2020-06-08
118Тема: Олександр Олесь. Поезія «З журбою радість обнялась…», «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!...»
Мета: зацікавити учнів особою письменника та його творчістю, перейняти душі учнів красою його слова;
розкрити особливості поетичного таланту митця — уміння поєднати у творчості слово, музику й барви;
удосконалювати навички виразного читання та аналізу ліричних творів;
сприяти розвитку естетичних почуттів.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
| З ЖУРБОЮ РАДІСТЬ ОБНЯЛАСЬ |
| З журбою радість обнялась… В сльозах, як в жемчугах, мій сміх. І з дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?! В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня… І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я… |
| Аналіз вірша Олесь усвідомлював себе українським поетом, здебільшого громадянським, й репрезентантом української інтелігенції того часу. Саме це усвідомлення дало поштовх буйному розквіту його творчості в 1905-1907 роках, коли й~ вийшла збірка "З журбою радість обнялась". Датований 1906 рокомвірш "З журбою радість обнялась" складається всього з двох строф, в яких визначене поетичне кредо Олександра Олеся. Він стверджує, що не буває як радості без журби, так і журби без радості. Напевне, життя — це химерне сплетіння болю, туги з любов'ю та щастям. Хіба могла б людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль? В мистецтві, як і в житті, немає "білого" без "чорного". Від того, як складається життя митця, залежить тональність його творчості. Поет і сам не знає, хто дужчий: журба чи радість. Ці почуття однаково дорогі поетовому серцю, бо вони дають наснагу і живлять його творчість: В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня... І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я... Таким чином, журба з радістю в обіймах — це образ самого життя. Образ цей динамічний: радість летить, журба спиня, потім знову все повторюється. У нескінченній боротьбі ці протилежні почуття розминаються на одну мить, а в наступну ще міцніше зливаються в обіймах. їх не можна розняти, спинити, пізнати. їх можна лише відчути і передати словом, яке вражатиме в самісіньке серце, якщо воно правдиве. Надія і смуток, біль втрат і радість перемог нерозривно переплелися в творчості поета. Революція приносила піднесення і відчай. Він знає, що перші борці за волю народу мусять загинути — в цьому закономірність історії. Але яка трагічна, яка болісна закономірність! Саме почуття болю, втрати надій від загибелі породили прекрасну поезію "Айстри". Життя квітів — це життя людей, в якому одні прагнуть спокою і примарного щастя, інші ж, навпаки, — боротьби і діяння. В Олеся айстри марять про сонячні дні і весну і раптом бачать, що навколо — тюрма і жити марно: І вгледіли айстри, що вколо — тюрма... І вгледіли айстри, що жити дарма, — Схилились і вмерли... І тут, як на сміх, Засяяло сонце над трупами їх!.. Поет наче продовжує тему журби і радості, якими міниться життя. Доля випробовує людину горем, смертю, нещастями для того, щоб перемогла надія. Життя не кінчається, воно торжествує. Цього не зрозуміли Олесеві квіти — вони загинули, так і не дочекавшись сонця. Поет же іронізує над айстрами: "1 тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх", бо він розуміє всю безглуздість та ілюзорність їхніх мрій про "ясну казку", де вічна весна. Олесь знав, що не буде іншої весни, іншої любові, іншої рідної землі, іншої долі, ніж та, яка є, в якій нерозривно з "журбою радість обнялась". Можливо, іноді, поет шкодував за тим, як склалося його життя, проте мужньо зносив удари долі, не складав руки, а працював до останнього свого подиху. Олександр Олесь любив життя і знав йому ціну. |
| ЧАРИ НОЧІ |
| Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море. Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п'яні. Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла. Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє. І сміло йди під дзвін чарок З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі... Та знай: над нас — боги скупі, Над нас — глухі й нечулі…".............................................. Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!" |
| Аналіз вірша Літературний рід: лірика. Жанр: вірш-романс (популярна народна пісня). Вид лірики:інтимна. Провідний мотив:краса життя, краса кохання – над усе. Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм, що утворює особливу ритміку. Вид римування:перехресне. Рима:чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша. Поезія стала улюбленою народною піснею «Сміються, плачуть солов’ї…». Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи. Святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок Воркоче»,природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя – тільки «єдина мить». Поезія сповнена вітаїстичних, тобто життєлюбних мотивів, які прославляють філософію життя ліричного героя, його закоханість у красу буття і людини. Для вирішення ідейно-художнього задуму автор вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету. Лірична оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів: власне автора, ліричного героя і «ти», тобто адресата, умовного співрозмовника. Ця поезія – заклик не забувати, що життя – мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною. |
| О СЛОВО РІДНЕ! ОРЛЕ СКУТИЙ! |
| О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам'ятно забутий. О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев... О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. |
| Аналіз вірша Літературний рід:лірика. Жанр:вірш-медитація. Вид лірики:патріотична. Провідний мотив: поет щиро захоплюється рідним словом, гнівно картає колонізаторів, які його нищать, та своїх безбатченків, котрі його зневажають. Віршовий розмір: чотиристопний ямб. Вид римування:кільцеве. Рима:чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша. Символи у вірші — меч (войовнича грань рідного слова), сонце (миролюбна, окрилена, творча грань рідного слова), слово (усе рідне, найдорожче), Самсон (віра в духовне визволення народу-богатиря). Олександр Олесь у цій поезії виголосив справжній гімн українському слову, нагадуючи всім, що діти не повинні забувати мову батьків. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане «дощами судними» для її ворогів. Ідея віршависловлена в міфологічно-біблійних символах: О слово! Будь мечем моїм! Поезія вибудована як монолог-звертання ліричного героя до-рідного слова. Три частини композиції виконують роль тези, антитези.і синтезу. |
Завдання для самостійної роботи:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1. Ознайомитись з матеріалом.
Преподаватель: О.Н.Бутенко
