Курія, дружина Квінта Лукреція

Курія була римлянкою; якщо покладатися на її ім’я, то можна стверджувати, що вона походила з родини Куріїв, а якщо покладатися на її вчинки, то вона була блискучим взірцем дивовижної поміркованості та чистої віри.

У часи великих заворушень, коли за наказом тріумвірів у місті були виставлені нові списки проскрибованих,[165] до них серед багатьох інших потрапив також Квінт Лукрецій, чоловік Курії. Більшість одразу ж покинули батьківські землі, заледве знайшовши сховок у печерах диких тварин, у віддалених горах чи поміж ворогів римського народу. І лише Лукрецій, послухавшись поради коханої дружини, безстрашний, залишився в мурах міста, в рідних стінах свого будинку, закрившись у своїй спочивальні, в обіймах власної жінки. Дружина вберегла його такою чудовою кмітливістю, чутливою старанністю та чистотою віри, що ніхто, крім однієї втаємниченої служниці, навіть близькі родичі не те що не знали нічого, а навіть не здогадувалися ні про що.

Лише уявімо собі, скільки разів, уміло прикриваючи таємницю, Курія виходила на люди у старому вбранні, з недоглянутою зовнішністю, зморщеним обличчям, заплаканими очима, нечесаним волоссям, без жодних прикрас, з тривожним подихом у грудях, з удавано безумним поглядом і наче сама не в собі, сновигала містом, заходила у храми, бродила вуличками, тремтячим і зламаним голосом, так наче вже надокучила богам своїми благаннями й голосінням, розпитувала перехожих та друзів, чи вони не зустрічали її Лукреція, чи не знають, чи він живий, куди і з ким подався, за якою надією, додаючи, що найбільше прагнула б долучитися до нього у втечі, вигнанні та незгодах. Вона мала робити багато всілякого, що зазвичай роблять нещасні, аби надійно приховати сховок свого чоловіка. Але якими лестощами, якими обіцянками, якими переконаннями вдалося їй умовити служницю стати союзницею і з кам’яним серцем зберігати таємницю? Якими втіхами могла вона підтримувати надію свого тремтячого чоловіка, полегшити жаль у його зневіреному серці, змінивши сум на радість?

У той час, коли всі інші, зазнавши такого ж нещастя, наражалися на штормове море, грозове небо, віроломство варварів, нестримну ненависть ворогів та руку переслідувача, тільки один Лукрецій почувався безпечно і захищено на лоні своєї милої дружини. Цією святою справою Курія заслужено здобула собі вічну славу.

Гортензія, донька Квінта Гортензія

Гортензія, донька видатного оратора Квінта Гортензія,[166] заслуговує гідної похвали. Вона не тільки щиросердечно цінувала красномовність свого батька, а навіть, якщо цього вимагала необхідність, сама переймала вишуканість промов, чого часом потребують учені мужі.

Під час тріумвірату, коли велика кількість жінок, зважаючи на потреби республіки, несла на собі нестерпний тягар грошових податків, ніхто з чоловіків не знаходив у собі сили надати їм захист; і тільки Гортензія відважилася винести на розгляд тріумвірів справу всього жіноцтва. Вона виступила так успішно і з такою невичерпною красномовністю, що слухачі незмірно дивувалися, гадаючи, що вона змінила свою стать і переродилася Гортензієм.

Така велична справа, за яку взялася Гортензія, ознаменувалася належним завершенням: не схибивши ані в жодній тезі своєї промови, ані в незаперечних доказах свого права, вона не отримала від тріумвірів заперечення ні в чому з того, що вимагала. Вони щиро погодилися відкликати більшу частину накладеного податку, зауваживши, що хоча мовчанка жінок у питаннях щодо республіки й викликає повагу, все ж, якщо є така можливість, яскрава і плинна красномовність має бути належно схвалена. Після завершення слухань, завдяки чудовій роботі Гортензії, матрони легко справлялися з виплатою решти податків, що було зовсім небагато.

Як видно, дух давнього роду розцвів у Гортензії, тож чи не можу сказати, що ця жінка заслужено носила ім’я Гортензія?