double arrow

Тема: Поезiї Ліна Костенко. Особливості індивідуального стилю


Учебная дисциплина:               Украинская литература

Преподаватель:                            Гальченко Яна Александровна

Группа:                                     Ф-19(21)

Дата занятия:                               27.04.2020 г

 

Тема: Поезiї Ліна Костенко. Особливості індивідуального стилю

«Страшні слова, коли вони мовчать» – ліричний роздум про значення слова в житті людини. «Вічні» українські фольклорні типи у поезії «Українське альфреско». Василь Стус. 

Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Ліни Костенко; розкрити жанрове й тематичне розмаїття її творчості; познайомити з особливостями індивідуального стилю; опрацювати ідейно-художні особливості поезій «Страшні слова….», «Українське альфреско»; формувати світогляд учнів, розвивати навички аналізу поетичних текстів, навички аналізу та синтезу; виховувати любов до поезії, інтерес до українських традицій.

План заняття

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться —

у мене жодних претензій нема

до Долі — моєї обраниці.

 

                       Л. Костенко




І. Повторення

– Пригадайте, хто такі шістдесятники, чому їх так називали?

("Шістдесятники" – це нова генерація творців, які прагнули сказати власне, оригінальне слово не лише в мистецтві, а й у суспільному житті, намагалися позбутися нагляду й тиску КДБ(комітет держбезпеки), гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Працювали в 60 рр. ХХ ст., тому їх так назвали).

– Назвіть відомих "шістдесятників": поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків.

(Найбільш відомими були поети Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус, Борис Олійник; прозаїки Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук; перекладачі Григорій Кочур, Анатоль Перепадя; літературні критики Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк).

– Які теми висвітлювались "шістдесятниками"?

(Питання правди та історичної пам’яті, голодомору 1932-1933рр. та сталінських репресій, несамовито щира любов до України, віра в непоборну силу її народу, його провідну місію).

 

 2. Ліна Василівна Костенко — це мужність і зрілість сучасної української поезії, її безкомпромісність, непоступливість у принципових, доленосних питаннях, небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним і майбутнім.

Для багатьох шанувальників її поезії Ліна Костенко стала загадковою жінкою з легенди. І світло цієї легенди, як світло високої зірки, долинало навіть тоді, коли поетеса вимушена була мовчати «цілу вічність — шістнадцять років».



Мудрими людьми мовлено, що нація, як така, не існує без людей, які уособлюють совість, талант, цвіт усього народу. Слава богу, наш народ має такий цвіт. Але ж як мало його. Як нещадно побивано його у всі часи. Кривава лапа монстра тоталітаризму нависала над кращими із кращих.

Українській літературі таланить на великих жінок. Поруч з талановитими і легендарними українками (від піснетворки Марусі Чурай до розстріляної фашистами Олени Теліги) постає перед нами ця красива, мудра, мужня, талановита жінка з вічною таємницею в очах...

Вся творчість Ліни Костенко — туга за ідеалом, сором за поганьблену, знецінену, розтоптану людину.

 

Епоха несприятлива — ламає

Іще в колисці геніям хребти.

 

Такі книжки поетеси, як «Над берегами вічної ріки», «Маруся Чурай», «Неповторність», «Бузиновий цар» повертали читачеві віру в слово, а нашій літературі — духовне здоров'я.

Проблема «людина і війна» — панівна у творчості Ліни Костенко, чия дитяча пам'ять увібрала в себе болючі деталі, жорстокі картини, зафіксувавши враження, стан душі, які через роки переплавилися в усвідомлене бачення війни, для чого знайшлися щонайпечальніші слова зрілої жінки-художниці.

 

Мій перший вірш написаний в окопі,

На тій сипкій од вибухів стіні,

Коли згубило зорі в гороскопі

Моє дитинство, вбите на війні.

 

Лірика Ліни Костенко художньо матеріалізує реальний світ, подаючи модель життя глибокоособистісно, часом до наївності прозоро, часом ускладнено. Лірична героїня поетеси — це чутлива, ніжна, зболена душа, могутня і надзвичайно активізована ерудиція. «Моя душа задивлена в чужу» — ці слова пояснюють глибинну справжність емоційних реакцій на світ героїні поезій Ліни Костенко, якій «в глибинах гармонії болять дисонанси».



 

Я дерево, я сніг,

я все, що я люблю.

Та, може, це і є моя

найвища сутність.

 

Ці рядки звучать глибоко особистісно, бо концентрують в собі максималізм юної душі, який у зрілої Ліни Костенко виллється в пристрасно-нестримних рядках:

 

Моя любов! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!

 

Цей вірш Ліни Костенко — це молитва високої душі жіночої, здатної піднятися над буденщиною і минущістю, лишатися при тому жінкою.

 

У поезій Ліни Василівни інтимна лірика — це «постійний напружений діалог розуму й серця», — точно помітила Людмила Таран. Від жіночої самоіронії авторки і її ліричної героїні повіває великою печаллю: хто виміряє, скільки втрачено, а скільки знайдено на емансипаційних стежках.

 

Спини мене отямся і отям,

Така любов буває раз в ніколи.

 Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи.

 

Жага громадянськості — рушійна й визначальна сила поезії Ліни Костенко, що поєднує в собі правічну відповідальність художника за долю й щастя народу. Своє громадянське кредо поетеса визнайшла ще на початку поетичної стежки, ніби передбачаючи ту неволю серця, розуму й слова, яка їй і її однодумцям судилася надовго:

 

Не уникай в путі круговороту —

Хай руки загартуються твої,

То доведеться плавати і проти,

І впоперек стрімкої течії.

 

Лепетлива муза на полі бою української поезії мусить бути мужньою і сильною.

 

Поетеса завжди писала, як думала, — так і жила. Слово — вчинок. Життя — як слово. Життя Ліни Костенко — це урок безкомпромісності, совісності й принциповості. Усім цим і дорога для нас наша талановита сучасниця, справді народна українська поетеса Ліна Василівна Костенко.

 

3. Щоб краще пізнати духовний світ поетеси, я пропоную розглянути її вірші «Страшні слова, коли вони мовчать…», «Українське альфреско»

 

    Виразне читання поезії «Страшні слова, коли вони мовчать…». Обмін враженнями щодо прочитаного.

- Які враження у вас викликали ці поетичні рядки?

- Над якими питання роздумує поетеса? (Питання творчості, суть мистецтва)

 

5. Оформлення паспорта ліричного твору.

Назва: «Страшні слова, коли вони мовчать»

Провідний мотив: Роздуми поетеси про значення слова в житті людини, про сутність поезії.

Ідея: Показати силу слова: «Людині бійся душу ошукать»

Вид лірики: Філософська

Віршовий розмір: П’ятистопний ямб+пирихій

Римування: Перехресне (записати у зошит)

 

Художні засоби: епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик»; метафори «слова мовчать, причаїлись», «хтось ними (словами) плакав, мутився, болів» оживлюють, олюднюють слова; анафора: у першій строфі другий і третій рядки починаються словом «коли», яке підкреслює і пояснює оксиморон «слова мовчать»; антитези: «краса й потворність», «асфальти й спориші» змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами «Усе було», і підводять до висновку: «Поезія — це завжди неповторність».

 

6. Прослуховування пісні «Українське альфреско». Обмін враженнями щодо почутого/прочитаного.

 

Альфреско – настінний живопис водяними фарбами по сирій штукатурці.(записати у зошит)

 

Архетипні образи - це ті первинні образи-символи, які існують у підсвідомості кожної людини й передаються з покоління в покоління як особливо значущі. Архетипними образами для українців є мати, дитя, родина, біла хата, рідна земля, лелека, соловейко, жайворонок, зозуля.

 

8. Аналіз поезії

- час і простір

У творі немає сюжету, але є опис місця, де сконцентровані думки і почуття ліричного героя. Ліна Костенко, мабуть, не випадково починає поезію з точної вказівки на місце:

 

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

Де біла-біла хатка стоїть на самоті…

 

Може, це фольклорна традиція: багато народних пісень саме так починаються («Ой на ставі, на ставочку», «У ржі на межі», «Там у полі криниченька», «Ой на горі та женці жнуть», «В кінці греблі шумлять верби», «Ой у гаю, при Дунаю»), казкові початки. А може, поетеса так детально вказує сільську «адресу» діда з бабою, надіючись, що хтось до них тим шляхом та й приїде. Обставина на самоті додає сумного, елегійного настрою.

 

У вірші прямо не сказано, яка пора року, дня, про це розповідає пейзаж. Які деталі вказують на час? (Цвітуть жоржини, отже, пора року – осінь; золотий шлях – сонце в зеніті).

- Які зорові образи вимальовують ідилічну картину навколо діда з бабою?

 

Відповіді можуть бути різними: любисток, бо від слова «любити»; жоржини, підкреслені займенником такі, викликають захоплення; вишні чорноокі (епітет) нагадують гарних дівчат; на слові патлашки хочеться зупинитися й посміхнутися, бо воно якесь кумедно-ніжне; старий граб доповнює образи діда й баби – теж старих; шовковиця – дерево, яке ніхто не мине, не скубнувши ягід (може, саме вона найбільше й принаджує сусідських дітей); лелека на хліві – символ достатку, не випадково ж курочка ряба «несе їм яєчка золоті»; правда, образ стомленого лелеки сумний, бо не приніс птах дитя у цю хату.

 

Дорога. У творі є три слова, які вказують на цей символ, – стежка, дорога, шлях. Це як три стадії життя людини – дитинство, зрілість, старість. Двоє стареньких сидять на призьбі біля стежки, якою, може, бігали ще малими; мабуть, сходили не одну дорогу на життєвому шляху (воювали? мандрували? працювали?), але зберегли до старості «хронічну українську доброту»

 

                    Евристичне питання: Чому у поезії діти сусідські?

Учні почергово висловлюють власні версії прихованої в тексті інформації. Хто прочитав статтю підручника наперед, назве ймовірні причини:

 

«згасання роду: репресії, війни чи хвороби, що забрали синів і дочок, їхня відсутність узагалі». Є в цьому несказаному й натяк на автобіографічність: батько Ліни Костенко був репресований, сама ж вона підлітком пережила війну.

 

Судження. В. Брюховецький у нарисі «Ліна Костенко» стверджує, що в поезії «Українське альфреско» йдеться про «щемке почуття самотності в безкраях всесвіту, притаманне не лише філософам, а не меншою мірою й людині від плуга…». Означення сусідські у цих рядках є ознакою самотності. Науковець пише, що «поетичні ідеї» авторки не сформульовані, а сформовані всією попередньою творчістю.

 

Проблемне запитання. «Остання в світі казка сидить під образами». Чи не звучать ці слова у XXI столітті дещо фатально? Чи це не натяк, що ми втрачаємо щось сокровенне?

 

 

 Домашнє завдання:

1. Подивитися вiдеоматерiал до теми заняття.

https://youtu.be/XB38uWC0N0w

https://youtu.be/ua9fYfGX_II   

https://youtu.be/TmUkhPTCh6U

2. Конспект бiографiї та творчої дiяльностi Василя Стуса.

3. Вивчити напам’ять вірш Лiни Костенко «Страшнi слова коли вони мовчать», написати його аналiз.

ВНИМАНИЕ! Проверка работ будет осуществляться следующим образом:







Сейчас читают про: