Основна проблема «Лісової пісні»

  В основі «Лісової пісні» лежить проблема боротьби за вільне, творче, гармонійне, духовно багате життя. Створена в 1911 році, напередодні нового революційного підйому, драма-феєрія «Лісова пісня» утверджувала високі гуманістичні ідеали, поетизувала незгасаючу людську мрію про щастя.

 

Сюжет «Лісової пісні»

  В основі сюжету драми Лесі Українки лежить гострий соціально-психологічний конфлікт: мрія і дійсність, невідповідність дійсності поетичній мрії героя. Поетеса прагнула показати зіткнення багато обдарованої художньої натури з людської обмеженістю і бездуховністю. Конфлікт розкривається через взаємодію реальних і казкових образів, своєрідне переплетення життя природи з життям людини.       

 

Переглянути презентацію «Лісова пісня»

 

(презентація міститься у прикріпленому до уроку файлі)

Домашнє завдання.

 

Вивчити напамʼять «Contra spem spero!»

Вивчити напамʼять останній монолог Мавки (з драми-феєрії «Лісова пісня»)

Знати текст драми Лесі Українки «Лісова пісня»

 

Усні завдання (вірші) – відео дзвінок у ВК.

Письмові завдання сфотографувати та вислати особистим повідомленням у ВК.

 

«Contra spem spero!»

 

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

 

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

 

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

 

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Останній монолог Мавки

О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю—
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю..
Грай же, коханий, благаю!