої загрози для держави Рада Міністрів на скору руку організувала добровольців. На додаток між правими і лівими партіями Центральної Ради виникла незгода. Щоправда, більшість соціалістів була проти більшовицької агресії, але ліві угрупування готувались навіть завести у себе радянський режим у надії, що він паралізує більшовицьку пропаганду між селянами. Навіть сам Винниченко прихилявся до них і радив усунути або навіть ув'язнити членів Ради Міністрів і заступити їх іншими. Сам Винниченко відмовився від прем'єрства, а Симон Петлюра пішов з військами на фронт.
До цього часу в Бресті більшовицькі делегати визнавали українських учасників переговорів, але, коли більшовицька навала докочувалась до Києва, Лев Троцький привіз із собою до Бреста українську делегацію від "Харківської Республіки", переконуючи Центральні держави, що саме вона представляє тепер більшість українського населення. Становище українських делегатів ускладнювалось ще й тим, що Третій Універсал, щоправда, проголосив Українську Республіку, але ще в федерації з Росією, і тепер Лев Бронштейн-Троцький посилався на те, бо підписувати мир могла лише суверенна держава. Тоді Центральна Рада вирішила прискорити проголошення самостійності України.
На засіданні Малої Ради 22-24 січня 1918 року схвалено остаточний текст Четвертого Універсалу про повну суверенність України. Він був прийнятий на пленарному засіданні в ніч під 25 січня, але має дату 22 січня 1918 року. Таким чином, під впливом делегацій Центральних держав і під напором більшовицьких частин сталося те, що могло і повинно було статися навесні 1917 року, коли уся Московщина звивалася в судомах анархії.
У Четвертому Універсалі говорилось: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою Українського народу... " Універсал стверджував, що Україна хоче жити в мирі з усіма сусідами, але жоден з них не сміє втручатися в її внутрішні справи. Універсал доручав урядові довести до кінця переговори з Центральними державами і укласти з ними мир; демобілізувати армію, яка по укладенні миру буде заступлена міліцією; роздати всю землю селянам без викупу на початку весняних робіт; ліси, води і підземні багатства краю можуть бути націоналізовані; всі фабрики і заводи негайно мають перейти на мирну продукцію, бо цивільне населення терпить великі недостачі. Уряд має подбати, щоб ніхто не використовував громадян при ввозі чи вивозі товарів за кордон, тому держава бере під свій контроль всі банки. Скоро мають бути скликані Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію Української Народної Республіки.
Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якого обрано Винниченка.
